Розробка і ухвалення управлінських рішень у ситуаціях визначеності, невизначеності і ризику.

Рішення приймаються в умовах визначеності, коли керівник точно знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору.

Рішення приймаються в умовах ризику, коли керівник по­винен бути готовим свідомо йти на ризик, оскільки поряд з ризиком понести витрати існує ймовірність отримання доходів. Причини виникнення ризику: невизначеність майбутнього; непередбаченість поведінки партнера; нестача інформації. До рішень, які приймаються в умовах ризику, відносяться такі, результати яких не є визначеними, але імовірність кожного результату відома.

Імовірність визначається як ступінь можливості здійснення події і вимірюється від 0 до 1. Сума ймовірностей всіх альтернатив складає одиницю (100%).

Об'єктивна імовірність заснована на інформації за певний минулий період.

Суб'єктивна імовірність – менеджер не має інформації про попередній період і повинен розраховувати лише на свою особисту оцінку ситуації.

Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли не­можливо оцінити імовірність потенційних результатів, оскільки не­обхідні чинники є складними і новими.

Самостійна робота №4 «Елементи стратегічного планування».

Методи вибору стратегії: модель «Лоцман».

Модель «Лоцман» (Швеція, 1980 р.) – використання підприємствами, які звикли до колективних обговорень і групового ухвалення рішень. Суть: вміння пристосовувати свої дії до вимог покупців. Метод передбачає детальне і послідовне обговорення на різних рівнях проблем: існуюче положення; стратегія; цілі; аналіз; кадровий потенціал; плани розвитку; організація справи; звітність.

Методи вибору стратегії: модель МакКінсі «7 S» .

Модель «7 S » (корпорація МакКінсі, 1978 р.) включає 7 основних факторів, які мають найважли­віше значення для розвитку підприємства:

• стратегія (strategy);
• навички (skills);
• загальновизнані цінності (shared values);
• структура (structure);
• система (systems);
• кадри (staff );
• стиль (style).

Самостійна робота №5   «Організація як функція керування».

1. Основні відмінності формальних і неформальних груп.

Група – певна кількість працівників, яка дотримується певних норм і прагне задовольняти свої потреби досягненням групової мети. Формальні групи створюються за наказом керівництва для виконання конкретних функцій. Неформальні групи – групи, створення і функціонування яких не передбачається.

Класифікаційна ознака	Формальні групи	Неформальні групи
Мета	Ефективність, прибуток.	Задоволення соціальних потреб і потреб у безпеці
Створення	Планується організацією	Створюється спонтанно
Комунікації	Формальні канали	Формальні і неформальні канали
Лідер	Призначається організацією	Виходець із групи
Міжособові стосунки	Встановлюються на основі виробничих завдань	Розвиваються спонтанно
Вплив на членів групи	Грошові винагороди, вла­да	Персональний вплив
Контроль	Спирається на покарання, грошові винагороди	Діють громадські санкції

Процес розвитку груп.

1. Формування нової групи – пошук і визначення індивідами своїх ролей: утворення єдиного цілого з практично чужих осіб; поведінка обережна і кожний прагне знайти собі роль, яка б забезпечила збереження його індивідуальності, і одночасно підходила б для єдиного цілого.

2. Набуття навичок – вияснення форм і методів діяльності: праця над широкими завданнями, виконання яких передбачає внесок усіх членів групи; поява проблем (розподіл праці, зовнішні умови, техніка); приймання рішень переважно на основі голосування.

3. Зміцнення – виступ осіб як сформованої групи: існування певних вражень про інших працівників; розмежування активних і пасивних членів; розкутість атмосфери діяльності.

4. Розподіл на «клани» – знаходження підтримки однодумців: спад бажання співпраці членів групи; виникнення конкуренції і боротьби за владу між кланами.

5. Внутрішня гармонія або «щаслива сім'я» – постійний пошук згоди будь-яким чином; визначення значущості кожного члена групи з точки зору єдиного цілого; атмосфера тепла; пишання приналежністю. Стадія може стати для груп кінцевою, або тривати досить довго.

6. Подрібнення – наступ кризи, яка найчастіше вик­ликається певним зовнішнім чинником: порушення удаваної рівноваги, але з'являються роз­судливі особи, які починають зауважувати, що одних дружних сто­сунків недостатньо; необхідність набору сторонніх і підтримування контактів із зовнішнім оточенням; перешкода відокремленості і група розпадається, хоча б і на короткий час. Якщо розпад групи стає остаточним, все потрібно починати спочатку.

7. Ідеальна група – відкрита і всередині, і назовні: здійснення співробітництва і комунікацій гнучко і цілеспря­мовано; відсутність чітких контурів ролей і норм; легкість приєднання і спирання на власні і зовнішні ресурси; діяльність суттєво спирається на особистий внесок кожного; здатність виявляти ініціативу, спрямованість на нове.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: