М іжнародні договори як джерело міжнародного права

ДИПЛОМ НА РОБОТА

на тему:

М іжнародні договори як джерело міжнародного права

ЗМІСТ

Вступ..................................................................................................................3

Розділ 1. Поняття договору як джерела міжнародного права......................6

1.1. Загальна характеристика джерел міжнародного права.....................6

1.2. Договір як джерело міжнародного права...........................................8

1.3. Застосування міжнародних договорів України для

врегулювання приватних відносин із іноземним елементом..........15

Розділ 2. Зовнішньоекономічні договори у міжнародному праві...............20

2.1. Зовнішньоекономічні договори і право застосовуване

до них за законодавством України.....................................................20

2.2. Умови та облік зовнішньоекономічних договорів............................24

2.3. Особливості договірного регулювання окремих

міжнародних операцій.........................................................................26

Розділ 3. Міжнародні договори з питань сімейного, спадкового,

трудового права, міжнародних перевезень та делікту....................35

3.1. Міжнародні договори з питань сімейного права...............................35

3.2. Міжнародні договори у сфері спадкових відносин...........................45

3.3. Міжнародні договори з питань трудової діяльності..........................54

3.4. Міжнародні договори пов’язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень......................................................................66

3.5. Зобов’язання з делікту в міжнародних договорах України...............69

Висновки.............................................................................................................75

Рекомендації.......................................................................................................79

Список використаних джерел...........................................................................80

ВСТУП

Наявність міжнародних договорів є особливістю джерел міжнародного права. Тому, можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди, а з іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав. Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. У джерелах права деяких держав питання співвідношення юридичної сили норм національного законодавства та міжнародних договорів так і не знайшло вирішення.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9). У Законі «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Актуальність обраної для написання теми роботи зумовлена тим фактом, що практика регламентації правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Предметом наукової роботи стало вивчення міжнародних договорів як джерела міжнародного права.

Метою роботи є:

- систематизувати і поглибити теоретичні і практичні знання з вибраної спеціальності, навчитись застосовувати їх при розв’язанні конкретних задач;

- осягнути існуючі міжнародному договірному праві проблеми і навчитися розв’язувати їх;

- оволодіти методикою дослідження, узагальнення та логічного викладу матеріалу;

- розвинути вміння самостійно вивчати й узагальнювати законодавчі та наукові літературні джерела, юридичну практику.

Завданням роботи стало дослідження наступних питань:

1) поняття договору як джерела міжнародного права;

2) зовнішньоекономічних договорів у міжнародному праві;

3) міжнародних договорів з питань сімейного, спадкового, трудового права, міжнародних перевезень та делікту.

При дослідженні даної теми наукової роботи використовувалися нормативно-правові акти, а також наукова література.

Структура роботи має наступний вигляд: розділ 1 „Поняття договору як джерела міжнародного права”, розділ 2 „Зовнішньоекономічні договори у міжнародному праві”, розділ 3 „Міжнародні договори з питань сімейного, спадкового, трудового права, міжнародних перевезень та делікту”.

ВИСНОВКИ

Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі декілька форм юридичного офіційного буття, існування» норм міжнародного приватного права. Це:

1) внутрішнє законодавство;

2) міжнародні договори;

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика.

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає міжнародний договір України як укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

Міжнародні договори можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

- предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

- видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

- кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

- суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - відповідно СНД, МОП);

- ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законодавство або ж «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворення їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Таким чином, міжнародний договір, підписаний і ратифікований Україною, може ще не мати чинності. В міжнародному приватному праві часто є важливим не тільки факт участі України у міжнародному договорі, але й факт набрання ним чинності для іншої держави (наприклад, держави, до якої належить іноземний учасник відносин).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

З плином часу кількість міжнародних угод, порівняно з іншими джерелами права, зростає. Ця тенденція характерна для сфер економічного, науково-технічного співробітництва, регулювання різних видів перевезень, авторського, винахідницького, патентного, спадкового права, трудових правовідносин, правової допомоги з питань застосування матеріального та процесуального права.

Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укладення шлюбу, його розірвання, призначення аліментів (наслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань на користь дітей та інших питань є дуже різноманітними, то виникають колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних.

Серед міжнародних багатосторонніх конвенцій, які містять матеріально-правові чи колізійні норми, застосовувані у сфері спадкового права, є Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 р.

Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової діяльності та соціального захисту громадян України, інших держав, які працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні міжнародні угоди. Наприклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.

Постійне зростання обсягу небезпечних вантажів, що перевозяться різними видами транспорту, призвело до прийняття розробленої в рамках ООН Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом (Женева). Вона відкрита для підписання з / лютого 1990 р. (далі - Женевська конвенція 1990 р.).

Конвенція поширює свої норми на перевезення небезпечних вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що, зокрема, зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів. Норми Женевської конвенції 1990 р. застосовують для відшкодування шкоди, заподіяної на території держави-учасниці, яка виникла у результаті певної події, а також до заходів, вжитих для відвернення чи зменшення такої шкоди.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

При використанні міжнародного договору слід визначитися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учасницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних учасників даних відносин?

Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися українським судом для врегулювання відносин (як частина національного права іноземної держави-учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна норма або воно було обране самими учасниками.

При застосуванні міжнародних договорів слід враховувати також застереження, зроблені різними державами-учасниками, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) передбачає можливість укладення договорів в усній формі, однак Україна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору в тих випадках, коли принаймні одна із сторін має своє комерційне підприємство в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Норматив ні матеріали

1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. - № 17. - Ст. 343.

2. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.- Ст. 601.

3. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №№ 40-44. - ст.356.

6. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — №50. — Ст. 540.

7. Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.

8. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 10 - Ст. 137.

9. Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10.- Ст. 45.

10. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - Ст. 429.

11. Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

Спеціальна література

1. Богуславський М.М. Международное частное право. - М.: Юристь, І998. - С. 316-327.

2. Гренкова О.В. Наследование в Англии и во Франции // Сборник статей аспирантов и молодых ученых Всесоюзного научно-исследовательского института проблем укрепления законности и порядка. - М., 1988. - С. 30-34.

3. Гринько И.С. Внешнеторговые сделки. - Суми: Орион, 1994. - С. 61-72.

4. Демиденко В.В. Міжнародно-правова основа національного морського права України (теоретичні аспекти). - Одеса: АГ БАХВА, 1995. – С.74-75.

5. Демиденко В.Д. Морское право Украйни. - Одесса: АО БАХВА, 1996. – С. 121.

6. Звеков В.П. Международное частное право. - М.: Издательство НОРМА, 2001. – С.393-395.

7. Зыкин И.С. Договор во внешнезкономической деятелшости. - М.: Междунар. отношения, 1990. – С. 271-273.

8. Кабатова Е.В. Деликты в международном частном праве // Государство и право. – 1992. - № 9. - С. 100-107.

9. Кибенко Е.Р. Международное частное право. – Х.: Эспада, 2003. – С. 44-46.

10. Кириченко О.А.Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. - К.: Знання-Прес, 2002. – С. 142-145.

11. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - С. 271-280.

12. Коссак В.М. Застосування Віденської конвенції про міжнародний договір купівлі-продажу в національному законодавстві України // Український часопис міжнародного права. - 1994. - № 1. - С. 131-139.

13. Лунц А.А. Курс міжнародного приватного права: В 3-х т. — М.: Спарк, 2002. – С. 166-167.

14. Лущ Л.А. Курс международного частного права. В 3 т. - М.: Парк, 2002. - С. 687-714.

15. Мапеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. - М.: Юрид. лит., 1965. – С. 195.

16. Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой. (Авт. гл. Н. Г. Скачков). - М.: Проспект, 2000. - С. 487-513.

17. Международное частное право: Учебник / Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева и др.; Отв. ред. Г. К. Дмитриева. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – С. 62-66.

18. Міжнародне приватне право / За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Душмана. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.33-35.

19. Мусин В.А. Международные торговне контракты. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – С. 25-28.

20. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. - Львов: Вища школа, 1974. – С. 71-74.

21. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь, 1995. - С. 106-114.

22. Пахомов В. Необхідно вдосконалити правове регулювання порядку ввезення в Україну давальницької сировини іноземного замовника // Право України. - 1996. - № 10. - С. 17-18.

23. Рут Франклін Р., Філіпенко Антон. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. - К., 1998. – С. 172.

24. Фединяк Г. Вирішення проблеми «конфлікту кваліфікацій» в деліктних зобов'язаннях з іноземним елементом // Правова політика в українській соборній суверенній державі. Доповіді і тези повідомлень наукової конференції. (Львів, 26-27 жовтня 1992 р.) Вип. 1. - К., 1994. - С. 82-83.

25. Фединяк Г. Спільність походження законодавства держав Європи та України щодо деліктних зобов'язань // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 1. - Львів, 1999. - С. 167-176.

26. Фединяк Г. Шкода як умова відповідальності за делікти в міжнародному приватному праві та вітчизняному законодавстві // Право України. - 1994. - № 11-12. - С. 37-40.

27. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. – К.: Атака, 2005. – С.23-30.

28. Фолсом Р. X., Гордон М. У., Спангол Дж. А. Международные сделки. - М.: Логос, 1999. - С. 241-245.

29. Фурса С.Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія та практика. - К.: Атіка, 2002. - С. 42-54, 337-452.

30. Хачатурян А.Г. Унификация коллизионных норм в международном частном праве. - К.: УМК ВО, 1993. – С. 51-52.