Приватна освіта в Україні: тенденції та перспективи розвитку

Після розпаду СРСР в Україні почався стрімкий розвиток приватної освіти. Радянська освітні організації не могли функціонувати окремо від держави, але на сьогодні приватна освіта є доволі поширеною.

Під час дослідження приватної освіти для визначення приватного навчального закладу пропонуються три критерії: 1) фінансовий – навчальний заклад є приватним, якщо використовує кошти не з державного сектора економіки; 2) управлінський – навчальний заклад є приватним, якщо керується неурядовим персоналом; 3) функціональний – навчальний заклад є приватним, якщо визначається рівнем виконання приватної місії та співвідношенням з двома попередніми критеріями.

Нині Україна прагне вступити до Європейського Союзу. Одна з умов вступу до ЄС – розвиток навчальних закладів недержавної форми власності. Отже, рухаючись до Європи, приватна освіта робить тільки перші кроки в Україні. Проте й понині платна освіта в Україні викликає неоднозначну оцінку громадськості, дискусії з цього приводу. Деякі їх учасники вважають, що залучення комерційних засад у систему освіти призводить до її руйнування та зниження інтелектуального і духовного потенціалу освіти. Бо це може спричинити зниження якості освіти, а також загрожує вилученням з освітнього процесу значної маси його потенційних учасників. Але з іншого боку прибічники пріоритетного розвитку позабюджетних форм освіти вважають, що в найближчій перспективі держава буде неспроможною забезпечувати необхідні фінансові витрати на освіту. В свою чергу це не дозволить задовольнити зростаючий попит на освітні послуги і призведе до зниження освітнього потенціалу нації.

Але поки в суспільстві розгортаються дискусії з приводу функціонування закладів освіти недержавної форми власності, останні виробляють механізми власного функціонування. Зокрема, представницькі збори Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України та Асоціації навчальних закладів України позабюджетного фінансування висловилися за максимальну розбудову вітчизняної системи освіти без особливих турбот і видатків держави. З огляду на це для подальшого розвитку освіти в Україні та успішного функціонування вищих навчальних закладів недержавної форми власності необхідно вирішити декілька проблем:

1) хоча в законодавстві про освіту в Україні закріплено юридичну основу ВНЗ приватної форми власності, нормативна база таких закладів освіти нині вкрай недосконала. Звідси максимальної гостроти набули питання недосконалості правової бази, яка регулює порядок встановлення організаційно-правових форм діяльності вищих навчальних закладів. Така база має суперечливий характер і в разі її неврегульованості може спричинити вкрай негативні наслідки для усієї системи освіти України, а не лише недержавних ВНЗ.

2) питання юридичної форми, статусу недержавних вищих закладів освіти України або, власне, питання існування і функціонування в українській державі приватної власності загалом.

3) мають бути усунені всілякі дискримінаційні заходи і дії щодо недержавної системи освіти України. Серед них – вкрай забюрократизована, суб’єктивована система ліцензування й акредитації освітніх послуг; серйозні порушення конституційних прав суб’єктів освітнього процесу (позбавлення професорсько-викладацьких кадрів українських приватних ВНЗ наукових пенсій, а студентів – законних пільг і соціального захисту); неврегульованість питань оподаткування недержавних ВНЗ; недосконалість, забюрократизованість системи підготовки фахівців вищої кваліфікації – докторів і кандидатів наук.

4) в Україні, як і в інших країнах, усі ВНЗ мають діяти і фінансуватися в межах єдиного освітнього простору країни, практично на однакових засадах претендувати на державне замовлення щодо підготовки фахівців. Однаковими повинні бути і соціальні умови діяльності ВНЗ різної форми власності. Якщо державні ВНЗ мають виконувати державне замовлення, то приватні повинні виконувати замовлення суспільства, забезпечуючи права батьків і педагогічне право незалежних суб’єктів освіти.

Але, слід також зазначити, що поширення приватної освіти супроводжується цілою низкою ризиків для суспільства. По-перше, це ризики посилення соціальних конфліктів. У диференціації і постійному зростанні оплати освітніх послуг криється, з одного боку, можливість виділення в країні так званої елітарної та елітної освіти, а з другого – небезпека появи соціальних прошарків, яким через матеріальну скруту буде закритий доступ до вищої професійної освіти, а отже, до кар’єрного зростання. По-друге, це ризик ухвалення невірних інвестиційних рішень як з боку держави, так і окремих споживачів, не здатних оцінити якість освітніх послуг та ситуацію на ринку праці. Люди можуть піддатися рекламі «модних», але незатребуваних спеціальностей.

По-третє, ризики лягають і на плечі ВНЗ як звичайних суб’єктів ринкових стосунків: навчальні заклади можуть стати збитковими і збанкрутувати. По-четверте, виникає ризик втрати не просто академізму, але й стратегічних позицій в дослідженнях, а також забуття багатьох світоглядних складових освіти, які формують студента як особистість.

Серед можливих ризиків під час реалізації високих педагогічних технологій у закладах освіти різної форми власності необхідно відзначити також наступні:

- можлива відмова у фінансуванні в заявлених Міністерством освіти і науки України обсягах з боку держави;

- розбіжність позицій академічного співтовариства з питання впливу працедавців на якість освіти, а також щодо впровадження єдиних вимог до прийому у ВНЗ;

- неготовність окремих регіонів фінансувати функціонування загальнонаціональної системи оцінки якості освіти;

- можливість витіснення з ринку освітніх послуг державних і муніципальних освітніх установ, які надають послуги у сфері додаткової професійної освіти у зв’язку з розвитком мережі недержавних освітніх установ і внутрішньофірмової підготовки кадрів;

- неузгодженість позицій освітніх установ щодо можливості переходу

на нові організаційно-правові форми;

- відмінності поглядів на механізми фінансування вищої освіти та ін.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: