Ознаки освіти як соціального інституту.

Соціальний інститут - це організована система зв'язків і соціальних норм, яка об'єднує значущі суспільні цінності і процедури, що задовольняють основним потребам суспільства. Будь-який функціональний інститут виникає і функціонує, виконуючи ту чи іншу соціальну потребу.

Кожен соціальний інститут має як специфічні особливості, так і загальні ознаки з іншими інститутами.

Ознаками інституту освіти є:

1. установки і зразки поведінки - любов до знань, відвідуваність

2. символічні культурні ознаки - шкільна емблема, шкільні пісні

3. утилітарні культурні риси - класи, бібліотеки, стадіони

4. кодекс усний і письмовий - правили учнів

5. ідеологія -- академічна свобода, прогресивне освіта, рівність при навчанні

Освіта являє собою соціальну підсистему, що має свою структуру. Як її основних елементів можна виділити навчально-виховні установи як соціальні організації, соціальні спільності (педагоги і учні), навчальний процес кок вид соціокультурної діяльності.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має інституційний характер.

Ознаками освіти як соціального інституту є:

-       соціальні функції освіти (навчання, виховання);

-       наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;

-       наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально – технічних засобів.

 Освіта, як соціальний інститут, передбачає наявність:

-       суб’єктів освітньої діяльності – педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

-       об’єктів освітньої діяльності - як окремих учнів так студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

-       засобів освітньої діяльності – навчальних планів, програми, методів і організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів та ін.

Освіта – соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють дошкільну, шкільну, і вищу освіту, професійну і непрофесійну, природничо – наукову, технічну, гуманітарну, очну, вечірню, очно – заочну, дистанційну, самоосвіту, пост освіту.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка (матеріальна база), політична сфера (формує зміст і структура системи освіти), соціокультурна сфера (релігійні та маральні цінності суспільства, сім’ї, традиції і т. д.)

В той же час освіта – автономна система, яка має відносну самостійність. Вона здатна активно вливати на функціонування і розвиток суспільства. Від рівня освіти безпосередньо залежить якість трудових ресурсів, а отже і стан економіки держави.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Освіта, через культурно – виховну функцію впливає на духовне життя суспільства, є одним із факторів прогресу культури.

31.Трансформації функцій освіти в сучасному українському суспільстві.

Ситуація в Україні за останні десять років ускладнена необхідністю одночасного подолання надмірно великої кількості проблем – від оновлення системи освіти до трансформації всього виробничого сектору, перенавчання і перепідготовки більшості активного населення.

Історія неодноразово доводила, що переломні події в житті суспільства завжди викликають наступну трансформацію діяльності освітніх закладів. Державотворчі процеси в Україні не стали винятком.

По-перше, збільшилась к-сть тих, хто навчається у вищій школі, що свідчить про зростання престижу вищої освіти. Але це - досить формальний показник. Бум вищої освіти ще не є ані ознакою її ефективного застосування, ні тим більш - зростання економічного рівня держави. Суспільство повинно уникнути ілюзії, що з досягненням певного освітнього рівня, скажімо, половиною населення виникне кардинально нова економічна ситуація. Для того, щоб отримана освіта, персоніфіковані знання здатні були впливати на стан економіки, необхідне функціонування механізму їх ефективного використання, а також деякий час, щоб відчути позитивні зміни.

По-друге, існуючий принцип відповідності освіти потребам ринку праці поступово отримав домінуючий характер. Думка про те, що сучасні вищі навчальні заклади в умовах ринку перетворюються на своєрідні економічні корпорації, не є зовсім новою, бо неодноразово вона вже висловлювалась на просторах СНД. Вищий навчальний заклад став суб'єктом ринкових відносин і його діяльність теж підлягає принципу "те, що не продається, не повинно вироблятися". Звідси вища освіта стає суб'єктом підприємницької діяльності з усіма наслідками.

По-третє, масовий характер вищої освіти вже сьогодні має істотний недолік - профанацію вищої освіти. Наявність дипломів про вищу освіту, додаткову чи післядипломну, не завжди відповідає реальним знанням, реальному освітньому рівню його власника. В подальшому є загроза поглиблення цієї тенденції, котра здатна деформувати моральний та економічний стан розвитку суспільства.

Останнє. Майбутнє грунтується на теперішньому. Свої наукові кадри Україна мусить виростити сама, дбаючи про національний інтелектуальний потенціал. Саме тому ідеологічним постулатом трансформації освіти стає формула: працювати на українське суспільство знань, а не на ринок дешевої робочої сили.

Загальновизнаним є твердження, що у сучасних умовах вища освіта – це не просто завершальний етап традиційної системи освіти, а найважливіша складова розвитку людських ресурсів, яка забезпечує не тільки підготовку спеціалістів для всіх сфер народногосподарського комплексу з високим рівнем кваліфікації необхідним на всіх ринках праці, але і свідомих громадян, які впливають на розвиток всього суспільства. Вища освіта у ХХI столітті більше не є споживчим благом, доступним тільки для еліти, вона представляє собою важливий елемент економічної діяльності країни і один з основних факторів, що визначають життєві можливості людини.

Україна, як і більшість пострадянських країн має більшість рис радянської – прагматичної моделі, де розвиток особистості, ще не став пріоритетом системи освіти, в підготовці фахівців чітко простежується державні інтереси, великий вплив на систему освіти органів влади, та центральних органів управління освіти, на яких покладено функції і контролю, що негативно відбивається на функціонуванні системи в цілому. Сьогодні частково зроблені спроби реформувати систему освіти, надати їй ознаки відкритої моделі освіти. Така ситуація можливо була б позитивною в разі поступової трансформації моделі освіти з прагматично-розвиненої до розвинено-відкритої, а потім до повністю відкритої, але перетворення з однієї моделі в іншу минаючи проміжні моделі в короткий період не можливі.

Тому Україна повинна проводити поступову трансформацію моделі освіти, щоб не втратити позитивні надбання однієї моделі спробою замінити їх на новітні перетворення притаманні іншій моделі, що не відповідають ступені розвитку суспільства. Така трансформація повинна проводитися поступово, з урахуванням існуючих умов функціонування та наслідків переходу від однієї моделі до іншої. Але потрібно розуміти, що глобалізоване суспільство вимагає постійної участі країни в світо господарських процесах, необхідності формування людського капіталу, як основи існування розвинутої країни. Тому реформування системи вищої освіти та рух до відкритої системи освіти є головним завданням для національних пріоритетів розвитку України. Першочерговим завданням системи освіти повинна стати підготовка фахівців, здатних без перешкод вийти на світовий ринок праці, це значно підвищить зацікавленість до набуття вищої освіти, як громадянами України, так і іноземними громадянами. Привабливість системи освіти дозволить вийти їй на світовий ринок освітніх послуг з високоінтелектуальними послугами вищої освіти, надасть можливість сформувати якісний людський капітал країни.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: