|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Повноваження органів місцевого самоврядування
Докладно повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування визначаються законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Закон диференціює повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад за галузями і сферами діяльності. Визначаючи повноваження сільських, селищних, міських рад, закон розрізняє їх загальну і виключну компетенцію. Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад полягає в тому, що вони правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їх відання (ст. 25). Виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад складають їх повноваження вирішувати на своїх пленарних засіданнях визначені законом питання. Згідно з частиною першою статті 26 закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання (перелік питань диференційовано за їх характером і наведено зі скороченнями): 1) питання організаційного характеру: затвердження регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів та витрат на їх утримання; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання; заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради; прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам 2) питання економічної, соціальної та культурної сфери: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також: переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» докладно визначає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку (ст. 27), в галузі бюджету, фінансів і цін (ст. 28), щодо управління комунальною власністю (ст. 29), в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку (ст. 30), у галузі будівництва (ст. 31), у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (ст. 32), у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища (ст. 33), у сфері соціального захисту населення (ст. 34), в галузі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 35), в галузі оборонної роботи (ст. 36), щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою (ст. 37), щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян (ст. 38), щодо відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України (ст. 39), а також: повноваження сільського, селищного, міського голови (ст. 42). Питання організації управління районами у містах закон відносить до компетенції міських рад. Згідно із законом обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання (ч. 1, 3, 4 ст. 41). Визначаючи повноваження районних і обласних рад, закон «Про місцеве самоврядування в Україні» встановив, що виключно на їх пленарних засіданнях вирішуються такі питання (перелік питань наведено зі скороченнями): обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади; утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення президії (колегії) ради, затвердження положень про неї; затвердження за пропозицією голови ради структури, чисельності виконавчого апарату ради, витрат на утримання ради та її виконавчого апарату; затвердження Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає перелік повноважень районних і обласних рад, які вони делегують відповідним місцевим державним адміністраціям (ст. 44), організацію роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 46-59). Згідно із законом сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводять свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної у місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі (за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради). її відкриває і веде голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільської"., селищного, міського голови і визнання їх повноважень. Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова відповідної територіальної виборчої комісії. Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської — відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної — головою відповідної ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради — також; за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації. Сесію ради відкриває і веде її голова. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених законом про місцеве самоврядування. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (ч. 1-5 ст. 59). Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради (ч. 6, 7 ст. 59). Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч. 8 ст. 59). Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 9-11 ст. 59). Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно з Конституцією України, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також; кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою (ст. 142). Докладно питання щодо матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування регулюються законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 60-70). Закон про місцеве самоврядування встановлює також відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами, державою, юридичними і фізичними особами. Згідно із законом органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність. Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень (ч. 1, 2 ст. 75).
Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку (ст. 77). Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках: 1) якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, закону про місцеве самоврядування та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом; 2) якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені законом про місцеве самоврядування, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті ради можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму. Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради за рішенням місцевого референдуму може бути порушене сільським, селищним, міським головою, а також не менш як однією десятою частиною громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу (ч. 1-3 ст. 78). Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень. Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Рішення про проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови приймається сільською, селищною, міською радою як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу (ч. 2-4 ст. 79). Голова районної у місті, районної, обласної ради може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради (ч. 4, 5 ст. 55). За наявності розгорнутого законодавства про місцеве самоврядування система місцевого самоврядування в Україні потребує подальшого удосконалення. Законопроекти про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування неодноразово вносились до Верховної Ради України. Передбачалось, зокрема, зберегти місцеві державні адміністрації тільки в областях, містах Києві та Севастополі, обмежити їхні повноваження, визнати територіальною громадою добровільне об'єднання у територіальну громаду жителів кількох населених пунктів (а не тільки жителів кількох сіл, як за чинним законодавством), утворити виконавчі органи районних та обласних рад (натомість їх виконавчого апарату), передбачити визначення законом мінімальної частки від податків і зборів, які спрямовуються на формування доходів місцевих бюджетів. Однак такі пропозиції поки що не знайшли відображення в Конституції України, хоча Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування» передбачалось прийняти до 1 вересня 2005 року (про це йдеться у «Прикінцевих та перехідних положеннях» Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року).
1 Адміністративно-територіальний устрій України: Історія та сучасність / За заг. ред. В. Г Яцуби. — К., 2002. 2 Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. — К., 1997. 3 Анимица Е. Г., Терт ы шный А. Т. Основы местного самоуправления. — М., 2000. 4 Ватанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні. — К., 2003. 5 Віленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навчальний посібник. — К., 2004. 6 Бориславська О. М. Місцеве самоврядування в Україні: теорія та практика реалізацій конституційно-правових засад. —Львів, 2005. 7 Васильєв В. И. Местное самоуправление: Учебное и научно-практическое пособие. — М., 1999. 8 Григорьев В. В. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика. — К., 2005. 9 Європейська хартія про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. — 1997. — № 1-2. 10 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. —1997. - № 24. - ст. 170. 11 Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ»від 15 січня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. —1999. - № 11. - ст. 79. 12 Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 33. — ст. 175. 13 Закон України «Про органи самоорганізації населення» від11 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. —2001. - № 48. - ст. 254. 14 Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002. —№ 40. - ст. 290. 15 Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 30-31. - ст. 382. 16 Закон України «Про внесення змін до Конституції України»від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2005. -№ 2. - ст.44. 17 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»»від 21 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. — 2006. - № 5-6. - ст. 75. 18 Институты самоуправления: историко-правовое исследование/ В. Г. Графский, Н. Н. Ефремова, В. И. Карпец и др. — М., 1995. 19 Ковешников Е. М. Муниципальное право. — М., 2000. 20 Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування. — К., 2000. 21 Копань О. В. Правові проблеми організації самоврядування в Україні. — К., 2001. 22 Кравченко В. В. , Пітцик М. В. Муніципальне право України: Навчальний посібник. К., 2003. 23 Куйбіда В. С. Сучасні проблеми і регіональні особливості місцевого самоврядування в Україні. — Львів, 2001. 24 Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навчальний посібник / В. В. Кравченко, Н. В. Кравченко, В. П. Лисюченко. - К., 2000. 25 Місцеве самоврядування: 10 років незалежності України. —2-е вид., стереотип. — К., 2002. 26 Муніципальне право України: Підручник / За ред.В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. — К., 2006. 27 Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. — Львів, 2002. 28 Поживанов М. О. Українські вектори місцевого самоврядування. - К., 2004. 29 Пухтинський М. О., Павленчик П. Т., Князєв В. М. Розвиток місцевого самоврядування в Україні: стан, проблеми, перспективи. - К., 2002. 30 Ткачук А., Агранофф Е, Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Посібник. — 2-е вид. — К., 1998. 31 Черкасов А. И. Сравнительное местное управление: теория и практика. — М., 1998. 32 Шумянкова Н. В. Муниципальное управление: Учебное пособие. - М., 2002.
У системі відносин між; особою, громадянським суспільством і державою, що регулюються нормами конституційного права, важливу роль відіграють різноманітні об'єднання громадян — добровільні формування, створені громадянами на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод. Об'єднаннями громадян є політичні партії і громадські організації. Порівняно з органами державної влади вони є відносно новими конституційно-правовими інститутами — конституційне регулювання організації і діяльності об'єднань громадян розпочалося лише з другої половини XX ст. Правове врегулювання організації і діяльності об'єднань громадян (тобто створення відповідних правових інститутів) називається їх інституціоналізацією. Інституціоналізація об'єднань громадян здійснюється на рівні конституцій, органічних законів, поточного законодавства і судових прецедентів. Відповідно розрізняються конституціоналізація (закріплення в конституціях основних принципів статусу) і законодавча інституціоналізація (докладне визначення законами правового статусу) об'єднань громадян. З усієї багатоманітності об'єднань громадян найбільша увага в конституційному праві приділяється інституціоналізації політичних партій, які відіграють особливо важливу роль у політичному житті практично усіх країн. Як добровільні й організаційно оформлені об'єднання громадян політичні партії є основною ланкою, що пов'язує, з одного боку, особу з громадянським суспільством, а з іншого — громадянське суспільство з державою, дозволяє йому впливати на вирішення державних справ. Саме через політичні партії різні спільноти людей здобувають і здійснюють державну влади. Без політичних партій неможливі розробка і здійснення державної політики, розвиток демократії. Від розвиненості партійної системи безпосередньо залежить рівень політичного розвитку країни, державності, демократії. На відміну від органів держави — глави держави, парламенту, уряду, судів та органів місцевого самоврядування політичні партії не є органами влади. Вони не наділяються повноваженнями з управління державними справами, не можуть приймати загальнообов'язкових рішень чи вирішувати правові спори. Водночас політичні партії відіграють вирішальну роль у формуванні і функціонуванні більшості з таких органів. Вони є основними інституціональними суб'єктами виборчого процесу, формування і функціонування парламенту й уряду, органів місцевого самоврядування. Передумовою розкриття змісту інституціоналізації політичних партій є з'ясування їх сутності, функцій та особливостей різних типів партійних систем. |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 295; Нарушение авторского права страницы