Основні напрями інституціоналізації політичних партій

Як організації, що виконують у суспільстві низку функцій зі здійснення публічної (політичної) влади, партії; є політичними інститутами. Водночас тією мірою, якою організація і діяльність партій регулюються нормами конституційного права, вони є його інститутами. Конституційно-правовий інститут політичних партій становить сукупність норм конституційного права, що регулюють їх організацію і діяльність. Як уже зазначалось, правове врегулювання організації і діяльності політичних партій називається їх інституціоналізацією.

Унормування організації і діяльності політичних партій здійснюється як державою через закріплення відповідних правових норм, так і самими партіями шляхом встановлення норм внутрішньопартійного життя та міжпартійних відносин у статутних і програмних документах партій. Керівні органи партій — з'їзди, конференції, центральні комітети, політичні ради тощо приймають програми, статути, інструкції та інші документи з питань організаційної структури і партійної діяльності. Встановлені в таких документах партійні норми не мають правового, тобто загальнообов'язкового, характеру, їх дія поширюється тільки на членів партій. Гарантією додержання внутрішньопартійних норм є різні засоби партійного примусу — стягнення, відмова у висуненні в кандидати, виключення з числа членів партії тощо, однак примусове виконання їх через суд неможливе.

На відміну від внутрішньопартійних норм встановлені державою правові норми поширюються на всі партії та усіх їх членів і є обов'язковими до виконання. Утворення, організація і діяльність політичних партій як суб'єктів політичних відносин регламентуються передусім нормами конституційного права. Тривалий час такі процеси перебували за межами конституційно-правового регулювання. Політичні партії розглядалися державою як приватні організації, подібні різного роду громадським об'єднанням громадян. Діяльність таких організацій регламентувалася переважно нормами цивільного права. Становище змінилось, коли партії, спочатку доктринально, а згодом і конституційним правом, були визнані складовою політичної системи суспільства, суб'єктами політики. Організація і діяльність політичних партій стали об'єктом усе більш докладного конституційно-правового регулювання.

Інституціоналізація політичних партій здійснюється за такими основними напрямами: визначення функцій і завдань партій у політичному житті; регулювання умов і порядку утворення і реєстрації партій; формулювання вимог до організаційної побудови і порядку діяльності партій; визначення прав партій як суб'єктів виборчого процесу; регулювання фінансових аспектів діяльності партій; встановлення порядку припинення діяльності партій.

Ступінь конституційно-правового регулювання організації і діяльності політичних партій та його характер неоднакові в різних країнах. У конституційному законодавстві держав з англосаксонською моделлю правових систем політичним партіям приділяється порівняно мало уваги. У конституціях держав континентальної Європи, прийнятих після Другої світової війни і особливо в останні десятиліття, про політичні партії йдеться більш-менш докладно, причому в різних розділах.

Перш за все в конституціях у тій чи тій формі закріплюється право громадян на об'єднання в політичні партії чи свобода об'єднань. Закріплюючи право на об'єднання чи свободу об'єднань, конституції зазвичай встановлюють і певні їх обмеження. Зокрема, забороняється утворення політичних партій та інших об'єднань, цілі і діяльність яких суперечать конституції держави, партій, що пропагують насильство, розпалювання соціальної, національної чи релігійної ворожнечі. Конституції нерідко забороняють членство водночас у кількох партіях, утворення партій на регіональній, етнічній, расовій, іноді — релігійній основі, використання партіями релігійних гасел і символів. Заборона утворення політичних партій за регіональною ознакою має на меті запобігання регіоналізації країни, появи сепаратистських настроїв і рухів. Забороняється також утворення таємних об'єднань і воєнізованих формувань.

Характерною рисою конституцій багатьох держав є визначення функцій партій у політичній системі суспільства, встановлення вимог щодо їх демократичної внутрішньої організації. При цьому наголошується, що партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, їх участі у здійсненні влади.

Конституційні положення щодо політичних партій у деяких країнах конкретизуються у спеціальних законах про політичні партії, які охоплюють усі основні аспекти їх організації і діяльності. Вперше такий закон було прийнято 1967 року у ФРН. Він вважається типовим і був використаний іншими країнами при розробленні власних законів про партії. Спеціальні закони про політичні партії були прийняті, зокрема, у Португалії (1974), Австрії (1975), Іспанії (1978), Тунісі (1988), Румунії (1989), Угорщині (1989), Болгарії (1990), Латвії (1991).

В інших країнах законодавчо регулюються лише окремі, політично найважливіші аспекти діяльності партій — участь у виборах, порядок фінансування тощо. Докладна законодавча регламентація організації і діяльності політичних партій характерна передусім для тих країн, в яких у минулому існували тоталітарні або авторитарні політичні режими з пануванням однієї партії.

 

⇐ Предыдущая77787980818283848586Следующая ⇒

Поделиться: