Заключна частина промови.

3. Репліка прокурора. Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

 

1. Зміст та побудова обвинувальної промови.

Стаття 264 КПК України визначила: прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

Промова прокурора – один з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення в суді, у ній він висловлює остаточні і кінцеві висновки.

Отже, обвинувальна промова прокурора – це промова в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, і містить аналіз доказів, міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, значимі для винесення законного і обґрунтованого вироку.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови, але ст. 324 КПК передбачає перелік питань, які прокурор у своїй промові повинен висвітлити:

· чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

· чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

· чи винен підсудний у вчиненні цього злочину і чи підлягає покаранню;

· чи є обставини, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність підсудного і які саме;

· чи слід у випадках, передбачених КК України, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

· яка міра покарання і чи повинен підсудний її відбувати;

· в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або у тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

· чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі;

· що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

· що робити, з нажитими злочинним шляхом, речовими доказами;

· на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

· який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

· чи слід у випадках, передбачених КК України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опіку.

Окрім вищеназваних прокурор повинен також дати:

- суспільно-політичну оцінку обставин справи;

- характеристику особи підсудного;

- аналіз причин і умов злочину.

    Зміст і структура обвинувальної промови визначаються:

1) обставинами справи;

2) місцем її розгляду;

3) складом аудиторії;

4) позицією та індивідуальними якостями прокурора.

Відзначимо, що зміст і структура, побудова промови прокурора не є однаковими і незмінними для будь-якої справи, тому прокурор має майстерно побудувати свій виступ, пам’ятаючи давню народну приказку: „Уміла готувати, та не вміла подати”.

2. Структура обвинувальної промови прокурора.

Прокурорська практика виробила наступну структуру обвинувальної промови.

2.1. Характерні складові вступної частини промови прокурора:

1. пам’ятаючи теорію риторики, необхідно добре продумати початок судової промови, що допоможе установити психологічний контакт з аудиторією та сприятливу атмосферу безпосередності;

2. чим менше шаблонності, тим більше увагу до такої промови;

3. враховуючи специфіку судової аудиторії, де обстановка перед виступом державного обвинувача особлива і своєрідна, для прокурора головне – закріпити увагу слухачів;

4. не доцільним у вступі є такий початок: „Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої уваги”;

5. використання найбільш вживаних прийомів вступної частини:

а) оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

б) вказівка на характерні особливості кримінальної справи;

в) виклад програми виступу.

(При цьому прокурору не слід перебільшувати суспільно-політичну оцінку обставин справи; штучно нагнітати атмосферу).

6. доцільною у вступній частині є вказівка на різні особливості справи: фактичного, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного, що дозволяє акцентувати увагу на певних обставинах, виділити їх, підкреслити їх, допомогти слухачам правильно їх оцінити;

7. прокурор починає обвинувальну промову із вказівки, на яких питаннях він має намір зупинитися, що доказати, що спростувати, це допомагає аудиторії краще зрозуміти й оцінити доводи судового ритора;

8. серйозною вадою є трафаретність („заготовки” у збірниках судових промов) вступної частини.

Отже, враховуючи вищевикладене стосовно вступної частини промови прокурора, слід пам ’ ятати слова українського Сократа

(Г. Сковороди), який писав: „Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого”.

2.2. Завдання прокурора – відновити в пам’яті присутніх загальну картину злочину, тому прийнято виділяти кілька способів викладу фактичних обставин справи:

v хронологічний (так, як установив слідчий);

v систематичний (як це мало місце в дійсності);

v змішаний (перші два разом) – рекомендується у великих, багатоепізодних справах.

2.3. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів мають на меті – довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні.

По-перше, зізнання підсудного, якість і простота справи не звільняють прокурора від аналізу доказів (ст. 22 КПК України).

По-друге, КП законодавство категорично забороняє прокурору, судді перекладати обов’язок доказування на підсудного.

По-третє, завдання прокурора – допомогти учасникам процесу зіставити між собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і прийти до обґрунтованих висновків.

По-четверте, головну увагу прокурор повинен зосередити на встановленні достовірності доказів, на з’ясуванні їх доказової цінності.

По-п ’ яте, обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків; не може промова ґрунтуватися на показаннях свідків, зацікавлених у результатах справи (критичне ставлення).

По-шосте, одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захисту від висунутого звинувачення є показання підсудного.

Виділяють такі різновиди показань підсудного:

а) повне або часткове визнання чи заперечення своєї вини;

б) самообмова – це такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинював; у більш тяжкому злочині ніж в дійсності вчинив; у взятті всієї вини на себе.

У цьому випадку прокурор має врахувати цілий ряд факторів: втрата віри підсудним у справедливість і об’єктивність; шантаж, підкуп, поради досвідчених людей і т. п.

в) обмова – підсудний викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злочину.

Мотиви обмови: бажання уникнути вини, або зменшити її, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність міліції, слідчих тощо.

г) алібі – твердження підсудного, що в момент вчинення інкримінованого йому злочину, він перебував в іншому місці.

Обов’язок перевірки алібі лежить на прокуророві і судді.

По-сьоме, при оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці показання.

Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові підсудного, зацікавленого у результатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.

Важливим в аналізі і оцінці доказів є показання потерпілого, воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути вмотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України).

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється переказом показань підсудного, потерпілого, свідків, висновку експерта. Такий повтор буде тільки стомлювати і нікого ні в чому не переконає.

Таким чином, завдання судового ритора полягає в показі місця й ролі кожного доказу в матеріалах справи, оцінці доказів у їх сукупності.

2.4. Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя відповідно до закону:

1) прокурор зобов’язаний неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства;

2) особливу увагу слід звернути на суб’єктивний бік вчиненого злочину;

3) жодна альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину з боку прокурора – недопустима.

Недоліки промови у цій частині – прокурори часто погоджуються з кваліфікацією, даною слідчим на попередньому слідстві (Наприклад. „Пред ’ явлене Петренку обвинувачення повністю доказане, його дії кваліфіковано правильно”).

2.5. Ще однією структурною ланкою обвинувальної промови прокурора є ґрунтовна характеристика особи підсудного.

Прокурору слід з’ясувати ставлення підсудного до праці, навчання, працездатність, стан здоров’я, сімейний стан, дані про минулі судимості тощо.

Вимоги до характеристики прокурором підсудного:

- не повинно бути місця голослівним твердженням, суб’єктивній думці про підсудного;

- підсудний це ще не злочинець;

- характеристику слід будувати на даних, які є в справі;

- недопустимі необ’єктивність, ігнорування позитивних якостей підсудного.

Доцільно пам’ятати слова Цицерона: „Хто виступає з обвинуваченням проти когось, то не має нічого несправедливішого як зупинятись на довгому переліку фактів, що говорять проти обвинуваченого, і замовчувати факти на його користь” .А. Коні зазначав: „Сила обвинувачення – в доводах, а не в епітетах. Зовсім не допустимі вирази грубі, принижуючі. Вони не підсилюють, а лише послаблюють обвинувачення”.

2.6. Прокурор у своїй промові повинен пам’ятати, що кримінальне

покарання може досягти мети лише тоді, коли воно справедливе.

Дискусійним є питання чи потрібно вказувати на точну міру покарання. Вказівка на вид і розмір обов’язкові, коли прокурор просить максимальну або мінімальну міру покарання.

Особливу обережність і зваженість слід виявити тоді, коли йдеться про виняткову міру покарання. Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен чітко вказати вид виправно-трудової установи, передбачений законодавством.

Враховуючи, що судді незалежні у прийнятті рішення, прокурор може лише просити або пропонувати суду обрати підсудному ту чи іншу міру покарання.

Питання цивільного позову, що повинні бути висвітлені у промові прокурора:

· чи установлено факт нанесення матеріальної шкоди;

· чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі;

· чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому;

· вказати форму відповідальності (солідарну, часткову чи змішану), якщо матеріальна шкода заподіяна діями кількох підсудних та ін.

 

2.7. Стаття 23 КПК України говорить про прямий обов ’ язок прокурора виявити причини, що сприяли вчиненню злочину.

Під час судових дебатів прокурор повинен дати відповідь на такі питання:

а) які конкретно обставини були причиною злочину, які умови і яким чином сприяли його вчиненню?

б) хто несе відповідальність?

в) які заходи необхідно вжити для запобігання подібним злочинам?

Прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали у випадках:

1) встановлення у справі фактів порушення злочину, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

2) при виявленні судом порушень прав людини, на етапі провадження дізнання чи попереднього слідства;

3) коли у підсудного є неповнолітні діти (ст. 23-2 КПК України).

2.8. Заключна частина промови прокурора – факультативний елемент судової промови державного обвинувача. Все залежить від обсягу суспільної небезпеки справи. Якщо справа резонансна, має значний інтерес громадськості, є виїзні засідання, тоді заключна частина промови дуже бажана. Прокурор може коротко зупинитись на: а) підсумках процесу;

б) що вирок сприятиме законності; в) вказати те, що запало в душу;

г) вказати на уроки.

3. Репліка прокурора. Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

Репліка (ст. 318 КПК України) – не обов ’ язкова частина судових дебатів.

Підстави для виступу прокурора з реплікою:

· висловлені помилкові твердження іншими учасниками судових дебатів;

· неправильно тлумачаться норми права;

· перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;

· допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;

· допущено домисли та принципово неправильні судження;

· явно перекручено позицію прокурора, громадянського обвинувача, цивільного позивача;

· дана юридично неправильна оцінка скоєного.

1. Репліка, як правило, гостро полемічний виступ, тому повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою.

2. У репліці прокурора недопустимі гра слів, обмовки інших учасників судового процесу, грубість, нетактовність.

3. Готуючись до репліки під час виступу інших учасників, державний обвинувач має пам’ятати, що не слід користуватися реплікою для того, аби щось змінити у виступі, доповнити судові дебати.

4. Репліка сприйматиметься, якщо у ній використовуються крилаті вирази, афоризми, народна мудрість (У нас в Україні співають по-іншому: „А козак дівчину та й вірненько любить, а займать не посміє”).

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ч. 3 ст. 264 КПК У).

З одного боку, відмова від обвинувачення відображає певний аспект процесуальної самостійності прокурора в суді, з другого боку, відмова має базуватися на сукупності обставин, які виступають як основа відмови від обвинувачення, звідси випливає висновок, що відмова від обвинувачення не тільки право, але й обов’язок прокурора.

Практичні мотиви і причини відмови прокурора від обвинувачення (Закон їх не вказує):

1. виявлення в ході судового розгляду нових обставин, які спростовують обвинувачення;

2. інша оцінка прокурором зібраних у справі доказів.

Прокурор зобов ’я заний аргументовано довести, чому підсудний повинен бути виправданий.

Тому таку промову, як радять професіонали, доцільно розпочинати з роз’яснення суті і значення вимог ч. 2 ст. 36 Закону України „Про прокуратуру”, а далі виходячи з предмета судової промови рекомендується наступна структура:

· викладання фактичних обставин справи (попереднє слідство);

· заява про не підтвердження обвинувачення в суді (відмова);

· аналіз та оцінка доказів (попереднє і судове слідство);

· фактичні обставини й юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;

· причини необґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності і пропозиції їх усунення;

· пропозиції про подальшу долю справи.

Слід наголосити, що прокурору психологічно важко відмовитися від обвинувачення, тому на практиці їх мало. Частіше у таких випадках прокурори йдуть на компроміс, просять суд направити справу на додаткове розслідування, в ході якого закривають справу.

Водночас відмова прокурора від обвинувачення переконує судову аудиторію, що відповідатимуть перед законом тільки винні. Прокурор закінчує свої промови так: „ Тому я відмовляюся від обвинувачення і прошу винести виправдувальний вирок”.

 

 

Опорний конспект № 5. Захисна промова_____________2 год.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: