М.Бердяєв: прорив історії в понадісторію

 

Видатний філософ російського срібного століття Микола Бердяєв у своїй творчості значне місце відводить проблемі сенсу істо­рії. У спробах зрозуміти суще виходить із постулату волі, підкрес­лює, що «...первісна, раціонально незбагненна, у своєму першодже­релі зовсім ірраціональна, ні на що не переводити волю і є розвідка трагедії світової історії». Воля є метафізичною першоосновою іс­торії. У містерії волі в людині народжується Бог, а в Бозі — люди­на, відбувається одкровення Бога людині й людини Богу. Ознака такої взаємності — любов. Микола Бердяєв пише, що тільки міфологема розуміє Божественне небесне життя як небесну історію, як драму любові й драму волі, що розігрується між Богом та тим, кого Бог любить і бажає взаємності... вказує на внутрішній шлях до розгадки світової і людської долі.

З визнання онтологічності волі незмінно випливає і воля Зла. Ірраціональний початок і є початком волі... У християнській сві­домості... розкривається та воля Зла, без якої не можна ні сприй­няти, ні осягнути історичний прогрес. Воістину, якби не було волі

Зла, пов'язаного з основними початками людського життя, якби не було темного початку, то не було б і історії. Бог не діє всюди в об'єктивному світі, не творець занепалого світу (творець — Воля) не діє і не є присутнім у чумі та холері, у ненависті, що мучить світ, і в убивстві, у війнах і насильствах, у зневажанні свободи, у пітьмі неуцтва. Очевидно, справа тут у тому, яким методом включається земний, вищий, надзвичайно рухливий світу незмінне благо. Якщо у світі лише підстава і вона ірраціональна, тобто перебуває в прос­торі віри, то в цьому ж просторі віри й повинні коренитися ті ан­тиномії, той дуалізм, що вірою ж і знімаються. Микола Бердяєв погоджується, що протилежності (антиномії) знімаються у вищо­му осяянні, у містичному досвіді, тому для філософа важливою є ідея кінця. Монізм, всеєдність можливі лише як кінець світу, кінець об'єктивності. Для сучасного світу залишається в силі дуа­лізм. Есхатологія — наріжний камінь філософії історії. Есхатоло­гія — релігійне вчення про кінцеву долю світу й людства, про кінець світу та страшний суд. Сила, що сприяє подоланню антиномій, наявна в особистості. її джерело — не в плоті, а в дусі. Особі уго­товано здійснити прорив духу в речовинну оболонку світу і назад. Сам факт замикання історії на біблійному міфі з його трагедій­ністю, його уявленням історії як містерії духу свідчить про те, то історія є вічною дійсністю, і пройшовши кругообіг століть, епох, вона не є померлою дійсністю.

У книзі «Сенс історії» Микола Бердяєв визнає, що «природа й історія — суть етапи саморозкриття духу», коли дух прориваєть­ся у феноменальний світ і перериває його процес. Такі прориви й означають завершення дії певних, із різних основ вихідних істо­ричних розумінь. Що це за етапи? Перший — античний, харак­терний статичністю думки, коли історичне пізнання ще не за­роджується. Людина заглиблена в надра природної необхідності. Другий — пов'язаний із долею єврейського народу, що зіграв «ви­няткову роль у зародженні створення історії» і внесенні у світове життя людського початку історичного. Третій етап — християн­ство, містерія визволення людини з-під влади природної стихії. Сенс також і в появі всесвітньої історії. Християнство розкрилось як момент зустрічі єврейської, грецької і римської культур з ідеєю есхатології. Епоха Відродження — четвертий етап, що характеризується відпаданням людського розуму від Божественного, що породило його самовпевненість. Згодом це призвело до всиханні творчих сил, не пов'язаних вищою метою. На відміну від Середньовіччя Реформація (п'ятий етап) утверджує один Божественний початок, заперечуючи самостійність людської природи. Освіта з її культом критичного розуму перетворила світ на об'єкт до­слідження, відокремивши людину від космічного життя. Погляд ;« людину як на атомарну одиницю призвів до поразки правових початків та ідей волі, рівності, братерства. Соціалізм (шостий етап), що став реакцією на невдачу Французької революції в перетворен­ні ідей на дійсність, з'єднав месіанську ідею створення Царства Божого на землі з твердженням, що така ідея єдина. Тотальна ідео­логізація призвела до обездуховлення історії, коли став до дії ме­тод історизму, і перед людством постала дилема: «заглибитися в бе­зодню небуття або повернутися до внутрішньої таємниці людської долі.., пройшовши всі стадії руйнівної, критичної, негативної епо­хи». Але всі етапи, все це Зло історії — не лише різні роздуми люд­ства — це різні способи відповідати за все те, що відбувається. Власне, така моральна відповідальність кожної людини за свій вчинок і є обгрунтуванням есхатології історії.

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: