Лекція 1. Зона якісних і популярних медіа.

                                        ПЛАН

 

1. Найважливіші характеристики елітних якісних видань.

2. Зона популярних видань.

3. МК як прояв своєрідного ноосферного екобалансу (нооценозу.)

          4. Медіакритика і сучасні тенденції розвитку медіасистеми: комерціалізація, .

                таблоїдизація, збільшення масштабів.

 

 

Якісна преса (якісні медіа) вживається на означення газет, журналів та інших медіа, як правило, загальнополітичного спрямування, характерною рисою яких є неупереджене , збалансоване, всебічне, максимально вичерпне і точне висвітлення подій і фактів у поєднанні інформаційних та аналітичних жанрів. Для якісних медіа властиві стримане оформлення, дотримання загальноприйнятих в суспільстві і журналістському середовищі етичних норм і почуття суспільної відповідальності, що викликає особливе довір'я аудиторії і дозволяє використовувати матеріали цих медіа для підготовлення і прийняття важливих рішень у царині громадсько-політичного життя.

Аудиторія якісних медіа інтелектуально орієнтована, освічена, а тому і менш численна, ніж популярних ЗМІ.

                       Найважливіші характеристики елітних якісних видань:

- повнота і всебічність висвітлення закордонного і внутрішнього життя, включно з політикою, економікою, мистецтвом, наукою та освітою;

- наголос на інтерпретації подій, подача фону, на якому розгортаються новини;

- гідність і стриманість в оформленні і стилі;

- відсутність істерії та культурний тон;

- неупередженість та високоетичний підхід до справи;

- зацікавленість у загальнолюдських проблемах;

- досконала редакційна сторінка;

- орієнтація, яка виводить часопис за межі провінціалізму та сенсаційності. (Джон Мерілл)

Початком масової сенсаційної преси вважають перший номер "Нью-Йорк Sun" , яку видавець Бенджамін Дей випустив у світ 3 вересня 1833р. ЇЇ вперше продавали на розі Нью-Йорк Сіті за ціною один пенні. Стара газета продавалась за 6 пенні, що не завжди було по кишені середньому американцеві.

Копійчана преса не апелювала до якихось специфічних інтересів, а розраховувала на пересічного міського мешканця, який належав до робітничого чи середнього класу і вмів читати.

Преса за пенні спробувала заступити місце традиційних родинних, національних, релігійних цінностей, яких часто був позбавлений новоприбулий до Америки емігрант. Вона пропонувала місцеві новини, цікаві для загалу нариси, сенсаційні репортажі про злочини, катастрофи та інші моторошні пригоди. Це була інформація і розвага нового ґатунку.

(Botein M., Rice D.)

Масова преса виникла в певному політичному, технологічному, економічному та демографічному контексті. Важливою передумовою був швидкісний друк та дешевий папір.

На загал Бенджамін Дей поєдував у своїй газеті те, що на його думку, аудиторія хотіла знати (плітки, сенсації, скандали, містифікації) і те, що читачам треба було знати як свідомим громадянам. Це видання першим розвинуло в комплексі ті елементи, які склали основу популярних медіа.

З 1835 року найбільш читаною газетою стає Herald, яка належала Джеймсу Беннету. Важливішого значення набув спеціалізований репортер. Газета писала про низьке й високе в житті, часто торкалася приватного життя офіційних осіб. Хоча пошук подій і новин став нормою, ідея "виготовлення " новин увійшла до вжитку згодом.

Наступний етап розвитку популярної преси пов'язаний з іменами американських видавців Пулітцера та Герста. Вони вдало поєднали газетний бізнес із рекламним.

Джозеф Пулітцер, ім'ям якого згодом було названо одну з найпрестижніших в журналістському середовищі премій, 1883 року придбав "Нью- Йорк World", наповнивши сторінки крикливими заголовками та оповіданнями про катастрофи, скандали, злочини і сенсаційні викриття зловживань у владному чи бізнесовому середовищі. Матеріали зумисне подавали в драматичному, скандальному ключі. Коли цікавих новин бракувало, то їх успішно заміняли новинами спорту. Комікси, які друкували в цій газеті жовтою фарбою, породили дещо зневажливе прізвисько – "жовта преса". Наклад газети стрімко зростав, сягнувши наприкінці 90-х років ХІХ століття мільйона примірників.  Початок таблоїдизації преси.

Цим же шляхом пішов Вільм Герст, який придбав 1895 року "Нью-Йорк журнал" і навіть похвалявся, що американо-іспанська війна це – "його війна", тобто інспірована і підігріта його журналістами.

Позитив цих видань: антикорупційні викриття, запровадження жіночих сторінок (там йшлося про діяльність жіночих клубів, моду, кулінарію, психологічні поради). Саме масові видання допомогли зробити спорт тим, чим він є сьогодні – масовим захопленням і популярним шоу.

Запозичення "якісною" пресою цілої низки прийомів і рубрик популярних видань робить межу між ними доволі умовною.

Критика популярної преси ніколи не стихала.

Відомий американський вчений Джон Мерілл виходить з того, що характер масових медіа визначається передусім комерційним інтересом. На загал, світова преса є коктейлем тривіальності, метушливого намагання розважати та  випадкових, хаотичних і часто нетипових сцен життя. Тобто, ця преса далека від того, щоб давати всебічний, максимально повний і збалансований погляд на світ, сприяти формуванню гомогенності розуму та розумних людей. Натомість робиться багато для того, аби люди забули про найгостріші і вкрай серйозні проблеми сучасного світу. Навіть політична інформація подається як різновид реклами.

Варто наголосити на взаємному зв’язку популярних медіа і масової культури. Сучасна масова культура, яка власне і є продуктом комерційних мас-медіа, стала привабливою темою прискіпливої і часто нищівної критики.

Більшість творів масової культури будується на стереотипних сюжетах, які давно вже здобули присмак тривіальності (на взірець "американської місії", життєвої долі "від лахміття до нечуваного багатства", "останнього джентльмена"). Оригінальні твори проституюють та вульгаризують з розрахунком на рівень сприйняття 12-річної дитини, що мало б забезпечити найбільш масову аудиторію. (О. Зернецька)

 

 

Література

1. Потятинник Б. Медіа: Ключі до розуміння. Серія: Медіа критика. – Львів, 2004.- 312с. – С.36-42.

2. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості. – Львів, 2000.

             3. Різун В.  Маси : тексти лекцій / В. Різун. – К. : Вид. – поліграф. центр       

                  «Київський університет», 2003. – 118 с.

 

Тема 3. Спеціалізовані медіакритичні видання: "Телекритика", "Медіа Критика"

 

 4, 5. Лекція 1, 2

 

                                        ПЛАН

 

       1. Історія створення спеціалізованих видань в Україні.

             2."Телекритика"- професійне та авторитетне в медіаколах видання.

             3. Боротьба часопису за свободу слова, боротьба із "джинсою".

             4. Відстоювання принципів чесної журналістики.

       5. Проблематика, рубрикація ж-лу "Медіакритика".

             6. "Медіакритика" готує професійного читача.

             7. Постійні автори – професія медіакритик.

 

На нинішньому етапі в українській журналістиці медіакритика як критично-оціночне осмислення ЗМІ представлена надзвичайно скупо. Із всієї системи засобів масової комунікації частіше всього на сторінках газет аналізується телебачення і кіно. Хоча критичний потенціал в кіно- і телеоглядах відчутно знизився. Як правило, вони зводяться до анонсування кінофільмів, програм. Скажімо, "Телетиждень" важко назвати медіакритикою, його можна розглядати як варіант презентації та осмислення медіа простору.

На професійному медіакритичному горизонті України чи не єдиною зіркою першої величини присутня досить популярна серед професіоналів, і не лише серед них, "Телекритика" – оперативне, аналітичне видання, яке має як електронний, так і паперовий варіанти. Саме "Телекритика" може стати базою для теоретичного становлення медіакритики. Дослідження та моніторинг цього видання дає можливість для різноаспектного вивчення жанрів медіакритики, її функцій, проблематики і т. і. Створене в 2000 році Наталею Лігачовою незалежне електронне видання задекларувало цінності свободи слова, політичної свободи ЗМІ, стало мобілізатором фахового середовища журналістів. На сьогодні "Телекритика" є професійним авторитетним виданням, котре аргументовано аналізує ситуацію в ЗМІ, порушує не лише проблему свободи слова, а й відстоює чесну, якісну, непродажну журналістику, бореться за дотримання журналістами журналістських стандартів, професійної етики.

Саме у зв’язку із "Телекритикою" можна говорити про появу в Україні нової журналістської спеціальності - "медіакритик".

У 2003 році з'являється ще одне медіакритичне видання – "Медіа Критика", головним редактором якого стає професор Львівського національного університету імені Івана Франка Борис Потятинник. Львів'яни пішли іншим шляхом, зосереджуючи свою увагу на осмисленні феномену ЗМІ, медіа філософії, видаючи тематичні випуски. Рубрики цього видання окреслюють ті проблеми, які є для "Медіа Критики" актуальними: гарячі точки, закордонний досвід, теорія, історія, законодавство, освіта, факти і цифри, химерна свобода. "Медіа Критика" виходить на проблеми регіональної преси, маніпулювання масовою свідомістю напередодні виборів. Досліджуються мовні аспекти негативізму вітчизняних ЗМІ, присутня педагогічна проблематика, подаються відповідні соціологічні розвідки, представлений досвід спеціального міжнародного семінару, як журналістам треба глибше розуміти й адекватніше висвітлювати явища тероризму. Сергій Квіт вважає, що прообразом журналу можна вважати подібне за дизайном і наповненням видання "Медіа-атака"(2002), де були опубліковані матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Медіа-освіта як частина громадянської освіти". Він зазначає, що "Медіа Критиці" вдається не ставати на якусь одну точку зору і не подавати діаметрально протилежних позицій: "Можливо журнал ідеально виконує свою природну функцію – допомагає своїм читачам знайти істину. В такому випадку журналістський суб’єктивізм, що спирається на правдиве інформування, висувається на перший план. Проте це не просто інформування і, тим більше, не маніпуляція. Представляється точка зору професіоналів, яку він має право висловлювати і доносити до своєї аудиторії через ЗМІ".

Медіакритика - це не вузьке коло професійних інтересів, проблем. Борис Потятинник чи не найважливішою для медіакритики вважає функцію медіа освіти суспільства: "якщо не вдається переробити медіа, то треба змінити їхню аудиторію". На сьогодні вона забезпечує також суспільний діалог, виконуючи соціальну функцію. ХХІ століття принесло в журналістику не тільки нові технології, а й нові проблеми. Збільшення швидкості процесів обміну інформацією, погоня за сенсаційними новинами, залежність ЗМІ від реклами – все це привело до того, що мас-медіа не втручаються більше в життєві процеси: аудиторія стає просто споживачем новин. У США на цю проблему звернули увагу ще в 80-х роках ХХ століття.

Окрім фактично одного спеціалізованого медіакритичного видання , яке виходить регулярно – "Телекритики" - (ситуація із "Медіа Критикою" є непередбачуваною) в сучасній Україні дуже важливим для української медіа критики є досвід зарубіжних країн. 

 

Література

1.  Квіт С.  Медіакритика як нове медіа тло [Електронний ресурс] : Центр медіа реформ [сайт] / С. Квіт. – Режим доступу :    http://www.mediareform.com.ua/article.php?articleID=424 (11.04.05). – Назва з екрану.

2.  Михайлюта В. "Телекритика " в боротьбі за якісну журналістику / В. П. Михайлюта // Журналістыка – 2009: стан, праблемы і перспектывы: матэрыялы 11-й Міжнар. навук.-практ. канф. прысв. 65-годдзю факультета журналістыкі БДУ, 3-4 сн. 2009.г., Мінськ / рэдкал.: С.В. Дубовік (адк. рэд.) [і інш.] . – Вып. 11. – Мінськ: БДУ, 2009. – 571с. – С. 505-506.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: