АНАЛІЗ СЕРЕДНЬОЇ ВАРТОСТІ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ, тис. грн

Вид платних пасивів	І півріччя			ІІ півріччя			Темп при- росту, %
	Витрати процентні	Середні залишки	Середня вартість	Витрати процентні	Середні залишки	Середня вартість
1. Поточні та інші рахунки	3,0	108	0,028	2,9	133	0,022	–21,4
2. Депозити юридичних осіб	9,9	104,5	0,095	10,5	105	0,1	+5,26
3. Вклади населення	65,5	290,0	0,226	86,6	341	0,254	+12,4
4. Міжбанківські кредити	5,3	63,0	0,084	2,8	42	0,068	–19,0
Разом	83,7	565,5	0,148	202,8	621	0,165	+11,5

 

За даними табл. 10.18 середня вартість платних пасивів зросла на 11,5 %, тобто з 0,148 до 0,165 грн; у тому числі за рахунок зро-
стання вартості депозитів юридичних осіб на 5,26 % та вартості вкладів населення — на 12,4 %. Водночас відбулося зменшення вартості поточних рахунків на 21,4 % та МБК на 19,0 %.

Розрахунки за вказаною в таблиці 10.17 методикою дають можливість визначити рівень витрат за кожним інструментом платних пасивів та виробити цінову політику, яка дасть змогу банку збільшити доходи. При цьому необхідно врахувати таке:

· Витрати на обслуговування поточних рахунків — це найдешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб’єкти з’являються не дуже часто.

· Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під біль­ший відсоток.

· Велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація банківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації.

· Комерційні банки широко застосовують депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, залежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депозитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але водночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених коштів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розміщення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресурси та дороге розміщення).

Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

,

де і_а — ставка розміщення депозитної бази в активи;

— частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

 — витрати за і-тим депозитом, %;

 — резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вартості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості депозитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за активними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здійснити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

Важливу роль в аналізі витрат банку відіграють фінансові кое-
фіцієнти, що характеризують величину сукупних витрат та її складових, які припадають на 1 грн активів банку, у тому числі дохідних активів. Для здійснення коефіцієнтного аналізу витрат використовують такі показники:

· Коефіцієнт витрат (В) на 1 грн активів банку:

К_в(А) = В : А, який відображає величину витрат на 1 грн розміщених банком коштів.

· Коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів банку К_в(А^д) =
= В : А^д, який є різновидом попереднього коефіцієнта і показує кількість витрат на 1 грн дохідних активів.

· Коефіцієнт операційних витрат на 1 грн дохідних активів банку К_оп = В_оп : А^д.

Операційні витрати містять: витрати за кредитними операціями, за рахунками та депозитами клієнтів, операціями з цінними паперами, валютою тощо.

4. Коефіцієнт неопераційних витрат на 1 грн дохідних активів банку К_ноп = В_ноп : А^д.

До неопераційних витрат належать: відрахування до фондів та резервів, від’ємні курсові різниці від переоцінки рахунків у іноземній валюті, витрати на реалізацію майна, сплачені штрафи, пені та інші позареалізаційні витрати.

Коефіцієнти К_оп та К_ноп є складовими попереднього коефіцієнта, їх сума відповідає його значенню.

Аналіз значення коефіцієнтів витрат у динаміці дасть змогу виявити тенденцію зростання або зниження величини витрат на 1 грн активів та виявити резерви збільшення прибутковості банку. Факторний аналіз дає можливість кількісно оцінити вплив таких факторів, як величина сукупних витрат банку, її якісний склад, величина дохідних активів і активів у цілому.

Коефіцієнтний аналіз витрат здійснюється на підставі даних табл. 10.19.

Таблиця 10.19

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: