Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу.

В епоху Середньовіччя формується становлення християнської гомілетики.

„Гомілія” – „промова перед народом, бесіда з кількома людьми”.

Проповідь (священника) – одна із характерних і масових форм середньовічної словесності.

		Відмінності риторики

 

 

Першим гомілетом став блаженний Августин (354-430 рр.)

· твір „Про християнську доктрину” – класика гомілетики як християнської науки;

· вивчав (у Карфагені) та викладав риторику;

· у 33 роки (24 квітня 387 р.) прийняв хрещення, став священником;

· автор 93 трактатів, обсягом у 232 книги; 500 проповідей;

· погляди Августа на предмет риторики:

а) існує так звана загальна риторика. Вона є корисною, але не обов’язковою. Християнинові достатньо знати Святе Письмо й церковну літературу, а проповідникові – коментувати Писання з погляду догматичного та морального;

б) для провідника і для ритора важливо мати мудрість, яка важливіша від хисту красномовства. Отже, важить зміст, а не форма;

в) говорити красиво бажано (апостол Павло, пророки);

г) з часів античної культури існують три стилі мовлення (високий, середній та низький), яких варто дотримуватися;

д) розрізняв у гомілетиці натхнення Святого Духа (апостольські часи) та допомогу Благодаті Божої.

Після падіння Риму, риторика занепадає, розвиваючись у Візантії.

Особливості візантійської риторики:

1. Успадкувала античну теорію риторики, яка тепер базувалася на християнстві.

2. Панівний стиль – азіанізм.

3. Основоположник візантійської риторичної теорії – Гермоген Тарсійський (автор 5-ка „Мистецтво риторики”).

4. Найбільший внесок у розвиток і вдосконалення християнської риторики зробив „Каппадокійський гурток”: Василій Кесарійський, Григорій Ниський, Григорій Богослов.

4.1. Василій Кесарійський:

а) брав не азіанський, а аттичний стиль для промов, оскільки завдання оратора – не вразити, а переконати слухача в істинності вчення;

б) всі зусилля провідника – щоб люди зрозуміли і засвоїли проповідь.

5. Розквіт християнської риторики досягає своєї кульмінації в ІV ст. у творчості антіохійського проповідника Іоана Злотоуста (344-407 рр.):

а)його промови – зразок християнської риторики;

б) велике значення мають екзегетичні гомілії, догматичні виступи Іоана проти єретиків, настановчі проповіді – про любов як головну суть християнської поведінки;

в) поради для підготовки проповіді:

- вибрати тему з Святого Письма;

- обміркувати її виклад.

6. У візантійському вжитку встановлюється три типи риторичних творів за правилами гомілетики Василія Великого:

а) проповідь як екзегетика, тобто витлумачення прихованого, містичного змісту Святого Письма, розрахована на інтелектуалів;

б) настановча проповідь – для простого люду;

в) богословська проповідь – трактує питання віри й оберігає від єретичних відхилень.

    З середини ІІІ ст. Церква заборонила проголошення проповідей, крім священників. На Заході від VІІ – до ХІІ ст. - певний занепад гомілетики як теорії. У ХІІ-ХІІІ ст. – перекладено латиною „Риторику” Арістотеля. ХІІІ ст. – розквіт схоластики. Римська Церква визначила вчення Фоми Аквінського офіційною філософією. Фома оголосив про можливість „подвійної” істини – релігійної та наукової. Європа вкривається університетами.

Особливості розвитку риторики в системі середньовічної освіти:

Ø у системі освіти пануючим стає семичастний канон, що включав два ступені: нижній – трівіум (граматика, діалектика, риторика); вищий – квадривіум (арифметика, географія, музика, астрономія).

Ø антична риторика була засвоєна Середньовіччям майже у повному обсязі.

Ø із становлення університетів особливим видом ораторського мистецтва (різновид академічного красномовства) стає лекція. У Паризькому університеті, наприклад, був прийнятий спеціальний „Статут про методи читання лекцій” (1355 р.) (було використано 2 методи: перший – розум слухачів може сприйняти ці промови, але рука не може записати її; другий – лектори (магістри)говорять повільно... Було обрано перший метод).За відступ від цієї методичної постанови викладач позбавлявся лекторства на рік і всіх посад.

Семінар (диспут) – тема пропонувалась у вигляді запитання (нь) для обговорення – спочатку відповіді давали студенти, а потім – викладач – еволюція диспуту – логічне обґрунтування аргументу – висновок, який робив магістр.

Таким чином, по-перше, в епоху середньовіччя риторика була однією з основних загальноосвітніх дисциплін;

по-друге, красномовство позбавилось публіки, оскільки латиною володіли як правило духовні особи, тому риторика пішла на службу до інших наук – діалектики (логіки), права, граматики;

по-третє, оформився новий тип риторичних промов – церковний (проповідь-гомілетика);

по-четверте, з розвитком університетської освіти розвинувся різновид академічного красномовства – лекція.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: