Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин



 

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. В останні роки фінансові теорії зазвичай розробляються економістами, які спеціалізуються в області фінансів. Прикладом тому є те, що в 1990 та 1997 рр. лауреатами Нобелівської премії з економіки за видатний внесок у розвиток теорії фінансів були Террі Марковіц, Мертон Міллер, Вільям Шарпе, а також Роберт К. Мертон і Майрон Шоуіз.

Фінансова наука успішно виконує свою роль тільки за умови використання певних методів пізнання. Основні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фінансів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції і дедукції, аналогії, моделюванні та іншому.

Фінанси є відносинами зі створення і перерозподілу суспільних благ та багатств, і у цьому сенсі вони тісно пов’язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів виступають гроші. Гроші виконують різні функції, основною з яких можна назвати функцію загального еквівалента – товару, який служить вимірником цінності і вартості інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси є відносинами, що здійснюється, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає у тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави і суб’єктів господарювання у грошових коштах, а також контроль витрачання фінансових ресурсів. Таким чином, фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, що пов'язані з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій.

Таким чином, фінансам притаманні одночасно такі ознаки:

1) фінанси – це завжди грошові відносини;

2) фінанси – це грошові відносини, які виникають при наявності держави;

3) фінанси – це відносини з приводу перерозподілу розподіленого сукупного продукту.

Основою здійснення державою своїх функцій є матеріальна передумова акумуляції і розподілу ресурсів, тобто матеріальним джерелом фінансів є валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний доход (НД). Обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни і є одним з основних критеріїв життєвого рівня її населення. Через два головних компоненти національного доходу – фонди накопичення і фонди споживання – відбувається акумуляція і розподіл ресурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій економічного розвитку і контроль за правильністю вказаних заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, можна виділити певні складові компоненти цих відносин:

– відносини зі створення і використання централізованих фондів держави;

– відносини зі розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

– відносини зі створення і перерозподілу фондів суб’єктів господарювання.

Сьогодні в країнах з розвинутою економікою фінанси трактуються як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною частиною фінансових відносин і використовується для зростання суспільного добробуту. Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відбивається фінансові відносини:

– обміну – зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

– розподілу та перерозподілу – у вигляді сплаті податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

– підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

– підприємствами в процесі реалізації товарів та послуг;

– державою та підприємствами при сплаті ними податків;

– підприємством і громадянами при внесенні ними податків та добро-
вільних платежів;

– окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

– підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

– фінансові відносини на самому підприємстві та державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси – це фонди грошових коштів цільового призначення, які є матеріальними носіями фінансових відносин і у сукупності представляють фінансові ресурси країни.

Фінансові ресурси – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний перехід на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави. Це досягається шляхом створення та ефективного використання різноманітних факторів фінансових ресурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства і окремого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресурсів, вирішуються економічні, соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність через формування фінансових ресурсів, їх ефективне використання в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать всі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, які зайняті на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, відсоток від інвестицій), а також пенсії.

Як бачимо, фінанси – це складна багатогранна система, яка охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорівнях.

Можна виділити два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення – це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

– бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

– кредитування – надання коштів на принципах повернення платності, строковості забезпеченості;

– самофінансування – фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

– оренда (лізинг) – передача права користування майном суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

– інвестування – процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначених насамперед для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Таким чином, об’єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами. Предметом фінансів є підприємницькі та управлінські процеси суб'єктів господарювання мікро- та макрорівнів, що пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів для розширеного відтворювання та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. В процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. Наприклад, підприємство реалізувало певний обсяг продукції. Виручка надійшла на поточний рахунок в банку підприємства. З цієї суми підприємство повинно перерахувати в бюджет визначені законодавством податки та платежі, а з суми коштів, що залишилась, відшкодувати засоби виробництва, що були використані в процесі виробництва, виходячи з норм амортизаційних відрахувань, предмети праці та оплата праці тощо. Сума, що залишилась, є прибутком підприємства. З цієї суми відраховують податки та збори і таким чином утворюється чистий прибуток. Він самостійно розподіляється суб'єктом підприємницької діяльності, виходячи з доцільності розподілу: на фонд розвитку, резервний фонд, фонд соціального розвитку тощо.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відносини, тому що фінанси не існують поза юридичними відносинами. Оскільки фінанси обумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відбивається на фінансах. Доходи класифікуються за трьома стадіями руху:

– первинний розподіл (первинні доходи);

– перерозподіл (вторинні доходи);

– кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси перерозподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нарахування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фонду і таке інше.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів – їхня реалізація. Доходи, що реалізуються, називаються кінцевими. Вони витрачаються на придбання товарів та послуг. Частина прибутків може бути направлена на зберігання в будь-якій формі (внески в банках, придбання цінних паперів та ін.)

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпеченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Сума первинних доходів теоретично повинна дорівнювати сумі кінцевих прибутків з урахуванням зберігань.

Суттєво впливає на вирівнювання економічного і соціального розвитку окремих регіонів і на цій основі й підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного направлення коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.


Функції фінансів

 

Фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів відбувається через систему оподаткування, встановлення рівня митних податків на імпортні товари та сировину, норми амортизаційних відрахувань, орендну плату, дотації, субсидії, штрафи, фінансові пільги і санкції та інше.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Для покриття потреб на соціальні цілі держава створює позабюджетні і благодійні фонди, а також фонди фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Призначення фінансів проявляється через їх функції. Традиційно виділяють дві функції фінансів – розподільчу і контрольну.

На наш погляд, спектр функцій значно ширше, і до зазначених можна додати функцію мобілізація фінансових ресурсів.

Розподільча функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямками цільового використання.

Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський – фінансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний – державним бюджетом, цільовими державними фондами. Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути підприємства, об'єднання, установи, держава, громадяни.

Розподільча функція охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу (НД); вторинний розподіл (перерозподіл) НД.

Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:

– перша – заробітна плата робітників, службовців, доходи селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

– друга – формування прибутку підприємств сфери матеріального виробництва та його розподіл.

Слід зазначити, що первинний розподіл НД не утворює суспільних грошових фондів для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Створення таких суспільних державних грошових фондів досягається шляхом вторинного розподілу (перерозподілу) національного доходу. В результаті перерозподілу утворюються вторинні доходи. Це доходи, що одержані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборона та інші.

Співвідношення обсягу бюджету і ВВП важлива економічна проблема, зумовлена особливостями функціонування моделі економіки конкретної держави. В залежності від соціальної навантаженності бюджету у сучасний час в світі є три основні моделі перерозподілу ВВП через бюджет:

американська, коли через бюджет перерозподіляється 30-35% ВВП;

західноєвропейська, коли через бюджет перерозподіляється 40-50% ВВП;

скандинавська, коли через бюджет перерозподіляється 60-65% ВВП.

У більшості країн перерозподіляється від 30% до 50% ВВП.

Схему розподільчої функції фінансів наведено на рис. 1.1.

 

 

Рис. 1.1. Схема розподільчої функції фінансів

 

 

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, який може відбуватися як у фондовій, так і у не фондовій формах задля контролю з боку суспільства за виробництвом та розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на виконання таких основних завдань:

– пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

– своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

– мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;

– збільшення власного капіталу;

– ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах:

– принцип достовірності фактичної інформації;

– принцип завчасного здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм;

– принцип безперервності, регулярності й систематичності;

– принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективне функціонування системи фінансового контролю.

Об'єктами контрольної функції фінансів є фінансові показники діяльності підприємств, організацій, установ. Розрізняють:

– загальнодержавний фінансовий контроль, який проводиться органами державної влади та управління (податкові органи, казначейство, контрольно-ревізійні управління, міністерство фінансів та ін.);

– внутрішньогосподарський фінансовий контроль, який проводиться фінансовими службами підприємств та установ;

– незалежний фінансовий контроль, що здійснюється аудиторськими фірмами.

