Елементи філософії історії у “Ведах” та “Упанішадах”.

ВЕДИ

 

Індуїстська традиція приписує ведам божественне походження. У них відбите священне знання, яке давні провидці-ріші знайшли внутрішнім, інтуїтивним прозрінням, Їх називали також каві ("мудрець", "поет") і віпра ("поет", "натхненний", "трепетний"). Уважається, що ріші не створювали гімни самі, а лише втілювали в слова ту істину, яка була виявлена їм богами. Робили вони це за допомогою богині мовлення Вач.

Відомі чотири веди: Рігведа (веда гімнів), Самоведа (веда наспівів, священних мелодій), Яджурведа (веда жертвопринесень) і Атхарваведа (веда магічних заклинань). Вони називаються також самхитами – збірниками.

Веди розрізнялися між собою за багатьма ознаками: за складом, обсягом, часом створення, за змістом й авторитетністю. Але для індуїстської традиції тієї пори, як, втім, і нинішньої, був і залишається головним організуючим стрижнем ритуал, тому веди витлумачуються насамперед у ритуальному ключі. Вони були пов'язані з ритуалом жертвопринесень і тому співвідносилися з діяльністю основних класів жерців.

Рігведа – найдревніша і найавторитетніша серед вед. Її 1028 гімнів дають уявлення про релігію давніх аріїв.

Гімни Рігведи звернені до того або іншого божества. Вони починаються з його вихваляння, з перерахування його особливостей, доблесних заслуг і славних діянь. Божество возвеличується як захисник від усіляких лих і напастей, як податель багатства, сили й процвітання, здатний забезпечити багаточисленне чоловіче потомство, нев'януче здоров'я й довголіття.

Жрець, який називався хотар, відав декламацією гімнів Рігведи: вимовляючи їх, він запрошував богів прийняти жертву. Удгатар був знавцем мелодій, яка супроводжувала гімни, і в такий спосіб знавцем Самоведи. Адхвар'ю здійснював необхідні ритуальні дії й шепотів при цьому жертовні формули Яджурведи.

Атхарваведа була пізніше внесна до канону і тому утримала титул "четвертої веди", оскільки була позв'язана не з жертвопринесеннями, а з домашніми ритуалами.

Веди відкривають традицію шруті (буквально – "слухання"), тобто одкровення, знання, відкрите богами для присвячених, мудреців, провидців-ріші.

Протягом багатьох століть веди передавалися усно від покоління до покоління й зберігалися в жрецьких родах. Жерці створили складну систему завчання й перевірки текстів, що виключала найменші погрішності. Тексти вед зберігалися в усній традиції навіть тоді, коли в Індії поширилася письменність.

До традиції шруті належать, крім самих вед, інші тексти, які безпосередньо опираються на них і розвивають окремі їхні сторони. До кожної веда-самхіті примикають брахмани – тексти, які містять коментарі жерців-брахманів до ведійських ритуалів. Заключну частину брахман становлять араньяки – тексти, адресовані лісовим пустельникам. Вони є як би перехідним щаблем від брахман до упанішад – текстів етичного, філософського й ритуального характеру.

    

Упанішади* завершили ведійську традицію. Вони так і називаються – веданта, що значить "кінець вед".

Веди й звід священних текстів, який примикає до них, не відійшли в минуле і не втратили свого значення. Вони й зараз відіграють велику роль у духовному житті Індії й зберігають силу священного авторитету.

 

 

УПАНІШАДИ 

 

(Біля ніг учителя)

 

У середині I тис. до н.е. почався новий період в історії всього людства. Віра людей у старих богів переживала серйозну кризу. Історія робила поворот; людина стала інакше осмислювати себе й своє буття. Міфологічна епоха закінчувалася. Світ богів, напівбогів і духів відступав...

Стали з'являтися люди, що задавали питання, які до них ніхто не задавав, які міркували про сенс життя й відважувалися шукати опору не в богах, а в самих собі. Вони були здатні відмовитися від мирських благ, якими б привабливими вони не були, піти в ліс, усамітнитися в печері, пустелю або в гори, стати пустельниками й добувати вище знання істини аскетичними подвигами. Таких людей називають мудрецями, пророками, філософами.

У період приблизно з VIII по II ст. до н.е. у різних частинах давнього світу одночасно й незалежно один від одного проповідували ізраїльські пророки, зороастрійські жерці в Ірані, перші грецькі філософи, засновники буддизму й джайнізму в Індії, творці конфуціанства й даосизму в Китаї.

У сукупності їхні твори склали вселюдський значимий завіт. Місце й роль індійських мудреців у ньому надзвичайно великі.

Зміни, що відбувалися, отримали відбиття в упанішадах. Слово "упанішада" звичайно переводиться як "сидіння біля ніг учителя". Вчитель-мудрець наставляв учнів, які сиділи біля нього, в істинному знанні, розкривав їм справжній зміст світу й сутність людського життя. Таким чином, у давні часи під упанішадами розумівся якийсь ззбірка релігійно-філософських правил. Наставники з різних шкіл доповнювали їх своїми роз'ясненнями й повчаннями, призначеними для учнів різного рівня. Через багато років положення, обов'язкові для всіх учнів, були записані й дійшли до наших днів за назвою "упанішади".

Старі ведійські боги усе більше втрачали свою роль у релігійному житті. Віра в космічне таїнство й могутність жертвопринесень почали слабшати, упевненість у непогрішній святості вед похитнулася. Непомірні домагання жерців-брахманів теж не всім здавалися обґрунтованими. Втім, у східних районах країни вплив брахманів не був таким помітним. Жителі цих районів не стали затятими прихильниками брахманістської релігії, У їхніх жилах текла інша кров, і найдавніші (доарійські) вірування зберігалися тут як і раніше, а мудрець-аскет, який віддавався самокатуванням, постам і медитації, уважався ближчим до істинного знання, ніж жрець-брахман, що здійснює жертвопринесення.

Саме такі мудреці й пустельники зіграли головну роль у народженні нових ідей упанішад. Ідеї ці народжувалися у філософських суперечках, у яких брали участь і жінки, і безрідні бідняки, і боги, і навіть тварини – так, принаймні, говориться в упанішадах. Суперечка або бесіда в них зазвичай побудовані у формі діалогу: один його учасник, який прагне до істини, запитує, а той, хто знає істину, відповідає. Однак той вид, у якому упанішади дійшли до наших днів, вони набули у результаті брахманської переробки й пізнішої редакції.

Ідеї мудреців, які відтворили упанішади, дозволили індійцям по-новому побачити навколишній світ, зрозуміти його з погляду руху й розвитку, змусили задуматися про проблеми світобудови й буття.

Формально упанішади продовжували традицію вед і не заперечували ритуальних тлумачень брахман. Але їхні нові цілі ґрунтувалися на перевазі внутрішнього ритуалу над зовнішнім: саме він належним чином відповідає істинному шануванню божества.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: