Зміни у політиці Великого князівства Литовського щодо українських земель наприкінці 14 – на початку 15 ст.

Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. У XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди -Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.

У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького.

На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.

Колишня київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник - правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.

Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316-1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345- 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям". Під керівництвом Ольгерда в 40- 50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну. Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь.

Під впливом Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) опинилася Волинська, Подільська, Київська (разом з Переяславщиною) та Чернігово-Сіверська землі.

Наслідком просування ВКЛ на руські території стало "зрущення" литовської держави, що знайшло своє відображення у її повній назві: Велике князівство Литовське, Руське та Жомоїтське. Литва проводила досить лояльну політику щодо місцевого населення, зберігши, по-суті, автономність руських князів. ВКЛ стало федерацією земель-князівств, в тому числі і руських: Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Поділля. Тут сиділи князі з литовської династії Гедеміновичів. В руських землях збереглася стара система управління. Лишилися в силі руські закони і звичаї, за боярами-воїнам и закріплювалися родові землі.

Однак в силу політичних причин литовський князь Ягайло погодився на шлюб з польською королівною Ядвігою. 1385 р. між Польщею і Литвою була підписана Кревська унія. За її умовами ВКЛ мало інкорпоруватися (від лат. inkorporatio - приєднання, включення до складу) до Польської держави.

Князь Ягайло проводив відкриту пропольську політику щодо навічного приєднання всіх своїх земель литовських та руських до Корони Польської. Відбувався, також, активний наступ на інтереси литовсько-руських феодалів. Все це призвело до формування політичної опозиції, яку очолив литовський князь Вітовт. Намагаючись подолати місцевий сепаратизм та зміцнитися на троні, Вітовт розпочав політику централізації, ліквідовуючи удільний, автономний статус Волинського, Київського, Новгород-Сіверського та Подільського князівств.

Експансія Литви припинилась із смертю Вітовта в 1430 р. Після вітовта великим князем литовським став молодший Ольгердович - Свидригайло", який відразу розпочав боротьбу з Польщею за Західне Поділля. Однак справу не було доведено до кінця. З 1440 р. престол перейшов до Казимира, який згодом став також і королем польським. Для того, щоб запобігти місцевому сепаратизму, Казимир поновлює обласні привілеї, в результаті чого встановлюється федеративний принцип територіального устрою ВКЛ.

Казимир на початку 40-х рр. XIV ст. поновив статус удільного князівства на Київщині, відновив удільне князівство і на Волині. Однак по смерті князів, незважаючи на супротив місцевої шляхти, удільний статус Київщини (1471 р.) і Волині (1452 р.) був ліквідований. Руські землі на кінець XV ст. стають звичайними провінціями Литви, які адміністративно поділялися на землі-воєводства - повіти - волості.

Втрати київської князівської вотчини спонукала нащадків Володимира Ольгердовича до боротьби. 1481 р. спалахує так звана "змова князів", яка була придушена. У 1508 р. розгорнулося повстання Михайла Глинського. Повстанці зазнали поразки, а сам М. Глинський утік до Москви. Однак, Київ продовжував бути сакрально-харизматичним містом "як найпершого з- поміж усіх інших".

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: