Інституціоналізація освіти

Інституціоналізація освіти — тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність з навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інституціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів — шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання.

Цікаво, що з появою спеціальних норм на зміну звичаям та традиціям, які регулюють взаємовідносини вчителя та учня, в міру виникнення професійної діяльності приходять розділені норми (моральні та правові). Ознаки соціального інституту можна спостерігати в освіті ще в період античного розвитку. В епоху середньовіччя процес інституціоналізації освіти загальмував, бо вона розвивалася в рамках соціального інституту релігії, церкви. Розвинутих форм освіта як соціальний інститут набуває у XIX ст., коли виникає масова школа. Та справжньою епохою освіти стає XX століття. Школа перетворюється на розгалужену диференційовану систему закладів, куди залучені величезні маси населення. У нашій країні на двох зайнятих у народному господарстві припадає один учень або студент. За словами Яна Робсртсона, у США кожний третій бере участь у діяльності, пов'язаній з освітою .У розвинутих країнах переважна більшість молоді закінчує середню школу, наприклад, у США — 86% молоді, в Японії — 94%.

При цьому школа не лише знайомить з культурними нормами, цінностями, соціальними ролями, а й сприяє 'їхній інтернаціоналізації, відтворенню певного способу життя. Із соціалізацією тісно пов'язана функція соціальної інтеграції. Прилучаючи до єдиних цінностей, навчаючи певним нормам, освіта стимулює спільні дії, об'єднує людей. Виконанню функцій соціальної інтеграції сприяє те, що школа фізично об'єднує представників різних соціальних груп.

Соціальні функції освіти

2.1.1 Гуманістична (человекообразующая) функція проявляється в єдності протилежних, але органічно пов'язаних процесів: соціалізації та індивідуалізації особистості. У процесі соціалізації людина засвоює суспільні відносини, перетворює їх у внутрішню сутність власної особистості, на власні соціальні якості. Тим не менш, це відбувається індивідуально для кожної людини. Тому освіта - це особливий соціальний інститут, який забезпечує соціалізацію і в той же час придбання особистістю індивідуальних якостей.

Зв'язок освіти з усіма сферами суспільного життя реалізується безпосередньо через особистість, включену в економічні, політичні, духовні, інші соціальні зв'язки. Освіта є єдиною спеціалізованою підсистемою суспільства, цільова функція якої співпадає з метою суспільства.

Якщо різні сфери і галузі господарства виробляють певну матеріальну і духовну продукцію, а також послуги для людини, то система освіти «виробляє» самої людини, впливаючи на його інтелектуальне, моральне, естетичне і фізичний розвиток.

Гуманізація - об'єктивна потреба суспільного розвитку, основний вектор якого - спрямованість на людину. Глобальний технократизм як метод мислення і принцип діяльності індустріального суспільства дегуманізує соціальні відносини, в такому суспільстві людина перетворюється в робочу машинку, а в старості вже не потрібен.

На жаль, в даний час ситуація в цьому плані не покращилася, доводиться говорити про наростання дегуманізації суспільства як реальному процесі, де втратилася вже і цінність праці. Розглядаючи гуманістичну функцію, слід сказати про те, що з найбільшою повнотою гуманістична функція покликана реалізовуватися в системі дошкільного виховання і в загальноосвітній школі, причому найбільше - в молодших класах. Саме тут закладаються основи інтелектуального, морального, фізичного потенціалу особистості. Як показують останні дослідження психологів і генетиків, інтелект людини на 90% сформований вже до 9-річного віку. На жаль, саме ці ланки в самій системі освіти розглядаються як не основні, а на перший план (по значущості, фінансування і т. д.) виходять професійне, середню та вищу освіту.

2.1.2 Соціальний контроль. Освіта в кінцевому підсумку визначає позицію людини в суспільстві, його можливості, цілі, що досягаються в суспільстві і способи винагороди за працю, сама праця, світогляд і т.д.

2.1.3 Трансляція і розповсюдження культури в суспільстві. Вона полягає в тому, що за допомогою інституту освіти відбувається передача від покоління до покоління цінностей культури, що розуміються в самому широкому сенсі слова (наукові знання, досягнення в галузі мистецтва, моральні цінності та норми, правила поведінки, досвід і навички, притаманні різним професіям і т . п.). Протягом усієї історії людства освіта було головним джерелом знань, інструментом освіти суспільства. Також не слід забувати про те, що культура кожного народу має свої національно-етнічні особливості, а отже, система освіти відіграє винятково важливу роль у підтримці та збереженні національної культури, її неповторних і унікальних рис, долучаючись до яких, індивід стає носієм національної свідомості і національної психології. З неї виходить така функція освіти як генерування, збереження культури суспільства.

2.1.4 Відтворення соціальних типів культури. Освіта надає знанню технологічність, конструктивні форми, завдяки яким стає можливим його систематизувати, компонувати, транслювати і накопичувати в зростаючих обсягах. Передача знання і досвіду стає динамічною, масовою, відкритою.

2.1.5 Інновація у сфері культури здійснюється через освіту вибірково. Громадська система освіти транслює лише частина інновацій, досягнутих в культурі. Вживаються інновації з русла домінантної культури, що не несуть небезпеки для цілісності даної соціальної організації (стабільності її управлінських структур). Щодо інших інновацій, навіть прогресивних, система освіти може слугувати своєрідним заслоном.

2.1.6 Формування і відтворення суспільного інтелекту (менталітету, певних галузей і соціальних технологій інтелектуальної діяльності) включає в себе положення, сформульовані ще Дюркгеймом: поширення істотних знань через навчання, прищеплення індивідам пізнавальних навичок. Система освіти стала багатогалузевим комплексом, її мета - не просто передача знань і розвиток особистості, але інтелектуальне супровід розвитку суспільства. Світові лідери прагнуть контролювати освітні комплекси в різних зонах світу, передаючи свої освітні технології чи інші моделі, спеціально розроблених для інших країн.

2.1.7 Формування у молодого покоління установок, ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, що панують у даному суспільстві. Завдяки цьому, молодь долучається до життя суспільства, соціалізується і інтегрується в соціальну систему. Навчання мови, історії вітчизни, літературі, принципам моралі і моральності служить передумовою для формування у молодого покоління общеразделяемой системи цінностей, завдяки чому люди вчаться розуміти інших людей і самих себе, стають свідомими громадянами країни. Зміст здійснюваного системою освіти процесу соціалізації та виховання дітей в значній мірі залежить від пануючих в суспільстві ціннісних стандартів, моралі, релігії, ідеології.

2.1.8 Виховна функція освіти полягає в забезпеченні процесів соціалізації особистості та її громадянського становлення, передачі новим поколінням вітчизняного та світового культурно-історичного досвіду. Українська школа повинна виховувати у громадян високу державну гідність, чесність і благородство перед Батьківщиною.

2.1.9 Навчальна функція освіти полягає в забезпеченні процесу оволодіння людиною знаннями, навичками й уміннями в рамках навчальних закладів і різних сфер життєдіяльності суспільства.

2.1.10 Вище описані функції освіти являють собою складові частини такої функції освіти, як соціалізація особистості, особливо молоді, і її інтеграція в суспільство. Саме освітні установи (і не тільки вони) готують певні навички у людини для виконання ним певної соціальної ролі при певному статусі.

2.1.11 Гомогенізація суспільства через організовану соціалізацію індивідів - прищеплення подібних соціальних характеристик в ім'я цілісності суспільства.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: