Міністерство освіти і науки України. Тернопільський національний економічний університет. Юридичний факультет

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Юридичний факультет

В. З. Ухач

Навчальний посібник

(Опорні конспекти лекцій)

Тернопіль

2011

ББК 67.3(0)3

У73

Навчальний посібник

Рецензенти: Попко Н.В., канд. юрид. наук., доцент кафедри юридичних дисциплін ТІ МАУП.

Головецький М.О., канд. юрид. наук., доцент , завідувач кафедри публічного права ЮФ ТНЕУ

Рекомендовано до друку кафедрою теорії та історії держави і права ЮФ ТНЕУ

(протокол № 9 від 22. 02. 2010 р.)

Друкується за рішенням науково-методичної ради ЮФ ТНЕУ

(протокол № 6 від 25. 02. 2010 р.)

У73 Судова риторика.( опорні конспекти лекцій ). Навчальний посібнник для студ. вищ. навч. закл. / Автор – упорядник Ухач В.З. -Тернопіль: Вектор , 20 11 .- 114 с.

Навчальний посібник (опорні конспекти лекцій) підготовлений згідно з вимогами Міністерства освіти і науки України, типовими програмами для вищих навчальних закладів і тематичними планами курсу «Судова риторика». У навчальному посібнику, з врахуванням найновіших розробок провідних вчених – юристів, висвітлено історію становлення та розвитку світової та вітчизняної риторики, основні питання теорії риторики та судового (юридичного) красномовства.

Рекомендовано студентам юридичних факультетів, усім, хто цікавиться питаннями культури мови та оволодіння мистецтвом публічних виступів.

ISBN 966-351-021-8

В.З. Ухач, 2011-02-03

ТНЕУ, 2011

Передмова

Обов'язок оратора говорити правду.

Платон

Класична риторика понад 2000 років є одним із основних предметів навчання в багатьох країнах світу і має тривалу традицію викладання в XVII - XIX ст. Як один з нових навчальних курсів у системі сучасної вищої освіти в Україні "Риторика" повертається із фактичного забуття та дискредитації.

Риторика як наука і мистецтво ефективної усної переконуючої комунікації, безумовно, становить фундамент професіоналізму лідерів суспільства різних сфер діяльності, зокрема адвоката, прокурора, судді.

У час розбудови Української держави відродження національної української культурної спадщини, зокрема й риторичної, необхідні інтелектуальні особистості, професійні правники, політики, викладачі. Майстерне володіння словом набуває особливо великого значення. На якість судових процесів впливають: загальна ерудиція, професійна майстерність оратора, уміння публічно говорити, підготовка до промови. Зрештою, культура мовлення - специфічний індикатор комунікативної культури, яка є обов'язковим компонентом гуманістичного мислення, риторичної культури особистості. Настав час змінити ставлення до базових класичних наук, з-поміж яких, на чільному місці й судова риторика адвоката, прокурора, судді.

Судове (юридичне) красномовство (судова риторика) - це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ.

Судове красномовство набуває особливої актуальності в умовах сьогодення. Очевидно не за горами запровадження суду присяжних в Україні, який необхідно буде переконувати у винності чи невинності підсудного.

Зазначимо, що запорукою успішного оволодіння основами мистецтва красномовства є поєднання знань з історії та теорії риторики , судового красномовства з практичними навиками і вміннями (ділові ігри, ситуаційні задачі, створення та виголошення промов тощо).

Мета навчального курсу "Судова риторика" - сформувати уміння та навички ораторського мистецтва, розвинути майстерність створювати і виголошувати промови.

Завдання вивчення курсу:

- засвоїти загальні поняття про красномовство та його жанри, зміст риторики як науки і навчальної дисципліни, усвідомити й запам'ятати систему понять, оволодіти риторичною термінологію;

- знати основні аспекти історичного розвитку риторики в епоху Античності, Середньовіччя, Відродження та Нового часу;

- засвоїти етапи, шляхи та особливості розвитку риторики в Україні;

- оволодіти знаннями з основоположних розділів класичної риторики;

- знати предмет, закони будови, види судових промов;

- зміст і побудову обвинувачувальної промови;

- зміст і побудову захисної промови;

- складові культури судової промови та етичні вимоги до судового ритора .

Пропонований студентам - правникам навчальний посібник (опорні конспекти лекцій) з курсу "Судова риторики" розроблений згідно з вимогами вищої школи і зорієнтований на потреби сьогодення - навчання ефективній технології комунікації, що є безумовним свідченням комунікативної компетентності сьогоднішнього студента - завтрашнього спеціаліста, і враховує сучасні наукові здобутки в осмисленні таємниць мистецтва словесного вираження і впливу на аудиторію.

Навчальний посібник (опорні конспекти лекцій) складається із взаємопов'язаних і взаємозумовлених частин, які з урахуванням певної послідовності відтворюють логіко-структурну модель курсу.

У результаті засвоєння матеріалу курсу "Судова риторика" студенти повинні знати:

-історичні витоки риторики, риторичні традиції Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, головні напрями неориторики;

-становлення, особливості та традиції української школи красномовства на різних етапах історичного розвитку;

-сутність основоположних розділів класичної риторики;

-специфіку, різновиди і жанри публічного мовлення;

-особливості судового (юридичного) красномовства , праці видатних ораторів;

-процес підготовки (збирання, аналіз та систематизацію матеріалів), предмет, види, засади і функції судової промови;

-особливості спілкування із судовою аудиторією;

-зміст та побудову промов державного обвинувача і захисника;

-сучасний етикет, стратегію, тактику і концепцію публічного виступу.

Студенти повинні набути:

а) мисленнєві уміння (креативні, логічні якості мислення);

б) мовленнєві уміння (техніку та якість мовлення, мовленнєву виразність);

в) комунікативні уміння (інтерактивні, емоційно-експресивні, комунікативні).

вміти:

1) аналізувати та оцінювати усні виступи (знати критерії оцінки усної промови);

2) складати план виступу;

3) складати тези виступу;

4) виступати публічно.

Окрім опорних конспектів лекцій, навчальний посібник містить також опис дисципліни, тематичні плани, структуру залікового кредиту, програму курсу, методичні зауваги та плани семінарських занять, методичні поради та тематику ІНДЗ і контрольних робіт, залікові питання, а також список рекомендованих джерел.

При підготовці навчального посібника (опорні конспекти лекцій) було використано як навчально – методичні розробки фахівців провідних вузів України, так і праці знаних науковців: В.В. Молдована, С.Д. Абрамовича, М.Ю.Чикарькова, П.С.Бондаренка, Г.І.Онуфрійчука, О.О.Олійника, І.І.Івакіна, М.В.Вандишева, Л.І.Мацько, О.М.Мацько, Н.А.Колотілової, Г.М.Сагач та інших, за що автор-упорядник висловлює їм щиру вдячність.

Навчальний посібник (опорні конспекти лекцій) з курсу "Судова риторика" підготовлені у відповідності з вимогами переходу ВНЗ України на КМСОНП.

Опорний конспект № 1 . Методологія вивчення курсу. Історія світової та вітчизняної риторики__________2 год.

Критерії

Види промов

дорадчі

судові

епідейктичні

справа

схиляти чи відхиляти

звинувачувати чи виправдовувати

хвалити чи осуджувати

час

майбутній

минулий

теперішній

мета

користь або шкода

справедливе або несправедливе

прекрасне або ганебне

прийоми

приклади, тому що в промовах йдеться про майбутнє, але припущення робляться на основі минулого

ентимеми, тому що минуле через свою наявність особливого потребує вказівки на причину та доведення

Перебільшення; він повинен діяння (справи-RY)представити у всій величині і красі

Особливості елліністичної риторики:

· провідна роль урочистим (епідейктичним) промовам; мета - сподобатись аудиторії, звідси пошук пафосу, вишуканості, пишності, блиску;

· поширення азіанського стилю (Мала Азія, ІІІ ст. до н. е.) - урочисте панегіричне красномовство на честь монарха та судові промови;

· розвинувся і інший напрям – аттикізм (ІІ-І ст. до н. е.) – орієнтувався на архаїчну на той час мову та стилістику аттичної прози;

· у ІІ ст. до н. е. у Пергамській бібліотеці створюється канон десяти аттичних ораторів: Антифоні, Андокід, Лісій, Ісократ, Ісей, Лікург, Демосфен, Гіперід, Динарх, Есхін;

· риторика еллінізму відмежована від філософських інтересів;

· у риторичних школах поширені вправи – декламації – промови на вигадані теми.

3.Риторика у Стародавньому Римі.

Насамперед, слід виділити характерні риси, в яких розвивалася риторика Давнього Риму:

Ø для епохи республіки не був характерний культ чистого слова, звукової гармонії, насолода від витонченості оратора;

Ø політична система Риму потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах;

Ø заняття риторикою в Римі стало сферою законодавства, політики, влади і не носило масового характеру, як у Греції;

Ø загострилась ворожнеча між риторикою та філософією, оскільки більшість римських учнів навчались у риторів;

Ø І ст. до н. е. – створений підручник з риторики „До Гореннія” (невідомий автор) – основна увага на вміння оратора вести політичну боротьбу; проти грецької риторики і її зв’язку з філософією.

Особливе місце у розвитку риторики Риму посідає Марк Туллій Цицерон:

1) наполягає на зв’язку риторики та філософії;

2) риторичні твори: „Про оратора”, „Брут”, „Оратор” та ін.;

3) визначив необхідні риси для успішного красномовства:

а) природне обдарування;

б) навички;

в) знання

4) удосконалив розробку риторичної техніки: „що сказати”, „де сказати”, „як сказати”;

5) створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства засобами класичної латини – поєднав у своєму стилі простоту, безпосередність і пишність, інтелект і почуття, логіку й екстаз.

У період переходу від республіки до імперії латинська риторика пройшла ту ж еволюцію, що й і грецька, тобто зросло значення епідейктичних промов. Подальшого розвитку набуло судове красномовство, чому сприяло римське право.

Особливості розвитку ораторського мистецтва Риму в період імперії:

· функції красномовства – вчена розвага, своєрідний літературний продукт, знаряддя професійного оратора.

· тільки риторичні школи зберегли класичну риторику як предмет вивчення. Основним методом стало заучування кращих промов.

Педагогічна риторика Квінтіліана (бл. 35-100 рр. н. е.)

1. Очолив у 70 р. у Римі створену імператором державну риторичну школу.

2. Основна праця: „Дванадцять книг риторичних повчань” – це найбільш докладний із риторичних курсів.

3. У праці „Ораторська освіта” (100 р. н.е.) – вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта і моральність, заняття філософією, вироблення смаку, достойність у поведінці й вишуканість у мовленні.

4. У творі „Дванадцять книг риторичних повчань” Квінтіліан докладно описав п’ять основних розділів риторики:

а) знаходження;

б) розташування;

в) словесне вираження;

г) запам’ятовування;

д) проголошення.

5. Його погляди сприяли еволюції розуміння риторики – не тільки як мистецтва переконувати, а як мистецтва говорити витончено. Тобто, покликання оратора у створенні прекрасної форми для своїх думок, що під силу оцінити тільки знавцю.

Із становленням Римської імперії сферою застосування риторики перестає бути форум, вирій політичної боротьби; в нових суспільних умовах середовищем формування майбутніх ораторів стає школа.

Таким чином, у період імперії політичне та судове красномовство втрачають своє суспільне значення, розвивається епідейктичне красномовство – безкінечні похвали богам, владі, містам, особам, речам.

Загалом оцінюючи розвиток риторики в Античності слід відзначити:

по-перше, у цю епоху риторика займала центральне місце в культурі;

по-друге, одним з головних моментів розвитку риторики цього періоду було

усвідомлення того, що вона – це насамперед виховання слова (і думки);

по-третє, у цей період, по суті, сформувались дві основні традиції в розумінні предмета риторики.

Мистецтво переконання (отримала завершення у творчості Арістотеля)

Мистецтво говорити витончено (Квінтіліан)

У наступні епохи розвиток відбувався здебільшого у межах другої традиції.

Інвенція.

Диспозиція.

Елокуція (елоквенція).

Меморія та акція.

Інвенція.

Основні розділи риторики відображають етапи (ступені) від появи ідеї через втілення її у мовний матеріал, підготовку і до виголошення промови та одержання очікуваного ефекту від неї.

Ступеневість (етапність) у риториці є чітко виражена. Порушення її призводе оратора до розгубленості і помилок у промові.

Інвенція (винахід) – це перший розділ класичної риторики, в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формування гіпотези майбутнього виступу.

Основне в інвенції – вдало, доречно вибрати предмет розмови, представити та розкрити так, щоб досягти здійснення задуму.

Базові закони інвенції:

· Концептуальний закон:

- всім етапам підготовчої роботи до виступу мають передувати задум, ідея,

створення концепції для реалізації цієї ідеї;

- наголошує на пріоритеті думки над дією, продумуванні наступних дій;

- привчає оратора до організованого, концептуального мислення.

Концепція (сприйняття) – система поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові наукової теорії.

Складові вироблення концепції:

1. обрання предмета розмови і вироблення свого бачення (мотивом вибору предмета викладу у риториці завжди був суспільний, груповий чи індивідуальний інтерес);

2. вибір проблеми або окремих, особливо важливих питань (на цьому етапі оратор заглиблюється в проблему, вивчаючи сукупність усієї інформації. Ця фаза має завершуватися планом);

3. вивчення стану проблеми в науковій, суспільно-політичній, фаховій чи художній літературі, ознайомлення з чужим досвідом (це фаза повного заглиблення в предмет викладу з використанням емпіричного, енциклопедичного й компаративного матеріалу).

4. критичне осмислення власних напрацювань в обраній проблемі і науково - літературних відомостей з неї (на цьому етапі чітко постає в мовомисленні оратора зміст).

· Закон моделювання аудиторії:

- потребує від оратора вивчення соціально-демографічних, суспільно -

психологічних та індивідуально - особистісних ознак аудиторії з метою контакту в процесі виступу;

- кількісний показник аудиторії:

а) великі аудиторії (понад 30 осіб) – перевага монологічному способу викладу промови;

б) малі аудиторії (оптимальна аудиторія від 12 до 30 осіб) – перевага діалогічній формі спілкування.

- рівень обізнаності аудиторії в темі:

а) підготовлені аудиторії (головний мотив – що нового; перевага логосу; виклад оратором різних точок зору на проблему і обґрунтування власної);

б) непідготовлені аудиторії (використання таких модусів публічного виступу як етос і пафос, емоційність оратора, приклади з життя, посилення на авторитети, виклад власної точки зору).

- соціально-культурні ознаки – виділення груп аудиторій (за гендерною ознакою, віком, національністю, віросповіданням тощо);

- ставлення до промови оратора:

а) прихильні аудиторії (однобічна аргументація; виклад головного;

б) байдужі аудиторії (привернення уваги слухачів, емоційний, захоплюючий початок, чітко визначена мета, структура, пункти).

в) конфліктна (негативно налаштована) аудиторія (поступовий рух від аспектів згоди оратора з аудиторією до предмета розбіжностей).

· Стратегічний і тактичний закони:

- визначення стратегії (мистецтво керівництва). (Для цього оратору слід дати відповіді на запитання: Для чого я буду говорити? (мета); Кому я буду говорити? Що є найважливішим у моїй промові?

- стратегія включає кілька компонентів:

а) визначення цільової настанови;

б) виділення основних питань предмета мовлення;

в) формування тез.

- стратегія розробляється для реалізації концепції (не маючи концепції не можна виробити стратегію);

- формування тез, тобто стислого вираження думок про виділені питання.

· Тактичний закон – полягає в конкретизації дій для подальшої реалізації стратегії.

- серцевиною цього етапу є аргументація – наведення аргументів, обгрунтування будь-якого положення, судження.

Існує багато класифікацій аргументації.

Основні критерії добору аргументів:

а) міцний зв’язок з тезою;

б) істинність, вірогідність доказу;

в) орієнтація на обрану аудиторію;

г) паралельне використання аргументів „за” і „проти”, виваженість доказів;

д) образна форма аргументації.

Умови аргументації, що ведуть до успіху:

1) глибокі знання і всебічна компетенція аргументатора;

2) обізнаність промовця в теорії аргументації;

3) ораторська підготовка та практичний досвід;

4) аудиторія має „привласнювати” докази аргументатора, робити їх своїми.

· Мовний (мовленнєвий) закон:

- ретельна робота над створенням дієвої словесності форми промови;

- точність мови – вміння узгодити знання матеріалу зі знаннями мови, тобто вибір найточнішої для певної ситуації форму відповіді чи розповіді;

- ясність мови – зрозумілість, яка забезпечується точністю та логічністю;

- чистота мови – відсутність у мові чужих їй елементів, є запорукою її виразності й естетичності;

- виразність мови – ознака культури всіх мовців і виявляється через їх уміння користуватися всіма стилями мови;

- різноманітність і багатство мови – одноманітне мовлення втомлює слухачів, різноманітне (багата синонімія, тропіка, стилістичні фігуру) активізує увагу.

Таким чином, на цьому етапі оратор вивчає розробку предметної царини ораторської промови.

Диспозиція.

Диспозиція (розташування) – по-перше - це етап підготовки промови, що відбувається за інтенцією; по-друге - це розділ риторичної науки, в якому висвітлюються головні питання мистецтва організації повідомлення (промови), власне його структуру.

На етапі інвенції головне – визначення стратегії, у диспозиції (як і в наступних етапах) головне – визначення тактики – тобто структурування матеріалу та забезпечення зв’язку окремих частин промови.

Сучасна оптимальна структура промови:

1. Вступ.

2. Головна частина.

3. Завершення.

Вступ – в риториці займає ключове значення, мета – встановлення контакту з аудиторією.

Поширені прийоми вступу:

Ø Привернення уваги аудиторії:

а) оратор підкреслює своє право говорити на певну тему;

б) оратор підкреслює важливість теми для аудиторії („Шановні депутати! Я хотів би привернути увагу до проблеми...”);

в) оратор підкреслює значимість самого предмета промови („Уявіть себе подорожнім, який вперше підходить до Середземного моря, вперше бачить синь його хвиль...”).

Ø „Початок здалеку” – використовується в конфліктній аудиторії, завдання оратора – налаштувати слухачів на позитивне сприйняття промови.

Ø ”Несподіваний вступ” – безпосереднє звернення оратора до основної проблеми, яка особливо цікавить аудиторію. Акцент на сильну риторичну фігуру (риторичне запитання, наприклад „Доки ж ти, Катиліна, будеш зловживати нашим терпінням?” (Цицерон)).

Отже вступ має бути коротким та яскравим.

Головна частина – мета – обґрунтування тез оратора.

Структура головної частини - штучні засоби викладу матеріалу (властива ієрархічність, оратор сам впорядковує матеріал).

Дедуктивний

Індуктивний

Компаративістський

теза аргументи аргументи-зіставлення теза аргументи теза теза аргументи-зіставлення

Важливе значення для оратора має знання та вміння користуватися правилами стосовно аргументації та критики.

3 групи правил:

v Правила щодо тези (помилки)– теза повинна залишатися незмінною протягом усієї аргументації або критики:

Помилки:

а) „підміна тези” – навмисна заміна оратором положення, яке обґрунтовується в промові;

б) „втрата тези” – ненавмисна зміна оратором положення, яке обґрунтовується в промові.

Правило 1. Правила щодо аргументів – аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями.

Помилки („необґрунтований аргумент”):

а) „хибний аргумент” - в якості аргументу використовується хибне твердження;

б) „випередження основи” – в якості аргументу використовується твердження, яке не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування;

в) „коло в обґрунтуванні” – для обґрунтування тези використовуються аргументи, які, у свою чергу, випливають з цієї тези (наприклад: „Цього не може бути. Тому що цього не може бути ніколи”).

Правило 2. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Правило 3. Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується.

Завершення промови – мета – закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

Ø формулювання висновків – оратор повертається до ключових пунктів головної частини;

Ø розгляд перспективи – оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови;

Ø апелювання – оратор намагається емоційно звершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії.

„Негативні” способи завершення промови:

- вибачення;

- додаткові дані після того, як сформульовано висновки;

- безнадійна перспектива.

Отже, у кожний конкретній мовній ситуації, мовець повинен вибирати те, що є найдоцільнішим.

3. Елокуція (елоквенція).

Елокуція (словесне вираження) – розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

Критерії до словесного виразу промови:

· правильність – це відповідність ораторської промови певним мовним нормам;

· ясність – промова має бути доступна і зрозуміла слухачам (є результатом вдалої роботи оратора на етапі інвенції);

· краса - це здатність промови досягати естетичного ефекту;

· доречність – вибір оратором форми мовленнєвого впливу:

а) пряма форма – буквальне значення мовних виразів, лише те, що він говорить;

б) непряма форма – оратор має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше (є прихованою тактикою).

Непряма форма впливу забезпечується використанням нових засобів виразності, якими є риторичні фігури (образ, вид) – це прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Найбільш поширеною фігурою є риторичне запитання – це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного. Як правило ставляться у двох випадках:

- по-перше, коли відповідь очевидна, відома аудиторія, а оратор тільки її актуалізує;

- по-друге, коли відповідь на запитання ніхто не знає, або її взагалі не існує, оратору потрібно підкреслити незвичайність певної ситуації (Наприклад: Хто винен? Що робити?).

Тропи – це прийоми виразності, що реалізуються на рівні слова чи словосполучення (це використання слів у невластивому для них значенні).

Використати троп – надати слову невластиве йому значення на підставі деякого критерію.

Критерії для утворення троп:

· тотожність (евфемізм, дисфемізм, антономазія, перифраза);

· схожість (метафора, алегорія, катахреза, прозопопея);

· суміжність (метонімія, синекдоха);

· протилежність (іронія, антифразис, аксюморон).

Таким чином, витонченість у промовах досягається в результаті постійних тренувань, наполегливої праці, щоб як зазначав Цицерон „...жодне слово, позбавлене вишуканості або важливості, не виходило з вуст оратора”.

4, 5. Меморія та акція.

Меморія (пам’ять) – розділ риторики, який вивчає особливості запам ’ ятовування ораторської промови.

Акція (дія) – розділ риторики, який розглядає виголошення оратором промови. („Вміла готувати, та не вміла подавати”).

Складові основи акції:

- з’ясування умов спілкування;

- характеристика оратора й аудиторії;

- методичне застереження і прийомотворення;

- інтонування тексту;

- паралінгвістичний супровід;

- психологічний тренінг;

- техніка дихання й техніка мовлення.

Способи запам ’ ятовування промови (меморія):

1. механічний – в основі багатократне повторення того, що треба запам’ятати (по суті зазубрювання).

2. логічний – в основі усвідомлення смислового зв’язку між елементами матеріалу. Передбачає виконання двох умов: а) усвідомлення того для чого потрібно запам’ятати матеріал; б) розуміння смислу того, що треба запам’ятати.

3. мнемотехнічний – в основі – переведення матеріалу в іншу знакову систему, в інші образи, які людині легше зберегти в пам’яті. Засновник – давньогрецький поет Симонід, який вважав, що для пам’яті найважливішим є розташування. (Успішно користувався цим способом Цицерон «римська кімната» - чітко зафіксовують порядок предметів у кімнаті, кожен предмет повинен мати яскравий образ).

Періоди уваги аудиторії, які слід враховувати оратору дорівнюють приблизно 15 хвилинам, отже увага слухачів значно понижується до 15, 30, 45 хвилини.

Оратору слід враховувати загальні особливості людського сприйняття:

1. «ефект рамки» («закон межі»), суть – найкраще запам’ятовується початок і кінець промови. На вступ і завершення відводиться від 10% до 30% загальної тривалості часу, але саме 80% загального враження від оратора визначається цими частинами (Цицерон писав: «…майстерний оратор поставить найбільш важливі доводи частиною на початок, частиною в кінець, а між ними всуне слабкі»).

2. «магічне число» (число Міллера 7+-2) – характеризує обсяг людської пам’яті .

Отже, чіткість структури, ясність та стислість викладу, образність мовних конструкцій – шлях до ефективного запам’ятовування.

На етапі виголошення промови суттєвим є невербальні засоби оратора (невербальний блок) – фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов’язані з текстами (поза, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкування і ін.). Невербальні – це ті мотиви, що знаходяться у несвідомому.

Характеристики невербального спілкування:

а) перше враження («Не буде другого шансу створити перше враження»; 55% інформації – що люди бачать; 38% - що чують; 7% - що говорять).

б) жести відкритості (горизонтальна жестикуляція, розкриті рухи);

в) мова міміки (зоровий контакт);

г) інтонація (постійно змінювати; гучність голосніша ніж звичайна; темп – 120 слів за хвилину; пауза – до 4 секунд);

д) мова простору (інтимна – до 50 см.(між близькими людьми); особиста – від 50 см. – до 1,5 м.(між друзями); соціальна – від 1,5 м. – до 3 м.(між знайомими); публічна – більше 3 м.(відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією);

е) мова одягу та кольорів (найкраще оратору обрати діловий костюм)

Таким чином, шлях до майстерного промовця – це шлях наполегливої, системної праці.

Опорний конспект № 3. Судова промова 2год.

4.2.

1. У процесі досудової підготовки як адвокату так і прокурору слід мати написану захисну чи звинувачувальну промову. Ставка судового ритора, навіть досвідченого, на експромт, натхнення, імпровізацію, може позбавити промову цілісності й системності, завести в бік від задуманих висновків.

2. Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залежності від характеру й складності справи, аудиторії і ін. Після закінчення досудового слідства звинувачення і захист ще раз до дрібниць продумують зміст і структуру промови.

3. Коли необхідний матеріал у справі зібраний, можна приступати до систематизації. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок підкріплюють, таким чином виникає ланцюжок (група) міркувань пов’язаних загальним висновком.

4. Закінчивши систематизацію судовий промовець переходить до письмової підготовки судової промови, де найкращою формою фахівці виділяють – детальне складання тез промови.

Вимоги до тез судової промови:

· тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, висновки і ін.;

· тези допомагають молодому правнику - ритору набувати професійної майстерності, формують навики публічної комунікації;

· молодим риторам варто виховувати професійне уміння паралельно брати участь у закінченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови;

· зачитування наперед написаної промови, позбавляє виступ полемічності, миттєвого реагування на репліки інших учасників;

· у тезах головне місце має відводитися доказовим твердженням;

· тези повинні бути чітко й акуратно викладені зрозумілим почерком;

· нарешті, тези доцільно перечитувати, що сприятиме оперативному виправленню допущених помилок, вилученню уже неактуальних аспектів, перенесенню акцентів на суттєве.

Опорний конспект № 4. Промова державного обвинувача 2год.

Заключна частина промови.

3. Репліка прокурора. Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

1. Зміст та побудова обвинувальної промови.

Стаття 264 КПК України визначила: прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

Промова прокурора – один з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення в суді, у ній він висловлює остаточні і кінцеві висновки.

Отже, обвинувальна промова прокурора – це промова в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, і містить аналіз доказів, міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, значимі для винесення законного і обґрунтованого вироку.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови, але ст. 324 КПК передбачає перелік питань, які прокурор у своїй промові повинен висвітлити:

· чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

· чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

· чи винен підсудний у вчиненні цього злочину і чи підлягає покаранню;

· чи є обставини, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність підсудного і які саме;

· чи слід у випадках, передбачених КК України, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

· яка міра покарання і чи повинен підсудний її відбувати;

· в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або у тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

· чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі;

· що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

· що робити, з нажитими злочинним шляхом, речовими доказами;

· на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

· який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

· чи слід у випадках, передбачених КК України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опіку.

Окрім вищеназваних прокурор повинен також дати:

- суспільно-політичну оцінку обставин справи;

- характеристику особи підсудного;

- аналіз причин і умов злочину.

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються:

1) обставинами справи;

2) місцем її розгляду;

3) складом аудиторії;

4) позицією та індивідуальними якостями прокурора.

Відзначимо, що зміст і структура, побудова промови прокурора не є однаковими і незмінними для будь-якої справи, тому прокурор має майстерно побудувати свій виступ, пам’ятаючи давню народну приказку: „Уміла готувати, та не вміла подати”.

2. Структура обвинувальної промови прокурора.

Прокурорська практика виробила наступну структуру обвинувальної промови.

2.1. Характерні складові вступної частини промови прокурора:

1. пам’ятаючи теорію риторики, необхідно добре продумати початок судової промови, що допоможе установити психологічний контакт з аудиторією та сприятливу атмосферу безпосередності;

2. чим менше шаблонності, тим більше увагу до такої промови;

3. враховуючи специфіку судової аудиторії, де обстановка перед виступом державного обвинувача особлива і своєрідна, для прокурора головне – закріпити увагу слухачів;

4. не доцільним у вступі є такий початок: „Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої уваги”;

5. використання найбільш вживаних прийомів вступної частини:

а) оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

б) вказівка на характерні особливості кримінальної справи;

в) виклад програми виступу.

(При цьому прокурору не слід перебільшувати суспільно-політичну оцінку обставин справи; штучно нагнітати атмосферу).

6. доцільною у вступній частині є вказівка на різні особливості справи: фактичного, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного, що дозволяє акцентувати увагу на певних обставинах, виділити їх, підкреслити їх, допомогти слухачам правильно їх оцінити;

7. прокурор починає обвинувальну промову із вказівки, на яких питаннях він має намір зупинитися, що доказати, що спростувати, це допомагає аудиторії краще зрозуміти й оцінити доводи судового ритора;

8. серйозною вадою є трафаретність („заготовки” у збірниках судових промов) вступної частини.

Отже, враховуючи вищевикладене стосовно вступної частини промови прокурора, слід пам ’ ятати слова українського Сократа

(Г. Сковороди), який писав: „Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого”.

2.2. Завдання прокурора – відновити в пам’яті присутніх загальну картину злочину, тому прийнято виділяти кілька способів викладу фактичних обставин справи:

v хронологічний (так, як установив слідчий);

v систематичний (як це мало місце в дійсності);

v змішаний (перші два разом) – рекомендується у великих, багатоепізодних справах.

2.3. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів мають на меті – довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні.

По-перше, зізнання підсудного, якість і простота справи не звільняють прокурора від аналізу доказів (ст. 22 КПК України).

По-друге, КП законодавство категорично забороняє прокурору, судді перекладати обов’язок доказування на підсудного.

По-третє, завдання прокурора – допомогти учасникам процесу зіставити між собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і прийти до обґрунтованих висновків.

По-четверте, головну увагу прокурор повинен зосередити на встановленні достовірності доказів, на з’ясуванні їх доказової цінності.

По-п ’ яте, обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків; не може промова ґрунтуватися на показаннях свідків, зацікавлених у результатах справи (критичне ставлення).

По-шосте, одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захисту від висунутого звинувачення є показання підсудного.

Виділяють такі різновиди показань підсудного:

а) повне або часткове визнання чи заперечення своєї вини;

б) самообмова – це такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинював; у більш тяжкому злочині ніж в дійсності вчинив; у взятті всієї вини на себе.

У цьому випадку прокурор має врахувати цілий ряд факторів: втрата віри підсудним у справедливість і об’єктивність; шантаж, підкуп, поради досвідчених людей і т. п.

в) обмова – підсудний викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злочину.

Мотиви обмови: бажання уникнути вини, або зменшити її, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність міліції, слідчих тощо.

г) алібі – твердження підсудного, що в момент вчинення інкримінованого йому злочину, він перебував в іншому місці.

Обов’язок перевірки алібі лежить на прокуророві і судді.

По-сьоме, при оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці показання.

Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові підсудного, зацікавленого у результатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.

Важливим в аналізі і оцінці доказів є показання потерпілого, воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути вмотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України).

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється переказом показань підсудного, потерпілого, свідків, висновку експерта. Такий повтор буде тільки стомлювати і нікого ні в чому не переконає.

Таким чином, завдання судового ритора полягає в показі місця й ролі кожного доказу в матеріалах справи, оцінці доказів у їх сукупності.

2.4. Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя відповідно до закону:

1) прокурор зобов’язаний неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства;

2) особливу увагу слід звернути на суб’єктивний бік вчиненого злочину;

3) жодна альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину з боку прокурора – недопустима.

Недоліки промови у цій частині – прокурори часто погоджуються з кваліфікацією, даною слідчим на попередньому слідстві (Наприклад. „Пред ’ явлене Петренку обвинувачення повністю доказане, його дії кваліфіковано правильно”).

2.5. Ще однією структурною ланкою обвинувальної промови прокурора є ґрунтовна характеристика особи підсудного.

Прокурору слід з’ясувати ставлення підсудного до праці, навчання, працездатність, стан здоров’я, сімейний стан, дані про минулі судимості тощо.

Вимоги до характеристики прокурором підсудного:

- не повинно бути місця голослівним твердженням, суб’єктивній думці про підсудного;

- підсудний це ще не злочинець;

- характеристику слід будувати на даних, які є в справі;

- недопустимі необ’єктивність, ігнорування позитивних якостей підсудного.

Доцільно пам’ятати слова Цицерона: „Хто виступає з обвинуваченням проти когось, то не має нічого несправедливішого як зупинятись на довгому переліку фактів, що говорять проти обвинуваченого, і замовчувати факти на його користь” .А. Коні зазначав: „Сила обвинувачення – в доводах, а не в епітетах. Зовсім не допустимі вирази грубі, принижуючі. Вони не підсилюють, а лише послаблюють обвинувачення”.

2.6. Прокурор у своїй промові повинен пам’ятати, що кримінальне

покарання може досягти мети лише тоді, коли воно справедливе.

Дискусійним є питання чи потрібно вказувати на точну міру покарання. Вказівка на вид і розмір обов’язкові, коли прокурор просить максимальну або мінімальну міру покарання.

Особливу обережність і зваженість слід виявити тоді, коли йдеться про виняткову міру покарання. Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен чітко вказати вид виправно-трудової установи, передбачений законодавством.

Враховуючи, що судді незалежні у прийнятті рішення, прокурор може лише просити або пропонувати суду обрати підсудному ту чи іншу міру покарання.

Питання цивільного позову, що повинні бути висвітлені у промові прокурора:

· чи установлено факт нанесення матеріальної шкоди;

· чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі;

· чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому;

· вказати форму відповідальності (солідарну, часткову чи змішану), якщо матеріальна шкода заподіяна діями кількох підсудних та ін.

2.7. Стаття 23 КПК України говорить про прямий обов ’ язок прокурора виявити причини, що сприяли вчиненню злочину.

Під час судових дебатів прокурор повинен дати відповідь на такі питання:

а) які конкретно обставини були причиною злочину, які умови і яким чином сприяли його вчиненню?

б) хто несе відповідальність?

в) які заходи необхідно вжити для запобігання подібним злочинам?

Прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали у випадках:

1) встановлення у справі фактів порушення злочину, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

2) при виявленні судом порушень прав людини, на етапі провадження дізнання чи попереднього слідства;

3) коли у підсудного є неповнолітні діти (ст. 23-2 КПК України).

2.8. Заключна частина промови прокурора – факультативний елемент судової промови державного обвинувача. Все залежить від обсягу суспільної небезпеки справи. Якщо справа резонансна, має значний інтерес громадськості, є виїзні засідання, тоді заключна частина промови дуже бажана. Прокурор може коротко зупинитись на: а) підсумках процесу;

б) що вирок сприятиме законності; в) вказати те, що запало в душу;

г) вказати на уроки.

3. Репліка прокурора. Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

Репліка (ст. 318 КПК України) – не обов ’ язкова частина судових дебатів.

Підстави для виступу прокурора з реплікою:

· висловлені помилкові твердження іншими учасниками судових дебатів;

· неправильно тлумачаться норми права;

· перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;

· допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;

· допущено домисли та принципово неправильні судження;

· явно перекручено позицію прокурора, громадянського обвинувача, цивільного позивача;

· дана юридично неправильна оцінка скоєного.

1. Репліка, як правило, гостро полемічний виступ, тому повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою.

2. У репліці прокурора недопустимі гра слів, обмовки інших учасників судового процесу, грубість, нетактовність.

3. Готуючись до репліки під час виступу інших учасників, державний обвинувач має пам’ятати, що не слід користуватися реплікою для того, аби щось змінити у виступі, доповнити судові дебати.

4. Репліка сприйматиметься, якщо у ній використовуються крилаті вирази, афоризми, народна мудрість (У нас в Україні співають по-іншому: „А козак дівчину та й вірненько любить, а займать не посміє”).

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ч. 3 ст. 264 КПК У).

З одного боку, відмова від обвинувачення відображає певний аспект процесуальної самостійності прокурора в суді, з другого боку, відмова має базуватися на сукупності обставин, які виступають як основа відмови від обвинувачення, звідси випливає висновок, що відмова від обвинувачення не тільки право, але й обов’язок прокурора.

Практичні мотиви і причини відмови прокурора від обвинувачення (Закон їх не вказує):

1. виявлення в ході судового розгляду нових обставин, які спростовують обвинувачення;

2. інша оцінка прокурором зібраних у справі доказів.

Прокурор зобов ’я заний аргументовано довести, чому підсудний повинен бути виправданий.

Тому таку промову, як радять професіонали, доцільно розпочинати з роз’яснення суті і значення вимог ч. 2 ст. 36 Закону України „Про прокуратуру”, а далі виходячи з предмета судової промови рекомендується наступна структура:

· викладання фактичних обставин справи (попереднє слідство);

· заява про не підтвердження обвинувачення в суді (відмова);

· аналіз та оцінка доказів (попереднє і судове слідство);

· фактичні обставини й юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;

· причини необґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності і пропозиції їх усунення;

· пропозиції про подальшу долю справи.

Слід наголосити, що прокурору психологічно важко відмовитися від обвинувачення, тому на практиці їх мало. Частіше у таких випадках прокурори йдуть на компроміс, просять суд направити справу на додаткове розслідування, в ході якого закривають справу.

Водночас відмова прокурора від обвинувачення переконує судову аудиторію, що відповідатимуть перед законом тільки винні. Прокурор закінчує свої промови так: „ Тому я відмовляюся від обвинувачення і прошу винести виправдувальний вирок”.

Опорний конспект № 5. Захисна промова_____________2 год.

Заключна частина промови.

Частина 2

Опис дисципліни “Судова риторика”

Дисципліна – Судова риторика	Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів ECTS – 3	Напрям підготовки 0601 “Право”	Нормативна дисципліна
Кількість залікових модулів – 3	Спеціальність 6.060100 “Правознавство”	Рік підготовки: Денна – 4 Заочна – 3 Семестр: Денна – 8 Заочна - 6
Кількість змістових модулів – 2	Освітньо кваліфікаційний рівень - бакалавр	Лекції: Денна – 12 год. Заочна – 6 год. Семінарські заняття: Денна – 12 год. Заочна – 2 год.
Загальна кількість годин – 108 год.		Самостійна робота: Денна – 83 год. Заочна – 100 год. Індивідуальна робота (ІНДЗ) – 1 год.
Тижневих годин: 8 семестр – 6 год., з них аудиторних – 2		Вид підсумкового контролю – залік: Денна – 8 семестр Заочна – 7 семестр

Тематичний план курсу

“СУДОВА РИТОРИКА”

(денна форма навчання)

№

п/п

Найменування тем

Теорія риторики. Теми 1-2

1 1 Методологія вивчення курсу. Історія світової та вітчизняної риторики. 1 - 10 2 2 Теорія риторики. 1 - 20

Судова риторика

Заліковий кредит

Заліковий модуль 1

Заліковий модуль 2

(Ректорська контрольна робота)

Заліковий модуль 3

(ІНДЗ, СРС, поточне

опитув.)

Разом

30% (8 тиждень) 40% (11 - 12 тиждень) 30%(12 тиждень) 100%

Шкала оцінювання:

За шкалою Університету	За національною шкалою	За шкалою ЕСЕS
90-100	відмінно	А (відмінно)
85-89	добре	В (дуже добре)
75-84	добре	С (добре)
65-74	задовільно	D (задовільно)
60-64	задовільно	Е (достатньо)
35-59	незадовільно	FХ (незадовільно з можливістю повторного складання)
1-34	незадовільно	F (незадовільно з обов’язковим повторним курсом)

Оцінювання. В процесі вивчення дисципліни “Судова риторика” використовуються наступні методи оцінювання навчальної роботи студента:

– поточне опитування;

– підсумкове тестування по кожному змістовому модулю;

– індивідуальне навчально – дослідне завдання;

– ректорська контрольна робота;

– підсумкова оцінка за ІСЗ.

Підсумковий бал за 100 – бальною шкалою з дисципліни “Судова риторика” визначається як середньозважена величина, в залежності від питомої ваги кожної складової залікового кредиту.

Мова викладання - дисципліна викладається українською мовою.

Структура залікового кредиту - дисципліна "Судова риторика" має один заліковий кредит, який складається з 4 модулів і оцінюється в кількості 3 кредитів ECTS, які зараховуються студенту у випадку, якщо підсумковий бал, одержаний як середньозважена 4 модулів становить 60 балів і більше.

Програма курсу

"Судова риторика"

Тема 3. Судова промова.

Законодавчі та правові засади здійснення промов у суді. Судовий процес. Види судових промов. Засади і функції судової промови. Вимоги до підготовки судової промови. Етапи та структура підготовки. Збирання матеріалів та аналіз. Систематизація матеріалів. Вимоги до систематизації матеріалів (основні критерії). Синтез інформації (матеріалів). Подача матеріалів – засіб максимально об'єктивного відображення картини злочину. Письмова підготовка промови. Тези промови. Вимоги до складання тез. Аргументація та міркування. Визначення ключових моментів промови. Спілкування із судовою аудиторією. Словесна (вербальна) наочність.

Тема 5. Промова захисника.

Визначення захисної промови. Зміст захисної промови. Вступна частина промови захисника. Виявлення фактичних обставин справи. Обґрунтування кваліфікація злочину. Характеристика особи підсудного з урахуванням реальних умов скоєння злочину (порушення законності), вияву злочину та поведінка правопорушника під час затримання та слідчого процесу (врахування інших факторів). Аналіз цивільного позову та міри покарання. Заключна частина захисної промови та вимоги до неї. Репліка адвоката, чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався нею. Роль, значення, місце захисної промови у підготовці та здійсненні судового процесу.

Список рекомендованої літератури:

(2,3,4,7,11,12,14,15,19,25,26,30,34,41,48,52,58)

Основні терміни та поняття:

Риторика, класична риторика (V ст. до н.е. - середина XX ст.), неориторика (з середини XX ст. - до сучасності), софісти, суспільно - побутове красномовство, епідейктичне (урочисте) красномовство, ювілейна промова, привітальне, застільне, надгробне слово, евристика, логографи, горгієві фігури, азіанізм, слово, житіє, полемічна література, казанє, національна ідея, національна мова.

Теми рефератів:

1. Внесок Аристотеля у систематизацію риторичних знань античності.

2. Функції риторики у Стародавньому Римі за доби республіки.

3. Роль Феофана Прокоповича у модернізації риторичної теорії.

Питання для контролю та самоперевірки

1. Розкрийте мету та завдання курсу, його місце у підготовці фахівців-юристів.

2. Назвіть засновника, ґрунтовні теоретичні праці та еволюцію основних понять класичної риторики.

3. Розкрийте суть основоположних розділів класичної риторики.

4. Риторика пов'язана з іншими науками як пранаука, з якої вийшло мистецтво мовного спілкування в усіх наукових сферах. Розкрийте зв'язок риторики з іншими науками.

5. Яка країна є справжньою батьківщиною античного красномовства?

6. Охарактеризуйте специфіку риторики елліністичного періоду.

7. Розкрийте погляди Платона й Аристотеля на те, яким має бути справжнє красномовство.

8. Хто з античних риториків вважається творцем теорії спору, дискусії?

9. На Вашу думку, як ставилася християнська церква до красномовства і чому?

10. Який художній твір Київської Русі вважався взірцем високої риторичної культури і чому?

11. Охарактеризуйте три стилі риторики Феофана Прокоповича.

12. Вкажіть відомих Вам українських судових риторів XIX - XX ст.

13. Які характерні риси красномовства українських риторів?

Питання для контролю та самоперевірки

1. Розкрийте сутність етапу (ступеня) винайдення задуму, ідеї, мети (інвенція).

2. Охарактеризуйте концептуальний закон як базовий для першого розділу риторики (інвенції).

3. Вкажіть ознаки (аудиторії), які закон моделювання аудиторії вимагає від оратора.

4. Назвіть компоненти стратегії виступу.

5. У чому суть та завдання тактичного закону?

6. Розкрийте методи викладу матеріалу (дедуктивний, індуктивний, аналогічний, стадійний, концентричний).

7. Дайте характеристику тезі і аргументу як основним категоріям диспозиції.

8. Назвіть тип висновків, обґрунтуйте доцільність їх застосування.

9. Тропи і фігури (елоквенція): поняття, види, критерії, використання у публічних програмах.

10. Назвіть відомі Вам шляхи подолання опору аудиторії.

11. Вкажіть та дайте характеристику вимогам до виступу (кінетика, жести, інтонування, техніка дихання і малювання).

Тема 3. Судова промова.

__________________________________________________2 год.

1. Законодавчі та правові засади здійснення промов у суді. Судовий процес.

2. Підготовка судової промови:

2.1 збирання та аналіз матеріалів;

2.2 систематизація матеріалів і письмова підготовка промови.

3. Визначення та предмет судової промови.

4. Види судових промов.

5. Засади і функції судової промови.

6. Спілкування із судовою аудиторією. Словесна (вербальна) наочність.

Список рекомендованої літератури:

(8,9,13,15,16,18,24,31,34,38,41,42,47,60)

Основні терміни та поняття: судова промова, судові дебати, репліка, предмет судової промови, види судових промов, засади судової промови (психологічна, етична, логічна), комунікативна та інформативна функції судової промови, звукові та візуальні канали впливу, тези промови, обвинувачував, захисник, позивач, процес, репліка, етика, дебати, аудиторія, провадження, досьє.

Теми рефератів:

1. Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді першої інстанції.

2. Канали впливу ритора на судову аудиторію.

3. Тези промови - ефективна форма підготовки судової промови.

Питання для контролю та самоперевірки

1. Що таке судова промова?

2. Назвіть учасників судових дебатів у кримінальному та цивільному процесах.

3. Розкрийте основний зміст судових промов державного обвинувача у кримінальному процесі, цивільного позивача і цивільного відповідача.

4. Який зміст судової промови захисника?

5. Що таке репліка і яке її основне призначення?

6. Вкажіть засади та функції судової промови.

7. Охарактеризуйте психологічну, етичну та логічну засади судової промови.

8. Які прийоми можуть використовувати судові ритори для встановлення контакту з учасниками судового процесу, публікою у залі судового засідання?

9. Які канали впливу ритора на судову аудиторію ви знаєте?

10. Які прийоми словесної наочності ви знаєте?

11. Які чотири питання повинен з' ясувати судовий ритор, готуючись до виступу?

12. Як перевіряються і які правила оцінки доказів та їх джерела?

13. Вкажіть та охарактеризуйте етапи підготовки судової промови.

14. Складові тез судової промови, та її переваги для судового ритора.

Тема 4. Промова державного обвинувача ____________2 год.

1. Зміст і побудова обвинувальної промови.

2. Обвинувальна промова та її структура:

2.1. вступна частина;

2.2. фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

2.3. аналіз та оцінка доказів;

2.4. обґрунтування кваліфікації злочину та характеристика особи підсудного;

2.5. обґрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов;

2.6. аналіз причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

2.7. заключна частина промови.

3. Репліка прокурора.

Список рекомендованої літератури:

( 3,7,8,13,18,21,24,27,32,33,35,38,42,47,55 )

Основні терміни та поняття: промова, судові дебати, злочин підсудний, покарання, звинувачення, доказ, свідок, обмова, самообмова, алібі, мотиви, репліка.

Теми рефератів:

1. Тези (план) промови прокурора.

2. Хронологічний, систематичний та змішаний способи фабули справи.

Питання для контролю та самоперевірки

1. Що таке обвинувальна промова прокурора?

2. Назвіть, згідно ст. 324 КПК, питання, які прокурор покликаний висвітлити у своїй обвинувальній промові.

3. Розкрийте тези (план) обвинувальної промови.

4. Якою повинна бути вступна частина обвинувальної промови?

5. Розкрийте відомі вам способи викладу фактичних обставин справи (фабули справи).

6. У чому полягає аналіз і оцінка зібраних у справі доказів?

7. Що дає прокурору детальний аналіз даних про особу підсудного?

8. На які питання повинен дати відповідь прокурор, аналізуючи причини та умови, що сприяли вчиненню злочину?

9. Про що може говорити прокурор у заключній частині обвинувальної промови?

10 .Розкрийте зміст і правила проголошення репліки. Коли і для чого прокурор може взяти слово для репліки?

Тема 5. Захисна промова__________________________2 год.

1. Зміст та побудова захисної промови.

2. Структура захисної промови:

2.1. вступна частина промови захисника;

2.2. установлення фактичних обставин справи; аналіз і оцінка доказів;

2.3. обґрунтування кваліфікації злочину;

2.4. характеристика адвокатом особи підсудного;

2.5. заключна частина захисної промови. Репліка адвоката.

3. Роль, значення, місце захисної промови у підготовці та здійсненні судового процесу.

Список рекомендованої літератури:

(1,8,13,14,17,18,21,22,24,28,32,33,34,35,41,42,47,53,62)

Основні терміни та поняття: захисна промова, адвокат, злочин, підсудний, цивільний позов, міра покарання, доказ, фабула справи, репліка адвоката, альтернатива в захисній промові, діяння, мотив, кваліфікація, оборона.

Тема рефератів:

1. Захисні промови видатного адвоката С. Андріївського.

2. Анатолій Кані - визначний судовий оратор.

Питання для контролю та самоперевірки

1. Розкрийте суть та структуру захисної промови.

2. Чим визначається зміст захисної промови.

3. Які способи і прийоми вступної частини захисної промови ви можете назвати?

4. Які фактичні обставини справи повинен висвітлювати адвокат, виступаючи із захисною промовою?

5. Які помилки найчастіше допускають молоді адвокати при аналізі доказів?

6. Що вимагається від судового ритора при обґрунтуванні кваліфікації злочину?

7. Яке завдання повинен ставити перед собою захисник, даючи характеристику особи підсудного?

8. Чому захисник не може обійти мовчанням питання заявленого цивільного позову?

9. Про що може захисник просити суд, коли не заперечує факту здійснення підсудним злочину?

10. Про що може говорити захисник у заключній частині промови?

11 .Що таке репліка і чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався нею? Обґрунтуйте свою відповідь.

12. На Вашу думку, яких основних правил повинні дотримуватися під час судових дебатів прокурор і адвокат?

13.Чи допустима альтернатива в судовій промові?

Теми рефератів:

1. Риторична етика від античності до сучасності.

2. Етичні джерела народного золотослова України про риторичну етику.

3. П Сергеїч «Мистецтво мови на суді».

Питання для контролю та самоперевірки

1. Розкрийте актуальність усного публічного переконуючого спілкування для майбутнього професіонала.

2. Розкрийте риторичне мистецтво Іоана Злотоуста, Іоанникія Паластовського, Василя Зеньковського, як видатних богословів, філософів і ораторів.

3. Оратор і аудиторія: контакт, вплив, взаємодія. Обґрунтуйте свою відповідь.

4. Розкрийте та охарактеризуйте вимоги до ритора, його голосу та мови.

5. Охарактеризуйте зміст і компоненти поняття культура мови.

6. У чому головні секрети успіху мистецтва говорити перед широким загалом.

7. Вкажіть критерії оцінювання культури мовлення (судового) оратора.

8. Логічні аспекти культури риторичної комунікації.

9. Етика й етикет виступу оратора (політика) у нестандартній ситуації.

10. Охарактеризуйте звукові засоби впливу ритора на судову аудиторію.

11. Розкрийте візуальні засоби впливу ритора на судову аудиторію.

Завдання для виконання контрольних робіт з курсу «Судова риторика»

(для студентів ЗФН)

Методичні вказівки

Порядковий номер роботи повинен відповідати порядковому номеру студента за списком групи. Робота, виконана з порушенням цієї вимоги, не приймається на рецензію.

Студентам пропонується висвітлити проблемне теоретичне питання з однієї з тем курсу «Судова риторика».

У кожному разі, відповідь має бути достатньо чіткою, конкретною та аргументованою.

Обсяг контрольної роботи 20-25 сторінок шкільного зошита або 10-15 сторінок друкованого тексту.

Контрольна робота має бути здана на рецензію не пізніше ніж за місяць до початку сесії (або в інший термін, визначений навчальним закладом).

1. Основні поняття риторики.

2. Основні закони риторики.

3. Категорія етосу і пафосу в риториці.

4.Основоположні розділи класичної риторики.

5. Ознаки педагогічної майстерності оратора.

6. Образ оратора.

7. Поняття риторичного ідеалу.

8. Образ аудиторії.

9. Основні етапи підготовки і виголошення промов.

10. Аргументація. Види аргументів.

11. Логічні помилки і шляхи їх уникнення.

12. Мовний вигляд промови (мовні засоби аргументів та образності).

13. Історія і досвід давньогрецької риторики.

14. Видатні ритори античної Греції(Сократ, Лісій, Горгій).

15. Риторичне вчення Аристотеля.

16. Риторика Сократа.

17. Ораторство Демосфена.

18. Риторика Платона.

19. Історія і досвід давньоримської риторики.

20. Риторичні трактати Цицерона.

21. Цицерон про образ оратора.

22. Ритори Києво - Могилянської академії.

23. Риторична система Феофана Прокоповича.

24. Гомілетика Іоаникія Галятовського.

25. Досвід церковно-християнської риторики.

26. Риторизм Григорія Сковороди.

27.Види судових промов і мовні ознаки їх.

27.Види епідейктичних промов і мовні ознаки їх.

28. Види дорадчих промов і мовні ознаки їх.

29. Особливості політичного красномовства.

30. Особливості академічного красномовства.

31. Особливості дипломатичного красномовства.

32. Суспільно - побутове красномовство.

33. Особливості рекламних промов та оголошень.

34. Риторика діалогічного мовлення. Еристика.

35. Мовні засоби дискусії.

36. Мовні засоби полеміки.

37. Риторика в навчальному процесі.

38. Риторика у вихованні особистості.

39 Мій риторичний ідеал.

40. Культура мовлення як ознака риторичної освіти мовця.

41. Політичне красномовство українських парламентаріїв.

42. Риторика в повсякденному житті (аналіз і критика досвіду).

43. Риторика в сучасних засобах масової інформації.

44. Сучасні українські промовці й оратори (на вибір).

Інтернет – ресурси

www. disterudu. ru (Основы культуры речи и риторика)

www. krotor. info. ru.( Курс русской риторики)

http: // www. lawlibraru / ru.

Зміст

Передмова……………………………………………………….3

Частина 1

Опорний конспект №1

Вступ до курсу. Історія світової та вітчизняної риторики...............................................................................................6

Опорний конспект №2

Теорія риторики………………………………………………..24

Опорний конспект №3

Судова промова……………………………………………..…33

Опорний конспект №4

Промова державного обвинувача…………………………....44

Опорний конспект №5

Промова захисника……………………………………….…..53

Опорний конспект №6

Культура судової промови та етика судового ритора…..59

Частина 2

Опис дисципліни…………………………………………….68

Тематичний план курсу (ДФН)……………………………69

Тематичний план курсу (ЗФН)…………………………….71

Структура залікового кредиту……………………………72

Програма курсу………………………………………………74

Загальні методичні рекомендації та плани проведення

семінарських занять………………………………………..78

Методичні вказівки та завдання для ІНДЗ……………...99

Завдання для виконання контрольних робіт (ЗФН)……103

Перелік залікових питань з курсу «Судова риторика»….105

Список рекомендованих джерел…………………………..109

Формат 60х90/16.

Умов. – друк. арк. 4.4.

Тел. (0352) 40-00-63

(0352) 40-08-12

Міністерство освіти і науки України

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