Важливою ознакою фінансового контролю є його метод. Методами фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності тощо.

На наш погляд, спектр функцій фінансів значно ширше, і до зазначених вище можна додати ще ряд функцій, які виконують фінанси, а саме:

– мобілізація фінансових ресурсів;

– регулююча функція;

– індикативна функція;

– стабілізація умов для соціально-економічних відносин.

Достатньо близькою до розподільчої функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.

Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах – це утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова діяльність, від інвестиційної діяльності та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облігацій та ін. видів цінних паперів, а також кредитних інвестицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів впливає на фінансову сталість підприємств і навпаки, висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.

Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні місцевих бюджетів і держбюджету, то вони формуються на основі податкових відрахувань та зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та іншого.

Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є заробітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

 

1.3. Фінансові категорії

 

Фінансові категорії є вузловими пунктами в системі пізнання фінансових відносин у їх нерозривному зв'язку з економічним розвитком господарюючих суб'єктів і держави. Фінансові категорії відображають дійсні явища економічного життя і закономірності фінансових процесів, тому їх необхідно використовувати в інтересах підвищення економічної ефективності господарювання. Фінансові категорії тісно пов'язані з функціями фінансів.

Отже, фінансові категорії слід розглядати як інструменти створення, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб розвитку суб'єктів господарювання та держави.

Фінансові ресурси утворюються в процесі матеріального виробництва, за рахунок створення нової вартості, внаслідок чого виникає валовий внутрішній продукт.

Важливою фінансовою категорією є ф інанси підприємницьких структур, які відображають різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація й функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах. До них слід віднести: комерційний розрахунок, господарську і фінансову незалежність, фінансову відповідальність, матеріальну зацікавленість тощо.

Основним фінансовим ресурсом підприємства, основою його діяльності є сформований ним власний капітал.

Власний капітал підприємства – це фінансові ресурси, залучені у розпорядження від власників чи акціонерів без обмежень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечення зростання підприємства, збереження його економічної стабільності, а також поглинання можливих збитків у результаті підприємницьких ризиків. Величина власного капіталу підприємства бути визначена тільки розрахунком на основі даних балансу як різниця між загальною сумою активів і сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позиковим капіталом). Власний капітал підприємства складається із статутного капіталу, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний капітал.

Крім власного капіталу підприємство має позиковий капітал. Позиковий капітал – частина активів підприємства, що профінансована кредиторами всіх видів.

Підприємство використовує свій власний й позиковий капітал на формування основних засобів і оборотного капіталу, які знаходяться процесі безперервного руху, приймаючи різні форми залежно від стадії кругообігу. Формування основних засобів і оборотного капіталу є об'єктивною передумовою для початку підприємницької діяльності.

Основні засоби – це матеріальні активи, чий очікуваний термін корисного використання становіть понад один рік, або які використовуються в процесі виробничого циклу, що триває більш одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Діяльність підприємницьких структур зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів та праці.

У процесі виробництва вартість основних фондів розподіляється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша – виражає залишкову вартість наявних основних фондів. вирахуванням з первісної вартості основних засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних засобів. сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу основних засобів з початку їхнього корисного використання.

Таким чином, ам ортизація – це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, що перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді, який використовується для відтворення основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:

– балансової вартості основних засобів,

– структури основних виробничих засобів,

– норм і методів нарахування амортизації.

Оборотні кошти (капітал) – це кошти, що авансовані в оборотні виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію). Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. Для забезпечення безперервного виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку підприємству необхідні одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу.

Важливою фінансовою категорією, без якої неможливо підрахувати фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, є собівартість. Собівартість продукції – це грошове вираження безпосередніх затрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції. На собівартість відносяться матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в централізовані цільові фонди, амортизація основних засобів і нематеріальних активів тощо.

На підставі собівартості продукції визначається ціна продукції (робіт, послуг) та розраховується розмір чистого доходу в формі прибутку.

виручка від реалізації продукції є основною складовою грошових надходжень підприємств - це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок в банку підприємства або касу підприємства від продажу продукції та надання послуг. Таким чином, виручка від реалізації – це фінансова категорія, яка виражає фінансові відносини між постачальниками та споживачами товару.

При первинному розподілі виручки від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг здійснюється внутрішньовиробниче відшкодування витрат, формування прибутку, своєчасність і повнота сплачених податків, погашення банківських кредитів. Основними відрахуваннями підприємства у бюджет є податок на додану вартість, податок на прибуток, платежі до цільових централізованих фондів тощо.

Обов'язковою умовою для отримання прибутку є перебільшення виручки від реалізації продукції (виконання робіт, наданих послуг) над витратами.

Таким чином, прибуток – це одна з основних фінансових категорій, яка виражає грошову вартість реалізованого чистого доходу, є основною формою грошових нагромаджень суб’єктів господарювання. Прибуток характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства, є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг та якість реалізованої продукції, рівень її собівартості. Прибуток є джерелом фінансування різних за економічним змістом потреб: сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. За рахунок прибутку здійснюється формування в значному обсязі бюджетних коштів держави, фінансування на подальший розвиток підприємств, матеріальне заохочення і соціальні виплати працівникам та ін.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю, поточними витратами, обсягом реалізації продукції тощо характеризує поняття рентабельності. На відміну від прибутку підприємства, який показує позитивний результат підприємницької діяльності, рентабельність характеризує ефективність цієї діяльності.

В ринковій економіці існує система показників рентабельності: рентабельність продукції, рентабельність продажу, рентабельність активів, рентабельність інвестицій, рентабельність власного капіталу та ін. Показники рентабельності використовуються в процесі аналізу фінансово-господарської діяльності, при ухваленні управлінських рішень, рішень потенційних інвесторів про участь у фінансуванні інвестиційних проектів. Вони є одним з індикаторів прибутковості та конкурентоспроможності підприємства.

Центральною ланкою фінансової системи, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни, є фінансова категорія державних фінансів.

Державні фінанси – це сукупність економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП та НД, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. частина його в грошовій формі поступає в державний бюджет – централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він знаходиться у розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Державний бюджет є частиною бюджетної системи України, яка включає в себе окрім державного бюджету також і місцеві бюджети.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Зведений бюджет – це сума показників усіх видів бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку формує бюджетну політику держави.

Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

Тобто, доходи бюджету – сума коштів, що мобілізується державою для забезпечення своєї діяльності. В процесі утворення доходів бюджету відбувається оперативне вилучення на користь держави частини валового внутрішнього продукту, на підставі чого виникає фінансова взаємодія держави з підприємствами і населенням.

Дохідна частина бюджету має набувати стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких прояви дискримінаційного ставлення до окремих платників. Для цього створено податкову систему.

Система оподаткування складається із сукупності податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що стягуються згідно чинного законодавства України.

Податки (збори, обов'язкові платежі) – це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються чинним законодавством України.

Податкові платежі – обов'язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю)

В Україні є загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори. Найважливішими прямими податками в податковій системі України є податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, з непрямих податків – податок на додану вартість, акцизний податок, митні збори.

Видатки бюджету – кошти, які спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом [53].

Тобто, видатки бюджету – це сума коштів, що витрачається державою для забезпечення своїх функцій.

Сума перевищення видатків над доходами утворює дефіцит державного бюджету. для покриття дефіциту державного бюджету використовується державний кредит. У цьому випадку держава є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, – кредиторами.

Фінансові відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, називаються кредитом. Призначення кредиту як фінансової категорії – задоволення тимчасових потреб в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяння вигідному розміщенню вільних коштів – для інших.

Сукупність економічних відносин між державою в особі його органів влади і управління, які можуть виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта, з одного боку, і фізичних та юридичних осіб – з іншого, з приводу формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів становлять державний кредит.

Як фінансова категорія державний кредит є формою вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Джерелом його повернення є доходи бюджету.

У випадку міждержавного кредиту, коли одні держави виступають кредиторами, а інші позичальниками, величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу.

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [53].

Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Державний борг має економічно обґрунтовані межі і гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

В сучасній фінансовій науці крім державних фінансів, фінансів на рівні підприємств виділяють фінансову категорію – фінанси домашнього господарства.

ф інанси домашнього господарства (домогосподарства) як і фінанси суспільства в цілому є економічними грошовими відносинами з приводу формування і використання фондів грошових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарства та їх відтворення.

Під домашнім господарством розуміється господарство, яке ведеться однією або декількома особами, що проживають спільно і мають загальний бюджет. Домогосподарство об'єднує всіх найнятих робітників, власників крупних і дрібних капіталів, землі, цінних паперів, які зайняті і не зайняті в суспільному виробництві.

Самостійною ланкою фінансової системи є державні цільові фонди. Державні цільові фонди як фінансова категорія – це фонди фінансових ресурсів, що створені державою для задоволення соціальних та економічних потреб населення, для витрат на розширене виробництво, для розвитку науково-технічного потенціалу держави тощо. Для надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника, роботи та ін.

В Україні створені такі цільові фонди:

§ Пенсійний фонд України;

§ Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

§ Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття;

§ Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності [47].

Складовою частиною категорії фінансів є страхування. Це сукупність економічних відносин, що виникають з приводу формування страхового фонду і його використання для відшкодування вірогідного збитку, нанесеного фізичним та юридичним особам в результаті непередбачених несприятливих подій.

Таким чином, фінансові категорії відображають різноманітні функції фінансів та фінансової системи.

 

ПРАКТИКУМ

План семінарського заняття

 

1. Характерні ознаки фінансів та фінансових відносин.

2. Фінанси у системі ринкових відносин, соціально-економічна сутність фінансів.

3. Функції фінансів.

4. Фінансові категорії.

Теми рефератів

1. Фінанси як історична категорія.

2. Соціально-економічна сутність і функції фінансів.

3. Фінанси України в умовах реформ.

4. Роль та значення державних фінансів.

5. Сутність та функції фінансових ресурсів підприємств.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте передумови виникнення фінансів.

2. Розкрийте соціально-економічну сутність фінансів.

3. Надайте визначення терміну «фінанси».

4. Порівняйте два терміни: “гроші” і “фінанси”. Чим вони відрізняються?

5. Чи всі грошові відносини є фінансовими? Поясніть відповідь.

6. Назвіть суб'єкти фінансових відносин.

7. Розкрийте сутність та принцип здійснення розподільчої функції фінансів.

8. Як реалізується контрольна функція фінансів?

9. Охарактеризуйте фінанси як економічну категорію.

10. Що таке власний і позиковий капітал підприємства?

11. Чим відрізняються основні засоби від основних виробничих засобів?

12. Дайте визначення оборотному капіталу.

13. Охарактеризуйте прибуток підприємства як фінансову категорію.

14. Дайте визначення амортизації.

15. Що таке собівартість?

16. Розкрийте сутність рентабельності.

17. Що таке державний бюджет?

18. Охарактеризуйте державний кредит як фінансову категорію.

19. Чим відрізняється державний кредит від державного боргу?

20. Назвіть позабюджетні цільові фонди.

21. Які функції у позабюджетних цільових фондів?

22. Назвіть складові фінансових ресурсів домогосподарств.

23. Розкрийте сутність страхування.

 

 

Тести

 

1. Фінанси являють собою:

1) гроші;

2) економічні відносини які пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фондів грошових коштів;

3) економічні відносини, які пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції;

4) грошові потоки.

 

2. Фінанси виконують функцію:

1) міри вартості;

2) розподільчу;

3) стимулюючу;

4) контрольну.

 


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 233; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.132 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь