ДОВІДКА - РОЗРАХУНОК про розмір коштів , що підлягають виплаті адвокату

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 30Следующая ⇒

Підтверджується, що адвокату__________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

належить до виплати __________________________________ гривень

(сума словами)

за надання правової допомоги гр. _____________________________,

за_____ днів, ______________________________________________ p.,

(зазначити числа місяця)

з коштів, що відшкодовуються за рахунок держави.
Виконана робота ___________________________________

(дні місяця, звіт)

Зазначена вище сума підлягає перерахуванню на розрахунковий
рахунок _________________ адвокатського об'єднання (адвоката)

(поштові та банківські реквізити)

Додаток: постанова, довідка.

Керівник адвокатського об'єднання (адвокат)

(посада) (підпис) (прізвище, ініціали)

МП

₀, , _____________ 403

Стаття 93-1_____________________________ —.------------ ——

Стаття 93-1. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленій вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.

(Частину другу статті 93-1 виключено на підставі Закону № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

У разі, коли при постановленій вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 93-1 згідно з Законом № 3132-12 від 22.04.93, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545 затверджено Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використаная, яким обумовлюються такі правила.

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, піддягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

404

Стаття 93-1

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

У разі коли при постановленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, а також статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 Кримінально-процесуального кодексу України.

Стягнені в установленому порядку кошти незалежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, в якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного державного бюджету (Автономної Республіки Крим, місцевого чи регіонального самоврядування), або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

Розділ другий

ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ,

ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Глава 8 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Стаття 94. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

Приводами до порушення кримінальної справи є:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли с достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Порушення кримінальної справи — це акт застосування процесуального права, який здійснюється в формі винесення постанови, що відкриває загальну юридичну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування, за наявності для того відповідних підстав, засобів процесуального примусу.

Стадія порушення кримінальної справи — це початкова стадія кримінального процесу, зміст якої становить діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень лро злочини, прийняття по них рішень, з'ясування наявності або відсутності підстав для порушення кримінальної справи. Кримінальний процес починається з моменту прийняття уповноваженим на це суб'єктом кримінального процесу офіційної заяви або повідомлення про злочин, з'явлення з повинною або безпосереднього виявлення ознак злочину. Заява чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії — стадії порушення кримінальної справи. Діяльність з розгляду заяв і повідомлень про злочини являє собою систему правовідносин, що

407

406

Стаття 94

виникають між правоохоронними органами та іншими учасниками

кримінального процесу.

Згідно зі ст. 4 КПК України суд, слідчий, орган дізнання та прокурор зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному конкретному випадку виявлення ознак злочину. В силу ст. 97 КПК України названі суб'єкти кримінального процесу повинні прийняти заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі й у справах, непідвідомчих їм.

Стаття 97 КПК України визначає: " Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. Щодо заяви або повідомлення про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю. Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти

злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника".

Кінцевими рішеннями даної стадії є порушення кримінальної справи або відмова в порушенні справи. Направлення заяви чи повідомлення за належністю являється проміжним рішенням і з його прийняттям не варто тягнути до закінчення встановленого законом триденного строку саме для перевірки заяви і повідомлення, а не для вирішення питання про належність.

Завданнями стадії порушення кримінальної справи є: прийняття, реєстрація, розгляд, перевірка заяв та повідомлень про злочини, прийняття по них рішень, виявлення та попередження злочинів. Засобами вирішення цих завдань є процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів та захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб: огляд місця події, отримання пояснень від громадян, витребування та отримання предметів і документів, а також ревізія, контрольна закупка та оперативно-розшукові дії.

Суб'єктами, які згідно з діючим законодавством правомочні вирішувати питання про порушення кримінальної справи, є: органи дізнання, слідчий, прокурор, суд. Ніякий інший правоохоронний орган не має права вирішувати питання про порушення справи. Більшість кримінальних справ порушуються органами дізнання 1 слідчими, які не тільки мають юридичні і технічні можливості першими отримувати повідомлення про злочини, а й безпосередньо виявляти латентні злочинні діяння.

Органами дізнання є: міліція; податкова міліція -- у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів,

Стаття 94

а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи; митні органи — в справах про контрабанду; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; органи охорони державного кордону — у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Органами попереднього слідства є слідчі органів внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та слідчі органів безпеки.

Прокурор, виконуючи свої функції, може виявляти факти, що мають ознаки злочинів. В таких випадках він вживає заходів до порушення справи і захисту прав та свобод людини.

Згідно зі ст. 4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

У стадії порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий чи прокурор, а в визначених законом випадках і суд (справи приватного обвинувачення і протокольної форми досудової підготовки матеріалів, при безпосередньому виявленні злочину), здійснивши перевірку інформації про злочин, вирішують питання: чи мало місце офіційне повідомлення про злочин і чи є законним привід до порушення кримінальної справи, чи встановлені ознаки злочину, чи немає підстав, що виключають порушення справи, до якого слідчого органу слід направити справу по підслідності в разі її порушення.

Підсумховими рішеннями стадії порушення кримінальної справи є: рішення про порушення справи; рішення про відмову в порушенні справи.

Стадію порушення кримінальної справи іноді йме нують точніше стадією прийняття, перевірки і розгляду заяв та повідомлень про злочини, або дослідчим процесом, чи дослідчим провадженням. Адже стадія може закінчуватись не тільки порушенням справи, а й протилежним рішенням — постановою про відмову в порушенні

справи.

Ми пропонуємо йменувати цю стадію більш слушним і доцільним поняттям, яке відповідає змісту і формі здійснюваної па цьому етапі процесуальної діяльності — дізнанням. Згідно з такою моделлю дізнанням слід вважати діяльність з прийняття, перевірки і розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів та здійснення органом Дізнання невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі.

409

⁴⁰⁰_________________________________ ________ Стаття 94

Заява чи повідомлення про злочин мають бути розглянуті протягом трьох діб. Згідно зі ст. 97 КПК України, якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів. Продовження цих строків законом не передбачено.

Проведений аналіз свідчить, що при вирішенні заяв і повідомлень про злочини слідчими ще допускаються певні зволікання.

Так, за даними МВС України слідчим апаратом органів внутрішніх справ України в 2000 році було розглянуто 327 905 заяв і повідомлень про злочини, із них у строк до 3 діб було розглянуто 151 797 матеріалів, у яких приймались рішення у порядку, передбаченому статтею 97 КПК України. Тобто лише 46, 3% рішень слідчих приймались у строк до 3-х діб. Від 3 до 10 діб розглянуто слідчими 159 249 заяв і повідомлень про злочини, що становить 49, 6% (у 1999 р.— 50, 7%). Всього тільки слідчими МВС України в 2000 році порушено 300 594 кримінальні справи. Значна частина з них направляється до суду.

Правоохоронними органами ще досить багато порушується кримінальних справ, у тому числі і за малозначними злочинами, до кримінальної відповідальності притягається значна частина громадян України, що звичайно не на користь моралізації суспільства¹З іншого боку, ще допускається тяганина при розгляді заяв і повідомлень про дійсно тяжкі злочини.

Швидкий та всебічний розгляд заяв і повідомлень про злочини створює оптимальні умови для вирішення слідчим завдання встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав громадян і організацій. Несвоєчасне порушення кримінальної справи ці умови погіршує: особи, зацікавлені в результатах справи, отримують можливість приховати сліди злочину та перешкоджати встановленню істини.

Для порушення кримінальної справи необхідні законні приводи (джерела інформації про злочин) та достатні підстави (фактичні дані, що вказують на наявність ознак злочину).

Приводи до порушення кримінальної справи — це передбачені законом джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язують правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них, по суті. Приводами до порушення кримінальної справи є джерела інформації, зазначені в cm. 94 КПК України.

¹ У політичному плані такі масштаби діяльності органів кримінальної юстиції не можуть сприйматись позитивно. Вражають такі цифри. Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить*, у Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, у Франції — 90, в Німеччині — 96, то в Україні — 415, що трохи менше ніж в одній з найкримінальніших країн (у США — 645). Див.: Список світової тюремної популяції / Дбслідницькі результати Міністерства внутрішніх справ Великої Британії.— Лондон, 1999.— №88. Це дає привід ще раз підкреслити, що розпочата декриміналізація має бути продовжена 1 здійснюватись стосовно злочинів невеликої тяжкості рішучіше.

Стаття 94

Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дає змогу уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення справи.

* Дотримання процесуальної форми отримання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази у

справі.

Заяви громадян та повідомлення організацій. Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними та письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.

Письмова заява має бути підписана особою, від якої вона подається.

Анонімні заяви не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи. Вони лише є приводом для перевірки фактів, що в них містяться. Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом, якому доручено перевірку.

Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину. Такі повідомлення мають бути зроблені в письмовій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо). Закон не містить будь-яких вимог щодо оформлення листів громадян, оскільки обмежувати ці види інформації процесуальними рамками неможливо та недоцільно.

З'явлення з повинною — це особиста, добровільна, зроблена з власної ініціативи заява особи про вчинений нею злочин органу дізнання або попереднього слідства, прокурору або суду.

При з'явленні з повинною складається протокол (ст. 96 КПК України), в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина з'явлення з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину. Докладне з'ясування обставин з'явлення з повинною необхідне тому, що з'явлення може бути спонукане не тільки каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу провину.

З'явлення з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання.

Тому своєчасне і правильне процесуально оформлення з'явлення з повинною має суттєве процесуальне значення.

Повідомлення, опубліковані в пресі. Повідомленнями, опублікованими у пресі, є статті, фейлетони, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. (Сюди ж цілком доречно було

410

Стаття 94

Стаття 95

411

б віднести інформацію, оголошену по радіо та в телепередачах, що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях).

Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органу, який має, право порушити кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.

Статті, дописи, листи, які редакціями не були надруковані, а переслані в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій або державних установ.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-чийого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.

Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією, — також у процесі оперативно-розшукових заходів.

Виявлення злочинів є одним із завдань міліції та служби безпеки. Відповідно до Закону України " Про оперативно-розшукову діяльність" для виконання вказаного завдання вони мають право: провадити контрольні закупки; здійснювати безпосереднє візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням засобів технічного документування; опитувати громадян, вимагати документи та провадити інші інформаційно-пошукові дії.

Законом України " Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" органам МВС, СБУ та іншим органам, які мають право проведення оперативно-розшукової діяльності надане право, з метою виявлення джерел та каналів збуту наркотиків, здійснювати контрольовані оперативні закупки та контрольовані поставки наркотичних засобів, огляду транспортних засобів, вантажу та особистих речей водія та пасажирів.

Факти злочину можуть бути виявлені під час огляду пасажирів перед посадкою на повітряне судно та при виконанні інших адміністративних дій.

Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд — у процесі судового розгляду.

Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітники органів дізнання повинні складати рапорт або інший документ, що прирівнюється до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи.

Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по телефону, повідомлення про спрацювання охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо та телебаченню, інформація медичних установ про надходження до них осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не має

характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує кримінально-процесуальних відносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку. Вона може бути підставою для виїзду на місце події, проведення оперативно-розшукових заходів, призначення ревізії, проведення контрольних закупок та інших перевірних дій. Якщо в процесі перевірних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину.

Офіційні заяви та повідомлення про злочини (приводи до порушення справи) відповідно до Інструкції про порядок прийому, реєстрації, обліку та розв'язання в органах внутрішніх справ заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події підлягають реєстрації в Книзі обліку інформації про злочини і події, яка ведеться в черговій частині органу внутрішніх справ. При реєстрації заяв та повідомлень на них проставляється штамп реєстрації із зазначенням дати реєстрації та порядкового номера реєстраційного запису. Дані відомості засвідчуються підписом чергового органу внутрішніх справ. Строк розгляду заяв та повідомлень рахується з моменту їх реєстрації.

Відмова в прийомі заяв і повідомлень про злочини за будь-якими мотивами неприпустима. Працівники міліції зобов'язані приймати заяви та повідомлення про злочини в будь-який час і в будь-якому місці, якщо вони перебувають при виконанні службових обов'язків. Отримані заяви негайно передаються до чергової частини для реєстрації та належної перевірки.

Отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.

Стаття 95. Заяви і повідомлення про злочин

Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджусться про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка u подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і узяти від нього відповідну підписку.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.

Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом, можуть бути уенчмн або письмовими.

Заявник — особа, яка заявила про злочин. Заявник є учасником кримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи.

4^________________ ____________________________ Стаття 95

Саме на цій стадії особа, яка заявила про злочин, має статус заявника. Далі — у стадіях попереднього розслідування та судового роз-гляду — така особа, залежно від підстав, виступає або як потерпілий, якщо їй заподіяно шкоду, або як свідок, якщо вона була лише очевидцем вчиненого злочину. Інколи заявник стає й обвинуваченим, якщо з'ясується, що він сам вчинив злочин.

На заявникові лежить обов'язок давати правдиві повідомлення Він несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що його має бути попереджено при отриманні від нього заяви.

Так, згідно зі ст. 383 КК України: " Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину — карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк".

Заявник має право ознайомлюватися з протоколом отримання заяви, робити зауваження та доповнення або ж власноручно викласти свою заяву.

Слідчий, орган дізнання, прокурор та суд зобов'язані прийняти заяву та розглянути її в установленому порядку протягом трьох, а за необхідності перевірки — не пізніше як протягом десяти діб.

Про прийняте за результатами перевірки рішення (про відмову в порушенні справи або про порушення кримінальної справи) відповідні особи мають сповістити заявника. Якщо заявник не згоден з відмовою у порушенні справи, він може оскаржити таке рішення прокурору протягом семи днів з моменту отримання копії постанови. Залишення прокурором скарги без задоволення дає заявникові право оскаржити рішення прокурора безпосередньо через суд (ст. 99-1 КПК України).

Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину. Такі повідомлення мають бути зроблені в пись-мозій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо). Закон не містить будь-яких вимог щодо оформлення листів громадян, оскільки обмежувати ці види інформації процесуальними рамками неможливо та й недоцільно.

Стаття 96. Явка з повинною

Явка з повинною — це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин вчинений чи підготовлений ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладений зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол.

Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судового засідання і підписуються заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповідному прокурору.

Письмова заява про явку з повинною мас бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати u прийняття.

(Ст, 96 із змінами, внесеними Законом України №3082111 від 07.03.2002)

Явка з повинною — це особиста, добровільна, зроблена з власної ініціативи заява особи про вчинений нею злочин органу дізнання або попереднього слідства, прокурору або суду.

Явка з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання.

Наприклад, звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України (ч.2 ст. 114 КК України); звільняється від кримінальної відповіда\ь-ності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 255 КК України, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю (ст. 255 КК України); звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину (ст. 258 КК України); звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою статті 263 КК України, якщо вона добровільно здала органам влади (а тим самим і повідомила про діяння правоохоронні органи — В.Т.) зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої

414

Стаття 97

(стаття 263 КК України); особа, яка добровільно здала (а тим самим і повідомила про діяння правоохоронні органи — В. Т.) наркотичні засоби, психотропні речовини або їхні аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ст. 307 КК України); особа, яка добровільно здала (а тим самим і повідомила про діяння правоохоронні органи — В. Т.) прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх. аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ст. 311 КК України); особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи (ст. 369 КК України).

Факт з'явлення з повинною має розглядатись і як один з елементів дієвого каяття та аналізуватись у комплексі з іншими обставинами при застосуванні цього правового інституту. Тому своєчасне і правильне процесуально оформлення з'явлення з повинною має суттєве процесуальне значення.

Стаття 97. Обов'язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду

Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю. Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб

запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки за-

Стаття 97__________________________________________ 415

явника, а також членів його сім'ї та близьких родичів якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшуковоі діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Постанова судді про надання такого дозволу виноситься і на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у випадках, передбачених статтями 177, 178 і 190 цього Кодексу.

(Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1381- XIV (1381-14) від 13.01.2000, № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

За заявою або повідомленням про злочин, що надійшли до правоохоронного органу, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з рішень: про порушення справи, про відмову в порушенні справи, про передачу заяви або повідомлення за підслідністю або підсудністю. Одночасно вживаються всі можливі заходи, щоб запобігти злочину. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин, тоді така перевірка провадиться в строк не більше десяти днів без проведення слідчих дій (за винятком огляду місця події).

Розгляд заяв та повідомлень про злочини полягає в оцінці їх за формою та змістом. При цьому з'ясовуються такі обставини:

— чи є заява або повідомлення про злочин, що готується або вчинений, приводом до порушення кримінальної справи;

— чи є у фактах, про які повідомлено, ознаки злочину;

— чи є в діях, про які повідомлено, будь-який конкретний склад злочину;

— за якою статтею може бути кваліфікований злочин;

— чи немає підстав для відмови в порушенні справи;

— якими фактичними даними потверджуються названі вище обставини;

— чи є необхідність у проведенні додаткових перевірних дій, спрямованих на з'ясування тих або інших обставин;

— чи не підлягає заява або повідомлення передачі за підслідністю в іншій орган;

— до чиєї юрисдикції належить розв'язання заяви або повідомлення по суті;

— чи додержані права заявника та інших зацікавлених осіб і які додаткові заходи треба вжити до ЇХ захисту;

— чи є сукупність одержаних відомостей достатньою для прийняття підсумкового рішення, передбаченого законом.

ЈL5_______________________________.__________ Стаття q?

У необхідних випадках проводиться перевірка заяв і повіло* лень про злочини, яка полягає у провадженні процесуальних т інших передбачених законом і підзаконними актами дій по збирай* ню, дослідженню, перевірці й оцінці доказів.

Діяльність слідчого та органу дізнання по розгляду заяв і повідомлень про злочини є діяльністю кримінально-процесуальною. Вона докладно регламентується кримінально-процесуальним законом і тому має процесуально-правову природу. При цьому очевидно, що сам кримінальний процес починається з моменту п_ра] йняття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом заяв та інших повідомлень про вчинений або підготовлюваний злочин, названих у законі як приводи до порушення справи. Вони мають значення юридичних фактів, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, які дають початок кримінальному процесу.

Основний зміст діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події що досліджується, ознак злочину. Тобто така діяльність має пізнавальний характер. Пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доказування. У стадії, що розглядається, без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні.

Цілком очевидно, що процес доказування буде найбільш результативним у разі максимального його наближення за часом до події злочину (отримання повідомлення про нього). Пов'язувати діяльність з доказування з провадженням лише слідчих дій за порушеною кримінальною справою — значить штучно відкладати пізнавальний процес, формалізувати його всупереч об'єктивно існуючим закономірностям.

Нарешті, передбачені законом засоби перевірки заяв і повідомлень про злочини включають одну із слідчих дій — огляд місця події, а у своїй сукупності можуть бути засобами отримання різних доказів, дозволяють здійснити їх перевірку, визначити віднесеність до справи та достовірність.

Чинний кримїнально-процесуальний закон передбачає такі засоби отримання доказів у стадії порушення кримінальної справи:

— безпосереднє отримання заяв та повідомлень про злочини;

— з'явлення з повинною;

— отримання пояснень від громадян;

— витребування та отримання предметів і документів;

— провадження огляду місця події;

— проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;

— зняття інформації з технічних каналів зв'язку;

— проведення судово-медичного чи медичного освідування;

— проведення ревізій та аудиторських перевірок;

— здійснення оперативно-розшукових заходів. Зауважимо, що діючий нині закон дозволяє в порядку винятку

проведення до порушення кримінальної справи таких слідчих дій, ■ як огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України); виїмка поштово-те леграфної кореспонденції (ч. З ст. 187 КПК України); зняття інфор-

гтаття 97_________ „-------------------------------------------------------- ill

маиії з технічних каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК України); судово-медичне освідування.

Ревізія — Це метод перевірки фінансово-господарської діяль-

_СТІ підприємств, установ і організацій, їх посадових та матеріально відповідальних осіб щодо достовірності обліку та звітності, виявлення недостач, розтрат, надлишків, привласнень та крадіжок грошових коштів і матеріальних цінностей. Ревізії проводять органи державної контрольно-ревізійної служби України, які мають право розглядати заяви, листи та скарги громадян, наділені правами вимагати необхідні документи, проводити зустрічну перевірку та аналіз документів бухгалтерського обліку тощо. Ревізія за ініціативою контрольно-ревізійної служби проводиться не частіше одного разу на рік. Ревізія за дорученням правоохоронних органів може бути проведена в будь-який час.

Відповідно до п. 24 ст. 2 Закону України " Про міліцію" міліція має право вимагати від відповідних посадових осіб проведення інвентаризацій та ревізій, вилучати документи, зразки сировини та продукції, опечатувати каси та приміщення — місця зберігання цінностей.

Крадіжки та інші зловживання з матеріальними цінностями та грошовими коштами можуть бути викриті також у процесі аудиту.

Аудит — це перевірка документів бухгалтерського обліку та звітності, здійснювана незалежними особами або недержавними аудиторськими фірмами відповідно до Закону України " Про аудиторську діяльність".

За результатами ревізії складається акт ревізії, а за результатами аудиту — аудиторський висновок. Передані слідчому чи органу дізнання зазначені документи, поряд з документами бухгалтерського обліку та звітності, можуть мати значення доказів, що вказують як на наявність, так і на відсутність ознак злочину або інших обставин, що підлягають з'ясуванню.

У стадії порушення кримінальної справи різні докази можуть бути отримані в процесі здійснення оперативно-розшукових дій, а потім передані в кримінальний процес для використання в процесуальному доказуванні. (Докладніше див. главу 5 " Докази та доказування в кримінальному процесі" ).

Різні докази можуть бути отримані також органами адміністративної юрисдикції в процесі адміністративного провадження, а потім в аналогічному порядку передані слідчому або органу дізнання.

Однак, як свідчить практика, названих засобів інколи буває недостатньо для розв'язання основного завдання стадії порушення кримінальної справи — визначення наявності або відсутності ознак злочину. Для вирішення даного питання часто-густо виникає необхідність у провадженні тих або інших експертиз. Наприклад, судово-медичної — для визначення тяжкості тілесних ушкоджень, товарознавчої — для з'ясування вартості викраденого тощо.

Не можна не зазначити принагідно, що сьогодні настав час реформувати стадію порушення кримінальної справи. По-перше, для розв'язання завдань, що стоять перед даною стадією, дійсно не вистачає процесуальних засобів. По-друге, багато з передбачених за-

14 Тортишник

418

Стаття 97

Сагаття 97

419

коном засобів отримання доказів у стадії порушення справи мають непослідовний, суперечливий та штучний характер.

Візьмімо, наприклад, таку дію, як отримання пояснення від громадян. Чим вона відрізняється від допиту свідка? Практично однією формальністю: при допиті громадяни попереджаються про відповідальність за відмову від давання показань та давання неправдивих показань, а під час давання пояснень — ні. Не попереджаються тому, що така відповідальність передбачена щодо свідка.

Уявімо, що громадянин, який дає пояснення, виходячи з принципу " що не заборонено законом, те дозволено" та вважаючи, що його брехня буде безкарною, сказав неправду. Через день слідчий порушив кримінальну справу та викликав його для допиту як свідка. Перше, що робить слідчий, — попереджає свідка про відповідальність за відмову від давання показань та за давання заздалегідь неправдивих показань. Як бути громадянину? Відмова від давання показань тягне за собою покарання. А якщо сказати правду? То чи не посадять за ту брехню, яку сказав учора?

Або підійдемо до проблеми з іншого боку. Наприклад, двоє громадян стали очевидцями злочину. Один без затримки, виконуючи свій громадянський обов'язок, з'явився в орган дізнання та зробив заяву. Безперечно, він попереджався про відповідальність за заздалегідь неправдивий донос. Другий з'явився за запрошенням, і в нього взяли пояснення. Парадоксально, але ніякої відповідальності за давання неправдивих відомостей він не несе. Але ніс би, якщо б з'явився в орган дізнання першим та виступив би як заявник. Де ж логіка? Як бути з рівністю громадян перед законом?

Крім цього, склався ще один нонсенс. Те, що в стадії порушення кримінальної справи забороняє робити слідчому кримінально-процесуальний закон, те саме дозволяє робити оперативному працівникові закон " Про оперативно-розшукову діяльність". Наприклад, проводити візуальне спостереження та технічне документування в громадських місцях тощо. По суті, у слідчого менше процесуальних засобів перевірки заяв та повідомлень про злочини, ніж у оперативного працівника для перевірки анонімних листів та іншої неофіційної інформації.

Отже, реформа необхідна. Але реформувати стадію порушення кримінальної справи шляхом розширення переліку дозволених до провадження слідчих дій — такий підхід малоперспективний. Якщо дозволити провадження експертизи, то чому слід забороняти отримання зразків для порівняльного дослідження? Якщо заборонити затримання, то як запобігати злочину? Питань виникне багато. До речі, чинний нині закон дозволяє як виняток проведення до порушення кримінальної справи таких слідчих дій, як провадження огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України); проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції (ч. З ст. 187 КПК України); зняття інформації з технічних каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК України); проведення судово-медичного освідування.

На нашу думку, найбільш логічним було б перетворення стадії порушення кримінальної справи на спеціальну форму дізнання. Суть пропозиції в такому. В передбачені законом строки орган дізнання перевіряє заяву або повідомлення про злочин, використо-

вуючи свої повноваження, надані йому законами України " Про міліцію" та " Про оперативно-розшукову діяльність". У необхідних випадках закон повинен надати право провадити будь-які слідчі дії, не пов'язані із застосуванням заходів примусу або дозволені для їх проведення в цій стадії окремою нормою закону. Якщо перевірку заяви здійснює слідчий, то він дотримується названих правил.

Викладена пропозиція обумовлює необхідність перейменування стадії порушення кримінальної справи в стадію дізнання.

Уявляється, що термін " дізнання" найбільше підходить для визначення діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини. Дізнання означає діяльність по отриманню знань, здобуванню відомостей про будь-що, попереднє адміністративне розслідування чого-небудь. Дізнаватися — означає з'ясовувати або розгадувати що-небудь шляхом вивчення, розпитування, розкривати, розгадувати таємницю, дошукуватися, докопуватися до суті, вивідувати, розвідувати, довідуватись¹.

Основний суб'єкт цієї стадії — орган дізнання. Саме ці органи розглядають 82% всіх заяв та повідомлень про злочини. їх розгляд став основною функцією дізнання.,

З іншого боку, існуюча назва цієї стадії (" порушення справи" ) не відповідає змістові діяльності, що здійснюється в її межах (прийом, розгляд та вирішення заяв і повідомлень про злочини). Підсумковим рішенням такої стадії може бути як порушення справи, так і відмова в порушенні справи.

Стадія порушення справи фактично є вже частиною дізнання, як адміністративного розслідування, тобто розслідування, здійснюваного органами адміністративної юрисдикції. В її рамках здійснюється доказування, в тому числі й шляхом провадження слідчих дій (огляд). Саме поняття " порушити справу" не означає почати її спочатку. Порушити справу — означає активізувати розслідування. Таке можливе шляхом переходу від однієї його форми — дізнання, до іншої — попереднього слідства.

Викладене утворює логічні передумови для встановлення пропонованого порядку діяльності з розгляду заяв та повідомлень про злочини. Переваги такого підходу автором докладно не розглядаються, бо вони здаються очевидними. Достатньо нагадати, що відпадає непотрібне дублювання. Якщо в розглянутій стадії замість отримання пояснення провадитиметься допит свідка, у багатьох випадках відпаде необхідність його повторного виклику. А це означає — він не буде відірваний від виконання своїх трудових обов'язків. Будуть заощаджені гроші та папір, а головне — час.

Комплексне використання процесуальних та оперативно-роз-шукових засобів при перевірці заяв та повідомлень про злочини дає можливість ефективно працювати по розкриттю злочинів по так званих " гарячих слідах". Заборона застосовувати в цій стадії заходи примусу слугуватиме гарантією від безпідставного вторгнення у сферу прав людини, які охороняються законом.

Новий тлумачний словник української мови: У 4-х томах.— К., 1999.'— Т.1.— С 768.

14*

420

Стаття 97

Гтаття 98_______ ___________________________________ £ __

Викладене дозволяє запропонувати низку змін до кримінально-процесуального закону.

Частину 3 ст. 97 КПК України доцільно викласти в такій редакції-

" Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи або вирішення питання про відмову в порушенні справи, така перевірка здійснюється шляхом проведення дізнання в строк не більше семи днів. Особа, яка проводить таке дізнання, має право в разі необхідності та наявності для того підстав провадити будь-які невідкладні слідчі та інші процесуальні дії, які не пов'язані із застосуванням заходів примусу до громадян. Органи дізнання та слідчі під час дізнання мають право використати права, надані їм законом України " Про оперативно-розшукову діяльність".

У ч. З ст. 103 КПК України необхідно вказати, що дізнання здійснюється у двох формах або розрізняється залежно від того, чи діють органи дізнання по перевірці заяв або повідомлень до порушення кримінальної справи, чи ж здійснюють невідкладні слідчі дії після порушення кримінальної справи.

У разі реалізації даної пропозиції відпадає необхідність у застосуванні такого засобу перевірки заяв та повідомлень, як отримання пояснень від громадян.

Як і раніше, залишається дискусійним питання про вдосконалення правових основ та практики провадження витребування, а також отримання предметів та документів.

Отже, вважаємо за необхідне доповнити гл. 16 КПК України статтею " Витребування та отримання добровільно виданих доказів" такого змісту:

" Слідчий, орган дізнання, прокурор та суд мають право витребувати від будь-яких громадян, посадових осіб, підприємств, установ і організацій та отримати витребувані або добровільно видані предмети, документи та інші матеріали, що мають значення для справи.

Громадяни та посадові особи зобов'язані видати предмети, документи та інші матеріали, що витребуються слідчим, органом дізнання, прокурором або судом. Вони несуть відповідальність за відмову від видачі, приховання або умисне знищення з метою перешкоджання встановленню істини предметів, документів та інших матеріалів, що витребуються, відповідно до закону. Витребуючи предмети, документи та інші матеріали, що мають значення для справи, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд попереджають громадян та посадових осіб про відповідальність за відмову від видачі, за приховання або знищення предметів, документів та інших матеріалів.

Безпосереднє отримання предметів, документів та інших матеріалів, що витребуються або добровільно видані, провадиться у присутності не менше двох понятих за правилами здійснення виїмки з додержанням положень ст. 186 цього Кодексу за такими винятками. При отриманні предметів, документів та інших матеріалів, що витребуються, не допускаються злом або відкривання замкнених сховищ і приміщень і примусове вилучення предметів,

документів та інших матеріалів, які витребуються, а також здійснення пошукових дій для встановлення місця знаходження таких.

Витребування та отримання добровільно виданих доказів може здійснюватися до та після порушення кримінальної справи.

Про вилучення предметів, документів та інших матеріалів, що витребуються, складається протокол отримання доказів, що витребувалися.

У разі отримання доказів, наданих громадянами та посадовими особами за своєю ініціативою, складається протокол добровільної видачі доказів.

Протокол складається за правилами ст, 85 цього Кодексу, а в разі застосування технічних засобів — з урахуванням вимог ст. 85-1 та 85-2 цього Кодексу. В протоколі обов'язково вказується, який предмет або документ вилучений, індивідуальні ознаки речі, що вилучається, та обставини вилучення.

Якщо предмети, документи чи інші матеріали, що мають значення для справи, вислані поштою, до справи долучаються поштові документи. Розпакування поштового відправлення та огляд його змісту провадиться у присутності понятих за правилами огляду речового доказу, про що складається протокол огляду".

При здійсненні правозастосовної діяльності дії з витребування та отримання предметів, документів та інших матеріалів мають виконуватися відповідно до викладених правил.

Під час перевірки заяв та повідомлень про злочини може виникнути необхідність застосування спеціальних знань у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла.

Оскільки проведення експертизи у стадії порушення кримінальної справи чинним законодавством не передбачено, слідчий має право доручити спеціалісту проведення попередніх досліджень, довідка про які може долучатися до матеріалів справи та мати значення доказу в розумінні документа.

У разі необхідності визначення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень в стадії порушення кримінальної справи може бути проведене судово-медичне дослідження, за результатами якого відповідно до п. 3.11 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи складається Акт судово-медичного огляду. Цей документ набуває сили доказу, якщо інформація, що в ньому міститься, має ознаки належності до справи, допустимості та достовірності.

⇐ Предыдущая 15 16 17 18 192021 22 23 24 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-09; Просмотров: 163; Нарушение авторского права страницы