СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СІМ’Ї. Розкриваючи сутність статевого виховання дітей у сім’ї

 

Розкриваючи сутність статевого виховання дітей у сім’ї, необхідно розмежувати основні дефініції, що постали пред­метом наукових постулювань. Один із провідних дослідників проблем статевих відносин, професор В. Кравець зазначає, що в статевому вихованні школярів можна розглядати два напрями: „з одного боку, романтична педагогіка кохання, з другого – сексуальна педагогіка”, причому він правомірно підкреслює, що немає сьогодні такої концепції статевого виховання, яка могла б органічно поєднати ці два напрями в рамках однієї цілісності [2003, 289]. Такий висновок справедливий тому, що це, насам­перед різні аспекти різнобічної культури особистості (у її струк­турі розрізняють дуже близькі – гендерну, статеву, і сексуальну культури), кожна з яких має свої структурні елементи й, відпо­відно, свої ознаки й показники, відмінні від інших, в єдності їх вони складають гендерно-статево-сексуальну культуру особис­тості.

Дуже близько підійшов до нашого розуміння цих трьох складових загальної культури людини В. Кравець, який виділив також три основні компоненти – статеву просвіту, статеве вихо­вання і сексуальну культуру, але чомусь відніс їх до сексуальної підготовки молоді [2000, 4]. У цій праці автор визначає статеве виховання як організований і цілеспрямований процес форму­вання фізичних, психічних і моральних якостей особистості, установок, що визначають корисне для суспільства ставлення до людини протилежної статі та високоморальні стосунки між статями, розвивають розумне, здорове ставлення до статевого життя, а сексуальну культуру як уміння організовувати й про­вести інтимне зближення з максимальним фізичним і психічним задоволенням для обох партнерів, формування якої зорієнтоване на успішне вирішення проблем сексуального спілкування [Там само]. У вузькому, педагогічному, розумінні статеве виховання розглядають як процес систематичного, планомірного впливу на формування статевої свідомості і статеворольової поведінки, який передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний і психосексуальний розвиток хлопчиків і дівчаток, оптимізація міжстатевої особистісної взаємодії) і засоби його реалізації (наявність мети, програм, засобів, методів і виконавців [Ісаєв Д., Каган В., 1979].

Згідно з положеннями системно-синергетичної концепції формування базової культури особистості (В. Костів), статеве, як і гендерне чи сексуальне виховання – це цілеспрямований процес взаємодії суспільства, родини й особистості, вихователів (батьків, учителів, інших) і вихованців (дітей, учнів, інших) у їхній спільній творчій діяльності, яка стимулює розвиток і саморозвиток в останніх довершених статевих, гендерних, сексуальних якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи в процесі її різнобічних статевих, гендерних, сексуальних відносин.

У гендерній культурі розрізняють такі якості особистості (у дужках виділені назви симптомокомплексів подібних якос­тей): ідентичність, андрогінність, фемінність, маскулінність, транcсексуальність, демократичність, рівність, толерантність, домінантність, асертивність, відкритість, чутливість, емпатійність, лагідність, адаптивність, поінформованість, мобільність, самодостатність, самоцінність, впевненість, великодушність, благородність, поблажливість, елегантність, вишуканість, витонченість.

Статева культура складає такі основні якості: ідентич­ність, чоловічість, жіночість, дівоча честь, чоловіча гідність, цнотливість, адаптивність, поступливість, терпеливість, так­товність, делікатність, відповідальність, відданість; вірність, надійність, стриманість, емпатійність, кордоцентричність, душевність, чуйність, співчутливість, інтимність, привабли­вість, ніжність, грайливість, сором’язливість.

Сексуальна культура – ідентичність, бісексуальність, транссексуальність, гетеросексуальність, гомосексуальність, безпечність; адаптивність, поінформованість, рівноправність, самоцінність, чутливість, ласкавість; привабливість, принад­ність, красивість, чарівність, звабливість; еротичність, ніжність, спокусливість, романтичність, амурність, пестливість; актив­ність, потенційність, пристрасність, відкритість, сексуальний альтруїзм, фантазійність.

В основі ціннісного самовизначення особистості та здійс­нення окремих циклів вчинкової діяльності в сфері статевої культури є зіставлення (дихотомія) чоловічої й жіночої гідності – негідності; в сфері гендерної культури: рівноваги – нерівноваги; у сфері інтимної культури: ласки – відсутності ласки; в сфері сексуальної культури: насолоди – незадоволення.

Якісно-сутнісний аналіз статевої культури особистості дає змогу висунути припущення, що це є цілісне соціально-психоло­гічне утворення, що має певну структуру, закономірності функ­ціонування і розвитку, містить в собі елементи загального, у яких відображається зв’язок особистості з навколишньою дійс­ністю, та індивідуального, в якому проявляється своєрідність даної особи. Тобто статева культура особи виступає як суспіль­не явище, якому властиві риси цілісної ідеальної системи. Тому статеву культуру сім’янина розуміємо як інтегральну системну особистісну властивість, що характеризується ступенем сформо­ваності суспільно-значущих статевих якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті дії механізму ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості та її зовнішніх статевих відносин, які проявляються в процесі діяльності і спілкування [Головач Л., 2000, 22-23].

Базуючись на філософських положення системності, цілісності і структурності предметів та явищ, виділяють такі елементи на рівні першої підсистеми: статеві дії як результат функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи (засвоєні особою основні елементарні норми і правила поведінки; рівень домагань особи відповідно до реальних умов її життєдіяльності у задоволенні основних потреб; статеві цінності, ідеали, установки; повнота розвитку і прояву функцій мотиваційної сфери тощо); на рівні другої підсистеми – вироблені в процесі діяльності, спілкування й нагромадження досвіду суспільної поведінки статеві відношен­ня особистості до: Бога-отця і Богоматері, матері й батька, майбутнього чоловіка та дружини, хлопчиків та дівчаток, своєї та протилежної статі, дружби й кохання, фактів і відомостей статевого змісту, сексуального дошлюбного досвіду та наслідків статевого спілкування, зовнішності та одягання (власного та чужого), частин чи повністю оголеного тіла, поцілунків і проя­вів залицяння, еротичних сцен, картин та розмов на сексуальні теми тощо; на рівні третьої підсистеми – сукупність статевих якостей (див. вище) і статеву спрямованість особи (суспільно-колективістична та індивідуалістично-егоїстична).

Головними складниками статевої культури сім’янина є: сформованість психологічних проявів чоловічноcті й жіночнос­ті, рівень засвоєння оптимальних статеворольових комунікатив­них установок; сформованість сексуальної свідомості та еротичних орієнтацій особи в контексті психосексуальної культури та моральних вимог; готовність до відповідального подружнього життя й засвоєння подружніх ролей; готовність до відповідального батьківства і засвоєння моделей поведінки матері (батька); зорієнтованість особи на здоровий спосіб життя, усвідомлення зв’язків проблем статі і сексуальності, подруж­ності й батьківства з алкоголізмом, вживанням наркотиків, із захворюваннями, що передаються статевим шляхом тощо.

Когнітивний аспект статеворольових уявлень полягає в усвідомленні індивідом своєї статевої належності і незворотно­сті статі, відповідності своєї поведінки суспільним стереотипам чоловічості/жіночості, засвоєнні знань про статі й відмінності між ними, орієнтації в статеворольових цінностях своєї і протилежної статі. Афективний аспект пов’язаний зі ступенем прийняття особистістю своєї статевої належності, оцінка нею своїх статеворольових особливостей і якостей, прагненням (або відсутністю його) щось змінити в цих особливостях і якостях. Регулятивний аспект передбачає здійснення індивідом пове­дінки у відповідності з його власними уявленнями про чо­ловічий (жіночий) стиль поведінки, будування взаємостосунків із представниками своєї і протилежної статі, визначення стате­ворольової орієнтації.

Розкриємо сутність означених вище окремих сукупних показників на основі результатів досліджень Л. Головач [1997, 2000]. Перший показник включає усвідомлення особою своєї приналежності до конкретної статі; розрізнення специфічних проявів чоловічності й жіночності у рисах характеру, вчинках та діяльності; виявлення комунікативних установок хлопчиків (юнаків) і дівчаток (дівчат) до протилежної статі.

Конкретними показниками рівня сформованості еротич­них орієнтацій і сексуальної свідомості в контексті психосексу­альної культури і моральних вимог виступають: усвідомлення юнаками і дівчатами зовнішніх ознак своєї сексуальної приваб­ливості та їх використання у конкретних стосунках з особами протилежної статі, оцінка міри сексуальної привабливості юнака (дівчини); здатність враховувати й поважати специфічні статеві особливості іншої людини; терпиме ставлення до осіб різної сексуальної орієнтації (врахування принципу природності, накладання несприятливих обставин у порушенні існуючих норм); сформованість морально-етичних цінностей у ставленні до особи протилежної статі (усвідомлення відповідальності за наслідки статевих стосунків, уявлення про дотримання (недотримання) цнотливості дівчини, погляди на доцільність дошлюбного статевого життя юнака та дівчини); знання засобів контрацепції та особливостей їх використання на конкретних відрізках життєвого шляху дівчини (юнака); ставлення до використання й рівень самого використання флірту, петінгу тощо на різних етапах юнацького дошлюбного спілкування осіб протилежної статі; ставлення юнаків і дівчат до занять онаніз­мом і періодичність чи систематичність його застосування.

Експертна оцінка готовності молоді до відповідального подружнього життя, рівня засвоєння подружніх ролей, сформо­ваності установки взаємного доповнення включає виявлення: рівня сформованості емпатії; усвідомленої необхідності вико­нання в шлюбі різноманітних функцій, подружніх ролей, розріз­нення психологічних проявів ставлення юнака (чоловіка), дівчини (жінки) до їх виконання; відповідального ставлення до збереження цнотливості дівчини до шлюбу; знань зон незгод і суперечностей у сім’ї; рівня засвоєння ефективних способів дотримання безконфліктних сімейних стосунків; міри оволо­діння ефективними принципами й прийомами погашення конфлікту, що виник (на різних його стадіях); знань ефективних способів виходу з окремого конфлікту.

Готовність до відповідального батьківства перевіряється через такі показники, як: рівень сформованості елементів педа­гогічної культури сім’янина; рівень і стійкість засвоєння моде­лей поведінки матері (батька); рівень сформованості опти­мальних репродуктивних установок; знання впливу негативних чинників у період зачаття дитини й до народження дитини.

Останній інтегральний показник включає: установку, зорієнтованість особи на здоровий спосіб життя, її уявлення про дошлюбний сексуальний досвід, ставлення до інтимних позасімейних стосунків; усвідомлення впливу дії алкоголю на народження повноцінної і здорової дитини; поінформованість про шкідливість вживання наркотиків; знання обставин, що спричинюють венеричні захворювання тощо.

Виходячи з таких теоретичних положень, для утверджен­ня в сфері родинних відносин статевого виховання необхідно: 1) розрізняти батьками й вихователями суспільних і освітніх закладів сутність формування відповідних статевих якостей, включення дітей у певні статеві відносини, створення відповід­них умов для ефективного функціонування механізму внутріш­ньої ціннісно-нормативної регуляції статевої поведінки особис­тості в процесі потрапляння у стихійні та спеціально зоргані­зовані ситуації мотиваційного вибору статевої дії-відношення; 2) дотримання вихователями доступних для відповідного віку дитини принципів об’єктивності, правдивості, науковості у гендерному, статевому, інтимному, сексуальному вихованні й просвітництві, не забігаючи вперед, але й водночас випереджа­ючи на крок актуальний рівень поінформованості, сформова­ності відповідних сукупних гендерних, статевих, інтимних, сексуальних якостей; 3) використання в реалізації змісту цих напрямів виховання принципів систематичності, послідовності, наступності у передачі знань, формуванні відповідних умінь і навичок; 4) досягнення розрядки статевої напруги, правильне формування й задоволення статевого потягу природним шляхом (для відповідного віку дитини, підлітка, юнацтва) у формі полюцій, ігрових видів діяльності, занять спортом, плаванням, гімнастикою, активною життєдіяльністю, фізичною працею, петінгом, у процесі супроводу батьками й причетними до цього іншими особами щодо дотримання дітьми гігієни тіла, одягу, сну, випорожнення, читання книг, перегляду телепередач, еро­тичних картин у засобах масової інформації, в реальній життє­діяльності, спілкування в рамках міжстатевих відносин; 5) ут­вердження моральних засад міжстатевих контактів, етичних, естетичних, психологічних, інших основ дружби, товаришуван­ня, закоханості, кохання, щасливого сімейного життя; 6) роз­виток, саморозвиток і самовдосконалення довершених гендер­них, статевих, інтимних, сексуальних якостей чоловіка, жінки, комуніканта, громадянина, сім’янина, професійного працівника тощо; 7) вчасне гендерне, статеве, інтимне й сексуальне просвітництво підлітків, старшокласників, наречених, молодого подружжя з метою досягнення вищого рівня проявів рівноваги, гідності, ласки, насолоди, попередження й профілактики шкідливих форм мастурбації, онанізму, ранньої вагітності, венеричних захворювань, незадоволення в гендерних, статевих, інтимних і сексуальних стосунках.

 

Практичне заняття № 6

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: