Криза республіканського режиму у Франції. Утворення другої імперії

12 травня 1849 р. відбулися вибори до Законодавчих зборів. Більшість депутатських мандатів отримали монархісти, об’єднані в «Партію порядку». Луї Наполеон, ставши президентом, і не намагався вдавати із себе демократа. Під приводом опікування про порядок він розпочав репресії проти революційних елементів. Президент почав створювати бонапартистську партію. Луї Бонапарт мав боротися не лише з республіканцями, але і з монархістами, які вважали, що престол повинен зайняти представник династії Бурбонів або Орлеанської династії. 31 жовтня 1849 р. він відправив до Законодавчих зборів послання, в якому, по суті, проголосив розрив з парламентським режимом і перехід до системи особистого правління. Крім того, президент поступово ввів до військ паризького гарнізону відданих йому офіцерів. За таких умов Законодавчі збори підсилили протистояння президентові. Парламент відмінив загальне виборче право, скасував свободу слова. 31 травня1850 р. був виданий закон, який вводив трирічний ценз осілості, позбавляв виборчого права людей, засуджених за політичні злочини (образа влади, участь у клубах або таємних товариствах). Цей закон скоротив число виборців на 3 млн. чоловік – головним чином, міських робітників. Це була фатальна помилка парламенту, яка дала Луї Бонапарту головний козир у боротьбі проти республіки. 4 листопада 1851 р. президент звернувся до парламенту з вимогою повернути загальне виборче право. Отримавши відмову, він почав готувати державний переворот, який громадськості був представлений як захист демократії. Увечері 1 грудня, за наказом президента, війська зайняли всі стратегічно важливі об’єкти, а вранці наступного дня, 2 грудня 1851 р., було арештовано 70 впливових політиків. Луї Наполеон Бонапарт розпустив Законодавчі збори. Для утвердження державного перевороту 21 грудня 1851 р. був проведений плебісцит (опитування населення, всенародне голосування з найбільш важливих питань державного життя), яке повинне було відповісти на питання: «Чи бажає французький народ зберегти владу за Луї Наполеоном Бонапартом і надати йому необхідні повноваження для встановлення конституції на підставах, запропонованих в його прокламації від 2 грудня?» Плебісцит відбувався за умов бонапартистського терору і демагогії і дав «бажаний результат». Відразу ж після плебісциту були знищені всі залишки демократичних свобод. 14 січня 1852. була прийнята нова Конституція Франції, що встановлювала систему влади за зразком, створеним свого часу Наполеоном Бонапартом. У країні сталося відновлення монархічної форми правління. Обраний населенням Законодавчий корпус затверджував закони і бюджет, але не мав законодавчої ініціативи. Члени Сенату призначалися президентом з вищих сановників і духовенства довічно і здійснювали нагляд за дотриманням конституції. Члени Державної ради розробляли закони на підставі проектів, запропонованих їй головою держави. Вся повнота виконавчої влади належала президентові. Президент був головнокомандувачем збройних сил; керував діяльністю міністрів; призначав претендентів на всі важливі посади; укладав союзні і торгівельні договори, оголошуваввійну; мав законодавчу ініціативу; призначав членів Державної ради і Сенату. Термін повноважень президента збільшувався до 10 років. Виборчим правом володіли чоловіки, що досягли 21 року. У 1852 р. президент здійснив тріумфальну поїздку по Франції. Його зустрічали криками: «Хай живе імператор!» По поверненню до Парижа президент закликав Сенат, який виніс ухвалу: провести плебісцит з питання про «відновлення імператорської влади в особі Луї Наполеона Бонапарта». За відновлення імперії проголосувало 8 млн. французів. 2 грудня 1852 р. президент був про голошений імператором Франції під іменем Наполеона III.

57. Економічний і політичний розвиток Франції в період Другої імперії. В перші роки ІІ імперії політичне життя Франції так би мовити завмерло.  Хоча інститути парламентської демократії не були усунені, вони просто перетворилися в ширму необмеженої влади Наполеона ІІІ. Стрижнем держави став підкорений імператору апарат виконавчої влади. Повноваження законодавчого корпусу обмежувалися лише затвердженням законів та бюджету. Члени верхньої палати - сенату призначалися довічно імператором, нижня -палата депутатів складалася з 260 осіб, що обиралися на 6 років. Єдине,що збереглося у Франції від часів революції, - загальне виборче право. Воно поширювалося на всіх чоловіків, які досягли 21-річного віку. Одначе голосування здійснювалося під брутальним тиском влади на виборців. В таких умовах творча енергія народу проявлялася головним чином в економічній сфері, для цього уряд створив сприятливі умови. Зняття обмежень на діяльність акціонерного капіталу, заключення договору про вільну торгівлю з Англією, реконструкція Парижа, будівництво Суецького каналу, проведення в столиці всесвітніх виставок – 1855 і 1867 рр. – все це сприяло посиленню ділової активності і прискоренню індустріалізації. Не можна не врахувати в цьому роль Наполеона ІІІ, який добре розумів важливість економічного прогресу. Тому приблизив до себе групу видних економістів і підприємців, які перш за все сприяли економ. Піднесенню держави. До того часу Франція була країною з посиленим протекціонізмом; Наполеон ІІІ був впевненим прибічником вільної торгівлі; Наполеон говорив, що «митне покровительство необхідне, але воно не повинне бути дуже великим». В 1553-55 рр. він, хоча і не без протесту з боку слухняного законодавчого корпусу, знизив митні ставки на вугілля, сталь, залізо, шерсть. В наступні роки зниження зачепило предмети с/г промисловості: вина, худоби, спирту. В 1860 р. Наполеон заключив договір з Англією, за яким заборонені ставки на ввезені товари з Англії були відмінені. Після цього в 1862 р. було укладено аналогічний договір з Бельгією. Все це відкривало нову еру в області торгівлі для Франції. Проте головною опорою режиму були не підприємницькі кола, а верхівка французької армії. Все правління Наполеона ІІІ – це безкінечний перелік великих і малих війн. Дорогі військові авантюри не могли не викликати внутрішньополітичних ускладнень, зокрема, у зв’язку з бюджетним дефіцитом, також не покращувалося і становище робітників.

58. Завнішня політика Другої імперії у Франції Зовнішньополітичні дії ІІ імперії у Франції безпосередньо пов’язані з зовнішньою політикою Наполеона ІІІ. В європейській політиці Наполеон III пропагував ідею повернення Франції у ті кордони, що Існували до 1815p., виношував плани об'єднання Європи на чолі з Францією. Перешкодою на шляху реалізації своїх ідей імператор уважав Росію, яка виконувала роль "жандарма Європи". У 1854-1856 pp. Франція взяла участь у Кримській (Східній) війні, внаслідок якої Росію було усунуто від європейських справ. В 1855 р. він здійснив з імператрицею Євгенією поїздку в Лондон, де зустрів блискучий прийом; того ж року Париж відвідали королі Сардинії і Португалії і королева Англії. Специфічною була політика Наполеона ІІІ щодо Італії. Він підтримував об’єднання Аппенінського півострова, але з умовою збереження світської влади папи, разом з тим йому було вигідне щоб об’єднання здійснили не республіканці чи демократи, а консерватори. Так, фактично ці стремління гальмували хід об’єднання, тому італ. Революціонери дивилися на Наполеона з вел. Ненавистю. Саме три замахи на його життя були здійсненні італійцями. В 1859 р. Наполеон розпочав війну проти Австрії, результатом якої для Франції було приєднання до неї Ніцци і Савої. Цей успіх створив для Франції успішне становище серед євро. Держав. Друга імперія швидкими темпами збільшувала свої колоніальні володіння. Тривали війни за підкорення Алжиру й Сенегалу в Африці, що розпочались у 30-ті pp.XIX ст. У 1853 р.Французькою колонією стала Нова Каледонія (неподалік Австралії). В той же час успішними стали експедиції Франції проти Китаю (1857-60), Японії (1858) і Сирії (1860-61). З 1858 р. розпочалася французька колонізація Південного В'єтнаму. Зі середини 60-х рр.. для Франції розпочався період невдач. В 1862 р. Наполеон ІІІ здійснив експедицію в Мексику, що мала скрасити імперію дешевими військовими лаврами. Але експедиція потерпіла повне фіаско. В 1863 р. спроба Наполеона ІІІ організувати втручання євро.держав на користь повсталої Польщі не вдалася, а 1866 р. він не зрозумів значення для Франції війни між Прусією і Австрією і допустив блискучу перемогу Пруссії, що значно посилило її позиції. Невдачі у зовнішній політиці відбилися і на політиці внутрішній.

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: