Класифікація ФЕРМЕННИХ ПРЕПАРАТІВ

Ø Міжнародна класифікація ферментів побудована на основі типу реакції, що каталізується ферментом та субстрату цієї реакції.

1. Ферменти тваринного походження або природні ферменти (трипсин, хімотрипсин, пепсин, гіалуронідаза), рослинного (папаїн, бромелаїн).

2. Бактеріального походження (клостридилпептидаза, стрептокіназа).

3.  Ферменти, одержані шляхом генної інженерії (альтеплаза).

Ø Фармакологічна класифікація враховує клінічне застосування ферментів:

1. Пептидази (пепсин).

2. Протеази (трипсин кристалічний, хімотрипсин кристалічний).

3. Нуклеази (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза).

4. Препарати гіалуронідази (лідаза, ронідаза).

5. Фібринолітичні ферменти (фібринолізин, стрептокіназа, урокіназа, альтеплаза).

6. Оксидоредуктази та ферментні препарати іншого механізму дії (супероксид- дисмутаза, цитохром С, пеніциліназа, L-аспарагіназа).

7. Поліферментні препарати (панкреатин, креон, фестал, вобензим).

Найбільше значення для клініки мають пептидази, протеази та нуклеази, котрі здійснюють гідролітичне розщеплення білків, пептидів або нуклеїнових кислот до низькомолекулярних сполук.

Ø Класифікація ферментних препаратів за застосуванням при патологіях різної етіології наведено у розділі № 4.

1.1. Природні ферменти .

Природні ферменти для лікувальної практики одержують від тварин фістульним методом (пепсин, трипсин, шлунковий сік) або за допомогою екстракції із слизової оболонки шлунків забитих тварин (абомін).

 

1. Пептидази:

Пепсин є одним з основних протеолітичних ферментів травного тракту. Виробляється у клітинах слизової оболонки шлунка як профермент пепсиноген, який перетворюється на активний фермент у шлунковому вмісті. У кислому середовищі шлунка гідролізує білки до пептидів.

Ацидин-пепсин є найбільш вживаним препаратом пепсину. Його таблетки містять пепсин та бетаїну гідрохлорид (ацидин). Пепсин розщеплює білки, а бетаїну гідрохлорид (ацидин) створює оптимальне pH для його активності. Ацидин-пепсин застосовують як засіб замісної терапії при зниженій секреції шлункового соку. Показаннями для застосування є гіпо- та анацидні гастрити, диспепсії.

При застосуванні ацидин-пепсину можливі (рідко) легка нудота та печія. Препарат протипоказаний при гіперацидних гастритах, підвищеній кислотності шлункового соку.

Сік шлунковий натуральний також є препаратом пепсину з хлористоводневою кислотою. Його одержують через фістулу шлунка від коней або собак, очищують і застосовують як засіб замісної терапії при секреторній недостатності шлунка.

Їх застосовують перорально при ферментопатіях (недостатнє утворення в організмі природних ферментів). Вони посилюють функцію ферментів травного каналу у молодих тварин при зменшенні секреції або зниженні ферментативної активності травних соків і забезпечують процеси травлення, поліпшують засвоєння поживних речовин корму, запобігають утворенню згустків казеїну, активізують моторну функцію травного каналу. У дорослих тварин вони не проявляють стимулюючої дії на процеси травлення.

Зовнішньо їх застосовують при лікуванні ран і ендометритів як протизапальні препарати. Протизапальна дія ферментів зумовлена тим, що вони розщеплюють некротизовані тканини, очищають ранову поверхню, активізують грануляцію. Вони не викликають літичної дії на здорові тканини, які містять інгібітори ферментів.

 

2. Протеази.

Трипсин і хімотрипсин – панкреатичні протеази, що гідролізують пептидні зв'язки і відрізняються за місцем дії на поліпептидний ланцюг білка. Центр абсорбції трипсину взаємодіє із залишком лізину/аргініну. Хімотрипсин діє на бічні ланцюги гідрофобних амінокислот (фенілаланін, тирозин, триптофан). Трипсин і хімотрипсин важливі не тільки в процесі травлення, але і в знищенні чужорідного білкового матеріалу. Особливо високу спорідненість дані протеази мають до денатурованих білків, котрі утворюються в процесі запалення. Протеоліз гною веде до його розрідження, що сприяє поліпшенню евакуації гнійного ексудату, прискорює очистку ран та бронхів (рис. 1). У зв'язку з цим трипсин і хімотрипсин знайшли широке застосування в лікуванні гнійних процесів.

Нині доведено можливість абсорбції протеолітичних ферментів з кишечнику в кров або лімфу. Величина абсорбції протеаз залежить від їх молекулярної ваги і варіює від сотих часток відсотка до 30–40 %.

 

 

Рис. 1. Дія протеаз та нуклеаз у вогнищі гнійного запалення

 

Механізм всмоктування включає абсорбцію через закінчення мікроворсин, ендоцитоз на поверхні пейєрових бляшок, а також абсорбцію за допомогою мігруючих лімфоцитів. Після внутрішньо м’язового введення або всмоктування в кишечнику відбувається зв'язування протеаз з білками – антипротеазами крові, основною з яких є α 2-макроглобул і н. У складі цих комплексів протеази зберігають свою активність і транспортуються до ушкоджених тканин. На системному рівні вони здійснюють гідроліз запальних пептидів, контролюють стан імуноактивних речовин (цитокінів, факторів росту) та рецепторів, забезпечують видалення імунних комплексів та молекул адгезії, активують фібриноліз.

Трипсин кристалічний випускається у вигляді ліофілізату для приготування розчину для ін'єкцій та місцевого застосування. Він є білком з відносною молекулярною масою 21 кДа, який одержують з підшлункової залози великої рогатої худоби.

Фармакокінетика. При захворюваннях органів дихання препарат застосовують внутрішньом'язово та у вигляді інгаляцій, при хворобах плеври внутрішньо плеврально. В хірургії парентеральне введення поєднують з місцевим застосуванням. В офтальмології вводять у задню камеру ока або під кон'юнктиву. В ЛОР–практиці можливе введення в гайморову порожнину та порожнину середнього вуха. В крові трипсин зв'язується з α 2–макроглобуліном.

Фармакодинаміка. Фермент активний при pH 5, 0–8, 0 з оптимумом активності при pH 7, 0. Він здатний розщеплювати змертвілі ділянки тканин, фібринозні утворення, в'язкі секрети та ексудати. Стосовно здорових тканин фермент неактивний і безпечний у зв'язку з наявністю в них інгібіторів трипсину. Препарат має протизапальний та протинабряковий ефекти, активує фібриноліз.

Показання. Основними показаннями для застосування трипсину є захворювання органів дихання з густим гнійним мокротинням, гнійні рани, опіки і пролежні, тромбофлебіт, гнійні синусити, гнійні середні отити і євстахіїти з в'язким ексудатом, тромбози судин сітківки, помутніння склистого тіла, екстракція катаракти.

Побічна дія. При застосуванні трипсину можливі підвищення температури, тахікардія, незначна болючість і гіперемія у місці ін'єкції, алергічні реакції. Введення в дихальні шляхи іноді спричиняє подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.

Протипоказання. Препарат протипоказаний при декомпенсованій серцевій недостатності, емфіземі легенів з дихальною недостатністю III стадії, ускладнених формах туберкульозу легенів, тяжких захворюваннях печінки, панкреатиті, підвищеній кровоточивості. Не слід вводити трипсин в осередок запалення, а також наносити (як і інші протеолітичні ферменти) на поверхні злоякісних пухлин. Забороняється вводити препарат внутрішньовенно.

Хімотрипсин кристалічний має фармакологічні властивості і застосування, подібні до таких у трипсину. Він відрізняється дещо більшою стабільністю в організмі та іншими сайтами рестрикції, гідролізуючи переважно зв'язки, утворені ароматичними амінокислотами і викликаючи глибше розщеплення білка.

 

3. Нуклеази.

До цього класу гідролітичних ферментів належать рибонуклеаза та дезоксирибонуклеаза. Рибонуклеаза деполімеризує РНК до моно- та олігонуклеотидів. Дезоксирибонуклеаза – білок альбумінового типу, який гідролізує (розщеплює) ДНК до дезоксирибонуклеотидів. Для клінічного застосування важливо, що нуклеази зменшують густину та в'язкість гною, який завжди містить велику кількість нуклеїнових кислот, що утворюються зі зруйнованих лейкоцитів.

Рибонуклеаза випускається у вигляді ліофілізату для приготування розчинів, який одержують із підшлункової залози великої рогатої худоби. Відповідно до локалізації патологічного процесу, засіб вводять внутрішньом'язово, ендотрахеально, в порожнини тіла, застосовують місцево. Препарат деполімеризує РНК і, внаслідок цього, розріджує гній, слиз, в'язке гнійне мокротиння; має протизапальну дію, котра є вторинною. Він затримує розмноження деяких РНК–вмісних вірусів.
Основними показаннями для застосування рибонуклеази є захворювання дихальних шляхів з в'язким гнійним мокротинням, пародонтоз, гінгівіт; остеомієліт, свищі, абсцеси, трофічні виразки, синусит, отит, тромбофлебіт; кліщовий енцефаліт; вірусний менінгіт. Під час лікування можуть виникати подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, алергічні реакції. Рибонуклеаза протипоказана при гіперчутливості, хронічній серцевій, дихальній та печінковій недостатності, відкритій формі туберкульозу, кровоточивості.

Дезоксирибонуклеаза викликає деполімеризацію ДНК і розрідження гною. Вона володіє здатністю затримувати розвиток вірусів герпесу, аденовірусів та інших вірусів, що містять ДНК. Цей ферментний препарат застосовують при герпетичних та аденовірусних інфекціях, а також для зменшення в'язкості і поліпшення евакуації мокротиння і гною у хворих з гнійними захворюваннями легенів.

 

Препарати гіалуронідази.

Гіалуронідаза спричиняє розпад гіалуронової кислоти, яка є “цементуючою” проміжною речовиною сполучної тканини, і тим самим призводить до збільшення проникності тканин та поліпшення руху міжклітинної рідини. Цей механізм визначає участь даного ферменту в регуляції запалення, набряку, транспорту речовин, еластичності сполучної тканини (рис. 2). Ефект гіалуронідази оборотний.

 

Рис. 2. Механізм дії гіалуронідази

Лідаза – ферментний препарат із сім'яників великої рогатої худоби, діюча основа якого представлена гіалуронідазою. Лідазу вводять підшкірно, під рубцево змінені тканини, внутрішньом'язово, методами електрофорезу або аплікацій на слизові оболонки (в очній практиці). Тривалість дії сягає 48 годин. Ефект препарату полягає у появі рухливості суглобів, розм'якшенні рубців, усуненні та зменшенні контрактур, розсмоктуванні гематом. Дія найбільш виражена на ранніх стадіях патологічних процесів.

Показання для застосування лідази – контрактури суглобів, анкілозуючий спондилоартрит, рубцеві зміни шкіри, гематоми, хронічні виразки, склеродермія. Застосовують в офтальмологічній практиці, а також при продуктивному характері запалення легенів. Лідазу використовують для прискорення всмоктування різних лікарських засобів (місцеві анестетики, антибіотики, глюкокортикоїди). Препарат добре переноситься, але іноді можуть виникати алергічні реакції. Застосування цього ферментного засобу протипоказане при злоякісних новоутвореннях, гострих запальних процесах, легеневих кровотечах та кровохарканні.

Ронідаза – препарат гіалуронідази, за своїм походженням і фармакологічними властивостями близький до лідази. Водночас ронідаза має менший ступінь очистки і застосовується лише місцево у вигляді вологих пов'язок для лікування контрактур суглобів, рубців, гематом, хронічних тендовагінітів, ран, що не загоюються протягом тривалого часу.

 

5. Фібринолітичні ферменти.

До фібринолітичних ферментів належать фібринолізин та активатори фібринолізу ( стрептокіназа, урокіназа, альтеплаза ). За механізмом дії всі вони є протеазами, але фармакодинаміка і застосування для тром– болітичної терапії дають підстави для виділення зазначених ферментів в окрему класифікаційну одиницю. Детально ці препарати розглянуті в розділі “Засоби, що впливають на згортання крові та фібриноліз”.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: