Елементи філософії історії у вченнях ортодоксальні школи індійської філософії. Міманса і веданта.

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу.

Міманса, виконуючи завдання захисту ведичної спадщини, пішла шляхом доведення "божественного" характеру стародавніх текстів. Для цього була запропонована оригінальна теоретична концепція, в якій субстанцією світу визнається слово, певний звуковий ряд.

Вічність слова обґрунтовує вічність вед, тому святий обов'язок кожної людини є суворе дотримування букви старовинних текстів, у першу чергу виконувати свій обов'язок, (дхарму), що дає змогу накопичувати внутрішню силу (апурву), яка допомагає звільнитися від карми, а тому і від страждань. Окрім дотримування дхарми, необхідно виконувати релігійний культ, приносити жертви богам.

Визнання субстанцією слова призвело до заперечення бога — творця, проте значення богів як об'єкту ритуальних дій зберігається, тому що це спосіб підвищення апурви. Онтологія міманси виходить з визнання реальності світу, що є матеріальним і складається з атомів. Править світом закон карми. Визнається існування безсмертної душі з тілом і надбуттям органів відчуття. Пізнання світу здійснюється за їх допомогою, а також шляхом логічного виводу, спираючись на авторитет, порівняння, гіпотезу, заперечення та інші форми розумової діяльності. Але достовірне знання про драхму можна отримати через слово. Прибічники міманси багато уваги приділяли теорії сихоти (вічного звуку) і порушили ряд цікавих лінгвістичних проблем, вплинувши на школу граматики.

Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути. Визнаючи багатоманітність світу, міманса зводить її до декількох категорій, зокрема до такої, як субстанція. Субстанція (у розумінні міманси) – це основа всіх якостей, що існує у дев'яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа (Атман), розум, час і простір.

У вирішенні проблеми пізнання міманса стоїть на позиціях сенсуалізму.

На особливу увагу заслуговує вчення міманси щодо зв'язку мови і мислення, слова і його значення. Міманса розрізняє вічні, незмінні звукові субстрати, слова і їх конкретні фонетичні вирази, здатні модифікуватись і змінюватись під впливом людини.

Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ – це сам Брахман у своєму емпіричному прояві.

У більш пізньому своєму прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування.

Веданта, на відміну від міманси, орієнтувалася на Упанішади і її основою було вчення про брахму та атман. У своєму історичному розвитку це вчення пройшло три стадії: 1) безпосереднє тлумачення Упанішад; 2) створення "Веданта-сутри", що зазвичай приписується Бадаяраяні (приб.ІІ-ІІІ ст.); 3) на початку середньовіччя (VII-IX ст.) — формування трьох основних напрямів, що розрізняються за способом розв'язання проблеми співвідношення брахми та атману. Найпослідовніший монізм сповідує адвайта-веданта (Шанкара), де брахман та атман розглядаються як абсолютна тотожність. Менш жорстку позицію має вішишта-веданта (Рамануджа), а у адвайта-веданті (Мадхва) вони мають статус окремих субстанцій.

В епоху Гупт веданта становила конгломерат численних шкіл, між якими ще не було суттєвих розбіжностей, бо основним змістом їхніх вчень була апеляція до священного тексту Вед в обгрунтуванні традиційних етичних норм та правил поведінки. Шлях до спасіння лежав через осягнення брахману, що можливе через відмову від віддяки (насамперед від матеріальної) та оволодіння шістьма якостями: спокоєм духу, помірністю, відстороненістю, терпінням, зосередженістю, вірою. Шлях до спасіння відкритий усім двічі народженим, якщо вони будуть прагнути до звільнення душі, але щонайлегше це зробити тим, хто належить до варни брахманів.

Одним з найважливіших було питання про усвідомлення відмінності між феноменологічним світом та істинним буттям. Атман може злитися з брахманом (і тим самим припиниться процес переселення душ) тільки шляхом звільнення від умовностей сприйняття світу. Готового рецепту — як це зробити? — у священних текстах немає, отож досягти цього стану тільки дотриманням ритуальних норм неможливо, хоча цей етап також необхідний. Оскільки атман, як чисту свідомість, раціонально годі виразити, то повернення душі до своїх засад можливе лише через досягнення якогось умонастрою, коли всі психічні характеристики особистості будуть сприйматися як зовнішні стосовно свідомості. Тоді омана (ілюзія) зовнішнього світу згортається і атман зливається з брахманом. Досить запізніле звертання веданти до розроблення питань метафізики пояснює велику кількість запозичень з інших систем:

міманси, санкхї, а також буддизму, особливо в галузі логіки. Але, своєю чергою, веданта, спираючись на класичні уявлення і через те маючи численних прибічників, справила великий вплив на всю духовну культуру Індії. Максимального впливу вона досягла у середні віки, ставши фактично офіційною ідеологією індуїзму.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: