Правове забезпечення політики у сфері промисловості

Міністерство промислової політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну промислову політику.Свою діяльність здійснює відповідно до Положення «Про Міністерство промислової політики України», затвердженого Указом ПУ. Основними завданнями Мінпромполітики України є забезпечення формування та реалізація державної промислової політики, зокрема, у сферах машинобудування, машинобудування для агропромислового комплексу, хімічної, гірничо-металургійної, легкої, деревообробної промисловості та інших сферах промисловості відповідно до законів.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України)Основними завданнями Міненерговугілля України є: формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі.Міністерство економічного розвитку і торгівлі УкраїниПоложення затверджено Указом Президента України «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України».Основними завданнями Мінекономрозвитку України є:формування та забезпечення реалізації:- державної політики економічного і соціального розвитку;- державної цінової політики; - державної політики у сфері торгівлі;- державної регіональної політики;- державної політики у сфері державних закупівель, державного замовлення;- державної політики з питань економічного і соціального співробітництва України з ЄС;- єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економіку, співробітництва із СОТ;- державної політики у сфері співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та з питань залучення міжнародної технічної допомоги,тощо.формування державної політики:- з питань розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;- з питань державного експортного контролю;- у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектору економіки України);- з питань ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;

       Міністерство аграрної політики та продовольства України      Положення затверджено Указом Президента України «Про Міністерство аграрної політики та продовольства» України від 23.04.2011 року № 500   3. Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:

-      державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;

-      державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (далі - галузі агропромислового виробництва), інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу та сільськогосподарського машинобудування, сільськогосподарської дорадчої діяльності;

-      державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;

- державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів.

 

2.Нова економіка:основні напрями розвитку.

Основні напрями розвитку нової економіки:

1)феномен високотехнологічних компаній, що використовують інтернет як основний економічний ресурс

2)глобальний кластер економіки який виробляє програмне забезпечення або постачає новітні технології.

3)набір електронних практик, які спрямовані на створення нових моделей господарювання.

«Нова економіка» формується на базі інтелектуалізації виробництва та усього господарського життя. Під інтелектуалізацією виробництва розуміється зростання частки інтелектуальної (розумової) праці в сукупному її масштабі. Це знаходить свій вияв, по-перше, у чисельному зростанні прошарку інтелігенції, тобто людей, які професійно займаються розумовою працею. Це інженери, техніки, менеджери, науковці та ін. По-друге, це зростання компоненти розумової, творчої праці на майже всіх робочих місцях, збільшення її внеску до складу доданої вартості.

«Нова економіка» безпосередньо пов’язана з інноваціями. Інновації складають серцевину «нової економіки», її глибинну сутність. Цілком логічною виглядає існуюча характеристика останньої як безперервного потоку інновацій. Саме вони ведуть до виникнення і розбудови «нової економіки». Сьогодні у світі домінує інноваційний тип економічного зростання. Інновації є не лише підставою для формування конкурентоспроможності країн та регіонів, а й визначають їх місце у світовій ієрархії.

3.Нова фірма:умови створення та напрями діяльності

«Нова фірма» - нова організаційна форма. Ця форма має мати наступні риси:

• людський капітал повинен виступати основним елементом активів;
• гнучкі контракти із співробітниками, структурними підрозділами, партнерами по бізнесу;
• переважання у бізнесі патентів, бізнес-угод, ноу-хау.

Умови створення «Нової фірми»:

• сучасний підприємницький прошарок;
• сучасне конкурентне середовище;
• реальна державна підтримка;
• діюча фінансово-банківська система;
• ефективний фондовий ринок;
• налагоджений інвестиційний процес.

«Нова фірма»: основні напрями діяльності

Україна готова формувати «нові» сценарії. Для цього необхідна висока конкурентоздатність і стабільне економічне зростання визначних факторів, таких як технологічне передбачення. Необхідність технологічного передбачення обумовлена тим, що відбувається збільшення масштабів світової економічної глобалізації, новими суспільними процесами, а також потребами приватного сектору.

Все це вимагає прискорення технологічних змін, зменшення економічних ризиків, а також оптимального використання наявних фінансових ресурсів.

На технологічне передбачення покладається функція, пов’язана із стратегічним моделюванням розвитку суспільства. Історично сформувалося два погляди на технологічне передбачення: індустріальний і науковий.

Індустріальна складова – ринково орієнтована і прискорена стратегія планування і розвитку.

Наукова складова – забезпечує довгострокову політику побудови майбутнього суспільства.

Оскільки ці дві складові повинні бути взаємозалежними, єдиного процесу організації робіт з технологічного передбачення на рівні державного управління промисловістю. Протягом останніх 20 років технологічне передбачення стало об’єктивним інструментом для всіх розвинутих країн світу, а також авторитетних міжнародних організацій: ЄС, ООН з технологічного розвитку (UNIDO) UN International Development Organization , а також при збільшенні проблем і плануванні стратегічних рішень.

В умовах формування інформаційної економіки фірма перетворюється на нову фірму – суб’єкт економіки знань, ресурсами якого є знання та інформація, а продуктом – інтелектуальний продукт. Характеристиками нової фірми є інтелектуалізація бізнесу, зміни в структурі сукупного капіталу, що відображають зростання ролі та значущості інтелектуального капіталу, збільшення інтелектуальної складової вартості продукту, високий рівень знань та відповідальності персоналу, творчість, культура та інновативність як фундаментальні основи її функціонування. Нова фірма є організацією, що постійно навчається. Її важливою функцією є забезпечення ефективного використання знань як головного ресурсу інтелектуального підприємництва.

Організаційно нова фірма - це система внутрішніх та зовнішніх мереж, створення яких базується на розвитку горизонтальних комунікацій, співробітництві та самоорганізації. Внутрішні мережі нової фірми створюються на основі групових форм праці, багатофункціональних команд, принципами діяльності яких є творчість, навчання, спільне сприйняття, довіра, підпорядкування та культура. Відносини фірми з клієнтами, партнерами, постачальниками ресурсів, державними органами та іншими суб’єктами складають її зовнішні мережі.

4. Поствестфальська структура як одна із ефективних систем міжнародних відносин.

З часів Вестфальського миру, основою сучасного світового порядку є незалежна, суверенна національна дер-жава, що конвенційно возведено в ранг вищого міжнародногопринципу. Разом з тим, не існує абсолютно сталого порядку: вінпостійно змінюється, набуваючи нових організаційних форм. Як наслідок, нині йдеться про процес формування нової глобальної політичної системи (поствестфальської) – універсальної інфраструктури управління світовими процесами. Цей глобальнийпорядок визначається як об’єктивно створювана в епоху глобалізації, на основі реалізації норм міжнарод-ного права, система взаємозв’язків між учасниками міжнарод-них відносин (в першу чергу, державами), що характеризуєтьсярозподілом між ними взаємних прав та обов’язків

Суттєвою особливістю поствестфальського світу є те, що глобалізація практично унеможливлює вирішувати проблеми самостійно. Жодна з них (навіть супердержава) не може самостійно протистоя­ти наркотрафіку чи фінансовій кризі, існувати поза глобальним ринком та особливостями циркуляції іноземних валют

Логіка взаємодії в межах поствестфальської системи суттєво відрізняється від вестфальської, оскільки декларує, з одного боку, верховний суверенітет людської особи, верховенство прав людини над національним суверенітетом. Демократична формула організації суспільства визначається тепер інтегральною і невід'ємною частиною міжнародної системи безпеки. З другого боку, все частіше виявляються тенденції, при реалізації яких позиція захисту прав людини служить лише своєрідною прозорою завісою і, одночасно, ефективним інструментом для до­сягнення інших цілей. Хоч національні держави і перестають бути рівноправними та суверенними у формуванні міжнародної політики. але сильні держави, здійснюють активну зовнішню політику, роз­ширюють сферу реалізації своїх національно-державних інтересів, і тому послаблення державного суверенітету інших держав можуть бути політично вигідним.

Відносини між різними суб’єктами сьогодні будуються так: "боротьба - співробітництво". Традиційні параметри могутності - військовий потенціал, якість і кількість збройних сил, поступається місцем таким нетрадиційним параметрам як економіка, фінанси, комунікація, інформаційні системи.

Стає очевидним, що статус найсильнішої держави більше не означає володіння нею монополією на вплив, тому що для окремих постатей та груп є набагато простішим акумулювати та розповсюджувати свій вплив.

Але незважаючи на всі ці фактори, держава і на сьогодні залишається єдиним актором, який здатен та забовязаний вирішувати питання безпеки та захисту власних громадян, лише на державному рівні можливо вирішення глобальних політичних, економічних та екологічних питань. Спільними сферами інтересів країн можна назвати торгівельно-економічні відносини, попередження глобальних та регіональних військово-політичних конфліктів, запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, забезпечення екологічної безпеки, боротьбу з тероризмом і кримінальною діяльністю. На противагу цьому сферами конкуренції та боротьби є: джерела сировини та енергії, ринки збуту, ринки капіталовкладень, ринки дешевої та кваліфікованої робочої сили.

 

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: