СПЕЦІАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСПЕРТА ТА ПОЗАЕКСПЕРТНІ

ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНО - ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ

ДОКАЗУВАННІ

У вирішенні завдань швидкого і повного розкриття кожного зло­чину важливого значення набувають різноманітні позаекспертні дослідження речових джерел інформації. У літературі вони часто іменуються " попередніми дослідженнями", " непроцесуальними дослідженнями", " оперативним аналізом" або " попереднім вивчен­ням слідів".

Безумовно, чим швидше й у більшому обсязі слідчий і оператив­ний робітник одержать корисної інформації у справі, тим реальніші шанси на те, що злочин буде розкритий, а злочинець викритий. Тому такі дослідження найчастіше мають місце на початковому етапі розслідування, у стадії порушення кримінальної справи або до початку кримінального процесу, на етапі оперативно-пошукової діяльності, спрямованої на виявлення злочину, тобто тоді, коли необхідно швидко одержати якусь інформацію, відбити у матеріальних слідах злочини, а умов, можливостей і юридичних пе­редумов для виробництва експертизи немає. Зважаючи на те, що однією з особливостей таких досліджень є оперативність, швидкість дослідження, в літературі розглядались проблеми про­вадження експрес-досліджень речових доказів при розслідуванні злочинів¹.

Вважаємо що правильно буде йменувати такі дослідження за­лежно від суб'єкта: спеціальними експертними дослідженнями, якщо вони проводяться експертом, але не в рамках експертизи (п. З, п. 42 Інструкції про призначення та проведення судових ек­спертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5), " позаєкспертними дослідженнями", якщо вони виконані спеціалістом або слідчим (дізнавачем) в ході слідчих дій. Вони не завжди мають попередній характер, тому що можуть бути і непов­торними.

Тертышник В.М. Экспресс-исследования вещественных доказательств на первоначальном этапе расследования // Проблемы предварительного следствия и дознания: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР.— М., 1987.— С. 98-104.

Такі дослідження не вважаються непроцесуальними, оскільки вони можуть здійснюватися і у рамках слідчих дій (огляду, освіду-вання, огляду трупа тощо). Той факт, що чимало експрес-досліджень можуть здійснюватися до початку кримінального про­цесу в рамках оперативно-пошукової діяльності, не дає підстав усі види таких досліджень вважати непроцесуальними. Виправданим буде поділяти всі види таких досліджень на спеціальні експертні і позаекспертні. Поняття " позаекспертні дослідження" і " експертні дослідження" ширші, ніж поняття " попередні дослідження", " не-процесуальні дослідження", " оперативний аналіз" або " попереднє вивчення слідів".

Відповідно до ст. 6 Закону України " Про адвокатуру" та ст. 48 КПК України в експертних установах можуть здійснюватись дослідження на замову адвокатів. Згідно з п. З Інструкції про при­значення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.99 № 53/5 (Офіційний вісник України.— 1998.— № 46.— ст. 1715), такі дослідження проводяться за дорученням митних органів, органів нотаріату, а також на про­хання установ і громадян. При цьому результати дослідження вик­ладаються у висновку досліджень спеціаліста із зазначенням спеціалізації останнього. Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України (п. 5.3) передбачено прове­дення досліджень експертом за завданням оперативних підрозділів.

У роботі слідчого мета таких досліджень полягає в тому, щоб у найкоротші терміни, уже безпосередньо після одержання повідо­млення про злочин, з'ясувати інформаційне отримання виявлених слідів і забезпечити можливість ефективного використання їх у розкритті і розслідуванні злочинів.

Позаекспертні експрес-дослідження речових джерел інформації дають змогу значною мірою усунути інформаційну непевність слідчого й оперативного робітника по різноманітних обставинах зробленого злочину в ситуації гострого дефіциту інформації зі справи, а отже, більш цілеспрямовано здійснювати слідчі й опера­тивно-пошукові заходи; своєчасно визначити відношення виявле­них слідів до справи, а тим самим" виключити невиправдані витрати сил і засобів по роботі з об'єктами, які не стосуються справи; швид­ко звірити вилучені сліди з джерелами інформації, що знаходяться в різноманітних колекціях, АБД (автоматичних банках даних), або зразками для порівняльного дослідження; оперативно перевірити причетність до зробленого злочину запідозрених осіб. В остаточно­му підсумку такі дослідження можуть істотно допомогти у роз­критті і розслідуванні злочинів, розшуку і викритті злочинця.

Для широкого застосування й успішного виробництва різно­манітних позаекспертних експрес-досліджень матеріальних слідів злочину й інших речових джерел інформації нині є великі можли­вості. Нові пересувні криміналістичні лабораторії (ПКЛ) спеціально забезпечуються науково-технічними засобами, призначеними для проведення досліджень різноманітних слідів безпосередньо на місці події. Наприклад, портативним електронно-оптичним пере-

352____________________ __^_________          Стаття 75

творювачем, ультрафіолетовим освітлювачем, набором хімічних ре­активів та ін.

Розвиток криміналістики, судової медицини й інших суміжних наук забезпечує можливість застосування для виробництва експ-рес-досліджень таких науково-технічних методів, як люмінесцент­ний аналіз, рефрактометрія, рентгекоструктурний аналіз.

Зусиллями вчених здійснені розробки і намічені шляхи впровад­ження в слідчу практику нового методу одержання спектральної інформації безпосередньо з тіла людини за допомогою методу ба­гатократного порушеного повного внутрішнього відбитка. Метод є недеструктивним. Він достатньо ефективний при дослідженні слідів, що невіддільні від носіїв і схильні до швидкого стирання, зни­щення, зникнення. Метод дозволяє здійснювати якісний і опера­тивний спектральний аналіз різноманітних слідів-нашарувань: кіптяви, залишків наркотичних речовин, барвників, спеціальних хімічних речовин та інших невіддільних від тіла людини джерел інформації.

Для виробництва різноманітних досліджень успішно застосову­ються: дослідження в інфрачервоних променях; мікроскопічні дослідження структури у відбитому світлі; метод мікрокристало-скопії; метод кольорових краплинних реакцій; метод хемілюмінес­ценції тощо.

Відомі експерименти з впровадження телевізійної мікроскопії і відеомагнітофонів для експресного виявлення мікросубстанцій біологічного походження. За допомогою мікроскопа і залученої відеокамери виявлялися і досліджувалися сперматозоїди й інші мікросубстанції.

У слідчій практиці дедалі ефективніше використовується люмінол і метод хемілюмінесценції для виявлення латентних слідів крові на текстильних тканинах. При цьому розтрушується розчин (5 г кальцинованої соди, ОД г люмінолу і 10 мл 30%-ного перекису водню на 1000 мл.дистильованої води). При попаданні на залишки крові дає блакитне свічення.

Наявність слідів крові може бути виявлено і за допомогою бензідіна, який реагує на мікровключення крові десятирічої дав­ності. Розроблений на сенові даного методу реактив Воскобойни-кова (1 частина бензідіна, 4 частини перекису барію і 10 частин лимонної кислоти) розчиняється в 10 мл дистильованої води і нано­ситься на ймовірний об'єкт. При попаданні на мікровключення крові з'являється блакитне забарвлення, а при взаємодії зі слідами пальців рук або інших частин тіла — зеленувате.

Нині все активніше впроваджується в слідчу практику новий метод виявлення крові за допомогою ГЕМОФАНА. ГЕМОФАН — це діагностичні смужки, що дають позитивну реакцію на гемо­глобін, їхнє використання дозволяє виявити і діагностувати наявність слідів крові 14-річної давності. Синьо-зелене забарвлення зони індикації означає позитивну реакцію на гемоглобін.

Методи і засоби позаекспертних досліджень повинні відповідати вимогам етичності, безпеки, експресності і забезпечу­вати достовірність одержуваних зведень, а також цілість досліджу­ваних об'єктів і їхніх доказових властивостей. Цілість досліджува-

 

353

Спгаття 75

них об'єктів і їхніх доказових властивостей служить важливою га­рантією встановлення об'єктивної істини в справі, забезпечує мож­ливість ефективного використання виявлених слідів у криміналь­но-процесуальному доведенні. У першу чергу повинні застосовува­тися фізичні, переважно оптичні методи, використання яких не пов'язано з псуванням або ушкодженням досліджуваних об'єктів (мікроскопія, дослідження в інфрачервоних або ультрафіолетових променях, рентгеноскопія тощо). Водночас, якщо від виявлених матеріальних об'єктів без якогось збитку для їх наступного експерт­ного дослідження можливо відокремити визначену частину речо­вини, то її експресне дослідження може провадитися будь-якими, у тому числі і деструктивними, методами. Головний принцип у їхньому доборі: від простого, доступного і найменш деструктивно­го — до складного і деструктивного.

Для експресного масс-спектрального аналізу можуть використо­вуватися такі сучасні науково-технічні засоби, як прилад ЭМАЛ (мас-аналізатор із лазерним джерелом іонів), що випускається Сумським заводом електронних* мікроскопів, або установка ЛМА (лазерний мікроспектральний аналізатор) виробництва Німеччини. Ці прилади мають унікальні можливості. Застосування потужного лазерного джерела іонів дозволяє робити дослідження практично всіх твердих речовин при 100%-й іонізації, забезпечує високу спро­можність, що дозволяє точність аналізу, надає можливість визнача­ти якісні і кількісні характеристики мікроелементного складу різно­манітних слідів-речовин. Мас-спектральний аналіз за допомогою приладу ЭМАЛ або ЛМА забезпечує цілість досліджуваних зразків і швидкість дослідження. Аналіз здійснюється в межах 10 хвилин. Це дозволяє швидко одержати необхідну інформацію і використо­вувати її в розкритті злочинів. Зазначені прилади дозволяють підви­щити результативність експрес-досліджень різноманітних речових джерел інформації.

