Джерела до вивчення курсу історії України литовсько-польської доби.

Історичними джерелами вважається все, що було створено людським суспільством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам'яток писемності, світогляду, моралі, звичаїв, мови.

За способом передачі подій минулого історичні джерела поділяються на такі види:

Речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо).

Етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв).

Лінгвістичні (мова, діалекти).

Усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки тощо).

Писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері):

– актові матеріали (офіційні документи різних установ);

– оповідні пам'ятки (літописно-мемуарні та літературні твори).

Фотодокументи.

Литовсько-польська й козацька доба (XIV — XVII ст.). Для історії України в складі В. Князівства Литовського й Корони Польської. першорядне значення мають джерела актові й документальні, найрізноманітнішого характеру й змісту, які збереглися в ориґіналах або копіях (чи в реєстрах). Це — грамоти великих князів литовських і королів польських, а також удільних князів, акти й діяріюші соймів, акти соймиків, «Литовська метрика » (архіви документів, що виходили передусім з канцелярії ВКЛ в період з першої половини XV ст. до 1794 р.), «Коронна метрика » (книга реєстрації виданих у Польському Королівстві нормативних актів, документів чи здійснених для потреб юридичних або фізічних осіб публічно-правових актів. Велася у державній канцелярії.) , «Судебник« Казимира»(1468, збірник норм права 15 ст., складений за Великого князя Литовського, Пана та дідича Русі Казимира IV Ягеллончика.), Литовський Статут (у трьох редакціях 1529, 1566, 1588), «Устава на волоки » (правовий документ, затверджений 1 квітня 1557 польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території ВКЛ) , акти трибуналів, акти скарбові (зокрема реєстри поборові й люстрації), актові книги земських, ґродських і підкоморських судів, акти маґдебурґій (міські книги), акти й документи церковних інституцій, документи приватні (маєткові й фамільні) тощо. Лише невелика частина цих матеріялів була опублікована (друком) або в часи складення, або пізніше (в різних наук. виданнях). Основна маса сьогодні ще являє суто-архівний матеріял (найбільші збірки його були в Київському Центральному Архіві Давніх Актів, Бернардинському Архіві у Львові, а також в архівах — державних і приватних — Варшави, Кракова, Бильна, Москви, Петербурґу та в низці рукописних колекцій, як на Україні, так за межами її).

Поруч із тим, літописи зберігають певне значення як іст. джерела. Насамперед треба відзначити цикл т. зв. західньоруських (або литовських) літописів (в редакціях XV — XVI ст.), до якого належать, зокрема, »Супрасльський кодекс« (1520 р.) і »Літопис Биховця« (кінець XVI ст.). З укр. літописів XVI — XVII ст., які збереглися у вигляді компіляцій різного літописного та літературного матеріялу, слід згадати »Густинський літопис«, »Межигірський літопис«, »Львівський літопис«. Від XVI — XVII ст. збереглися деякі манастирські й церковні літописи (або »кроніки«), що містять у собі не лише матеріяли льокального значення.

Чимало іст. матеріялу дають літературні твори, як світські, так особливо церковні, зокрема полемічна література кінця XVI і першої пол. XVII ст.

Вельми поважне значення мають джерела чужого походження: акти й документи міжнародно-правного характеру, дипломатичні реляції, хроніки й літописи поль., московські, зах.-евр., турецько-татарські, описи й спогади чужоземних (зокрема зах.-евр.) подорожників і тих чужинців, що довгий час перебували на Україні, їх щоденники, листування тощо. Деякі з цих джерел мають виняткову вагу для історії України XVI — XVII ст. (напр., »Щоденник« Е. Ляссоти або »Опис України« Ґ. ле Вассера де Бопляна).

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: