Переваги та недоліки запровадження контрактних жилих заощаджень в заруб. Країнах

Субсидіарність державного управління.

Із преамбули Маастрихтського договору 1992 р. про Європейський Союз випливає, що у сферах, які не підпадають під його виключну компетенцію, Співтовариство діє відповідно до принципу субсидіарності, під яким розуміється його право вживати ті чи інші заходи (норми), якщо й оскільки цілі не можуть бути досягнуті достатньою мірою державами- членами і тому можуть бути більш успішно здійснені саме на рівні Співтовариства. Так, О. Скакун вважає, що відповідно до принципу субсидіарності саме держава визначає повноваження, які повинна віддати представницьким органам на місцях та їх виконавчим комітетам в обсязі, який вони можуть виконати. У той час як В. Кравченко вважає, що субсидіарність передбачає формування компетенції органів місцевого самоврядування обов´язково з низового (місцевого) рівня. На думку О. Алексєєва та П. Щедровицького, децентралізація державного управління як спосіб реального втілення принципу субсидіарності за будь-яких умов має супроводжуватися паралельним посиленням інструментів державного контролю. На відміну від цього Е. Уткін та А. Денисов доводять, що з принципу субсидіарності випливає те, що більш високий рівень управління може втручатися в дії більш нижчого лише тією мірою, якою останній виявив свою нездатність до ефективного управління А. Заєць невід´ємною складовою принципу субсидіарності вважає обов´язок держави наділити органи, які надають послуги населенню, організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, достатніми для забезпечення обсягу та якості цих послуг відповідно до загальнодержавних соціальних стандартів.

Таким чином, принцип субсидіарності пов’язаний з принципом ієрархічності, який розглядає державно–управлінські системи як багаторівневі, що потребують поділу на елементи. На сьогодні багато країн світу з правової точки зору перебувають на шляху до сучасної багаторівневої системи управління, до визнання її цінності, до відходу від принципу “все або ніщо”, характерного для владної вертикалі радянського типу, до необхідності узгодження інтересів різних рівней державного та місцевого управління. Намагання закласти у законодавчу базу принцип субсидіарності у багатьох випадках стикається з великими труднощами і не одержує логічного розвитку та являє серйозну проблему взаємодії існуючих рівней управління в державі.

Поствестфальська система

В другій половині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. в міжнародних відносинах відбулись кардинальні зміни, які дозволяють говорити про встановлення нової системи міжнародних відносин яку ми можемо назвати Поствестфальською системою міжнародних відносин.

Поствестфальська структура як одна із ефективних систем міжнародних відносин.
З часів Вестфальського миру, основою сучасного світового порядку є незалежна, суверенна національна дер-жава, що конвенційно возведено в ранг вищого міжнародногопринципу. Разом з тим, не існує абсолютно сталого порядку: вінпостійно змінюється, набуваючи нових організаційних форм. Як наслідок, нині йдеться про процес формування нової глобальної політичної системи (поствестфальської) – універсальної інфраструктури управління світовими процесами. Цей глобальнийпорядок визначається як об’єктивно створювана в епоху глобалізації, на основі реалізації норм міжнарод-ного права, система взаємозв’язків між учасниками міжнарод-них відносин (в першу чергу, державами), що характеризуєтьсярозподілом між ними взаємних прав та обов’язків

Суттєвою особливістю поствестфальського світу є те, що глобалізація практично унеможливлює вирішувати проблеми самостійно. Жодна з них (навіть супердержава) не може самостійно протистояти наркотрафіку чи фінансовій кризі, існувати поза глобальним ринком та особливостями циркуляції іноземних валют

Логіка взаємодії в межах поствестфальської системи суттєво відрізняється від вестфальської, оскільки декларує, з одного боку, верховний суверенітет людської особи, верховенство прав людини над національним суверенітетом. Демократична формула організації суспільства визначається тепер інтегральною і невід'ємною частиною міжнародної системи безпеки. З другого боку, все частіше виявляються тенденції, при реалізації яких позиція захисту прав людини служить лише своєрідною прозорою завісою і, одночасно, ефективним інструментом для досягнення інших цілей. Хоч національні держави і перестають бути рівноправними та суверенними у формуванні міжнародної політики. але сильні держави, здійснюють активну зовнішню політику, розширюють сферу реалізації своїх національно-державних інтересів, і тому послаблення державного суверенітету інших держав можуть бути політично вигідним.
Відносини між різними суб’єктами сьогодні будуються так: "боротьба - співробітництво". Традиційні параметри могутності - військовий потенціал, якість і кількість збройних сил, поступається місцем таким нетрадиційним параметрам як економіка, фінанси, комунікація, інформаційні системи. Стає очевидним, що статус найсильнішої держави більше не означає володіння нею монополією на вплив, тому що для окремих постатей та груп є набагато простішим акумулювати та розповсюджувати свій вплив.

Але незважаючи на всі ці фактори, держава і на сьогодні залишається єдиним актором, який здатен та забовязаний вирішувати питання безпеки та захисту власних громадян, лише на державному рівні можливо вирішення глобальних політичних, економічних та екологічних питань. Спільними сферами інтересів країн можна назвати торгівельно-економічні відносини, попередження глобальних та регіональних військово-політичних конфліктів, запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, забезпечення екологічної безпеки, боротьбу з тероризмом і кримінальною діяльністю. На противагу цьому сферами конкуренції та боротьби є: джерела сировини та енергії, ринки збуту, ринки капіталовкладень, ринки дешевої та кваліфікованої робочої сили.

Договір концесії – це форма договору, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі. Виробництво послуг здійснюється за раунок концесіонера, який має право стягувати зі споживачів платежі за надання цих послуг.

Відповідно до ЗУ «Про концесії» договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб.

Цей договір має певні особливості. Сторонами концесійних відносин є концесієдавець і концесіонер.Концесієдавцем є уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, а концесіонерами можуть бути тільки суб’єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Ця умова ставить договір концесії у ряд суто підприємницьких договорів, його використання можливе виключно у сфері підприємництва.Відповідно до умов договору концесії концесієдавець надає концесіонеру права, а останній відповідно бере на себе зобов’язання на створення( будівництво) та (або)управління(експлуатацію) об’єкта концесії. Ця ознака показує різницю між договором концесії та такими схожими правовими інститутами як договори найму, оренди та фінансового лізингу.Отже, концесія поєднує в собі ознаки підряду( наприклад виконання на власний ризик робіт із будівництва доріг за завданням концесієдавця) та інститутів найму, оренди, фінансового лізингу ( строкове, платне володіння і користування дорогою).

Об’єкти права державної або комунальної власності, надані в концесію, не підлягають приватизації протягом дії концесійного договору.Слід зазначити, що майно в концесію можна отримати лише після перемоги в концесійному конкурсі.Концесія надається на визначений строк і оформляється шляхом укладення відповідного договору.Концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років( стаття 9 Закону).Строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах вищевказаних строків.Концесійний договір повинен укладатися в письмовій формі, наслідком її недодержання є нікчемність договору.Договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, тобто є консенсуальним.

3. Міжнародні операції в сфері послуг

Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуванням чотирьох способів, зокрема:

1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки) чи послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультанта, програм не забезпечення на дискеті), транспортні послуги;

2) споживання за кордоном, тобто переміщення споживачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (туризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншого для ремонту);

3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);

4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (наприклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів університетів, послуги архітекторів, юристів,

іноземного консультанта до країни для надання консультаційних послуг)

Загальна кількість послуг, якими торгують останніми двома способами, значно вища від тих, котрими торгують у випадку застосування перших двох. Однак новітні досягнення комунікаційних технологій і розвиток електронної торгівлі створюють дедалі більше можливостей для компаній надавати послуги в режимі транскордонного переміщення, не створюючи комерційної присутності в країні-імпортері

Можливі випадки, коли для надання послуги може використовуватись не лише один спосіб постачання. Наприклад, певна консультаційна послуга може бути надана засобами телекомунікації і безпосередньо присутніми фізичними особами.

До основних імпортерів послуг відносяться: США (12,27%), Японія (10,43%), Німеччина (10,32%), Італія (5,42%), Великобританія (5,41%), Нідерланди (3,69%).

4. Субсидіарність державного управління

Для досягнення співвідношення централізації та децентралізації, яке відповідало б реаліям сучасної України, тим цілям і завданням, які керівництво країни ставить перед державним управлінням, низку дослідників пропонують спиратися на низку принципів, чільне місце серед яких посідає принцип субсидіарності. Для нормальної життєдіяльності суспільства в цілому необхідний стійкий, безконфліктний, узгоджений розвиток усіх його підсистем, кожна з яких виконує свої функції. Економіка як пануюча підсистема пропонує ринкову форму зв’язків як основну і для інших сфер суспільного життя. Але на практиці конкурентні умови не завжди є найкращими з точки зору ефективного використання ресурсів для задоволення потреб населення у послугах.

Європейська хартія місцевого самоврядування закріплює в європейському законодавстві принцип субсидіарності як такий, що визначає розподіл повноважень різних рівнів публічної влади у державі. Як результат децентралізації державного управління та розбудови реального місцевого самоврядування розглядає принцип субсидіарності В.Токовенко. Субсидіарність наближує громадянина якомога ближче до процесу прийняття рішень, що свідчить про підвищення її значення в процесі управління. Субсидіарність передбачає достатньо високий рівень фінансової та адміністративної децентралізації, стверджує П.Свянєвич.

Поняття “субсидіарність” констатує, що місцеві умови та обставини не тільки різняться між собою, але й змінюються протягом певного відрізку часу. Тому обсяг послуг, що надаються, так само як і обсяг функцій місцевих органів управління повинен відповідати весь час змінюваним та оновлюваним потребам і умовам, враховуючи місцеві вимоги та побажання [7]. Субсидіарність, за переконанням І.Грицяка, не є статичною концепцією [8, с. 34].
Застосування принципу субсидіарності можливе лише в ієрархічних структурах, поза межами яких він не існує, втрачає сенс свого існування. Водночас у жорстко централізованих ієрархіях не може бути мови про його використання. Сучасне людство прийшло до необхідності критики та засудження жорстких централізованих державних систем, до розуміння того, що метою прогресу є турбота не тільки про державу, але і про кожну людину. Тому ієрархічна модель “держава для одного правителя” засуджується з сучасних позицій. Компетенція держави не повинна поширюватися на всі колективні рішення у соціумі: задоволенню одних потреб краще відповідають добровільні асоціації, громадські організації, інших – органи муніципальної влади, ще інших – міжнародні домовленості, наддержавні органи управління. Громадянське суспільство, держава, органи місцевого самоврядування – усі вони мають належні їм сфери впливу.
Таким чином, принцип субсидіарності пов’язаний з принципом ієрархічності, який розглядає державно–управлінські системи як багаторівневі, що потребують поділу на елементи. На сьогодні багато країн світу з правової точки зору перебувають на шляху до сучасної багаторівневої системи управління, до визнання її цінності, до відходу від принципу “все або ніщо”, характерного для владної вертикалі радянського типу, до необхідності узгодження інтересів різних рівней державного та місцевого управління. Намагання закласти у законодавчу базу принцип субсидіарності у багатьох випадках стикається з великими труднощами і не одержує логічного розвитку та являє серйозну проблему взаємодії існуючих рівней управління в державі.

5. Сьома рамкова программ а ЄССьома рамкова програма ЄС. Програма є основним інструментом фінансування наукових досліджень та наукових розробок на період з 2007 по 2013 р. Він є можливим засобом реалізації Лісабонського договору про розвиток конкурентоспроможності. Також програма спрямована на побудову єдиної європейської зони знань на базі досягнень попередніх рамкових програм. Спрямована на зміцненні соціально-економічних чинниках розвитку Європи. Структура програми базується на 4 фазах: співробітництво (співпраця), ідеї, люди, ресурси. Бюджет затверджений у розмірі 50 мільярдів євро.

РП7 об’єднує всі дослідницькі ініціативи ЄС для виконання головних завдань, а саме розвитку, конкурентоспроможності та зайнятості спільно з новою Програмою конкурентоспроможності та інновації, освітніх програм і програм підготовки, а також Структурний фонд. РП7 є однією з основ Європейського дослідницького простору.

Програма надає новий імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи та посилює роль знань як найбільшого європейського ресурсу. РП7 більше за попередні програми приділяє увагу міжнародному співробітництву, що підтримується на всіх її рівнях, та дослідженням, що відповідають потребам європейської економіки. Крім того, вперше програма надає підтримку найкращим європейським дослідженням через створення Європейської дослідницької ради. В центрі уваги всієї програми є майстерність, бо саме це відіграватиме роль у розвиткові глобальної конкурентоспроможності Європи.

Іншим пріоритетом є спрощення та полегшення участі в програмі через заходи, що стосуються процедури та раціоналізації інструментів. Незважаючи на в цілому новий підхід, багато елементів Шостої рамкової програми збережені у новій програмі, тому практиці для більшості учасників РП7 не змінилися, але участь в ній стало простішою.
Сьома рамкова програма має дві основні цілі:

- зміцнити наукову та технологічну базу європейської промисловості;

- підтримати конкурентоспроможність промисловості шляхом стимулювання досліджень.

-

БІЛЕТ 4

БІЛЕТ 5

1) Види промислових субсидій в СОТ.

2)Фінансування будівництва в зарубіжних країнах.

3) Моделі технопарків.

4) Передумови «нової економіки».

5) Застосування статті 17 ГУАМ.

1) Види промислових субсидій в СОТ.

Угода про субсидії і компенсаційні заходи від 15.04.1994

1. Субсидії, що не надають підстави для вжиття компенсаційних заходів (екологічні, наукові, дослідні заходи).

2. Заборонені субсидії – це експортні субсидії, які зумовлені переважним використання вітчизняних товарів на відміну від імпорту.

3. Інші види субсидій надають підставу для застосування компенсаційних заходів.

Отож,Слід зазначити, що тільки адресні субсидії можуть бути забо-ронені і дають підстави для вжиття заходів. В загальному визна-ченні субсидія є адресою, якщо вона надається певним підприєм-ствам або галузі промисловості чи групі підприємств або галузям промисловості.

визначені дві категорії заборонених, або «червоних», субсидій:
― експортні субсидії, тобто зумовлені показниками експорту;
― субсидії, зумовлені переважним використання вітчизняних товарів на відміну від імпортних

Перелік заборонених експортних субсидій згідно з Додатком І до Угоди СКЗ включає:
― прямі субсидії, які залежать від результатів експорту;
― схеми утримання валюти, включаючи виплату премій за ек-спорт;
― пільгові внутрішні розцінки на транспортування та фрахт у випадках експортних відвантажень;
― надання урядом, прямо чи непрямо, товарів або послуг для використання у виробництві експортних товарів на умовах, вигі-дніших, ніж коли надаються аналогічні або безпосередньо конку-руючі товари чи послуги для виробництва товарів для внутріш-нього споживання, якщо (у випадку товарів) такі умови є вигід-нішими, ніж комерційні умови, доступні експортерам на світовому ринку;
― виключення (звільнення, зменшення або відстрочка) з пря-мого оподаткування (наприклад, податки на заробітну платню, на прибуток, пов’язаний з експортом, процентні виплати, роялті, податки на нерухоме майно) або з соціальних виплат;
― спеціальні відрахування, прямо пов’язані з експортом або його показниками, які перевищують відрахування, що надаються відносно виробництва для внутрішнього споживання і які застосовуються при розрахунку бази для нарахування прямих податків;
― скасування або зменшення непрямих податків (наприклад, ПДВ, акцизи, податки з продажу, податки з обороту, франчай-зинг, гербові збори тощо) з продукції, що продається на експорт, якщо воно перевищує таке звільнення або зменшення щодо такої самої продукції, що продається на внутрішньому ринку;

2)Фінансування будівництва в зарубіжних країнах.

Способи залучення коштів для житлового будівництва

1. через житлово-будівельні кооперативи

2. інші об’єднання

3. іпотечні кредитування (має декілька моделей. одна з них може бути використана в нашій національній економіці. Контрактова цінова модель фінансування житла - це колективна форма заощаджень для фінансування житлового будівництва.)

Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 року. (Європа, Штати, Австралія). Успішно конкурує з класичною моделлю іпотеки.

Головне призначення будівельних кас - надання їх учасникам житлових кредитів на пільгових умовах.

Ресурси кас формуються за рахунок вкладів їх учасників, державних премій, що надаються учасникам кас, за рахунок коштів державного бюджету, раніше виплачених процентів.

Іпотечні угоди фінансування за рахунок коштів будівельних кас: Бельгія 50%, Австрія 35%, Франція 76%, Норвегія 38%.

Система будівельних заощаджень складається з двох фаз:

1) накопичення особистих коштів учасників і право на кредит;

2) кредитування та повернення отриманого кредиту.

Типи будівельних заощаджень:

1) закрита система: фіксація процентних ставок за кредитами та заощадженнями протягом усього терміну дії контрактів; - не залежить від ринку капіталу і коливань процентних ставок. Термін надання позик коливається від 6,5 років - до 18. Вкладники мають право обирають гнучку систему фінансування. В Німеччині є закон про контрактні ощадні банки, в яких вказуються діяльність цих кас.

2) відкрита система: встановлення гнучких % ставок.

Способи залучення коштів для житлового будівництва

1. через житлово-будівельні кооперативи

2. інші об’єднання

3. іпотечні кредитування (має декілька моделей. одна з них може бути використана в нашій національній економіці. Контрактова цінова модель фінансування житла - це колективна форма заощаджень для фінансування житлового будівництва.)

2) відкрита система: встановлення гнучких % ставок.

Характерна риса німецької системи фінансування житлового будівництва є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (в одну фінансову групу входять іпотечний банк, страхова компанія) і вони мають договір про постійне співробітництво.

Чехія, Словаччина, Угорщина, Хорватія - контрактне фінансування, система житлових заощаджень подібна до німецької: фіксується законодавчо розмір премій, а Польща і Словенія - система утворюється на базі універсальних банків. Словакія - рішення щодо розміру премій для вкладників має виключно уряд.

Росія - створено законодавчі передумови для фінансування житлового будівництва через договори пайової участі в будівництві та житлово-накопичувальні кооперативи.

3) Моделі технопарків. . Технопарк – це середовище, в якій зосереджена критична маса утворення культури, науки і техніки, бізнесу і капіталу, породжує ланцюгову реакцію наукової і ділової активності міжнародного масштабу

Існують два види моделей технопарків: європейська – ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і створенні робочих місць. Європейська модель нараховує близько 1500 різних інноваційних центрів, понад 260 різноманітних технопарків.Модель технопарків США в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. В США технопарки орієнтовані не стільки на створенні робочих місць, а на розробці та виведенні на ринок нових продуктів та технологій. В США функціонує 140 наукових і науково-технологічних парків. 25 найбільших університетів США мають наукові парки. Концепцію створення парків вперше було реалізовано в Каліфорнії в 1950-х рр.. В країні налічується 84 науково-технологічних установ, найбільша – сили кована долина, де налічується 20% світового виробництва комп’ютерів та обчислювальної техніки і планується в найближчому майбутньому створити 1000 вільних економічних зон, обсяг інвестицій цих зон досягнення 30 мільярдів доларів.В Росії діють 70 науково-технологічних парків і сформована асоціація технопарків.В Японії створені 18 технополісів на базі провідних (Цукуба – 150 000 чоловік).В Китаї створюються зони прискореного технічного розвитку. Ставлять завдання заснувати підприємства з якісно новим рівнем технологій для випуску експортно-орієнтованої продукції.

 

Закони України

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 5 квітня 2007 року.

Закон України Про охорону земель від 19.06.2003 № 962-ІV

Закон України Про землеустрій від 22.05.2003 № 858-ІV…

Кодекси України               

Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ХІV

Водний кодекс України від 06.06.1995 № 213/95-ВР

Лісовий кодекс України від 21.01.1994 № 3852-ХІІ

Постанови Кабінету Міністрів України  

Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь від 02.11.2011 р. N 1134

Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культуру сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах від 11.02.2010 № 164

Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України від 23.12.2009 № 1420

Накази

Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів “Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками” від 18.05.2010 № 376…

Перелік нормативно-правових актів, які передбачають відповідальність за порушення вимог земельного законодавства  

Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 52 – 56, 188-5, 238-1, частина п’ята статті 259) від 07.12.1984 р. № 8073-Х

Кримінальний Кодекс України (статті 239 – 239-2, 254) від 05.04.2001 р. № 2341-III

Постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель»

від 17.12.2008 № 1098…

Перелік нормативно-правових актів, які визначають повноваження державних інспекторів сільського господарства у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, збереженням родючості ґрунт   

Земельний кодекс України (стаття 188) від 25.10.2001 № 2768-ХІV

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-ІV

Про охорону земель (стаття 19) від 19.06.2003 № 962-ІV

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V…

4) Особливі умови угод СОТ.

Основні вимоги угод СОТ.

Головною метою СОТ є створення ліберальної і відкритої торгівельної системи, згідно з якою підприємства країн-членів можуть конкурувати між собою, за умов чесної конкуренції та не дискримінації. Ця багатостороння угода ґрунтується на:

1. Дотриманні відкритої та ліберальної торгівельної політики, дозволі країнам захищати власне виробництво від іноземної конкуренції за умов забезпечення застосування тарифів

2. Передбаченні зменшення та скасування тарифів та інших бар’єрів торгівлі шляхом зменшення багатосторонніх перемовин, зменшені тарифи вносяться до розкладу поступок кожної країни. Ставки, наведені в них є зв’язаними ставками. Країни зобов’язані не підвищувати тарифи за межу зв’язаних ставок.

3. Вимозі від країн здійснювати торгівельні операції, уникаючи дискримінації країн, з яких імпортується, або до яких експортуються товари. Це правило базується на принципі режиму найбільшого сприяння.

Зобов'язання стосується також:

1.будь-яких зборів щодо імпорту/експорту;

2. методиці застосування тарифів, чи інших зборів;

3. правил та формальностей, пов’язаних з операціями імпорту/експорту;

4. внутрішніх податків та зборів на імпортні товари та законів, постанов і вимог, що випливають з попередніх вимог;

5. застосування кількісних обмежень.

Правило національного режиму доповнює режим найбільшого сприяння і вимагає, щоб імпортний товар, який перетинає кордон після сплати мита та інших зборів повинен отримувати режим не менш сприятливий відносно режиму, який отримують аналогічні товари, вироблені вітчизняним виробником.

Таким чином принцип не дискримінації досягається на двох рівнях:

1) між країнами-членами СОТ через режим найбільшого сприяння;

2) між національними та іноземними товарами на внутрішньому ринку через національний торгівельний режим.

5) Концепція реформування сфери жкг: перспективи.

ЗУ Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014роки.

Концепція реформування ЖКГ України: від 14.12.2011 року.

Спрямована на вирішення наступних проблем:

* некерованість, не контрольованість, низька якість роботи та надаваних послуг ЖЕКами;

* фінансова неспроможність житлово-комунальної сфери;

* застарілість та низька ефективність, вразливість, в тому числі пред ціновим фактором, існуючої системи.

Напрями реалізації реформи ЖКГ України:

1. нормативно-правове та науково-технічне забезпечення виконання завдань реформи;
2. стимулювання реалізації інвестиційних проектів з реконструкції та капітального ремонту житлових будинків із застосуванням енергозберігаючих технологій і обладнання;

3. надання державної підтримки для реалізації інвестиційних проектів з технічного переоснащення та капітального ремонту житлових будинків, в яких утворюються нові або вже функціонують об’єднання співвласників багатоквартирних будинків;

4. сприяння розробленню та реалізації інноваційних проектів у ЖКГ, спрямованих на удосконалення системи управління житловим фондом, зменшення технічних витрат і втрат ресурсів, ...

5. технічне переоснащення системи ЖКГ.

 

БІЛЕТ №7

Риси технопарків США

Важливим елементом інноваційної структури є технопарк. Мета яких комерціалізація наукових досліджень.

В усіх розвинених країнах технопарки є основою елементів інноваційної інфраструктури. Наразі у світі нараховується 600 технопарків різних видів. Більшість з них зосереджена в США, в Європі, в Японії та в Китаї. Державна влада в цих країнах застосовує особливу політику щодо надання особливих пільг та акредитацій на пільгових умовах. Це державне замовленні на інноваційну продукцію, цільове фінансування окремих інноваційних розробок. В Україні з 1999 р. створено 16 технопарків. З 2000 по 2004 р. були зняті технопарки, з 2005 р. вони знову почали працювати. Європа відстає від технологій США та Японії і вони і щорічно витрачають 15 мільярдів євро для скорочення відстані. На сьогодні в світі існують понад 3000 технопарків, які самостійно діють.

Комплекс дій:

· удосконалення системи бюджетного фінансування науки

· введення механізму стратегічного відбору проектів

· створення системи науково-технічних центрів для супроводу високотехнічноі господарської економіки

· Заснування на базі універсальних технопарків - технополісів

Існують два види моделей технопарків: європейська – ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і створенні робочих місць.

Модель технопарків США в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. В США технопарки орієнтовані не стільки на створенні робочих місць, а на розробці та виведенні на ринок нових продуктів та технологій. 25 найбільших університетів США мають наукові парки. Концепцію створення парків вперше було реалізовано в Каліфорнії в 1950-х рр..

Більшість технопарків США мають технологічні бізнес-інкубатори, які не тільки створюють нові підприємства, але й є фактично ініціатором розвитку регіонів. Це дуже вдала форма підтримки малого і середнього підприємництва. За останні 10 років в США відбулося значне зростання з декількох десятків до шестисот інкубаторів. Всього в світі налічується близько 2000 бізнес-інкубаторів. Технопарки можуть діяти не тільки тимчасово, але й постійно. При цьому технологічні бізнес-інкубатори є складовою технопарку.

 

БІЛЕТ №7

ЖКГ: нпа органи.

Основні НПА:

ü Житловий кодекс України,

ü ЗУ Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014роки,

ü ЗУ Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва,

ü УПУ Про затвердження положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

ü ПКМУ Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Облаштування багатоквартирних будинків сучасними засобами обліку і регулювання води та теплової енергії»,

ü ПКМУ Про затвердження Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов,

ü Меморандум про розуміння між Програмою розвитку ООН і Міністерством житлово-комунального господарства України

Органи

Державно-управлінські повноваження Кабінету Міністрів України щодо здійснення нормативно-правового регулювання у сфері житлово-комунального господарства закріплені за цим органом виконавчої влади ст.8 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Так, згідно вказаної статті Кабінет Міністрів України уповноважений розробляти і затверджувати стандарти, норми, нормативи, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну регіональну політику, державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства, а також забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Одним із основних завдань є: Забезпечення формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства;

КМДА:

Департамент житлово-комунальної інфраструктури

Управління житлово-комунального господарства. Основні функції структурного підрозділу:

ü забезпечення на території району реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, насамперед щодо організації і здійснення заходів з його реформування та здійснення керівництва та координації діяльності у сфері житлово-комунального господарства району;

ü аналіз стану житлово-комунального господарства району та підготовка пропозицій до проекту місцевого бюджету щодо фінансування районних програм розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою району;

ü організація виконання державних програм, розроблення і реалізація місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства, подання пропозицій до проектів місцевих програм соціально-економічного розвитку району щодо поліпшення комунального обслуговування населення та благоустрою території району, охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

ü забезпечення додержання підприємствами, установами та організаціями району, що надають житлово-комунальні послуги, вимог нормативно-правових актів з питань житлово-комунального господарства району;

ü забезпечення організації обслуговування населення району підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства;

ü здійснення контролю за додержанням правил комунального обслуговування та благоустрою території району, тощо.

 

Нова фірма.

. Промислова політика повинна трансформуватися в політику конкурентоздатною. Треба створювати нові технології і при цьому ця політика повинна здійснюватися як національна політика – промислова політика. Ця політика повинна здійснюватися спільно державою і бізнесом.

В держбюджеті (особливо в промисловій політиці) відбулося скорочення інвестиційних витрат та витрат на інновації. Порівняти розмір таких витрат у відсотках до розміру всього держбюджету.

Можна казати про скорочення держбюджету лише тоді, коли доходи перевищуватимуть видатки. Треба:

1) провести політику, спрямовану на підтримку конкурентоспроможних підприємств і при цьому звільнятися від неконкурентноздатних підприємств – банкрутів;

2) неухильно проводити антимонопольну політику і уникати при цьому штучної підтримки окремих груп виробників;

3) підтримка та поширення нових конкурентних переваг тих підприємств, які орієнтовані на використанні інновацій, створенні підприємств, які орієнтовані на використанні інновацій, створенні високотехнологічних продуктів та власних брендів.

На основі цього можна казати про створення нової організаційної форми «Нова фірма». Ця форма має мати наступні риси:

· людський капітал повинен виступати основним елементом активів;

· гнучкі контракти із співробітниками, структурними підрозділами, партнерами по бізнесу;

· переважання у бізнесі патентів, бізнес-угод, ноу-хау.

Для створення «Нової фірми» необхідно:

· сучасний підприємницький прошарок;

· сучасне конкурентне середовище;

· реальна державна підтримка;

· діюча фінансово-банківська система;

· ефективний фондовий ринок;

· налагоджений інвестиційний процес.

Україна готова формувати «нові» сценарії. Для цього необхідна висока конкурентоздатність і стабільне економічне зростання визначних факторів, таких як технологічне передбачення. Необхідність технологічного передбачення обумовлена тим, що відбувається збільшення масштабів світової економічної глобалізації, новими суспільними процесами, а також потребами приватного сектору.

Все це вимагає прискорення технологічних змін, зменшення економічних ризиків, а також оптимального використання наявних фінансових ресурсів.

 

БІЛЕТ №8

1 нормативно-правове забезпечення здійснення держ управління транспортом.В основі НП бази є КУ.Поруч із Конституцією стоять такі закони:

«Про транспорт» 1994

• «Про трубопровідний транспорт» 1996
• «Про залізничний транспорт» 1996
• «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період»
• «Про автомобільний транспорт» 2001
• «Про державну спеціальну службу транспорту» 2004
• «Про міський електричний транспорт» 2004
• «Про транспортно-експедиторську діяльність»
• «Про обов’язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
• «Про комплексну програму затвердження» 2002
• «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»
• «Про концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг»
• «Про телекомунікації» 2003
• «Про поштовий зв'язок» 2001
• «Про радіочастотний ресурс України»

Міжнародний рівень:

• Угода Про міжнародний повітряний транспорт ІКАО 1944
• Угода Про порядок узгодження політики у визначенні транспортних тарифів (в рамках СНД) 1997
• Угода Про взаємодію держав-учасниць СНД щодо узгодження механізму оподаткування на залізничному транспорті
• Угода Про затвердження міжнародної сертифікації завантаження транспортних засобів на території учасниць СНД 2004
• Угод Про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів 1997
• Міжнародна конвенція Про зв’язку 1987
• Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язку 1992

Завдання державного управління визначено в ст.3 ЗУ «Про транспорт». Як випливає із цієї статті, державне управління у сфері транспорту має забезпечувати:

· своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

· захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

· безпечне функціонування транспорту;

· додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

· захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

· створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

· обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

· координацію роботи різних видів транспорту;

· ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

· охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

БІЛЕТ №9

 

БІЛЕТ 11

 

1. Охарактеризуйте систему будівельних заощаджень в зарубіжних країнахСистема будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних кас – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих кас формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:

• накопичення будівельних заощаджень;
• кредитування.

Система будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.

 

2. НПА і система органів в сфері інновацій (на 2014 р.)НПА:
1. ГКУ (16.01.2003) - глава 34, яка регулює інноваційну діяльність. ГКУ містить визначення інноваційної діяльності (ст.325), визначає її види (ст.327), форми інвестування в інновації (ст.326), шляхи та форми державного регулювання (ст.328) та систему державних гарантій інноваційної діяльності (ст.329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст.330). 2. ЦКУ (16.01.2003) - ЦКУ прямо не регулює інноваційну чи інвестиційну діяльність, на відміну від ГКУ, проте Глава 62 "Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт" регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів.

3. ЗУ «Про інноваційну діяльність» (04.07.2002) - Закон забезпечує правове регулювання інноваційної діяльності, зокрема: дає визначення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підприємства, об'єктів інноваційної діяльності – ст.1,4,5,14-16), закріплює принципи державної політики у сфері інноваційної діяльності (ст.3), основні засади державного регулювання в цій сфері (ст.6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (ст.12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (ст.17-22)

4. ЗУ «Про наукову і наукову-технічну діяльність» (13.12.1991) - Даний НПА містить положення, згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст.1)

5. ЗУ «Про наукову і науково-технічну експертизу» (10.02.1995) - Закон визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів.

6. ЗУ «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (16.07.1999) - Регулює особливість здійснення інноваційної діяльності шляхом визначення правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму такої діяльності щодо зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності, до яких належать: "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м.Київ), "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона" (м.Київ) та ряд інших технологічних парків.

7. ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (08.07.2011) - Закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (ст.2), їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування (ст.4,5), експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу (ст.7)

8. ЗУ «Про науковий парк «Київська політехніка»» (22.12.2006) - Даний закон спрямований на регулювання правових, економічних, організаційних відносин, що пов'язані з створенням і функціонуванням наукового парку "Київська політехніка"

9. ПВРУ «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (13.07.99) - В даній Концепції визнається виключна значущість інноваційного шляху розвитку економіки України, визначаються його головні цілі, пріоритетні напрями, комплекс стимулюючих та організаційно-управлінських заходів.

Органи:

Верховна Рада України ухвалює закони та постанови, в яких визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної сфери, затверджує пріоритетні напрями розвитку науки та техніки, перелік національних науково-технічних програм, створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері, установлює обсяги бюджетного фінансування національних науково-технічних програм, розміри відрахувань до Державного інноваційного та інших фондів. Для вирішення питань формування науково-технічної політики при Верховній Раді України створено комітет з питань науки та народної освіти.

Кабінет Міністрів України координує роботу органів державної виконавчої влади з реалізації науково-технічної політики. Кабінет Міністрів України розробляє постанови, спрямовані на створення, на підставі чинного законодавства, економічних, правових і організаційних механізмів, що стимулюють діяльність усіх організаційно-правових форм підприємництва щодо прискорення НТП. Кабінет Міністрів України організує розробку національних та державних науково-технічних програм, створює органи управління та механізм реалізації програм, контролює виконання, розподіляє кошти бюджету, визначає порядок формування й використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій) До основних завдань Держінвестицій належить : участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності та створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій) До основних завдань Держінвестицій належить : участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності та створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності

3. Специфіка реформування ЖКГ у Сх.НімеччиніПередумови реформування ЖКГ в Німеччині:

- поганий технічний стан внутрішньо-будівельної і комунальної інфраструктури

- недоступність інформації про технічний стан інфраструктури

- система тарифного ціноутворення не дозволяла покривати витрати

- низька якість житлово-комунальних послуг

- розрахунок комунальних послуг здійснювався за нормативне споживання, а не на підставі приладів обліку

Цілі щодо реформування ЖКГ в Німеччині:

• забезпечення підвищення ліквідності підприємства за рахунок здійснення контролю платежів, точного розрахунку споживання

• прозорість та ефективність фінансових потоків на підприємстві

• скорочення витрат, підвищення якості обслуговування

• ведення клієнтської бази

Державні субсидії в Німеччині:

- пряме надання субсидій (адресні) – для населення, що мешкає в державному житловому фонді

- надання субсидій через комунальні підприємства (для товариства працівників у будівництві)

Субсидії не надавались власникам приватних будинків

Основні напрями реформування ЖКГ:

- демонополізація і акціонування над регіональних постачальників послуг

- модернізація комунальної інфраструктури і житлового фонду

- вдосконалення ціноутворення

Заходи щодо реалізації реформування ЖКГ:

• приватизація житлового фонду:

- створення індивідуальної приватної власності

- мобілізація приватної ініціативи і відповідальності

- залучення грошових коштів для модернізації житла

• демонополізація і акціонування підприємств

• підвищення ефективності комунальних підприємств

 

БІЛЕТ 14

1. Державне управління у сфері підприємництва.
Підприємництво сучасного типу має такі особливості:

• зростання ролі інформаційних ресурсів;
• виникнення і розвиток у межах великої корпорації внутрішнього підприємництва як особливої форми інноваційного типу;
• формування ризикового підприємництва;
• створення різноманітних підприємницьких структур;
• розширення кредитно-фінансової сфери;
• розвиток корпоративного бізнесу.

 

Умови успішності діяльності підприємництва:

• стабільна національна кредитно-грошова система;
• пільгова система оподаткування;
• державна підтримка підприємництва у галузі матеріального і фінансового забезпечення;
• правова захищеність підприємництва;
• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами в сфері управління.

 

Політика в сфері підприємницької діяльності. Складові:

• державне регулювання всіх процесів підприємницького середовища, а саме політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика, інститут банкрутства суб'єктів підприємництва;
• державна система підтримки підприємництва (частка державного сектору: Україна – менше 10%, США – 10%, Німеччина – 20%, Франція – 40%, Швеція – 50%, Данія – 60%. Частка державного і недержавного сектору економіки не впливає на розвиток економіки країни).

 

Завдання для формування ефективно-господарюючих приватних власників:

1. Приватизація великих підприємств стратегічних галузей – проводити лише за індивідуальними планами.

2. Організовувати масовий розпродаж об’єктів, які не мають стратегічного значення для держави.

 2. Загальна характеристика державної політики у паливно-енергетичній сфері.
 Забезпечення сталого розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) є необхідною передумовою відродження національної економіки і особливо важливе на етапі її входження до світового економічного простору, оскільки від стану ПЕК значною мірою залежить ступінь економічної та політичної незалежності держави.
За цих умов, необхідною є розробка довгострокової Концепції державної енергетичної політики України, зорієнтованої на: подолання кризових явищ в енергетиці; підвищення рівня енергетичної безпеки України в умовах переходу до сталого розвитку; визначення базових орієнтирів для формування довгострокових завдань розвитку ПЕК.
Постанова КМ від 17.02.1995 р. №125 «Про затвердження національних програм нафта і газ України до 2011 р.» Програма не передбачає зменшення імпорту російських енергоносіїв протягом найближчих 20 років. По цій програмі планувалося постійне ввезення нафти 40 млн тонн і 150 млрд кубометрів газу. Кучма підписав угоду «Про самозабезпечення України сибірською нафтою, обсягом 20 млн тонн на рік за рахунок відновлення недіючих свердловин, що вийшли з ладу в Тюмені. На той час Україна потребувала 5 млн тонн нафти, тобто для того, щоб наладити виготовлення 20 млн тонн нафти, потрібно було мати в 4 рази більше свердловин та працівників. Угода не мала розвитку. У національній програмі було закладено обсяг видобутку запасів сировини на рівні 5% від рівня виявлених на той час, тоді як на той час вже мали 1 млрд вітчизняних запасів. Росія обіцяла продавати газ не за світовими цінами. Росія не виконала свою обіцянку. На сьогоднішній день Основними документами що мыстять основын напрями державної політики у сфері ПЕК є:

1. Концепції реформування вугільної галузі від 14 травня 20082. Програма "Українське вугілля" від 19 вересня 20013. Концепції розвитку вугільної промисловості 4. Проект концепції державної енергетичної політики
Пріоритетні завдання державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки в Україні:
1. Реалізація енергоефективних інвестиційних проектів, спрямованих на скорочення енергетичних ресурсів, а саме: збільшенням видобуванням власних паливно-енергетичних ресурсів (нафта, газ, вугілля). Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.
2. Приведення цін і тарифів на енергоносії до відповідного рівня.
3. Інтеграція об’єднаної енергетичної системи України до трансєвропейської.
4. Створення сучасного нафтопереробного виробництва з глибокою переробкою нафти. Зменшення енергетичної залежності України. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.

3. Сутність та принципи сучасної державної економічної політики.
Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює.
Державне регулювання є складовою економічної політики. Обумовлюється питомою вагою позитивного і нормативного компонентів.
Економічна політика – це концентрована науково-обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого управління функціональним розвитком економіки на макро і мікро рівні з метою забезпечення загального розвитку в країні.
Економічну політику формують певні політичні суб'єкти:
1) носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.);
2) носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть участі в розробленні економічної політики .але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання).
Основні умови реалізації економічної політики:
• рівень пізнання суспільством економічних законів;
• завдання і цілі, які ставить держава;
• конкретні форми реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкове саморегулювання або державне регулювання);
• етап, на якому перебуває країна;
• специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;
Загальні принципи економічної політики:
• науковість;
• комплексність;
• реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;
• конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;
• альтернативності;
• чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму форм і методів її досягнення.

4. Актуальні проблеми, пов’язані з світовою глобальною трансформацією.

1. Перерозподіл владних повноважень з національного до транснаціонального рівня
2. Поява нових субєктів влади : держави, міжнародні регулятивні органи, неформальні центри впливу з високим рівнем компетенціі
3. Криза культурно ідеологічних та практичних основ державності
4. Феномен краіни системи
5. Деформалізація влади та зниження ролі публічноі влади
6. Створення новоі соціальноі спільноти глобальноі півночі яка розбігається з глобальним півднем
7. Зрощення політичних, економічнихфункцій
8. Просторова локалізація різних видів господарськоі діяльності, поява новоі форми світового поділу праці. Перерозподіл світового доходу
9. Розвиток транснаціональних мереж співробітництва

5. Загальна характеристика Угоди про технічні бар’єри в торгівлі.
Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення перетворення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжнародно визнаних нормативів.
Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і примусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямована на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно узгодженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармонізації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).
В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вживається щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне термін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).
Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики продукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.
Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих товарів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.
Технічні правила повинні відповідати таким умовам: o застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;
o застосовувати до імпортованих товарів принцип національного режиму;
o формуватися і використовуватися способом, який не створює непотрібних перешкод для торгівлі;
o базуватися на науковій інформації.
В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть міжнародні стандарти як основу для національних стандартів. Міжнародні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компетентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на кліматичні, географічні та технічні чинники.
Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базуються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідомлення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організації торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам експорту прокоментувати проекти стандартів (draft Standards) і сприятиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.
Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випадках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.
Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.
Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й органи місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею порядку.
Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах.

 

Білет 16
1. НПА і органи в сфері промисловості.

НПА:

1. Конституція України від 28.06.1996 ст. 13. Стаття вказує на промисловий потенціал країни, права громадян щодо користування природними ресурсами 

2. Гірничий закон України Верховна Рада України; Закон від 06.10.1999 Закон регулює питання проведення гірничих робіт, забезпечення захисту гірничих підприємств та установ.

3. ЗУ «Про державну підтримку суднобудівної промисловості України» від 23.12.1997 р Закон сприяє залученню іноземних інвестицій, а також розвитку потенціалу суднобудівної промисловості в Україні.

4. ЗУ « Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними » від 19.11.1997 Закон передбачає функції, організаційно-правові основи органів виконавчої влади у сфері видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

5. ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р В законі розкриваються питання охорони промислових зразків, їх патентування, та державне регулювання в даній сфері промисловості. А також організаційно-правові засади охорони прав на промислові зразки.

6. ЗУ «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.1999 р Положення закону вказують на спрямоване використання виробничого, науково-технічного потенціалу вітчизняного суднобудування, створення сприятливих умов для залучення інвестицій.

7. Кабінет Міністрів України; Розпорядження від 17.07.2013 № 603-р Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року Метою Програми є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування промислового сектору економіки України шляхом розроблення організаційно-економічного механізму та залучення ресурсів для реалізації завдань структурно-технологічної модернізації вітчизняної промисловості у напрямі збільшення частки високотехнологічних видів діяльності в обсягах виробництва та експорту, задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції власного виробництва, зростання зайнятості та підвищення завдяки цьому добробуту населення.

 

Органи:

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Міністерство промислової політики України

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України

2. Передумови "нової економіки"

Передумови переходу до нової економіки (НЕ)

глобалізація ринків

посилення капіталу

поява нового інформаційного простору як єдиної комунікаційної мережі

«Нова економіка» формується на базі інтелектуалізації виробництва та усього господарського життя. Під інтелектуалізацією виробництва розуміється зростання частки інтелектуальної (розумової) праці в сукупному її масштабі. Це знаходить свій вияв, по-перше, у чисельному зростанні прошарку інтелігенції, тобто людей, які професійно займаються розумовою працею. Це інженери, техніки, менеджери, науковці та ін. По-друге, це зростання компоненти розумової, творчої праці на майже всіх робочих місцях, збільшення її внеску до складу доданої вартості.

«Нова економіка» безпосередньо пов’язана з інноваціями. Інновації складають серцевину «нової економіки», її глибинну сутність. Цілком логічною виглядає існуюча характеристика останньої як безперервного потоку інновацій. Саме вони ведуть до виникнення і розбудови «нової економіки». Сьогодні у світі домінує інноваційний тип економічного зростання. Інновації є не лише підставою для формування конкурентоспроможності країн та регіонів, а й визначають їх місце у світовій ієрархії.

Інновації виступають основним ресурсом та рушієм сучасного соціально-економічного поступу. За вдалим виразом російського науковця Н. Іванової, інновації – це «матеріалізовані наукові та технічні ідеї» [2, с. 207-211]. Мова йде про відкриття, які знайшли своє застосування на практиці: у сфері виробництва, обміну, споживання та управління господарськими одиницями. Це фактично комерціалізовані знання, які дають можливість раціоналізувати технологічні та господарські процеси, підвищити ефективність використання наявних ресурсів і таким чином досягти кращого економічного результату. Якщо для етапу індустріального розвитку характернее лідерство фактору капіталу, то для сучасного, постіндустріального – наукового знання. Сьогодні саме знання стає основним джерелом розвитку та багатства як для окремих людей, підприємств, регіонів, так і для країни в цілому.

3. Адміністративно-правові заходи в сфері підприємництва

Під підприємницькою діяльністю як об’єктом адміністративно-правового регулювання, розуміється, складна система суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією компетентними органами держави функцій і повноважень щодо забезпечення можливості здійснення суб’єктами господарювання самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Основні функції держави щодо адміністративно-правового впливу на підприємницьку діяльність здійснюються з метою: а) створення всіх необхідних передумов для постійного врахування підприємництва як об’єкта адміністративно-правового регулювання в процесі формування і реалізації єдиної державної економічної політики; б) збереження контролюючого та регулюючого впливу держави на розвиток сфери підприємництва.

    Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється різними способами. Нормативні правові акти передбачають використання для цієї мети таких інструментів:

1) норми, нормативи (наприклад, норми амортизаційних відрахувань);

2) ліміти (наприклад, викидів забруднюючих речовин у природне середовище);

3) розміри ставок податків, інших обов’язкових платежів;

4) квоти (наприклад, при експорті товарів);

5) коефіцієнти (наприклад, зміна регульованих цін або тарифів);

6) резерви (наприклад, встановлення сум, що резервуються комерційними банками);

7) розміри капіталів і фондів (наприклад, установлення мінімального розміру статутного капіталу).

    У статті 12 Господарського кодексу України, що визначає засоби державного регулювання господарської діяльності, вказується, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської-діяльності.[2]

    Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

1) державне замовлення, державне завдання;

2) ліцензування, патентування і квотування;

3) сертифікація та стандартизація;

4) застосування нормативів та лімітів;

5) регулювання цін і тарифів;

6) надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

7) надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

4. Угоди СОТ про субсидії і компенсаційні заходи.

У 90-х роках XX ст. в ході Уругвайського раунду переговорів щодо створен СОТ було розроблено окрему Угоду про субсидії та компенсаційні заходи, яка регулювала питання державної підтримки вітчизняного виробника. Угодою заборонялося надавати експортні субсидії виробникам, а також вводилися суттєві обмеження щодо внутрішньої підтримки підприємств. Проте Угодою дозволяється використання національними урядами субсидій на розбудову інфраструктури, впровадження систем охорони довкілля, підтримку депресивних регіонів, тобто неадресних субсидій, що сприяють зростанню конкурентоспроможності економіки в цілому і при цьому не спотворюють конкуренції на внутрішньому та міжнародному рівнях.

Тому застосування субсидій на промислові товари регулюється Угодою СОТ про субсидії і компенсаційні заходи. В даній угоді визначається право урядів використовувати субсидії для досягнення різноманітних цілей внутрішньої політики, однак обмежується їх право надавати субсидії, що мають значний деформуючий вплив н внутрішню та міжнародну торгівлю. Правила, викладені в Угоді є комплексними і стосуються як правил субсидування, так і процедури застосування компенсаційних мит. Згідно цієї Угоди субсидією є: фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом. можна назвати три основні ознаки, одночасне поєднання яких визначає наявність субсидії:

· це фіксоване сприяння (або внесок);

· надається урядом або будь-яким державним органом на території члена СОТ;

· має становити вигоду.

Дає визначення субсидії та встановлює критерії надання адресних субсидій.

Містить переліки;

· заборонених субсидій — субсидій, зумовлених показниками експорту та використанням вітчизняних

товарів на перевагу імпортованим;

· субсидій, що дають підставу для вжиття заходів — у разі, якщо субсидії завдають шкоди галузі виробництва іншого члена СОТ, серйозної шкоди інтересам інших членів СОТ, зводять нанівець або зменшують переваги, набуті членами СОТ згідно ГАТТ; визначаються критерії наявності серйозної шкоди;

· субсидій, що не дають підстав для вжиття заходів, включаючи неадресні субсидії, адресних субсидій, що надаються з дотриманням визначених умов щодо обсягу та напрямів використання, в науково-дослідній діяльності, для допомоги неблагополучним регіонам у рамках загального регіонального розвитку, сприяння у прискореній адаптації до нових вимог до охорони довкілля.

Встановлює засоби правового захисту у випадку застосування заборонених субсидій або субсидій, що обмежуються, з використанням Органу врегулювання спорів.

Встановлює порядок застосування компенсаційного мита, включаючи порядок проведення відповідних розслідувань, збору доказів, розрахунку обсягів субсидії, обчислення розміру шкоди, вжиття тимчасових заходів тощо.

Встановлює спеціальний і диференційований режим стосовно країн, що розвиваються, виходячи з визнання, ще субсидії можуть відігравати важливу роль у програмах економічного розвитку цих країн.

Встановлює порядок стосовно країн з перехідною економікою, згідно з яким вони можуть застосовувати програми та заходи, необхідні для такого переходу — з семирічним терміном від дати набуття чинності Угодою про скасування заборонених видів субсидій. Крім того надається пільговий режим (наближений до країн, що розвиваються) застосування субсидій, що звичайно обмежуються.

5. Принципи в сфері транспортної політики.

Основні принципи реформування системи управління транспортом:

- розмежування функцій державного управління та управління підприємствами транспортної сфери

- розмежування виробничих та регулятивно-контрольних функцій

 

Про схвалення Транспортної стратегії України на період до 2020 року

Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія від 20.10.2010 № 2174-р

Стратегія ґрунтується на дотриманні таких основних принципів:

забезпечення доступності транспортних послуг для всіх верств населення, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями, малозабезпечених громадян; узгодження планів розвитку транспортної інфраструктури з генеральною схемою планування території України, планами використання земельних ресурсів; реалізація жорсткої антимонопольної політики; лібералізація ціноутворення на ринку транспортних послуг; функціонування транспортних підприємств на засадах самоокупності; концентрація фінансових ресурсів на виконанні основних завдань розвитку галузі транспорту; компенсація з державного та місцевих бюджетів витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян; забезпечення екологічної безпеки, обов'язкового дотримання екологічних стандартів і нормативів під час провадження діяльності у галузі транспорту; стимулювання розвитку енергозберігаючих і екологічно безпечних видів транспорту.

 

 

БІЛЕТ 18

Функції ДРЕ   

1. Забезпечення правової бази та громадського порядку.
2. Захист конкуренції.
3. Інші. Перерозподіл доходу і багатства. Коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості та інфляції). Стимулювання економічного розвитку.
Функції державного регулювання економіки – напрями впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національно-економічної політики.

           

БІЛЕТ 19

1. А ктуальні проблеми глобальноії трансформаціі :

1. Перерозподіл владних повноважень з національного до транснаціонального рівня
2. Поява нових субєктів влади : держави, міжнародні регулятивні органи, неформальні центри впливу з високим рівнем компетенціі
3. Криза культурно ідеологічних та практичних основ державності
4. Феномен краіни системи
5. Деформалізація влади та зниження ролі публічноі влади
6. Створення новоі соціальноі спільноти глобальноі півночі яка розбігається з глобальним півднем
7. Зрощення політичних, економічнихфункцій
8. Просторова локалізація різних видів господарськоі діяльності, поява новоі форми світового поділу праці. Перерозподіл світового доходу
9. Розвиток транснаціональних мереж співробітництва
2.Д ержавна економічна політика цілі , теоріі

Цілі: глобальні, основні та поточні.

Глобальні. Віддзеркалюють найважливіші інтереси суспільства та розраховані на більш довгу перспективу реалізації (питання соціальної справедливості).

Основні. Розв’язують цілий комплекс проблем і допомагають вирішити глобальні цілі. Розраховані на вирішення проблем за 5-10 років.

Поточні. Мають напрям удосконалення одного аспекту економічного процесу і потребують економічного втручання (підвищення пенсій, заробітної плати).

.Теорії:

1. Інституціоналізм. Розглядає державну економічну політику як інститут.

2. Концепція політичного процесу.

3. Теорія груп. Групова боротьба, при цьому визначається економічна політика.

4. Теорія раціоналізму. Базування на розробленні новітніх технологій управління.

5. Теорія гри. Вибір у конкурентній боротьбі двох най конкурентніших сторін.

6. Теорія суспільного вибору – як результат діяльності окремих видів індивідів, які виходять із своїх власних інтересів і приймають відповідні рішення.

7. Теорія відкритих систем. Державно-економічна політика, як наслідок відповіді політичної системи на потреби відповідних структур.

 

БІЛЕТ 21

1. Органи на іх повноваження в сфе рі підприємницькоі діяльності

Верховна Рада України До повноважень Верховної Ради України належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної
діяльності на території України  

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996

НКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань:

1) розробляє програми розвитку фондового ринку, які затверджуються Президентом України;

2) бере участь у розробленні та вносить у встановленому порядку на розгляд проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку та корпоративного управління;

18) роз'яснює порядок застосування законодавства про цінні папери та акціонерні товариства, здійснює офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів;

19) визначає порядок ведення та веде реєстр саморегулівних організацій, які об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів;

20) встановлює зразок та видає свідоцтво про реєстрацію об'єднання професійних учасників фондового ринку як саморегулівної організації;

Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва Положення Про Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, затверджений Указом Президента України від 25.05.2000 р. № 721.

Повноваження Держкомітету:

- участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

- координація діяльності органів виконавчої влади, пов’я­заної з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

- сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Антимонопольний комітет ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р.

Антимонопольний комітет України має
такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими
заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами,
перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки
щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції;

 4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи
влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю щодо
дотримання ними вимог законодавства про захист економічної
конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і
справами про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

 

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»
від 16.04.1991р. Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

- здійснює   оперативне  державне  регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до
законодавства України;

- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових,
антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування
відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних
заходів;

Уповноважені органи державного нагляду у сфері підприємництва ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»
від 11.09.2003 р

До повноважень уповноваженого органу щодо здійснення
державної регуляторної політики належать:
- підготовка та подання пропозицій щодо формування та
забезпечення здійснення державної регуляторної політики;

- проведення експертиз проектів законів України, інших
нормативно-правових актів, які регулюють господарські відносини та
адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими
органами державної влади та суб'єктами господарювання, надання
розробникам цих проектів пропозицій про їх вдосконалення
відповідно до принципів державної регуляторної політики;

- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов)

- Державна служба статистики України (контроль за цінами, моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку)

- Міністерство охорони здоров’я України (Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов)

- Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов)

- Державна регуляторна служба України

Інформаційна економіка – це тип сучасної економіки, у якій відбувається поширення інформаційної технології у сфері матеріального і нематеріального виробництва, перетворення інформації на один із найважливіших факторів соціально-економічного прогресу суспільства загалом і особи, зокрема.

Інформаці́йна еконо́міка (Information economy) . Інша назва мережна економіка. 1. Економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності.

2. Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв'язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів. Інформаційна економіка застосовується в поліграфії, в комп'ютеризованих технологіях.

БІЛЕТ 23.

БІЛЕТ 24

БІЛЕТ 25.

БІЛЕТ 27

Нпа та органи промисловісті

Органи промисловості:

1. Міністерство промислової політики України

2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі

3. Міністерство аграрної політики та продовольства України

4. Міністерство енергетики та вугільної промисловості

5. Міністерство інфраструктури України

6. Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

7. Державне агентство рибного господарства України

8. Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України

9. Державна інспекція України з контролю за цінами

 

НПА промисловості:

1. Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року: Концепція від 17.07.2013 № 603-р

2. Про охорону прав на промислові зразки: Закон від 15.12.1993 № 3688-XII

3. Земельний кодекс України: Закон від 25.10.2001 № 2768-III

4. Гірничий закон України: Закон від 06.10.1999 № 1127-XIV

5. Про торгово-промислові палати в Україні: Закон від 02.12.1997 № 671/97-ВР

6. Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів: Закон від 08.07.2011 № 3677-VI

7. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон від 14.02.1992 № 2114-XII

8. Про Державне агентство рибного господарства України: Положення від 16.04.2011 № 484/2011

9. Про насіння і садивний матеріал: Закон від 26.12.2002 № 411-IV

 

Мережа

Мережа – визначальна інформаційна форма в інформаційну епоху.

Мережа, як організаційна структура – це система взаємозалежних вузлів. Ця система може бути організована ієрархічно, але при цьому вона не має центра. Відносини між вузлами асиметричні, всі вузли необхідні для функціонування мережі для циркуляції грошей, інформації, технологій, товарів, чи послуг у всій мережі. Той вузол, який знаходиться в мережі – обов’язково збільшує свої прибутки.

Мережа – це тип організації, що забезпечує невпинну адаптацію і максимальну гнучкість, що необхідно для глобальної взаємозв’язаної економіки. Вона забезпечує це за допомогою економічних заходів, що змінюються і технологій, які постійно обновлюються, а також значною кількістю стратегій.

Міцність мереж в їх гнучкості, децентрованості, варіативній геометрії, що дозволяє пристосовуватися до нових задач і не руйнувати при цьому основних організаційних правил, і не змінювати орієнтири. Мережа, яка ґрунтується на нових інформаційних і комунікаційних технологіях є водночас і центрованою і децентрованою, вона може забезпечувати координацію, при цьому не маючі центра.

Концентрація капіталу супроводжується децентралізацією організацій. Великі багатонаціональні корпорації функціонують як децентралізовані мережі. Крім того, мережі можуть убути такими, які пов’язують корпорацію з дочірніми малими і середніми компаніями. Або мережі, які ситуативно, у зв’язку із спеціальними цілями і задачами поєднують у великі корпорації в особливих просторово-часових межах.

Всі мережі розвиваються завдяки постійній перебудові. Ця перебудова іноді призводить до радикальної зміни структури, складу і цілей. Корпорації часто забувають про людський фактор, який не здатний швидко орієнтуватися, переходити з одного стану в інший.

 

БІЛЕТ 28

1. Умови успішності діяльності підприємництва:

1. стабільна національна кредитно-грошова система;

2. пільгова система оподаткування;

3. державна підтримка підприємництва у галузі матеріального і фінансового забезпечення;

4. правова захищеність підприємництва;

5. ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

6. спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами в сфері управління.

 

Підприємництво сучасного типу має такі особливості:

• зростання ролі інформаційних ресурсів;
• виникнення і розвиток у межах великої корпорації внутрішнього підприємництва як особливої форми інноваційного типу;
• формування ризикового підприємництва;
• створення різноманітних підприємницьких структур;
• розширення кредитно-фінансової сфери;
• розвиток корпоративного бізнесу.

Політика в сфері підприємницької діяльності. Складові:

• державне регулювання всіх процесів підприємницького середовища, а саме політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика, інститут банкрутства суб'єктів підприємництва;
• державна система підтримки підприємництва (частка державного сектору: Україна – менше 10%, США – 10%, Німеччина – 20%, Франція – 40%, Швеція – 50%, Данія – 60%. Частка державного і недержавного сектору економіки не впливає на розвиток економіки країни).

 

2. Передумови "нової економіки"

Передумови переходу до нової економіки (НЕ)

глобалізація ринків

посилення капіталу

поява нового інформаційного простору як єдиної комунікаційної мережі

«Нова економіка» формується на базі інтелектуалізації виробництва та усього господарського життя. Під інтелектуалізацією виробництва розуміється зростання частки інтелектуальної (розумової) праці в сукупному її масштабі. Це знаходить свій вияв, по-перше, у чисельному зростанні прошарку інтелігенції, тобто людей, які професійно займаються розумовою працею. Це інженери, техніки, менеджери, науковці та ін. По-друге, це зростання компоненти розумової, творчої праці на майже всіх робочих місцях, збільшення її внеску до складу доданої вартості.

«Нова економіка» безпосередньо пов’язана з інноваціями. Інновації складають серцевину «нової економіки», її глибинну сутність. Цілком логічною виглядає існуюча характеристика останньої як безперервного потоку інновацій. Саме вони ведуть до виникнення і розбудови «нової економіки». Сьогодні у світі домінує інноваційний тип економічного зростання. Інновації є не лише підставою для формування конкурентоспроможності країн та регіонів, а й визначають їх місце у світовій ієрархії.

Інновації виступають основним ресурсом та рушієм сучасного соціально-економічного поступу. За вдалим виразом російського науковця Н. Іванової, інновації – це «матеріалізовані наукові та технічні ідеї» [2, с. 207-211]. Мова йде про відкриття, які знайшли своє застосування на практиці: у сфері виробництва, обміну, споживання та управління господарськими одиницями. Це фактично комерціалізовані знання, які дають можливість раціоналізувати технологічні та господарські процеси, підвищити ефективність використання наявних ресурсів і таким чином досягти кращого економічного результату. Якщо для етапу індустріального розвитку характернее лідерство фактору капіталу, то для сучасного, постіндустріального – наукового знання. Сьогодні саме знання стає основним джерелом розвитку та багатства як для окремих людей, підприємств, регіонів, так і для країни в цілому.

.

Будівельні заощадження,типи

Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних каст – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих каст формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.

 

Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:

· накопичення будівельних заощаджень;

· кредитування.

 

За типами с истема будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.

 

БІЛЕТ 28 другий

БІЛЕТ 29

1.Формування і реалізація державної економічної політики.

Економічна політика- концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого керування функціональним розвитком економіки на макро і макрорівні з метою забезпечення добробуту в державі. Формують економічну політику суспільні суб’єкти – це носії економічної політики і носії впливу на економічну політику. Економічна політика в організаційному напрямку складається з юридичних законів та економічних програм Формування й реалізація державної економічної політики зазвичай здійснюються в чотири етапи; цей процес іще називають політичним циклом:1 етап— визначення суспільних проблем і цілей політики (ініціювання політики).2 етап— розроблення й легітимація державної економічної політики (формування політики).3 етап — здійснення та моніторинг державної економічної політики (здійснення політики).4 етап — оцінювання і регулювання державної економічної політики (оцінка політики).

Якщо розглядати даний процес з погляду взаємозв'язку між суспільними проблемами і державою, то на першому етапі реалізації економічної політики держава повинна визначити ці проблеми (проблеми для держави), на другому етапі — розробити стратегію і план їх розв'язання, а також законодавчо закріпити (легітимувати) політику, на третьому етапі — вжити заходів щодо розв'язання цих проблем (держава для проблем), а на прикінцевому етапі — оцінити результати і накреслити план своїх майбутніх дій (програма для держави).

 

 

БІЛЕТ№30

Н.п.а та органи у фері ПЕК

1. Закон України "Про державні цільові програми" від 18.03.2004 №1621-IV Цей закон встановлє комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць,

2. Закон України "Про нафту і газ" від 12.07.2001 №2665-III Цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України та регулює відносини, пов'язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки

3. Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 №2711-IV Цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу

4. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 №1775-ІІІ Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування,

5. Закон України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 №575/97 – ВР Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії,

6. Закон України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-ІV Цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії

7. Закон України "Про енергозбереження" від 01.07.1994 №74/94 Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднань та організацій, розташованих на території України

8. Закон України "Про альтернативні джерела енергії" від 20.02.2003 №555-IV Цей Закон визначає правові, економічні, екологічні та організаційні засади використання альтернативних джерел енергії

10. Закон України "Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період » від 02.11.2006 № 307-V Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергоносіїв в особливий період підприємствами, установами та організаціями паливно-енергетичного комплексу

Органи:

1.Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Основними завданнями Міненерговугілля України є формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі. Відповідно до завдань:
1) визначає   пріоритетні   напрями   розвитку паливно-енергетичного комплексу; 2) забезпечує нормативно-правове регулювання у паливно-енергетичному комплексі; 3) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх
на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4) інформує та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у паливно-енергетичному комплексі; 2. Державне агентство з енергоефективн ості та енергозбереження України . Основними завданнями Держенергоефективності України є: реалізація державної політики у сферах ефективного
використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива; забезпечення збільшення частки відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в енергетичному балансі України.3.Державний комітет України з енергозбереження. Основними завданнями Держкоменергозбереження України є:проведення єдиної державної політики у сфері енергозбереження, розроблення механізму її реалізації; забезпечення переходу до масового застосування споживачами
приладів обліку споживання енергоресурсів участь у розробленні загальнодержавної енергетичної програми та програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, контроль за їх реалізацією в частині енергозбереження; здійснення заходів щодо підвищення енергоефективності в усіх
галузях народного господарства, соціальній сфері та побуті; забезпечення пріоритетності вимог енергозбереження у процесі господарської, управлінської та іншої діяльності, пов'язаної з
видобуванням, переробкою, транспортуванням, збереженням, виробленням та використанням паливно-енергетичних ресурсів;4.Державна служба геології та надр України. Основними завданнями Держгеонадр України є:
внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр; реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення
та раціонального використання надр. 5. Державна інспекція енергетичного нагляду України. Державна інспекція відповідно до завдань державного
нагляду в електроенергетиці: 1) проводить систематичну перевірку технічного стану об'єктів
електроенергетики та організації їх експлуатації, періодичний технічний огляд зазначених об'єктів згідно з Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж, здійснює контроль за
виконанням Правил улаштування електроустановок, за усуненням виявлених порушень вимог нормативно-правових актів з питань електроенергетики; 2) здійснює нагляд за наявністю, обліком та організацією виконання нормативно-правових актів з питань електроенергетики, а також за термінами виконання та якістю планово-запобіжних ремонтів об'єктів електроенергетики; 3) здійснює контроль за виконанням профілактичних заходів щодо запобігання аваріям і відмовам у роботі об'єктів електроенергетики;

 

Переваги та недоліки запровадження контрактних жилих заощаджень в заруб. Країнах

Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних каст – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих каст формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:

• накопичення будівельних заощаджень;
• кредитування.

Система будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.Контрактне фінансування – це спосіб фінансування житла. Існує у Чехії (32%), Словаччині (40%), Угорщині та Хорватії. Ця система подібна до німецької моделі, але у Польщі та Словенії вона утворюється на базі універсальних банків. У Росії законодавчо створені умови. Створені житлові та житлово-накопичувальні кооперативи (другий працює з різними будинками).

3. СОТ: сутність та задачі

СОТ – це міжнародна організація, заснована на Генеральній угоді з тарифів і торгівлі та являє собою об'єднання держав, спрямованих на підтримку норм міжнародної торгівлі.Лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню на підвищення добробуту людей.

СОТ – організація, під керівництвом якої відбувається нагляд:

• За імплементацією Генеральної угоди з тарифів та послуг, а також пов’язаних угод.
• Періодичний перегляд торгівельної політики членів-країн СОТ.
• Врегулювання торгівельних суперечок на основі правил, закладених до її правових норм.

Відповідає за впровадження як всіх багатосторонніх угод, так і угод з обмеженою кількістю учасників, а також тих, що будуть розроблятися в майбутньому державою-учасником.

Головною метою СОТ є створення ліберальної і відкритої торгівельної системи, згідно з якою підприємства країн-членів можуть конкурувати між собою, за умов чесної конкуренції та не дискримінації. Ця багатостороння угода ґрунтується на:

• Дотриманні відкритої та ліберальної торгівельної політики, дозволі країнам захищати власне виробництво від іноземної конкуренції за умов забезпечення застосування тарифів
• Передбаченні зменшення та скасування тарифів та інших бар’єрів торгівлі шляхом зменшення багатосторонніх перемовин, зменшені тарифи вносяться до розкладу поступок кожної країни. Ставки, наведені в них є зв’язаними ставками. Країни зобов’язані не підвищувати тарифи за межу зв’язаних ставок.
• Вимозі від країн здійснювати торгівельні операції, уникаючи дискримінації країн, з яких імпортується, або до яких експортуються товари. Це правило базується на принципі режиму найбільшого сприяння.

Відповідно до новоствореного правового порядку, виділялося три сфери торгівельних операцій:

• товари;
• послуги;
• інтелектуальна власність.

4. Передумови та цілі реформування ЖКГ в Сх НімеччиніНімецька. Східна Німеччина. Реформування почалося з 1990 р. і орієнтовано воно було на досягнення кількісних результатів і пріоритет надавався на масове будівництво житла. Належного ремонту не було. Більшість квартир перебувало у власності держави, або муніципалітету, деякі квартири перебували у власності товариств (товариства працівників з будівництва житла, як радянські кооперативи). Оплата поділялася за видом послуг (фіксована). Надавалися державні субсидії: 1) населенню, що мешкало в державному житловому фонді отримувало прямі субсидії (адресні); 2) товариства працівників з будівництва житла отримували субсидії через комунальні підприємства; 3) власникам приватних будинків субсидії не надавалися. Першим заходом для полегшення сфери стала відмова щодо надання субсидії через комунальну сферу (відмова від другого пункту, залишилося лише адресне субсидіювання), надавалися кредити, які використовувалися для модернізації сфери, реорганізація житлового фонду, житлові кооперативі перетворювалися у союзні особи, які були самостійними. Відбулося підвищення відповідальності житлових підприємств за несплату комунальних послуг. Сфера була передана у приватні руки, земля була передана до власності підприємств, були створені міські та комунальні компанії, створені ринкові умови для роботи комунальних компаній Міські комунальні компанії надають додаткові послуги (управління документацією та інше). Муніципалітети залучали інвесторів і продавати акції. Населення отримало конкуренцію.Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних каст – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих каст формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.

Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:

• накопичення будівельних заощаджень;
• кредитування.

5. Характеристика субсидій та компенсаційних заходів в сот

Багатостороння угода СОТ може надавати субсидії урядам. Україна також має право застосовувати субсидії у всіх сферах економіки, але тільки за умови дотримання усіх правил, встановлених угодою СОТ про субсидії та компенсаційні заходи та Угодою СОТ Про сільське господарство. Згідно з цією угодою, субсидії класифікуються наступним чином:

• експортні;
• зеленої скриньки;
• синьої скриньки;
• жовтої скриньки.

Експортні субсидії – це такі субсидії, які залежать від показників експорту, підлягають скороченню та скасуванню для всіх країн.

Субсидії зеленої скриньки – це субсидії, які не спричиняють або спричиняють мінімальне викривлення торгівлі та не надають підтримку для ціни виробника (маркетингові, наукові дослідження).

Субсидії синьої скриньки – це прямі платежі за програму скорочення виробництва. Не підлягають скороченню та/або скасуванню, як і субсидії зеленої скриньки.

Субсидії жовтої скриньки – це внутрішні субсидії, що викривляють торгівлю.

Згідно з Угодою Про субсидії і компенсаційні заходи існує 3 види промислових субсидій:

1. Субсидії, що не надають підстави для вжиття компенсаційних заходів (екологічні, наукові, дослідні заходи).
2. Заборонені субсидії – це експортні субсидії, які зумовлені переважним використання вітчизняних товарів на відміну від імпорту.
3. Інші види субсидій надають підставу для застосування компенсаційних заходів.

Компенсаційними заходами зокрема є: компенсаційне мито.

Під терміном "компенсаційне мито" розуміється особливе
мито, що стягується для нейтралізації субсидії, яка надається
прямо чи непрямо після виготовлення, виробництва або експорту
будь-якого товару

БІЛЕТ №2

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: