Зовнішня політика Третьої республіки в 1871-1914 рр. Французька колоніальна імперія.

В період зародження режиму Тре­тьої республіки зовнішня політика мала два напрями: створення французької колоні­альної імперії; і підготовка до війни з Німеччи­ною.

У правлячих кругах Франції стали обговорюватися перспективи проникнення до Африки на південь від Сахари. Першою жертвою французького капіталу став Туніс. Туніс мав чимале значення для боротьби за панування в Середземноморському басейні. Французький експедиційний корпус окуповував найважливіші центри Тунісу.

Поряд з Константинополем і протоками найважливішим об'єктом в боротьбі за панування на Середземному морі і над дорогами з Європи до Індії був Єгипет. До другої половини 70-х років в Єгипті володарював французький капітал, а разом з ним і переважав і політичний вплив Франції.

У травні 1876 р. було досягнуто угода про організацію в Єгипті інституту міжнародного фінансового контролю, так званої каси єгипетського державного боргу і про консолідацію єгипетських позик.

Результатом відновлення іноземного режиму в Єгипті з'явилося подальше розорення країни і нове національне повстання, 9 вересня 1881 р., під керівництвом полковника Ахмета Арабі. В загальному підсумку захват Єгипту надзвичайно загострив англо- французькі стосунки.

Основною сферою колоніальних надбань Франції з 1880 по 1914 р. стала Південно-Східна Азія і Афри­ка. Спершу французьісі колонізато­ри зазнавали поразок у війні за за­гарбання Індокитаю, розпочатій у 1883 р Та сили були надто нерівні і, незважаючи на мужній опір на­родів цих країн, до кінця XIX ст. Франції вдалося створити в цьому районі величезну колонію - Фран­цузький Індокитай.

Практично одночасно з окупацією частини Південно-Східної Азії Фран­ція продовжила загарбання тери­торій у Північній, Тропічній і Східній Африці. Всього за період з 1870 по 1914 р. французи збільшили терито­рію своїх володінь у 10 разів.

Колоніальна імперія Франції створювалася в умовах жорсткої конкуренції з Німеччиною і Вели­кою Британією. Французька еліта мріяла про реванш за поразку 1870 p., а метою німецької імперії був ос­таточний розгром Франції до того, поки остання ще не оговталася від наслідків франко-прусської війни і не заручилася сильним і надійним союзником. У період правління Бісмарка Німеччина двічі (в 1875 р. і 1887 р.) намагалася спровокувати нову франко-німецьку війну. Але ці спроби не увінчалися успіхом. Сама ж Німеччина не наважувалася по­чати війну, бо її лідери знали, що їхні антифранцузькі плани викли­кають серйозне незадоволення у Росії й Великої Британії. Провока­ційна політика Німеччини прискори­ла економічне і військово-політич- не зближення Франції з Росією, а потім з Англією. З 1887 по 1893 р. відбувалися франко-російські пере­говори про військово-політичний союз проти австро-німецького напа­ду, які завершилися підписанням угоди з військового питання. Офор­млення економічного і військового блоку з Росією вивело Францію зі стану ізоляції в системі європейсь­ких міжнародних відносин, зміцни­ло фінансові зв'язки обох держав. Франція потребувала союзу і з своїм давнім суперником — Великою Бри­танією. Перехід Німеччини до нової «світової політики» і надмірні ам­біції Вільгельма II змусили обидві держави шукати шляхів до урегу­лювання англо-французьких відно­син. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розмежу­вання сфер впливу в Африці. Це значно зміцнило зовнішньополі­тичні позиції Франції, заклавши ос­нову військово-політичного блоку Антанти. Спираючись на франко- російський союз і нормалізацію відносин з Великою Британією, Франція в 1912 р. проголосила свій протекторат над Марокко, що ще більше загострило її відносини з Німеччиною, яка також претендува­ла на колонізацію цього регіону. Було зрозуміло, що будь-яке нове загарбання Францією колоній при­зведе до війни з Німеччиною, і Фран­ція почала готуватися до нової війни.

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: