Конституційно-правовий статус прокуратури України

 

 

Особливості статусу прокуратури

Прокуратура — це державний орган, функціями якого є: кримінальне переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів держави в судовому процесі; нагляд за додержанням законів при проведенні попереднього розслідування злочинів і виконанні судових рішень у кримінальних справах.

У соціалістичних і багатьох постсоціалістичних країнах прокуратура здійснює також функцію загального нагляду за додержанням законів державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Така функція не є характерною для прокуратури в демократичних державах.

У правознавстві немає єдності у питанні щодо належності прокуратури до тієї чи іншої гілки влади. Пов'язано це, зокрема, з тим, що одні функції прокуратури тяжіють до виконавчої влади, інші — до судової. У зарубіжних країнах у системі державних органів прокуратура посідає різне місце. В одних країнах — Австрії, Нідерландах, Польщі, США, Японії та інших прокуратура входить до системи органів виконавчої влади. Вона є складовою міністерства юстиції і більш-менш централізованою системою. В інших країнах — Іспанії, Італії, Франції, Швейцарії та інших прокуратура є складовою системи судової влади, в межах якої вона наділена функціональною автономією. Прокурори перебувають і діють при судах, що у тій чи тій формі може визначатися конституціями.

У третій групі країн, яку складають соціалістичні, деякі постсоціалістичні та інші країни, прокуратура є організаційно відокремленою системою органів, тією чи тією мірою підконтрольною парламенту, її очолює генеральний прокурор, який призначається парламентом або президентом за згодою парламенту і несе перед парламентом відповідальність за свою діяльність. У конституціях статус прокуратури може визначатися в окремому розділі або в контексті розділу про судову владу. За того, наприклад, що за Конституцією Росії 1993 року прокуратура становить єдину централізовану систему, її статус визначається у главі 7 «Судова влада» Конституції.

Є країни, в яких прокуратури немає взагалі. Прикладом може бути Велика Британія, де функцію підтримання державного обвинувачення в суді у необхідних випадках виконує представник адвокатського корпусу або спеціальна посадова особа (директор публічних слухань).

 

Прокуратура України

 

В Україні прокуратура є системою органів, організаційно відокремленою від; інших органів держави. Органи прокуратури не входять до системи органів законодавчої, виконавчої чи судової влади, хоча й тісно взаємодіють з ними, передусім із судами. Статус прокуратури України визначається Конституцією України в окремому розділі VII «Прокуратура». Такий розділ не характерний для конституцій демократичних держав, у багатьох із яких прокуратура тільки згадується, а в деяких конституціях про неї взагалі не йдеться. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року (з наступними змінами та доповненнями).

До внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року конституційний статус прокуратури України визначався наступним чином: «Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» (ст. 121). Конституція, отже, не закріплює за прокуратурою України функцій загального нагляду і попереднього (досудового) слідства, передбачених законом «Про прокуратуру», за яким основними функціями прокуратури, зокрема, є: 1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;... 3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину (п. 1, 3 ч. 1 ст. 5).

У «Перехідних положеннях» Конституція України визначила, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування (п. 9). Такі закони поки що не прийнято і прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду і попереднього слідства. Натомість конституційними змінами від 8 грудня 2004 року стаття 121 Конституції, в якій визначаються функції прокуратури, доповнена пунктом 5 такого змісту: «5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами».

Згідно із законом «Про прокуратуру» предметом загального нагляду є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також; з власної ініціативи прокурора (ст. 19).

За законом «Про прокуратуру» документами прокурорського реагування на факти порушення законності, встановлені під час здійснення прокурорського нагляду, є:

1) протест на акт, що суперечить закону. Приноситься прокурором, його заступником до органу, який видав акт, або до органу вищого рівня. У такому само порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також; припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей яке строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта (ст. 21);

2) письмовий припис про усунення порушень закону. Вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або органу чи посадовій особі вищого рівня у порядку підпорядкованості, які правомочні усунути правопорушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також; громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис прокурору вищого рівня, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення прокурора вищого рівня є остаточним (ст. 22);

3) подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Вноситься прокурором, його заступником до державного органу, громадської організації або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст. 23);

4) постанова про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Виноситься прокурором, його заступником у разі порушення закону посадовою особою або громадянином залежно від характеру порушення закону стосовно цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом (ст. 24).

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення (ст. 25).

Згідно з Конституцією України прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховною Ради України Президентом України (до внесення конституційних змін від 8 грудня 2004 року Верховна Рада України надавала згоду тільки на призначення Генерального прокурора України на посаду).Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років (ст. 122). Строк повноважень підпорядкованих йому прокурорів також становить п'ять років.

За законом «Про прокуратуру» у діяльності щодо здійснення нагляду за додержанням законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури (ч. 2 ст. 2). Діяльність прокуратури підконтрольна Верховній Раді України, утворюваним нею для цієї мети органам. Втручання інших органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення (ч. 1-3 ст. 7). Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів (ч. 2 ст. 6).

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури (ч. 1 ст. 13). Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників. Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури (ч. 1-3 ст. 14). Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори (ч. 1 ст. 16). Працівників Генеральної прокуратури України, прокурора Автономної Республіки Крим, його заступників, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів призначає Генеральний прокурор України. Прокурор Автономної Республіки Крим призначається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим (п. 2, 4, 5 ч. 1 ст. 15).

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських — старші слідчі і слідчі. Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором (ст. 17).

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. На посади пркурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше ЗО років, які мають стаж: роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів — віком не молодше 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих (ч. 1, 3, 5, 6 ст. 46).

 

Законодавчі акти та рекомендована література

1. Баренбойм П. Д. Первая конституция мира. Библейские корни независимости суда. — М., 1997.

2. Баренбойм П. Д. 3000 лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера: Учебное пособие. — М., 1996.

3. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М., 1994.

4. Боботов С. В. Откуда пришел к нам суд присяжних? — М., 1994.

5. Витрук Н. В. Конституционное правосудне. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие. — М., 1998.

6. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — ст. 793.

7. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року //Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — ст. 56.

8. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. —1996. - № 49. - ст. 272.

9. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25.—ст. 146.

10. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002року // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27-28.- ст. 180.

11.  Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004.  - № 25. - ст. 354.

12. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2005.     -№2. - ст.44.

13. Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. — 2006. —№ 15. - ст. 128.

14. Митюков М. А. Конституционные суды на постсоветском пространстве. Сравнительное иселедование законодательства и судебной практики. — М., 1999.

15. Наливайко Л. Конституційний контроль та конституційно-правова відповідальність // Нова політика. — 1999. — № 5.

16. Селіванов І. А. Організація судової влади в Україні (Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій»): Навчальний посібник. — К., 2002.

17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/ Ковальський В. С. та ін. — К, 2002.

18. Терехин В. А. Самостоятельность судебной власти и независимость судей как гарантия прав граждан // Государство и право. - 2001. - № 8.

19. Шемшученко Ю. С, Мурашин Г. О. Конституційний Суд України. — К., 1997.

20. Эбзеев Б. С. Правовое государство, Конституционный суд. —М., 1996.

 

 

⇐ Предыдущая67686970717273747576Следующая ⇒

Поделиться: