Тема 4. Функції медіакритики, їх співвідношення з базовими функціями журналістики.

Лекція 1.

 

                                    ПЛАН

1. Інформативно-комунікативна функція МК.

2. Регулятивна функція критики ЗМІ.

3. МК і соціальна функція журналістики.

4. Функція руйнування міфів у суспільстві.

 

        Функціональність медіакритичних матеріалів.

Результативність та дієвість медіакритичних текстів насамперед залежить від визначення того, які функції вони виконують. Однак зважаючи на те, що медіакритика по суті є особливою галуззю журналістської діяльності, то її функції не можна розглядати окремо від універсальних фунцій журналістики. Однак насамперед, з’ясуємо, що ж таке функція у класичному розумінні цього слова?

Функція (від лат. funktio) означає діяльність, здійснення, виконання. Це одна з найістотніших характеристик відповідного об’єкта, що має широке поширення як один з основних типів наукового пізнання.  

Як зазначає А. Москаленко: «Журналістика як вид громадсько-інформаціїної діяльності ніколи не мала б своїх оригінальних рис, якби у неї не було своїх функцій» [1,54]. Він же зазначає, що у вітчизняній журналістиці традиційно виділяють 5 функцій: організаторську, виховну, пропагандистську, контрпропагандистську та соціологічну. Однак зважаючи на світовий процес глобалізації, функціональність сучасних ЗМІ розширюється. Наприклад, швейцарський професор Роджер Блюм виділяє вісім функцій:

Функція інформування – завданням ЗМІ є контроль за станом оточуючого середовища, повідомлення людям усіх новин, за допомогою яких вони зможуть зрозуміти навколишній світ. ЗМІ передають такі новини, які навчають, освічують, несуть ті знання, котрих ніде більше не можна отримати.

Функція артикуляції – ЗМІ мусять передавати не тільки те, що сказали «сильні цього світу», а мають бути «відображувачем думки безсловесних мас». Мають надавати людям можливість висловлювати власну думку, виражати повногласно їхні потреби, протести, радощі й турботи.

Функція соціалізації - передання культурних здобутків, освітня функція ЗМІ. Вони повинні передавати інформацію не тільки про те, що сталося, а так, щоб пояснити, зіставити, поглибити події року, тижня, висвітлити їх причини та показати важливі зв’язки між ними. Це означає, що вони аналізують події.

Функція критики та контролю – ЗМІ повинні наглядати за роботою усіх, хто має владу, через виробництво гласності з передачею інформації. Вони все-таки є владою, силою, і ця влада дає їм можливість стежити за діями урядовців та в економіці.

Функція кореляції – взаємодія між редакцією будь-якого засобу масової інформації та його аудиторією в процесі погодження різних думок і точок зору. Це відбувається під час коментування працівниками ЗМІ подій і ситуацій у світі. Залежно від характеру ЗМІ ця функція використовується для створення громадської думки.

Функція обслуговування – ЗМІ повинні допомагати своїй аудиторії, приносити читачам, глядачам, слухачам практичну користь. Все, що ми дізнаємося із ЗМІ полегшує буденне життя людей.

Функція розважання - люди чекають від ЗМІ передусім задоволення потреб у розвагах, відпочинку й розрядці. ЗМІ обирають два шляхи виконання цієї функції: або віддають перевагу передусім кожній темі, котра має розважальну цінність (це так звані popular papers), або ж репрезентують якомога більше матеріалів на політичну, економічну або культурну тематику, подаючи їх як розважальну інформацію (поняття infotainment).

Функція реклами – ЗМІ є найважливішими носіями рекламної інформації, тому без сумніву, ця функція є важливою у функціонуванні ЗМІ.

Функції медіакритики певним чином збігаються із загальними функціями журналістики, однак мають деякі характерні відмінності. Далі пропонуємо розглянути функції, запропоновані російським ученим           О. Короченським, та їх дієвість у реаліях української медікаритики.

Інформаційно-комунікаційна функція медіакритики. Її суть полягає у тому, що критик, який втілює свої думки у журналістському творі, має на меті донести їх до якомога більшої кількості людей, що відрізняються між собою за рівнем освіти, життєвим досвідом, світоглядними установками і моральними цінностями, звичками і пріоритетами. Необхідність встановлення стійкого комунікаційного контакту з різнорідною за своїм складом аудиторією особливо чітко проявляється у масовій медіакритиці. (якою, власне, і займаються українські видання і «Медіа Критика», і «Телекритика).

Щоб привернути увагу широкої аудиторії до свого твору, стимулювати його активну рецепцію, критик має сформувати певну комунікаційну ситуацію, що буде сприяти оптимальному засвоєнню викладених у творі результатів аналізу, інтерпретації та оцінки медійного змісту різних аспектів діяльності ЗМІ. Прагнучи до становлення стійкого комунікаційного контакту та до ефективного спілкування з публікою, критик зобов’язаний не лише зорієнтувати увагу аудиторії на свій твір, але й налаштувати на певне сприйняття його змісту – наприклад, перевести сприйняття із чуттєвого режиму у раціональний, із розумово-побутового плану – у концептуальний і навпаки. Так, наприклад, у журналі «Телекритика» на виконання цієї функції направлені нетривіальні статті журналіста, що виступає під псевдонімом Зіна Підалькіна («Вова зі Льова, а Зіна з ТК» («Телекритика», 18.01.07); «Як Зіна кіно дивилася» («Телекритика», 02.02.07); «Таксі нашого міста» («Телекритика», 20.02.07) та ін.), форма викладу в них дозволяє максимально наблизитися до пересічного українця, який відчуває себе на місці журналіста (що нічим не відрізняється від нього самого), і дозволяє налагодити максимально ефективний комунікаційний канал. Наприклад:

«Увімкнула – і припала до екрану. Бо:

1) Андре Тан – хлопака хвацький,

2) до того ж, жвавий,

3) і, що найголовніше, – не без клепки в голові».

Творець критико-журналістського твору має задати певний комунікаційний контекст, що активує пізнавальні здібності аудиторії. Величезне значення для успішності спілкування з масовою аудиторією має врахування характеристик її комунікаційного досвіду, сформованого у певних соціально-історичних умовах.

Візьмемо для прикладу статтю А. Кокотюхи у «Телекритиці» за січень-лютий 2007 р. (№ 35-36)  під заголовком «З міста по нитці – Сіті сорочка», де автор для максимального наближення до комунікаційного досвіду читача порівнює новий телеканал з громадським транспортом: «… поки що він нагадує муніципальний транспорт. На нього всі чекають, та коли він, нарешті, приходить, то стає зрозуміло, що сісти на нього не завжди вдасться. Він або забитий строкатим людом, або пустий і рухається в депо».  

Пізнавальна функція медіакритики, на думку О. Короченського, реалізується у єдності ряду взаємопов’язаних пізнавальних підфункцій: моніторингу, аналізу, інтерпретації, оцінки та прогнозу. Розглянемо на прикладах, як у вітчизняних медіакритичних виданнях досягають цієї єдності.

Підфункція моніторингу – «Телекритикою» виконується цілком наочно й дуже технічно – кожен номер містить розгорнуту інформацію у вигляді таблиць часток та рейтингів, нових проектів, відношення кількості інформаційних, пізнавальних та інших передач, оновлення ефірного простору. На жаль, така системність стосується лише телевізійних каналів, моніторинг друкованих, радіо та електронних ЗМІ «Телекритика», у силу своєї визначеної спрямованості, не проводить. Чого не робить і видання «Медіа Критика», яке у друкованому вигляді виходить тематично – у кожному номері журналісти висловлюються з приводу заздалегідь визначеної теми. Звідси – підфункцію моніторингу українські медіакритики виконують, але опосередковано – тобто результати їхньої діяльності реципієнти можуть сприймати вже в обробленому, а не чистому вигляді.

Підфункція аналізу – зазвичай проявляється у декількох площинах і вимагає використання різних аналітичних методик, які умовно можна розділити на три групи:

- методики аналізу інформаційного виробництва;

- методика аналізу медійного змісту;

- методика аналізу відносин засобів масової інформації і соціального середовища.

Варто зазначити, що з цим обидва видання – і «Телекритика», і «Медіа Критика» жодних проблем не мають – аналітичні статті з приводу як інформаційного виробництва – редакційної ситуації, поширення, розповсюдження, оновлення технічної бази тощо, так і медійного змісту – займають більшу частину журнальних сторінок. Наприклад, у «Телекритиці» аналізом взаємозв’язку ЗМІ із суспільством більшою мірою займається Н. Лігачова (статті «Рабовласницьке телебачення або Не формат? На вихід! » («Телекритика», 016.02.07) , «Поставте їх на місце!» («Телекритика», 14.05.08) та багато інших).

Підфункція інтерпретації. Критичний аналіз явищ – не самоціль. Він нерозривно пов'язаний з інтерпретацією підданих аналізу фактів, соціальних явищ і процесів, із синтезом знань через поєднання виявлених у ході аналізу характеристик об’єкта у єдине ціле, що об’єднує їх у певну систему. Дякуючи інтерпретації, і досягається синтез знань про пізнаваний об’єкт, його зв’язки з іншими явищами дійсності. Інтерпретація покликана оптимізувати процес рецепції масової інформації, її основною метою є раціоналізація сприйняття медійного змісту. Володіння мистецтвом раціональної інтерпретації медіа текстів є одним із найважливіших показників майстерності у критичній діяльності. Власне, якраз інтерпретацією фактів і займаються журналісти «Телекритики» та «Медіа Критики». Зокрема у статтях «Медіа як офірний цап» («Медіа Критика», № 3)   , «Reality Show у Мережі, Телебаченні і в Житті» («Медіа Критика», № 4)  автори намагаються по-своєму інтерпретувати проаналізовані ними факти.

Підфункція оцінки. Ряд теоретиків критики зводить суть критичної діяльності до оцінки творів, їх значення в певному історико-культурному контексті. При цьому з кола зору випускається, що оцінювати непізнаний об’єкт неможливо, що операція оцінювання взаємопов’язана з іншими пізнавальними операціями.

У медіакритиці підфункція оцінки забезпечує виконання пізнавальної операції оцінювання відповідно до різних медійних явищ. Оцінювання базується на застосуванні логічної операції зіставлення. Вироблення оцінки відбувається через зіставлення медійних явищ з професійно-творчими, професійно-етичними, моральними, естетичними, ідеологічними, політичними ідеалами і нормативами, що поділяє критик. Свідомо чи ні, критик спирається на ці ідеали і нормативи, перетворюючи їх у критерії вироблення критичного судження. Однак на практиці оціночні судження критиків нерідко формуються на основі особистих смаків, симпатій і прихильностей, що породжує суб’єктивізм оцінок і призводить до девальвації критичних суджень.

Оцінювання у медіакритиці стосується одночасно як пізнання медійних явищ, так і соціальної орієнтації аудиторії критико-журналістських творів.

Наприклад, у електронному журналі «Медіа Критика» опосередковане оцінювання тих чи інших медіа явищ є складовою частиною більшості статей.

У «Телекритиці» –  щомісяця виходить рубрика О. Довженка «Підсумки подій місяця на телеринку і в теленовинах» - де одночасно поєднуються декілька критичних функцій - аналіз, інтерпретація та оцінка.

Підфункція прогнозу. Критичний аналіз і інтерпретацію нерідко супроводжує прогнозування (наприклад, стаття О. Покальчука „Ті ж самі - і компанія. Туманні  телелики майбутніх виборів»). Це осмислення перспектив подальшого розвитку медійної практики і її впливу на суспільство, що «випереджає відображення дійсності». Притаманна журналістиці властивість швидко вловлювати усе нове, те що іще тільки «літає у повітрі», творча інтуїція можуть підштовхнути критика до виявлення і формулювання проблем, які тільки назрівають – і з цієї причини не внесені на суспільну чергу дня. Оцінюючи медійну практику з точки зору її відповідності необхідному стану чи бажаної нормативної або ідеальної моделі, критик може і повинен виходити не тільки з уявлень про теперішню нормативність, але й мати на увазі певний ідеал перспективного розвитку ЗМІ та їхніх взаємовідносин із суспільством.

    Регулятивна функція розглядає значення медіакритики як фактора регулювання професійної діяльності творців медійного змісту. Позначаючи відхилення професійної практики і моралі від нормативного (або суспільно необхідного) стану, критика спонукає журналістів та інших творчих працівників до внесення коректив у свою діяльність. „Внутрішньоцехова” медіакритика реалізує свою регулятивну функцію, виступаючи у якості внутрішнього корпоративного регулятора – компонента системи професійного саморегулювання спілок творчих працівників ЗМІ, поруч з іншими її компонентами (професійними організаціями і об’єднаннями, комісіями з етики, професійно-етичними кодексами, різноманітними формами заохочень і покарань представників корпорації). Аналіз критико-журналістських публікацій в журналах „Телекритика” і „Медіа Критика” свідчить про те, що „внутрішньоцехова” критика концентрується на питаннях професійно-творчої і професійно-етичної нормативності творчості, викриває і аналізує відступи від нормативів, бере участь у їхньому обговоренні.

Наприклад, автори статтей «Зацицькована культура» («Телекритика», 13.10.09), «Місце збоченця – біля телевізора!» ( «Телекритика» 01.04.2009), «Телеправда на межі цинізму» («Телекритика» 10.05.2008) та багато інших – не просто аналізують стан моральності у телеефірі, але й намагаються проконтролювати роботу відповідних органів, що випускають у інформаційний простір медіа продукт, який не відповідає етичним нормам, а також шукають можливі шляхи вирішення ситуації.

Медіакритиці належить надзвичайно важлива роль у постійному обговоренні, перегляді і вдосконаленні рухливої ціннісно-номативної системи професійної діяльності журналістів та інших учасників інформаційного виробництва. Публічна критика спонукає творців медійного змісту розвивати і корегувати професійно-творчі і професійно-етичні нормативи, підлаштовуючи їх під виявлені критиками актуальні суспільні потреби.

Наприклад, стаття А. Кокотюхи «Привид бродить по новинах. Парфьонова привид» («Телекритика» 09.09.2007) піднімає питання поведінки журналіста у кадрі, масового калькування російських ЗМІ: «…професійний журналіст не може і не має права бути в самій події. Тобто, знімаючи сюжет про мітинг, він не повинен стояти в натовпі з плакатом».

Оскільки «Телекритика» зараз активно виступає за якісну журналістику, кількість статей, що виконують регулятивну фунцію важко перелічити. Особливо багато матеріалів на цю тему у Н. Лігачової. Її стаття «Барбосизація усієї країни» («Телекритика», 15.02.06) жваво обговорювалася у журналістських колах. Так само активним предметом обговорення стала стаття Марини Ковальчук "Антипіар власної країни" (24.02. 10)

Твори масової медіакритики сприяють виробленню у публіки уявлення про нормативність різних аспектів функціонування друкованої та електронної преси, що необхідно для визначення суспільної оцінки тих чи інших медійних феноменів, формування у громадян критеріїв самостійного раціонального аналізу і оцінювання медіатекстів, творчої діяльності їхніх творців, різних проявів взаємодії засобів масової інформації із соціальним середовищем. Сформоване під впливом медіакритики певне ставлення громадськості до різноманітних явищ і тенденцій у діяльності ЗМІ і медійних професіоналів змушує останніх враховувати реакцію споживачів масової інформації.

Наприклад, саме у електронному виданні «Телекритика» вперше постало питання щодо правдивості фактів, що наведені у програмі «Правила життя» на СТБ: «Отримавши листа читачки Оксани Цісик, обуреної підтасуванням у циклі «Правила життя» на СТБ, редакція «Телекритики» вирішила дати можливість творцям програми відповісти на звинувачення та прокоментувати закиди, що містяться у матеріалі, ще до публікації: «…На жаль, незважаючи на постійні нагадування з нашого боку, чекати довелося чотири дні» .

Реалізація регулятивної функції забезпечує виховну дію медіакритики на творців медійного змісту і масову аудиторію, оскільки виховання по суті представляє собою процес відтворення і передачі від вихователя до вихованців нормативних знань і цінностей (культурно-естетичних, ідеологічних, національних, релігійних, морально-етичних).

Корекційна функція. Критичне пізнання практики засобів масової інформації та картини світу, яку вони формують у свідомості аудиторії, співвіднесення цієї картини з дійсністю надає медіакритиці можливість здійснювати корекційний вплив на рецепцію медійного змісту споживачами масової інформації. Ці можливості базуються на здатності медіакритики доповнювати інформаційну картину, що аналізується автором, відсутньою інформацією або пропонувати аудиторії альтернативні відомості, що „виправляють” цю картину. Виконання цієї функції можна простежити на прикладах «передвиборчих» матеріалів – тобто тих виступів медіакритиків, що стосуються виборів та підготовки до них. Наприклад, «Телекритика» під час минулих парламентських виборів започаткувала моніторинг політтехнологій, які відбуваються за домогою ЗМІ: «За допомогою телебачення народ готують до різних післявиборних сценаріїв» (П. Бурковський, С. Черненко, «Телекритика» 26.09.2007): «Питання персонального вибору між лідерами основних політичних сил практично витіснило зі сфери уваги виборців програмні меседжі їх партій. Своєрідний «месіанізм», який закидали Віктору Ющенку його опоненти в 2004 році, тепер фактично став головним змістом агітаційних кампаній Партії регіонів, БЮТ та «НУ-НС»: від глядачів-виборців вимагають виказати довіру їхнім лідерам і віддати владу в одні руки. В телеактивності політичних сил на минулому тижні автори якраз і побачили спроби психологічно підготувати виборців до різних сценаріїв довгоочікуваної кульмінації політичної боротьби».

Цю тенденцію автори «Телекритики» продовжують і досі, беручи активну участь у корекції громадської думки з приводу передвиборчих технологій. Наприклад: «Президенти чи чарівники?» (В. Золоторьов, «Телекритика» 19.11.2009): «У програмах, які вам багато років наполегливо рекомендують не читати, написано усе, що треба знати виборцю, щоб зробити правильний вибір. «Телекритика» продовжує проект «Моніторинг ролі ЗМІ і політичної реклами у виборах-2010» у рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медиа». Однією зі складових проекту є аналіз публічних заяв, політичних програм і рекламних меседжів кандидатів у президенти».

Медаікритиці належить важлива роль у корекції сприйняття маніпулятивних міфів, стереотипів та іміджів, які формуються засобами масової інформації, у загальній раціоналізації рецептивного процесу. Яскравий приклад – стаття «Казочки дорослих, для дорослих і заради дорослих» (А. Трипільський, «Телекритика» 27.11.2009): «Моніторинг телеабсурду та телебрехні від головних кандидатів у Президенти».

Функція корекції сприйняття текстів як одна з основних функцій властива не лише медіакритиці, але й іншим сферам критико-журналістької творчості. Вона відрізняє їх від тих галузей журналістики, де критика текстів і корекція їх сприйняття відіграють допоміжну, другорядну роль.

Просвітницька функція. Аналіз медіакритичних текстів доводить, що журналістська критика ЗМІ забезпечує широку трансляцію знань, культурних цінностей і соціально-культурного досвіду спілкування із засобами масової інформації, реалізуючи при цьому просвітницьку функцію. Це сприяє інтелектуально-духовному розвитку аудиторії, набуттю нею знань і навичок ефективної взаємодії з друкованою та електронною пресою, вдосконаленню раціональних пізнавальних здібностей, смаків і відчуттів реципієнтів медійного змісту. Наприклад, стаття «Великий експертний дефіцит» («Телекритика» 28.11.2008) допомагає читачам глибше розуміти якість експертних оцінок, не помилитися у виборі того, хто заслуговує на суспільну довіру:«Слово «криза» стало найбільш уживаним вітчизняними медіа, а причини, перебіг та можливі наслідки кризи – чи не головною темою для більшості з них. Проте чи допомагають ці публікації українцеві – глядачу, читачу, слухачу – зорієнтуватись у ситуації і оптимально розпорядитись своїми ресурсами за економічної кризи? Чи адекватну інформацію про масштаби кризи та її можливі наслідки надають ЗМІ? Де шукати експертних оцінок і розумних порад?».    

 

Література

1 .Короченский А. «Пятая власть?» Феномен медиакритики в контексте информационного рынка : монограф. / А. П. Короченский. - Ростов: Международный ин-т журналистики и филологии, 2002. – 272 с.

2. Москаленко А. Теорія журналістики : навчальний посібник. / Анатолій Москаленко. – К. : «Експрес-об’ява», 1998. – 336 с.

3. Бутиріна М.В. Стереотипи масової свідомості: особливості формування та функціонування у медіа середовищі: Монографія. – Дніпропетровськ: "Слово", 2009. – 368с.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: