Інституціоналізація громадських організацій

 

Визначенню статусу громадських організацій в Конституції України приділяється значна увага. Конституція закріпила право громадян України на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів поряд із їх правом на свободу об'єднання у політичні партії, встановила певні обмеження у цьому відношенні (ч. 1 ст. 36), окремо визначила статус професійних спілок (ч. З ст. 36). Відповідно до конституційних положень правовий статус громадських організацій докладно визначається Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року та законами про окремі види таких організацій — професійні спілки, об'єднання роботодавців, творчі спілки тощо.

У законі «Про об'єднання громадян» громадська організація визначається як «об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів» (ст. 3). Закон встановив, що його дія не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (ч. З, 4 ст. 1).

Згідно із законом «Про об'єднання громадян» засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами (ч. 2, 3 ст. 11). Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій встановлюється їх статутами. Громадські організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства. У діяльності громадських організацій у випадках, передбачених їх статутами, можуть брати участь колективні члени (ч. 2-4 ст. 12).

Закон встановив, що об'єднання громадян діє на основі статуту, який повинен містити: 1) назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу; 2) мету та завдання об'єднання громадян; 3) умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього; 4) права і обов'язки членів (учасників) об'єднання; 5) порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження; 6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; 7) порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання; 8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією. У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян. Статут об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству " України (ст. 13).

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Залежно від статусу громадської організації (міжнародного, всеукраїнського чи місцевого) її легалізація здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Про легалізацію об'єднання громадян орган легалізації повідомляє у засобах масової інформації (ч. 1, 2, 4, 7 ст. 14). Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних міських рад (ст. 17).

Закон «Про об'єднання громадян» визначає порядок реєстрації об'єднань громадян (ст. 15), підстави для відмови у реєстрації (ст. 16), вимоги щодо символіки об'єднань громадян (ст. 18) та шляхи припинення їхньої діяльності (ст. 19). Згідно із законом для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах; брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо); ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні; створювати установи та організації; одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади; поширювати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; засновувати засоби масової інформації. Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей (ч. 1, 2 ст. 20).

Закон встановив, що об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також: на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств (ч. 1, 2, 4 ст. 21).

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23). Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством (ч. З ст. 24).

Закон «Про об'єднання громадян» також; передбачає державний нагляд та контроль за діяльністю об'єднань громадян (ст. 25, 26), відповідальність за порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 27-32), регулює міжнародні зв'язки об'єднань громадян (ст. 33, 34).

З'ясуємо особливості конституційно-правового статусу основних видів громадських організацій, передусім професійних спілок та організацій роботодавців.

Професійні спілки є наймасовішими і найвпливовішими із громадських організацій. Про професійні спілки йдеться безпосередньо в Конституції України, яка закріпила право громадян України на участь у професійних спілках: «Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів» і визначила засади їх правового статусу: «Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України» (ч. З ст. 36).

Закон «Про об'єднання громадян» передбачає, що особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки (ч. 4 ст. 1). Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року. Згідно із законом професійна спілка (профспілка) — це «добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання)» (ст. 1).

Закон передбачає, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ч. 1 ст. 2). Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами (ст. 6).

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також: осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв'язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках. Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня (ст. 7).

Належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України. Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв'язку з належністю або нена-лежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї (ст. 5).

З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на Добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також: входити до складу об'єднань та вільно виходити з них (ч. 1 ст. 8).Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки (ст. 10). Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських (ч. 1 ст. 11).

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм непідзвітні і непідконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань (ст. 12). Держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав і інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями (ч. 1, 2 ст. 13).

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і повинні відповідати встановленим законом про профспілки вимогам (ч. 1-3 ст. 14). Для ведення переговорів на відповідному рівні договірного регулювання трудових, соціально-економічних відносин профспілки, їх організації, об'єднання профспілок підлягають легалізації (офіційному визнанню) шляхом реєстрації на відповідність заявленому статусу (ч. 1 ст. 16). Профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок. Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом — лише за рішенням Верховного Суду України (ч. 1-3 ст. 18).

Профспілки наділяються широкими правами у різних сферах їхньої діяльності. Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» докладно визначає права профспілок, їх об'єднань щодо: представлення і захисту прав та інтересів членів профспілок; ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод; захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; забезпечення зайнятості населення; соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян; соціального страхування; управління підприємствами та при зміні форм власності; вирішення трудових спорів; організації страйків та проведення інших масових заходів; інформації з питань праці та соціально-економічного розвитку; створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій; питань охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля; захисту духовних інтересів трудящих; захисту житлових прав громадян; притягнення до відповідальності посадових осіб (ст. 19-33), у загальній формі визначає їх обов'язки щодо захисту прав та інтересів своїх членів: профспілки, їх об'єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання (ст. 36), встановлює гарантії прав профспілок (ст. 40-45) та відповідальність за порушення законодавства про профспілки (ст. 46).

Правові, соціальні, економічні, організаційні засади створення та функціонування організацій роботодавців, форми та напрями їх діяльності, а також; принципи їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян визначаються Законом України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 року. Закон спрямований на підвищення ролі організацій роботодавців та їх об'єднань у соціально-трудових відносинах та на реалізацію економічної політики в державі, вдосконалення системи соціального партнерства.

Визначення термінів, що містяться в законі, мають важливе значення для розуміння суті політики соціального партнерства. Згідно із законом: роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю; організація роботодавців — громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів; соціальне партнерство — система колективних відносин між: найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів; сторони соціального партнерства — професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування (ст. 1).

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань за законом є: співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів; збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення; вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду; забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентно-спроможності, врегулювання та поліпшення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями (ст. 5).

Положення закону «Про організації роботодавців» щодо основних засад діяльності, порядку створення та припинення діяльності, матеріального та фінансового забезпечення діяльності, міжнародного співробітництва організацій роботодавців ґрунтуються на відповідних нормах закону «Про об'єднання громадян». Особливістю закону «Про організації роботодавців» є визначення повноважень організацій роботодавців та їх об'єднань щодо участі: у веденні колективних переговорів і укладенні угод; у соціальному партнерстві; у забезпеченні зайнятості населення; в управлінні фондами соціального страхування та нагляді за їх діяльністю; у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) (ст. 16-20). Правовий статус професійних творчих працівників, правові, соціальні, економічні та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва визначає Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року. Згідно із законом: професійний творчий працівник — фізична особа, творча діяльність якої становить її основне заняття, що завершується створенням і оприлюдненням творів або їх інтерпретацією в галузі культури та мистецтва і є головним джерелом її доходів, незалежно від того, має вона чи не має будь-які юридично оформлені трудові відносини; творча спілка — добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту (ст. 1).

Творча спілка створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чиїх інтерпретації. Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі працівники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 18 років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності вирішується при реєстрації спілки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 8).

Закон визначає права творчих спілок: здійснювати творчу та господарську діяльність у передбаченому законодавством порядку для виконання своїх статутних завдань; представляти та захищати права і законні інтереси своїх членів; брати участь у розробленні нормативно-правових актів щодо діяльності творчих спілок та статусу творчих працівників; брати участь у визначенні засад державної політики у сфері оплати праці членів творчих спілок, страхування, пенсійного забезпечення, зайнятості, правового та соціально-економічного захисту творчих працівників; представляти професійних творчих працівників до відзначення державними нагородами, почесними званнями, державними преміями, іншими видами морального та матеріального заохочення; здійснювати заходи з соціально-економічної підтримки та благодійництва; у встановленому порядку створювати фонди творчих спілок з правами юридичної особи для виконання статутних завдань і цілей творчої спілки; володіти, користуватися і розпоряджатися майном на правах власника відповідно до законодавства України; на пріоритетність при продовженні договору оренди приміщень, які вони орендують під творчі майстерні, студії, лабораторії тощо (ч. 1 ст. 9).

Крім професійних і творчих спілок, організацій роботодавців законодавство України визначає також статус інших громадських організацій — дитячих, молодіжних, ветеранських, релігійних тощо.У захисті прав і законних інтересів громадян особливо важливе значення має діяльність громадських організацій споживачів. Свідченням важливості таких організацій є, зокрема, покладення Конституцією України на державу обов'язку їх підтримувати: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів» (ч. 4 ст. 42). Це конституційне положення конкретизоване в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»» від 1 грудня 2005 року, що містить розділ III «Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)», в якому закріплено право споживачів на об'єднання у громадські організації: «З метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі мають право об'єднуватися у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)» (ч. 1 ст. 24).

Закон визначив такі права об'єднань споживачів: 1) вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них; 2) проводити самостійно або звертатися до уповноважених державних органів щодо проведення експертизи та випробування продукції; 3) одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; 4) сприяти відповідним державним органам у здійсненні контролю за якістю продукції та обслуговування; 5) надавати юридичну і консультаційну допомогу споживачам згідно із законодавством; 6) вносити пропозиції щодо розроблення нормативних документів, які встановлюють вимоги до якості продукції; 7) представляти і захищати інтереси споживачів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із законодавством; 8) вносити органам виконавчої влади і суб'єктам господарювання пропозиції про заходи щодо підвищення якості продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, фальсифіковану та дефектну продукцію, а також про коригування цін, встановлених з порушенням законодавства; 9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій; 10) відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів); 11) звертатися до правоохоронних органів та органів виконавчої влади про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації продукції неналежної якості; 12) інформувати громадськість про права споживачів; 13) сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері захисту прав та інтересів споживачів (ст. 25).

Оцінюючи загалом роль політичних партій і громадських організацій у забезпеченні прав і законних інтересів громадян, визначаючи своє ставлення до них, варто мати на увазі, що нерідко вони захищають інтереси не стільки своїх членів, скільки їхнього керівництва. Це випливає із відомого у політичній науці «залізного закону олігархічних тенденцій», сформульованого ще в 1911 році німецьким дослідником Р. Міхельсом. Досліджуючи діяльність великих організацій, передусім політичних партій і професійних спілок, він дійшов висновку, що в них влада з необхідністю поступово зосереджується в руках керівників, утворюються розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей, що й назвав «залізним законом олігархічних тенденцій» (від гр. оligos — небагато і аrche — влада, олігархія — влада небагатьох).

Законодавчі акти та рекомендована література

1. Бекназар-Юзбашев Т. В. Партии в буржуазних политико-правовых ученнях. — М., 1988.

2. Васильєв М. И. Партии, движения, политические сильї //Политические исследования. — 1992. — № 5-6.

3. Голосов Г. В. Форматы партийных систем в новых демократиях: институциональные факторы неустойчивости и фрагментации // Политические исследования. — 1998. — № 1.

4. Даниленко В. Н. Политические партии и буржуазное государство. -. М., 1984.

5. Даниленко В. Н. Правовой статус политических партии буржуазных стран. — М., 1986.

6. Евдокимов В. В. Партии в политической системе буржуазного государства. — Свердловск, 1990.

7. Законодавче регулювання діяльності неприбуткових організацій: світовий досвід та рекомендації для України /Лабораторія законодавчих ініціатив. — К., 2000.

8. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року// Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — ст. 504.

9. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 52. - ст. 312.

10. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 34. — ст. 227.

11. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 45. - ст. 397.

12. Закон України «Про політичні партії в Україні» від5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - ст. 118.

13. Закон України «Про організації роботодавців» від24 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 32. - ст. 171.

14. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»» від 1 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 7. — ст. 84.

15. Зарубежно е законодательство о политических партиях: Сборник нормативных актов. — М., 1993.

16. Коломейцев В. Ф. Партии в зеркале западной политологии //Государство и право. — 1995. — №10.

17. Обушний М.І., Примуш М. В., Шведа Ю. В Партолопя: Навчальний посібник. — К., 2006.

18. Політичні партії в Україні: Інформаційно-довідкове видання/ Редкол: М. М. Рябець (голова) та ін. - К., 2001.

19. Політичні партії України: В 3 т. /Уклад.: Ю. Шайгородськии. - К., 2005.

20. Примуш М. В. Історія і теорія політичних партій. - Донецьк, 2000.

21. Примуш М. В. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій. — Донецьк, 2001.

22 Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (Характер режимов, гражданское общество и партийные системы при демократии) // Политические исследования. — 1991. — № 2.

23. Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М., 1998.

 

Навчальне видання

ШЛЯХТУН Петро Панасович

⇐ Предыдущая77787980818283848586

Поделиться: