ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

2.1. Генезис категорії фінансів

 

Для пізнання суспільних явищ та правильного розуміння їх суті необхідно звернутися до генезису – моменту зародження і подальшого процесу розвитку, який привів до певного стану, виду, прояву того чи іншого явища.

Історичному розвитку фінансів присвячені чисельні роботи вітчизняних та зарубіжних вчених. При цьому як у сучасній літературі, так і у роботах стародавніх часів, питання розвитку фінансів розглядаються переважно в описовому аспекті. В даному випадку генезис фінансів нас цікавить за тих умов, при яких це дозволяє сформулювати закономірності розвитку даної категорії, встановити відому спільність в їх змісті та суттєві відмінності між закономірностями розвитку в різних суспільно-економічних формаціях.

Слід відмітити важливі методологічні аспекти дослідження будь-яких суспільних явищ, в тому числі фінансів, а саме:

- необхідність історичного підходу при вивченні явищ;

- відображення при цьому часового зв’язку, відомої «спадкоємності» у змісті того чи іншого явища;

- «етапність» розвитку явища, яка безумовно впливає на зміст останнього [52].

Фінанси є історичною категорією, зміст якої суттєво змінюється із зміною загальних умов суспільного ладу. Термін «фінанси» походить від латинського слова «finis», тобто «кінець», «фініш». Даний термін використовувався у грошових відносинах, що виникали між державою (в особі монарха, судді та інших представників влади) та населенням, і трактувався як завершення грошового платежу. По завершенні грошового розрахунку особа, що сплатила внесок на користь представника державної влади, отримувала документ – fine. Саме назва цього документу і стала підставою виникнення терміну financia.

Сам термін financia виник у XII-XІІІ ст. в торгових містах Італії, що в перекладі з латинської означало «фініш, кінець грошового платежу», при цьому цей термін означав вже будь-який грошовий платіж, тобто грошові відносини між суб’єктами.

У подальшому термін «фінанси» отримав міжнародне розповсюдження та став використовуватися як поняття, пов’язане із системою грошових відносин між населенням і державою, які виникають у процесі створення державних фондів грошових коштів.

Задовго до виникнення поняття «фінанси» людство вже мало гроші, товарно-грошові відносини, розвиток яких відповідав особливостям державного устрою, але тільки у середньовіччі виникли дане явище і термін, який це явище позначує, що можна пояснити історичним формуванням певних історичних передумов.

Перша передумова. У середньовіччі в Центральній Європі в результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися монархічні режими, але влада монархів була значно обмеженою і, саме головне – відбулось відторгнення голови держави (монарха) від казни. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів – бюджет, яким голова держави не міг особисто розпоряджатися.

Друга передумова. Формування та використання бюджету стало носити системний характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи державних доходів та витрат з визначеними складом і структурою (особливістю бюджету стало те, що основні групи витратної часті бюджету практично не змінювалися протягом багатьох століть).

Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважного характеру, в той час коли раніше доходи держави формувались головним чином за рахунок натуральних податей і трудових повинностей. Таким чином, тільки на даному етапі розвитку державності і грошових відносин став можливим розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Історичному аналізу будь-якого явища повинно передувати виділення певних його характеристик. Тому необхідно відмітити характерні ознаки категорії «фінанси», які дозволяють зробити більш предметним її генезис.

Досить часто в буденному житті фінанси ототожнюють з грошима, але це дві різні економічні категорії з різним суспільним призначенням. Гроші є більш стародавньою категорією, яка виникла на зорі розвитку людства як товар, що відіграє роль загального еквівалента і вимірює витрати праці виробників. Фінанси ж виникли з появою держави, для існування якої були потрібні певні ресурси – спочатку у вигляді натуральних податей і трудових повинностей, а потім і в грошовій формі. Тому фінанси – це завжди грошові відносини, а грошовий характер фінансових відносин є першою ознакою фінансів як специфічної вартісної категорії.

З виникненням держави й розвитком товарно-грошових відносин в суспільстві з'являється об'єктивна необхідність формування системи перерозподільчих грошових відносин, якими є фінанси.

Таким чином, фінанси – це грошові відносини, одним з суб'єктів яких виступає держава, причому гроші служать матеріальною основою існування і функціонування фінансів. Фінанси можуть існувати тільки за наявності держави – це друга ознака даної специфічної вартісної категорії.

З усієї сукупності грошових відносин фінанси виділяються ще за однією ознакою – для фінансів характерний рух грошових коштів, що не виходить за рамки розподільчого процесу. Слід відмітити, що даний рух є нееквівалентним, за винятком покупки цінних паперів, емітованих державою. Тобто відбувається розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктам господарювання, при цьому кожен одержує свою частину виробленого продукту. Такий рух приймає особливу форму фінансових ресурсів, які виступають матеріальними носіями фінансових відносин.

Реальне формування фінансових ресурсів починається на стадії розподілу, а основними джерелами формування фінансових ресурсів виступають податки та інші доходи бюджетів, кошти позабюджетних фондів, ресурси підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви та ін.).

Звичайно наука не припускає категоричності і не признає жорстких кордонів поділення, що пропонує теорія. Йдеться про прямий та непрямий вплив фінансів на усі стадії процесу відтворення. Дійсно, від розміру податків і методів їх стягнення залежать як обсяги споживання (виробничого й особистого), так і темпи збільшення виробництва і споживання. Чим більша доля додаткового продукту буде стягуватися державою, тим вужчі межи розширеного відтворення і, навпаки, ширше межи позавиробничого споживання. Більш того, фінанси не беруть прямої участі у виробництві та обміні (крім частки участі в обміні бюджетної сфери), адже базуються саме на доході, який створюється у виробничий сфері.

Розвиток суспільних відносин обумовив витіснення натуральних відносин грошовими. Головна складова державних фінансів – податки – придбали грошовий характер, змінилися об’єкти оподаткування, ввелася диференціація ставок податку, обов’язковою стала сплата податку, тобто набула розвитку система оподаткування. При цьому на формування системи оподаткування кожної держави завжди впливають соціальні, політичні, військові, економічні, технічні, природні, демографічні та інші фактори, характерні для країни.

Держава не може відмінити податки – в умовах домінування товарно-грошових відносин немає іншого способу забезпечити можливість виконання державами своїх функцій. Таким чином, фінанси – це система грошових відносин з поводу формування та використання грошових фондів, необхідних для існування держави.

Розвиток держави та товарно-грошових відносин обумовив історичне формування характерних ознак фінансів:

1) фінанси – це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, викликані фактом наявності держави як органа управління;

3) це відносини перерозподілу вже розподіленого сукупного продукту.

Якщо грошовим відносинам двох чи більше суб’єктів властиві всі три ознаки, то це фінанси. Будь-які інші грошові відносини до категорії фінансів не відносяться.

З погляду на історичний порядок виникнення та формування категорії можна стверджувати, що фінанси є продуктом цивілізації. Генезис категорії фінансів можна обумовити певними факторами, а саме:

1) суспільний розподіл праці та створення й розвиток різних соціально-економічних формацій;

2) розвиток грошового господарства, чітке формування та використання основних функцій грошей;

3) поява самостійних, незалежних суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюють для виробництва необхідні грошові фонди;

4) розвиток товарно-грошових відносин, обумовлений зростанням виробництва і збільшенням ВВП та НД;

5) виникнення та зміцнення держави, яка забезпечує систему законодавчих та правових норм (регулярне надходження коштів до бюджету не може бути забезпечено без надання податкам, зборам та іншим платежам державно-примусового характеру, що досягається шляхом нормативно-правової діяльності держави та створенням відповідного фіскального апарату);

6) формування загальнодержавного фонду грошових коштів – бюджету.

Одним з факторів генезису категорії фінансів виділено суспільний розподіл праці та створення й розвиток різних соціально-економічних формацій.

Кожній суспільній формації і, відповідно, державі в цій формації відповідає певний фінансовий устрій [52]. Відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій обумовлено наступними причинами:

1. Кожній суспільній формації відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, організуючі їх перерозподіл на користь держави.

2. У кожній суспільно-економічній формації фінанси підпорядковуються цілям і задачам держави.

3. Кожен новий спосіб виробництва породжує нову систему господарських відносин (якщо рабовласницькій і феодальній формаціям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави носило переважно натуральний характер; капіталістичне господарство є товарно-грошовим, відповідно й формування доходів держави стало здійснюватися у грошовій формі).

4. В один і той же історичний час існують держави з різним суспільним укладом, а перехід від однієї суспільно-історичної формації до іншої може тривати протягом століть. При цьому рівень розвитку фінансової системи буде відповідним рівню розвитку суспільних відносин даної держави.

 

2.2. Еволюція фінансів

 

Розглядаючи генезис фінансів можна виділити основні етапи їх розвитку, іншими словами – еволюцію. Розглянемо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні риси у взаємозв’язку із суспільно-історичними формаціями.

Перший етап еволюційного розвитку фінансів – це нерозвинена форма. Вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна маса грошових коштів витрачалась на військові цілі та практично не впливала на економіку.

В умовах панування натуральних відносин навіть у найбільш розвинутих державах гроші не виконували усіх своїх функцій. Відповідно й фінанси як система грошових відносин не могли носити загального характеру.

Спираючись на історичні довідки про господарчий устрій первісного суспільного строю можна припустити, що при відсутності постійного державного апарата була відсутньою і система формування доходів та витрат такої держави. По мірі формування державного апарату і поширення його функцій, особливо по мірі формування постійних військ, проведення фортифікаційного і дорожнього будівництва, зростає й роль фінансів.

Основними джерелами доходів рабовласницьких держав є контрибуції, військова здобич, натуральні податки і особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але в цілому для рабовласницької формації грошовий податок міг носити лише випадковий характер – грошові податки не могли панувати при феодалізмі з натуральною формою ведення господарства.

Тільки на стадії розпаду цього суспільства, особливо після другого крупного суспільного розподілу праці, з'являються товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою їх застосування.

Характерною рисою другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, тому що фінансова система складалася з однієї ланки – бюджетної – і кількість фінансових відносин була обмеженою. Більшість цих відносин була пов’язана із формуванням та використанням бюджету.

З розподілом праці й виникненням товарного обміну з'явилася майнова нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити власність, подавити спалахи відкритої ворожнечі між класами. Такою силою з'явилася держава, що прийшла на зміну родовій общині. Для забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату потрібні гроші, які можна узяти зі сфери матеріального виробництва. Таким чином, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільчих відносин (розподіл вже розподіленого), яка з розвитком товарно-грошових відносин приймає грошову, а потім і фінансову форму.

Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин в суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин в рабовласницькому і феодальному суспільствах:

- зі всієї сукупності відносин, виражених фінансами, одержали деякий розвиток головним чином податки, збори, позики;

- фінанси стали органічно пов'язаними із доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце по відношенню до цих категорій;

- фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам пануючого класу;

- фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

- податки, збори, позики, а також грошові витрати держави носили украй неврегульований характер – вони, як правило, не знаходились під контролем представницьких органів влади;

- витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

Розвиток грошових відносин поряд з існуванням натуральних податей і трудових повинностей зіграв істотну роль в розпаді рабовласницького і феодального способів виробництва.

Третій етап почав формуватися із розвитком державності і подальшим розвитком товарно-грошових відносин – виникала необхідність у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та, відповідно, нових групах грошових відносин, пов’язаних із формуванням і використанням цих фондів.

В період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей у порівнянні з феодалізмом:

- це вже система грошових відносин, контрольована представницькими органами влади;

- відбувається розмежування доходів і витрат держави та особистих доходів та витрат монархів;

- відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;

- в умовах усунення держави від підприємницької діяльності всі її витрати носять практично непродуктивний характер;

- вирішальними методами формування доходів держави починають виступати податки й позики;

- зростає значення державного кредиту.

ХХ століття охарактеризувалося могутнім розвитком продуктивних сил, створенням монополістичних об'єднань, розширенням функцій капіталістичних держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризацію. Істотно збільшується питома вага і абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), значний розвиток одержують витрати держави на економіку. З'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються, тощо [127].

Величезні витрати викликали необхідність збільшення податків – головного знаряддя мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети та перерозподілу національного доходу. Історичний характер фінансів доводить, що будь-яка держава в будь-який час створює систему формування і використання фондів, необхідних для реалізації своїх функцій. Методи і форми створення і використання фондів можуть суттєво відрізнятися, однак джерела виникнення фондів завжди обмежені, і ні один уряд не може створити нових джерел доходів для покриття своїх нужд. Йдеться не про форму вилучення, а про об’єкт, що оподатковується. Такими об’єктами історично виступали майно та дохід. Але відносно форм вилучення можна сказати, що вже в античних державах, поряд із прямими, існували і непрямі податки. Прямі податки стягувались з власників землі й худоби, за часів війни вводився майновий податок. Непрямі податки виступали у формі мита та податків на торгівлю.

Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний розвиток яких обумовив набуття важливого значення питань фінансового менеджменту.

Якщо в докапіталістичних формаціях кредит носив характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних – виступає як банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові – безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і зростанню кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дозволяє формувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема через фінансовий ринок.

Сьогодні повсюди, незалежно від політичного та економічного устрою держави, фінанси вступили в нову стадію розвитку (четвертий етап). Це обумовлено великою кількістю ланцюгів фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На даній стадії фінанси стають одним з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам в розвиненій формі властиві такі закономірності:

- одержують розвиток всі ланки фінансів;

- фінанси є одним з найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;

- більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

- податки використовуються як метод впливу на розвиток матеріального виробництва;

- підвищується значення прибуткового податку з населення як наймасовішого податку;

- різко зростає роль державного кредиту;

- відбуваються крупні зміни в бюджетному устрої, бюджетному процесі;

- існує тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

- з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах: міждержавний бюджет, єдині принципи побудови деяких податків і т. і.

Історичний огляд еволюції фінансів України доводить, що її фінансова система пройшла через усі перелічені етапи розвитку.

Перші паростки фінансових відносин виникли в Україні за часів Київської Русі та Галицько-Волинського Князівства (IX–XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов’янських політичних союзів було утримання князя, військові заходи, державне управління та суд як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалась на підтримку дипломатичних зв’язків. Задовольняння цих потреб здійснювалося, головним чином, шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив, переважно, на доходи від свого власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибництво, скотарство, торгівля та землеробство, і до якого було приурочено цілу систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати княжих коней, косити княжі луки, пахати княжі поля тощо).

Головним джерелом доходів князівської скарбниці виступали примусові побори. Данина – первісно військова контрибуція, що сплачувалася підкореними племенами, – із часом набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов’язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь відправлявся особисто (полюд ’ є), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них приєдналися добровільні дарунки населення – дари, поклони, почесть. Невдовзі ці збори приймають, повністю чи частково, грошову форму [127].

Татарська навала стала наслідком накладення на слов’янські князівства на користь татар данини («ординський вихід»), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Ця данина представляла собою прямий грошовий податок, що збирався наприкінці XIII століття по полугривні «з сохи», в якій «числиться два мужі робітники». Саме відтоді соха як певна економічна одиниця (значення якої значно змінювалось із часом), зробилась основною мірою для розподілу прямих зборів.

Татарська данина відіграла важливу роль у слов’янському державному житті. Данина, що виникла первісно як наслідок підкорення переможцю, привчила населення до сплати прямого податку та привела до поняття «тягла» як податного обов’язку населення.

Збір татарської данини із часом перейшов у руки московського князя. Знищення татарського ярма нічого в даному відношенні не змінило: населення продовжувало платити данину, але тепер, надходячи у великокнязівську казну, вона вже там і залишалась. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, для вилучення з населення нових коштів.

Загалом основними джерелами поповнення князівської казни можна вважати:

- надходження від торгівлі (одна з самих надійних і безперебійних статей князівських доходів);

- податкові платежі (данина, подать, митні збори);

- доходи від органів судочинства;

- доходи від надання позик.

Отже, Київська Русь мала досить розгалужену схему поповнення казни, яка відображала існуючий соціально-економічний уклад.

Стабільність держави забезпечувалась економічними, військовими та зовнішньополітичними чинниками, які базувались передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників призвело до зменшення доходів, а згодом до занепаду держави.

Без розвиненої економіки і міцного державного управління Галицько-Волинське князівство та Київська Русь стали підвладні більш сильним державам – Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV–XVI ст.) характеризуються поступовим витрачанням атрибутів української державності – мови, традицій, державної символіки, законодавчої, судової і податкової системи.

Відновлення державності та фінансового устрою України відбулося під час Козацької доби (XV–XVІІI ст.). Запорізька Січ мала чіткий адміністративний устрій, власну податну систему, формувала відповідну фінансову систему.

Основними джерелами доходів Січі були кошові регалії і домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата та інші доходи.

Крім чіткого розмежування доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема:

- утримання та спорядження Запорізького війська

- утримання церковних установ;

- поточне утримання кошевого господарства;

- видача кредитів;

- виплати членам війська та допомога козакам;

- видатки на користь Російської Імперії;

- задоволення претензій від інших держав;

- резервні кошти [112].

Таким чином, Запорізька Січ мала завершену систему надходжень та витрачання коштів скарбу.

З кінця XVІІI до початку XІХ ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що обумовило чіткий розподіл верств населення. Але у цей час Україна являла собою розмежовану територію, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відзначилось на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя Україні, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.

Перебування України у складі Радянського Союзу (1922–1991 рр.) дало змогу наростити її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціал, але одночасно була знищена державна самостійність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався за законами адміністративно-командної економіки.

Сьогодні Україна є незалежною суверенною державою, за державним устроєм – парламентсько-президентською республікою. За роки незалежності в Україні сформувалися стійкі тенденції формування ефективних ринкових відносин, зміцненню бюджетної системи, відбувається відповідне реформування податкової системи.

Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України можна впевнено стверджувати, що вона дійшла саме того етапу еволюції, який характеризується наявність великої кількості ланцюгів фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.

 

ПРАКТИКУМ

 

План семінарського заняття

 

1. Генезис категорії фінансів

2. Передумови та фактори історичного формування фінансів.

3. Етапи еволюції фінансів.

4. Еволюція фінансів України.

 

Теми рефератів

1. Історична роль фінансів в економічному розвитку суспільства.

2. Основні закономірності розвитку фінансів в Україні.

3. Визначення сутності фінансів з точки зору філології та історії фінансової думки.

4. Державні фінанси зарубіжних країн ХХ століття.

5. Економічні умови виникнення й розвитку податкових систем.

6. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України.

7. Історичні аспекти оподаткування селянства в Україні.

8. Історія зародження національного страхового ринку.

9. Періодизація та етапи розвитку фінансової науки.

10. Роль фінансів у розвитку українського національного ринку.

11. Сучасне фінансове положення України.

12. Фінанси як економічна категорія: передумови і етапи виникнення, історичний розвиток категорії.

 

Контрольні запитання

1. Які існують ознаки фінансів як специфічної вартісної категорії?

2. Назвіть основні джерела формування фінансових ресурсів.

3. Розкрийте історичний розвиток терміну financia?

4. Якими факторами було обумовлено формування категорії «фінанси»?

5. Перелічите головні історичні передумови виділення терміну «фінанси».

6. Чи можна стверджувати, що фінанси – це відносини, яки не виходять за рамки розподільчого процесу? Доведіть своє ствердження.

7. Якими причинами обумовлено відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій?

8. Як вплинув перехід суспільства до товарно-грошових відносин на розвиток фінансів як економічної категорії?

9. Надайте характеристику кожному з етапів розвитку фінансів.

10. Назвіть сукупність головних ознак фінансів на сучасному етапі розвитку.

11. Назвіть основні джерела доходів для покриття нужд держави, яки склалися історично.

12. Якими властивостями характеризуються фінанси в сучасних умовах?

13. Розкрийте основні етапи розвитку фінансів України.

 

Завдання 1

 

Знайдіть хибні твердження серед запропонованих:

1. Фінанси є історичною категорією, зміст якої суттєво змінюється із зміною загальних умов суспільного ладу.

2. Фінанси історично відіграють роль загального еквівалента і вимірюють витрати праці виробників.

3. Матеріальною основою існування та функціонування грошей є фінанси.

4. Фінанси – це відносини, яки не виходять за рамки розподільчого процесу.

5. Розвиток суспільних відносин обумовив витіснення натуральних відносин грошовими.

6. Формування і використання грошових фондів держави є специфічним суспільним призначенням фінансів.

7. Фінанси та рівень їх розвитку не залежать від характеру відносин розподілу національного доходу держави.

8. В умовах панування натуральних відносин фінанси як система грошових відносин вже набули загального характеру.

9. Будь-яка держава завжди має широке коло джерел формування фондів, необхідних для реалізації своїх функцій.

10. Функціонування фінансів сприяє створенню і зростанню кредитних ресурсів.

 

Тести

 

1. Термін « finis » використовувався у грошових відносинах, що виникали між державою та населенням, і трактувався як :

1) умова кредитної угоди;

2) завершення грошового платежу;

3) документ про сплату мита.

 

2. Формування економічного терміну financia відбулося:

1) у XV ст..;

2) у XII ст.;

3) у XV ст.

 

3. До однієї з найважливіших історичних передумов формування категорії фінансів у середньовіччі можна віднести:

1) виникнення поняття загальнодержавного фонду грошових коштів;

2) розвиток дипломатичних зв’язків між Західною Європою та країнами Близького Сходу;

3) інтенсивний розвиток сільського господарства та промисловості.

 

4. Фінанси можуть існувати тільки за наявності:

1) мануфактурного виробництва;

2) державного управління;

3) кредитно-лихварських відносин.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: