Олександр Сушко: «Європейський союз не надасть Угоду про асоціацію країні, яка буде визнана недемократичною»

Якщо спробувати виділити основну тезу, яка стосується моїх очікувань щодо самміту та його наслідків, то, з одного боку, ми бачимо, що уряд, який сьогодні представляє позицію України на міжнародній арені, має більше певної інституційної спроможності і договороздатності у багатьох технічних питаннях. Тобто, цей уряд може провести через парламент необхідні закони, домагатися їхнього виконання там, де це не суперечить його інтересам, і, відповідно, виконувати ту частину зобов’язань перед ЄС, яка не суперечить інтересам Кабінету Міністрів. Тут з боку Європейського Союзу є визнання того, що з точки зору формальної ефективності, працездатності цей уряд кращий партнер, ніж попередній. В той же час все стає зовсім іншим, коли йдеться про ціннісний вимір співпраці, тому що Євросоюз – це ціннісна спільнота. А Україна саме переживає безпрецедентно різкі зміни в сенсі базових цінностей, якщо в цілому говорити про світовий та європейський простір, і це не може не відбитися на порядку денному відносин Україна-ЄС. Тобто, йдеться про падіння України на 43 позиції в рейтингу свободи ЗМІ, про перехід до категорії частково вільних із вільних країн, що супроводжується фактичною стагнацією рейтингів ведення бізнесу.

Уряд постійно говорить про те, що він має успіх в економічному регулюванні, але дослідження Світового банку та Transparency International показують, що в Україні немає успіхів ані стосовно подолання корупції, ані стосовно реального спрощення умов ведення бізнесу. Тому цей аргумент українського уряду, що мовляв, більше ефективність уряду навіть за рахунок певного звуження демократичних свобод, має на виході не просто кращу керованість, а усвідомлення того, що з найбільш сутнісними параметрами необхідного реформування поки що уряд не може похвалитися подоланням корупції чи покращенням інвестиційного клімату, кращим захистом умов інвестора.

Ті речі, які намагались нещодавно закрутити навколо «Криворіжсталі», дуже чітко були помічені, і одразу до уряду було донесено занепокоєння. Тому, якщо все скласти до купи, то про якесь суттєве поліпшення позиції України у відносинах з ЄС не можна говорити. Йдеться лише про те, що Євросоюз на сьогоднішній день не збирається гальмувати ті процеси, які були запущені раніше, і логіка яких виходить в перспективі на укладання Угоди про асоціацію.

Водночас, як і в попередні часи, ця влада також формує завищені очікування. Через це кілька разів напередодні цього самміту доводилося пояснювати, чому немає жодних підстав очікувати підписання Угоди про асоціацію в цьому році, тому що переговорний процес перебуває ще на технічному рівні, дуже багато питань не узгоджено. Взагалі була дивною сама постановка питання про можливість її укладання цього року. Особливо після того, як ще навесні загальмував переговорний процес і був розблокований лише у жовтні. В той же час певні державні чиновники говорили про можливість укладання Угоди про асоціацію на самміті. Тут є певні проблеми в комунікаціях між владою та суспільством.

Друге питання – це те, що нарешті сторони після двох років так званого безвізового діалогу або переговорів про лібералізацію візового режиму вийшли на формування документу. Але й тут у нас виникли проблеми, адже Рада ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ у червні ухвалила документ про те, що такий План дій буде розроблений та наданий Україні цього року. Здавалося б все іде за планом, в то же час у жовтні місяці раптом з’ясувалося, що все не так просто. Виникла дуже потужна опозиція в п’яти країн-членів, які стверджували, що Україна ще не дозріла до того, щоб надавати їй такий документ. Фактично, довелося вживати екстраординарних зусиль дипломатам і нашим друзям у ЄС, які дійсно понад місяць в екстремальних умовах переконували такі країни як Нідерланди, Франція, Німеччина, що треба цей процес таки рухати та не гальмувати. Що відсутність Плану дій з безвізового режиму на самміті означатиме провал не тільки для України, але й для Євросоюзу. В решті-решт це питання було вирішено в п’ятницю. Безпрецедентний випадок для відносин України та ЄС, коли за один робочий день до самміту остаточно не було відомо, чи буде найважливіший документ презентований на самміті. 17 листопада відбувся екстраординарний візит міністра внутрішніх справ до Нідерландів, під час якого він якимось чином намагався переконати свого колегу - міністра внутрішній справ Нідерландів, що страхи щодо України є перебільшеними.

 

Позитивом є те, що Україна нарешті починає розуміти, що проблеми безвізового режиму лежать абсолютно не в площині дипломатії, а в площині правоохоронної діяльності та довіри до наших правоохоронних органів, до нашої судової системи і ефективної співпраці між українськими та європейськими органами правопорядку. Тому, безумовно, якщо говорити про реальне виконання умов, то це лише невелика частина. Насправді фундаментальна проблема полягає у дуже глибокій недовірі між правоохоронними системами України та ЄС. До останнього часу Україна ще не уклала угоду про операційну співпрацю між МВС та Європолом, підписана тільки рамкова угода, яка є декларативною. Не існує системи обміну даними, прикордонні дані - це знову-таки лише невелика частка того обсягу, яким мають обмінюватися. Насамперед йдеться про бази даних осіб, що були затримані, депортовані, осіб, які здійснювали правопорушення, яким було відмовлено у в’їзді в країну, осіб, щодо яких існують певні застереження у органів безпеки і т.д. А також велика маса оперативної інформації. Без такої системи про безвізовий режим, безумовно, важко говорити.

Зокрема, йдеться й про українську міграційну політику, яка не має ані законодавства, ані інституцій. У нас просто немає міграційної політики, бо на сьогодні вона до покарань за порушення міграційного режиму і все. Це не відповідає навіть мінімальним стандартам та вимогам сучасної міграційної політики. Розпущено ледве животілу міграційну службу. Тобто, у нас навіть немає відповідних органів, які можуть співпрацювати з європейськими міграційними службами. Тут є великий набір питань та проблем.

Що стосується самміту, то великим фактом є те, що цей план таки наданий після тих значних проблем, які були у жовтні. До речі, дуже серйозно підсилило позицію наших «друзів» те, як була у нас проведена конституційна реформа та місцеві вибори. Більш вдалого аргументу для тих, хто нічого не хоче робити для України, важко було собі уявити. Тут навіть не питання в тому, куди веде ця реформа - до кращого чи до гіршого управління. Найважливіше те, що конституційна реформа була проведена в спосіб, непередбачений самою Конституцією, отже в незаконний спосіб. Тож кожний, хто цікавиться цими питаннями в Європі, про це абсолютно чітко знає. Це не на користь Україні. Я вже не коментую вибори…

Треба також розуміти, що питання вільної торгівлі дійсно є менш політизованими, там більш присутні суто економічні інтереси, де сторони виходять зі своїх економічних позицій. Вони можуть відповідним чином вести переговори, йти чи не йти на поступки і в решті-решт укладати Угоду про вільну торгівлю. Але у нас існує дещо інша підсумкова формула – це Угода про асоціацію, де Угода про вільну торгівлю є лише частиною цього документа. І на сьогоднішній день є певна проблема. Якби йшлося виключно про вільну торгівлю, то не залежно від того, яким чином розвивається політичний режим, з високою часткою ймовірності можна було б передбачати її швидке підписання наступного року. Але Угода про асоціацію має політичний характер. Такого типу угоду Європейський союз не надасть країні, яка буде визнана недемократичною. Тут є «червона лінія».

Я не виключаю, якщо траєкторія українського розвитку буде такою, як зараз, то через рік ми опинимось у тій категорії, де Євросоюз може просто заблокувати зусиллями двох, трьох чи п’яти країн процес підписання цієї угоди. Тут основним компонентом виступає політична частина, яка складається з політичних зобов’язань, а також з питань внутрішніх справ, юстиції і адаптації законодавства. Країна, яка декларує наближення до європейських стандартів і при цьому фактично від них віддаляється, ризикує не отримати відповідного документу. І сьогодні, наскільки я знаю, абсолютно серйозно обговорюється питання, що ОК, ніхто не буде зараз гальмувати переговорний процес, він буде рухатися, але як документ буде готовий, там уже буде прийматися окреме рішення: буде він підписуватися одразу чи його підписання буде зумовлене певними вимогами до України на той момент. А це орієнтовно десь через рік. Тож ризик, безумовно, є.

Загалом, якщо говорити про самміт, то я згодний з тим, що він достатньо звичайний, відбувається раз на рік. В той же час, безпрецедентним був той факт, що за один робочий день до самміту не було остаточно відомо щодо одного з ключових документів, які мав презентуватися. Цим цей самміт мав відрізнятися від усіх попередніх. Такого на моїй пам’яті не було ніколи. Це свідчить про ту напругу, яка можливо не завжди виривається, її не завжди помітно, але вона дуже очевидна всередині Європейського Союзу, який перебуває у дуже жорсткій дискусії, що робити щодо України. До речі, індикатором цих дискусій стала полеміка між двома найбільшими фракціями в Європарламенті – ЄНП та соціалістів, а також консерваторів. Це стосувалося резолюції, яку вони мають приймати, а загалом ширше – як реагувати на події в Україні. Тому це питання в подальшому значною мірою визначатиме ставлення ЄС до України та атмосферу двосторонніх відносин взагалі.

⇐ Предыдущая38394041424344454647Следующая ⇒

Поделиться: