Соціально-економічний розвиток Австрійської імперії в І пол ХІХ ст.

Імперїя Габсбургів до сер XIX ст залишалася величез­ною європейською багатонаціональ­ною державою. 3-поміж 37,8 млн чоловік близько половини було сло­в'ян (чехів, словаків, хорватів, сло­венців, поляків, українців) Угорці складали бл 5 млн австрійці— 7 млн, італійці — 5 млн, волохи —2. Значну роль у державі відігравало австрійське дво­рянство, яке обіймало всі державні посади. Угорщина перебувала у ва­сальній залежності від Австрії— австрійський імператор одночасно був королем Угоршини. І незважаючи на те, що всі питання внутрішньої політики вирішував місцевий сейм, угорські дворяни стояли на різних шаблях з австрійцями. Прикмет­ною рисою в імперії Габсбургів було поєднання феодального, національ­ного і релігійного гніту. Основна мас а населення— селяни вже не були особисто залежними, але, по суті, залежали від феодала, відбу­ваючи на його користь повинності.

У першій половині XIX ст. австрійська частина імперії продовжувала залишатися аграрною.У Чехії і Моравії переважало велике поміщицьке землеволодіння і велося екстенсивне господарство; У Далмації, Галіції і Буковині через дробленн яселянських господарств спостерігалося навіть скорочення продуктивності і виникло аграрне перенаселення. В австро-німецьких провінціях переважання селянських господарств, відміна особистої залежності селян, слабкість поміщицького землеволодіння створили тут сприятливіші передумови для капіталістичної еволюції в селі, ніж в решті всіх земель імперії. СеляниТіроля були особисто вільні і навіть мали представництво в ландтазі. Натомість, в Угощині існувало кріпосне право.Австрійські селяни могли вільно продавати і закладати свої наділи, вибирати собі професію і одружуватися. У 30-40-і роки досить широкого поширення набули викуп повинностей, заміна панщини грошовим чиншем, розшарування селян, виділення заможної верхівки, що використала найману робочу силу. У землеробстві протягом всього XIX століття в цілому панувало трипілля. У гірських провінціях з їх прекрасними альпійськими лугами успішно розвивалося тваринництво,переважно*м'ясне. Все це створило економічні передумови швидкого зростання населення. Його чисельність в австрійській частині імперії збільшилася з 5-6 млн. чоловік в середині XVIII ст. до 18 млн. в 1847-1848
На поч XIX ст. ще були відсутні економічні, соціальні і технічні передумови промислового перевороту. У 1816 р. була завезена перша парова машина з Англії, встановлена на хусточній фабриці в Брно. Впровадження парового двигуна в промисловість і транспорт відноситься до 30-40 років. Нижня Австрія раніше і швидше за інші райони включилися в світовий торговельно-економічний оборот. Столиця Відень – центр легкої промисловості.

Перший етап промислового перевороту відрізнявся двома істотними особливостями. По-перше, його розвиток йшов нерівномірно в окремих провінціях:  центральні мали достатньо розвинену промисловість( напр.., Чеські землі), а східні ні( Сх. Галичина, Закарпаття). По-друге, домінувало текстильне виробництво, що давало близько половини всієї промислової продукції.Перша невелика залізнична гілка була прокладена в 1828 р., тобто через 3 роки після відкриття першої залізниці в Англії. Таким чином, до 40-х років XIX ст. виникли нові продуктивні сили, які ламали і руйнували старі феодальні структури. Але, економічна криза 1846р. і три поспіль неврожайних роки мали для імперії катастрофічні наслідки. Інфляція, дорожнеча, зростання цін на хліб і на головну їжу бідняків – картоплю, небачене раніше масове безробіття створили в країні небезпечну ситуацію.

44. Сусп.-політ. рухи та міжнаціон. суперечки в Австрійській імперії в І пол.. 19 ст.

У багатонаціональній Габсбургській монархії становище панівної нації займали австрійці, які, проте, становили лише 1/5 частину її насел. Вони проживали переважно у Пн-зх частині держави. Національні окраїни у імперії в соц..-економ. відношенні часто не відставали від самої Австрії і навіть випереджали її (Чехія). Тому процес розвитку нових економічних відносин ніс монархії не тільки зміцнення її господарс. єдності, скільки зростання відцентрових сил. Пол. нац. Рух. Польська шляхта солідаризувалась із національним рухом, який прагнув відновлення Речі Посполитої. Вона брала участь у численних змовах, підтримувала дії Наполеона проти Австрії, Пруссії та Росії. У різний час діяли таємні організації, повязані з польс. Еміграцією – Союз Друзів Народу, Об’єднання пол.. народу. Вони проводили патріотичну пропаганду, намагалися залучити до нац.. руху селянство. Центрами змовницької діяльності був Краків і Львів. Особливе місце займала Краківська Республіка, у якій національне життя розвивалось вільніше – діяв Ягеллонс. Універ, польські школи.

Від поч. 40х рр. еміграційне Польське Демократичне Товариство готувало загальнонаціональне повстання, але здійснити його, як виявилось пізніше, можливо було лише у Краківській республіці. Так, повстання, яке було підняте у лютому 1846 р. зазнало невдачі через зраду одного із польських аристократів. Врезультаті цього повстання, Краків було приєднано до Галичини. Чеське нац. відродж. Зростання нац. свідомості чехів проходило в умовах відсутності націон. держави. Тут компактними масами проживали німці, які займали провідні позиції в органах управління, промисловості, торгівлі. Поширення ідей Просвітн. створили сприятливий грунт для пробудж. націон. життя. На початк. етапі головними були завдання культ-просвітн характеру( Ю. Югман«Історія чеської літератури», Ф. Палацький «Історія чеського народу в Чехії і Моравії»,значущою була діяльність філолога Й. Добровського та історика П. Шафарика та ін.) 30-40 рр – націон. рух набув політ характеру. Два напрямки: ліберали (Палацький, Рігер) – за автономію, австрославізм – перетв. Австрії у конституц. aедерат. монархію; радикали (Е. Арнольд, К. Сабіна) – об’єднання «Чеський ріпіл» за об’єдн. чеських земель, скликання сейму тощо. Вони очол. повстання у червні 1848 р. Словаки не мали жодних націон. атрибутів автономії і їхній рух на поч. століття також обмежився лише культурницькою діяльністю – Я. Коллар, П. Шафарик; у 1834 р. через посилення мадяризації було ств. «Тов. любителів словацької мови і літератури» (ЛюдевітШтур). У 1847 р. були сформ. засади націон.- політ. програми: надання землі селянам на викуп, запровадження словацької мови в освіту і уряди. Поступово словац. діячі зблиз. з ліберальним колами чехів, угорців та ін. народів імперії. В Угорщині було взято курс на повну мадяризацію в Угор. Королівстві. Особл. значення у формув. націон. свідомості мав представ. орган – сейм. У 30-40 рругорс лідери (І. Сечені, Л. Кошут, М. Танчич) сформ. свої політ програми, які різко різнились між собою, але це не завадило угорцям у березні 1848 р. підняти повстання у Пешті, вершиною якого було проголош. парламентом 14.04.1849 р. скасування влади Габсбургів. Але цей рух був придушений. Хорвати сфокусували свій націон. рух навколо мовного питання, через велику кількісті діалектів – штокавський, кайкавський і чакавський Ідейним натхненником цього руху став Людевіт Гай, який запропонував концепцію єдності південних слов’ян, яких вважав нащадками давніх іллірів. Ілліри домагалися припинення мадяризації хорватів, об’єдн. хорв. земель та їхньої рівноправності в Угорщині. Невдовзі відбувся розкол у русі: частина стала підтр. союз з Угорщиною(«мадярони»), а частина – союз з Габсбургами . Відгомін ілліризму був відчутний і в Словенії.Таким чином, становище Австрійської імперії у І пол. 19 ст було нестабільним не лише через міжнаціональні суперечності і культурно-просвітницьку діяльність різних народів, але й через тенденцію до національного самовизначення кожного із них.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: