Медіакритика: академічна, професійна та масова.

У працях російського журналістикознавця О. Короченського знаходимо поділ медіакритики на три різновиди: академічну, професійну та масову. Залежно від складу авторів-критиків ЗМІ, аудиторного призначення критико-журналістських творів, а також особливостей їхнього змісту медіакритика постає у трьох взаємопроникних і взаємопов’язаних видах: академічній, професійній та масовій критиці ЗМІ, які разом утворюють складну системну єдність, що являє собою одну з базових властивостей цього явища у журналістиці [4,18].

Академічна медіакритика, представлена критико-журналістськими роботами вчених і дослідників, зазвичай адресована як науковим колам, так і професіоналам мас-медіа. Як правило, вона пізнає і дає оцінку найбільш складним і масштабним процесам і проблемам функціонування засобів масової інформації, що потребують теоретичного підходу, підвищеного рівня компетентності. У академічній медіакритиці набуває найбільш повного втілення властивість науковості, оскільки її тексти пишуться авторами, що володіють інструментами наукового дослідження засобів масової інформації.

Серед науковців, що займаються або займалися академічною медіа критикою, - А. Москаленко, адже чи не кожна його робота, присвячена журналістиці, лежить у площині критики та оцінки: «Сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів масової інформації. Масові інформаційні процеси тісно пов’язані з контекстом суспільно-політичних ситуацій. Українська журналістика, як і вся країна, проходить три більш чи менш чітко окреслені фази: відчуження й руйнування попередніх систем цінностей; тривалий і нелегкий пошук політичного та економічного вибору; конструктивна еволюція стосовно попереднього досвіду» [5,6].  

У одному ряду з цим дослідником -  В. Здоровега, В. Різун, , І. Михайлин, Б. Потятинник, С. Квіт, В. Шкляр, Ф. Іванов,  та багато інших. Розглядаючи кожен окремий аспект журналістики, вони намагаються дати оцінку усій сфері вцілому. Так наприклад, В. Здоровега, у своїх працях постійно звертається до практичного аналізу актуальних на момент виходу дослідження медіа виступів та текстів: «…Коли читаєш думки деяких досвідчених журналістів про саму сутність журналістського фаху, відбуваються цілком природні психологічні зміни акцентів. Людина, яка успішно працює у бізнесовій пресі, мимоволі здригається при самих словах «журналістська творчість». Добрий репортер вважає, що врятувати сучасну журналістику може лише підготовка нового покоління репортерів. Самобутній публіцист, вихований на кращих радянських традиціях, і слухати не хоче про якусь там об’єктивно викладену подієву інформацію. І кожен з них має рацію, бо він добре знає зсередини лише «свою» журналістику. До іншої в нього немає діла. Але ж вона об’єктивно єдина, ця журналістика. І мусить виконувати водночас різні властиві їй функції» [6].

 

Професійна, (вона ж «внутрішньо цехова», внутрішньо корпоративна ) медіакритика має своїм головним адресатом спільноти журналістів та інших авторів медійного змісту. У ролі критиків у даному випадку зазвичай виступають представники цих спільнот або автори, що за родом своєї професійної діяльності тісно пов’язані з даними об’єднаннями. Чудовим прикладом можуть слугувати журналісти «Телекритики», більшість з яких (наприклад А. Кокотюха) досить багато часу працювали у сфері телебачення. 

Професійна медіакритика сприяє удосконаленню майстерності творчих працівників засобів масової інформації і постійному переглядові та розвитку норм і критеріїв їхнього професіоналізму у відповідності до суспільних потреб.

Масова медіакритика спрямована одночасно і на широку аудиторію читачів, телеглядачів, радіослухачів, і на авторів змісту ЗМІ. При цьому журналісти та інші творчі працівники засобів масової інформації постають у подвійній ролі. З одного боку, це колеги, до яких критик звертається з аналізом їхньої діяльності. З іншого боку – це частина загальної аудиторії – більш поінформована і критична її частина. Масова медіакритика стимулює суспільну зацікавленість актуальними проблемами соціального функціонування засобів масової інформації, забезпечує можливість постійного діалогу між аудиторією і ЗМІ, сприяє напрацюванню суспільного консенсусу щодо суперечливих аспектів діяльності мас-медіа, займається просвітою споживачів медійної інформації у питаннях функціонування друкованої та електронної преси. Це те, чим по суті займаються журналісти «Медіа Критики» та «Телекритики». Останні, на початку існування видання, (2004 р) оголосили війну «темникам» та доклали чимало зусиль на подолання цього ганебного явища у світі української журналістики. «Чорнуха» - фірмовий знак державного телемовлення?» - запитує Н. Лігачова себе та колег по цеху у статті «А у іншому – все добре!» намагаючись проналізувати кількість об’єктивної інформації у вітчизняному телеефірі. Дещо пізніше, співробітники «Телекритики» оголосили, що будуть відкрито виступати проти «джинси» - замовних матеріалів у новинах та телепрограмах. А сьогодні основна мета медійників, що зібралися під брендом «Телекритики» – боротьба за якісні медіа. Однак у той самий час, вступаючи у діалог зі споживачами масової інформації, «Телекритика» залишається «клубом інтересів» і для самих медійників. “Телекритика” “ганить” телебачення у хорошому сенсі слова, аналізуючи і шукаючи певні напрямки зростання, тобто намагається зробити його кращим. Сайт служить комунікатором у медійній тусовці, адже головна цільова аудиторія — це журналісти».

Стосунки між трьома видами медіакритики у ідеалі будуються за принципом сполучених ємкостей: академічна збагачує професійну теоретичними знаннями і концептуальними підходами, новими ідеями і здобутим дослідницьким матеріалом, і, у свою чергу, обидва ці різновиди медіакритики підживлюють масову медіакритику новими знаннями, підштовхують її до постановок і публічного обговорення проблем, виявлених наукою і професійною практикою.

 

 

Література

1. Франко І.  Зібрання творів: додаткові томи до зібр. тв. у 50-ти т. / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка ; Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка / М.Г. Жулинський (голова ред.кол. ), М.З. Легкий (упоряд.та комент.)  — К. : Наукова думка, 2008. – Т. 53 : Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці 1876-1895. — К. : Наукова думка, 2008 — 832с.

2. Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття / уклад. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. - К. : Дослідницький центр історії української преси, 2001. - 448 с.

3. Різун В.В. Теорія масової комунікації.:підручн. для студ. галузі 0303 "журналістика та інформація" / В.В. Різун. – К., 2008. – 260с.

4. Короченский А. «Пятая власть?» Феномен медиакритики в контексте информационного рынка : монограф. / А. П. Короченский. - Ростов: Международный ин-т журналистики и филологии, 2002. – 272 с.

5. Москаленко А. Теорія журналістики : навчальний посібник. / Анатолій Москаленко. – К. : «Експрес-об’ява», 1998. – 336с.

6. Здоровега В. До чого подібний слон, або Декілька думок про мас-медіа і журналістів у сучасному світі / В. Й. Здоровега // День. – №22-2. – 26 лип.

7.Квіт С. Масові комунікації : підручник / С. Квіт. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. – 208 с.

8. Михайлюта В.Медіакритика як навчальний предмет в контексті історичних та теоретичних журналістських дисциплін./ Методика викладання історико-журналістських дисциплін і професійні потреби. Матеріали секційного засідання кафедри історії журналістики Міжнародної наукової конференції "Журналістика 2008": українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти". - К., 2008. – С.42-44.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: