Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Усвідомлення батьками мети й завдань сімейного виховання, свого батьківського і громадянського обов`язку перед суспільством, дотримання певних виховних принципів передбачає використання системи методів і засобів виховного впливу на дитину. Методи виховання – це сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції та вдосконалення. Засіб – це той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямі. М. Стельмахович розрізняє природні засоби – слово, фольклор, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа домашній побут, національні звичаї і традиції, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім’ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література та мистецтво, книга, кіно, театр, музеї та виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, страйки, фізкультура й спорт, свята, обряди, символи, атрибути, реліквії тощо; надприродні засоби – релігію. Розрізняють методи сімейного впливу, залежно від вікових особливостей дитини, наприклад, у взаєминах з дітьми дошкільного віку: привчання, вправляння, особистий приклад батьків, пояснення, порада, вимога, єдність вимог батька і матері, сугестії (навіювання), довіра, повага дитини, заборона, погроза, примушування, покарання, заохочення (подяка, похвала, схвалення, нагорода, подарунок). Важливими народно-педагогічними методами стимулювання, заохочення, спонукання дітей, корекції їх поведінки є: · створення колективної думки схвалення, аналізу вчинку (поведінки) чи засудження дій дитини; · заохочення позитивних вчинків, спонукання до них, стимулювання якомога осмисленіших дій школяра; · збудження інтересу до кінцевого інтересу діяльності, розкриття очікуваної радості від нього; · формування усвідомленої необхідності заборони негативного, спотвореного та застереження дитини від необачних вчинків; · напучення і навіювання потреби поводити себе і жити так, щоб одержати схвалення батьків, вчителів, дорослого оточення, однолітків, власної самооцінки; · використання своєрідних і різноманітних народних методів покарання дитини за вчинки різної значущості. · нетрадиційне наставляння з використанням казкових колізій, прикладів, певних паралелей, прийомів тощо (класичним зразком у цьому плані є використання казки В. Сухомлинського “Казка про гуску”). · Важливими є також традиційні народно-педагогічні методи формування суспільної поведінки дитини, нагромадження її життєвого досвіду: · привчання до сумлінного виконання обов’язків у сім’ї, школі, в оточенні друзів, обов’язків перед суспільством; · чергування постійних та разових доручень і вправлянь на вироблення певних умінь і навичок; · практична життєдіяльність дітей у виконанні різноманітних ролей працівника, трудівника, сім’янина; · дотримання загальноприйнятих норм і традицій укладу життя українців тощо. Своєрідне застосування в умовах сім’ї знаходить і організація методів самовиховання, самовдосконалення особи, що будується на самоаналізі вчинків, самодисципліні, самоконтролі, самозастереженні, самопереконанні, самосхваленні, самозобов`язанні, самоосуді. У родинному вихованні доцільним є використання різноманітних методичних засобів. Найголовніший виховний метод у сім’ї – це батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім`ї, батьківський контроль за кожним своїм кроком. У цьому важливу роль відіграє розумне використання часу реального спілкування з дітьми та постійний індивідуальний коректив у здійсненні виховної програми. Важливим методом постає орієнтація сімейних вихователів на позитивні риси характеру особистості. Проектування й опора на позитивне в людини має відбуватися на основі постійного вивчення кожної дитини. А. Макаренко стверджував, що найкращі діти виховуються у щасливих батьків. Тому важливим методом є виховання радістю завтрашнього дня, оптимізм, постановка батьками життєрадісних перспектив життєдіяльності своїх дітей. Правильна організація життя сім’ї і дитини з пильним урахуванням найменших дрібниць, психологічних впливів кожного виховного кроку передбачає врахування мотивів вчинку дитини, розумне поєднання методів словесного впливу з практичною діяльністю вихованців. Важливими методами родинного виховання також постають: почуття міри, нормування любові й строгості, ласкавості й суворості, втручання і невтручання в життя дитини. Міра має бути у вираженні почуттів, думок, у ставленні до предметів, речей і господарства, у використанні правди й довір`я. Зокрема, формула міри в застосуванні двох основних компонентів – любові й вимогливості приводить у дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогливості може призвести до неповаги батьків і їхнього авторитету. Авторитарність спричиняє гнітючу атмосферу в сім’ї, ображає дитину і дає їй підстави думати, що її не люблять, що вона нікому не потрібна, тому завжди в ситуативній поведінці необхідно знайти розумний баланс. А. Макаренко у своїй виховній діяльності ефективно використовував метод “вибуху”, особливо в роботі з педагогічно занедбаними дітьми. Таку можливість і необхідність швидких якісних змін у формуванні особистості з допомогою концентрованого, активно діючого морально-психологічного, емоційно насиченого впливу на особистість в цілому можна здійснювати і в сім’ї. Звичайно, підготовку й завершення “вибуху” доцільно здійснювати еволюційним шляхом. У дослідженні І. Юрас [2001, 82-88], підкреслюється значення положень відомого філософа й педагога П. Юркевича, за допомогою яких сучасні батьки можуть збагатити арсенал методів і прийомів родинного виховання. Він розглядає, зокрема, настанову, застереження, напучення, нагадування, дисципліну, нагляд. Педагог висловив дуже слушну думку про безперечну необхідність розумного зовнішнього впливу на дитину, допоки він не перейде у внутрішній стимул: “Поки розум не керує людиною зсередини, до тих пір він повинен керувати нею ззовні, бо інакше життя було б кинуте на випадкову гру пристрастей” [Юркевич П., 1869, 95]. Але дисципліна, нагляд не повинні бути тиском на дитину. Тільки вільні дії утворюють характер, дають змогу набути власного досвіду. Це є необхідна умова формування мужнього характеру. У особливу групу “виховних спонук” П. Юркевич виділив похвалу й осуд, обіцянку і погрозу, покарання, “фізичну неминучість”. Похвала, яку батьки використовують як нагороду, повинна з’єднувати схвалену дію із заохоченням до нових позитивно спрямованих дій. Слід уважно спостерігати, чи любить дитина саму похвалу, чи дії, гідні похвали. У батьківській практиці осуд набуває форми не догани, а докору, оскільки він заснований на любові. З докором з’єднані нагадування й напучення. Обіцянку Юркевич розглядає як спонуку до чекання приємних наслідків діяльності. Суворо засуджує педагог досвід тих батьків, які втратили владу над дітьми і яким нічого не залишається, крім того, щоб укладати угоду з ними, обіцяючи різні матеріальні блага, поступки, насолоди. П. Юркевич називає такі зовні гуманні дії безчесними і зауважує, що розумний батько-вихователь “без вагань надасть переваги лозині та дрюку, якщо вже йому доведеться вибирати між двох зол” [Юркевич П., 1869, 141]. Погроза обмежує негативні дії дитини передбаченням неприємних наслідків. Вона повинна бути виражена з повною визначеністю і стосуватися найближчого майбутнього, інакше дитина не зможе яскраво уявити її наслідки. Погроза може бути інструментована як зміна голосу, виразу очей, ставлення до дитини. Покаранням педагог радить батькам користуватися обережно. Найпростішим і найефективнішим покаранням П. Юркевич називає зменшення позитивних емоцій під час спілкування з дітьми. Покарання у родинному колі може здійснюватися також як осуд, присоромлення, позбавлення права на приємну гру. Цікавим виховним прийомом у батьківській педагогіці є “фізична неминучість” – створення перепон на шляху негативних дій. Замість того, щоб повторювати дітям: “Цього не робіть, того не чіпайте, туди не ходіть”, – краще потурбуватися, щоб вони не мали можливості це робити, те чіпати, туди ходити [Юркевич П., 1869, 131]. У родинному вихованні ефективними методами є також: безмежна повага до особистості дитини в поєднанні з вимогливістю до неї, розгляд особи вихованця як об`єкта і суб`єкта виховання; майстерне використання прийомів у різнобічному розвитку дітей, протиставлення рівним стосункам у сім`ї, рівному голосу живе переживання людини; вміле використання прояву своїх почуттів, думок від простого незадоволення до гніву (уміння одне й те ж слово сказати: сухим, стриманим чи спокійним, добрим тоном; суворим, холодним чи стриманим, але мяким тоном); обережне використання гніву як могутнього виховного засобу. У спілкуванні з дітьми важливим є мистецтво постановки голосу, мистецтво тону, погляду, повороту, мова міміки, жестів. Мирний і дружньо-ніжний тон незмінної взаємної поваги у взаєминах батьків і дітей особливо ефективно впливає на формування майбутнього сім`янина. РОЗДІЛ ІІІ ЗМІСТ І ПРОВІДНІ НАПРЯМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ ТЕМА 10 |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 284; Нарушение авторского права страницы