Виникнення і постійне розширення такої нової форми роботи з речовими доказами, як позаекспертні дослідження, постійний роз­виток науково-технічних методів і засобів таких досліджень, усе більш зростаюче значення їх у розкритті і розслідуванні злочинів, поряд із наявними помилками при використанні результатів таких досліджень при розслідуванні злочинів, обумовлюють необхідність розгляду правових проблем їх провадження.

Відразу зауважимо, що здійснення будь-яких негласних заходів у рамках слідчих дій, у тому числі і' здійснення попередніх досліджень або інших маніпуляцій із речовими доказами " у рамках огляду місця події" потай від понятих та інших учасників слідчої дії — неприпустима " розкіш". Це все одно, що здійснювати неглас­ну роботу зі свідками в ході їхнього допиту. Негласна, виведена за правове поле робота з речовими доказами по кримінальній справі неприпустима. її проведення може призвести до сумнівів щодо незмінності доказових властивостей матеріальних слідів злочину, а в остаточному підсумку — до сумнівів у питанні про доброякісність речових доказів, використовуваних у судочинстві, де, як відомо, всі сумніви тлумачаться і вирішуються на користь обвинувачуваного.

Тертишішк

 

54

Стаття 7Л

Дослідження речових джерел доказової інформації, що мають перспективу згодом набути значення речових доказів у кримінальній справі, на наш погляд, ні за яких умов не повинно еиводитися за правове поле, здійснюватися негласно, поза юридич­ною формою і без фіксації ходу і результатів таких досліджень у юридичних документах.

Позаекспертні дослідження можуть бути розділені на дві групи: процесуальні — здійснювані в рамках слідчих дій поза експерти­зою, і непроцесуальні, тобто здійснювані поза кримінальним про­цесом, наприклад до початку кримінально-процесуальної діяль­ності з метою виявлення злочину.

Непроцесуальні позаекспертні дослідження часто здійснюються в рамках оперативно-пошукової діяльності. Відповідно до п. 4.1 — 4.6 Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України, затвердженої наказом МВС України №683 від ЗО. 08. 99, підставою для проведення таких досліджень є письмове завдання керівника оперативно-пошукового підрозділу.

При цьому " при виробництві дослідження застосовуються тільки ті методи, що не змінюють зовнішнього вигляду і властивос­тей об'єктів дослідження, не спричиняють їхньої втрати і не вик­лючають можливості наступного експертного дослідження" (п. 5.3.4 Настанови).

Безумовно, що хід і результати таких досліджень повинні доку­ментуватися. Фіксація обставин дослідження потенційних речових доказів у документах дозволяє здійснити перевірку як цілості дока­зових властивостей досліджуваних слідів, так і достовірності отри­маних при їхньому дослідженні фактичних даних. Найважливішим принципом доказового права є вимога достовірності, а отже перевірності фактичних даних. Ця вимога має універсальний ха­рактер, тому що поширюється на всі види доказів. Не випадково п. 4.6 і 5.3.6 названої Настанови наказують, щоб результати дослідження оформлялись довідкою, яку підписує експерт, що про­водив дослідження.

Поряд із цим п. 5.3.6 названої Настанови твердить, що у випад­ках, коли дослідження неможливо без застосування методик, що змінюють зовнішній вигляд об'єктів дослідження, додатково фіксується і фотографується початковий їхній стан, приводиться виклад процесу дослідження з указівкою методик, що застосовува­лися, і криміналістичних засобів, опис виявлених ознак і резуль­татів їхньої оцінки, а також указується характер зроблених змін і кількість витраченого матеріалу. Подібна фіксація ходу і резуль­татів дослідження має сенс за умови, що сам такий документ буде прилучений до справи, може бути оцінений і використаний як ек­спертом, так і іншими учасниками процесу. З іншого боку, така довідка мало чим відрізняється від висновку експерта.

Згідно з п.42 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.99 № 53/5 (див.-. Офіційний вісник України.— 1998.— № 46 — ст. 1715), результати дослідження викладаються у висновку досліджень спеціаліста із зазначенням спеціалізації останнього.

 

355

Г.таття 75

Висновок дослідження спеціаліста складається за формою вис­новку експертизи за такими винятками:

_  особа, яка проводить дослідження, іменується не експертом,

а спеціалістом;

_  у вступній частині висновку дослідження зазначається, хто і

коли звернувся до установи з проханням провести дослідження;

— опускається запис, що стосується відповідальності особи, яка проводить дослідження, за надання завідомо неправдивого висновку.

На наш погляд, такому документові не варто надавати конфіденційного характеру, як це мало місце в недалекому мину­лому, навпаки, він повинен прилучатися до кримінальної справи і може мати значення доказу, зазначеного в ст. 83 КПК України.

Основна хиба такого засобу фіксації проведених досліджень предметів і документів полягає в тому, що в подібних довідках мо­жуть фіксуватися і висновки знаючої особи за результатами про­веденого нею дослідження, проте така особа не попереджується про відповідальність за давання явно помилкового висновку. Реко­мендується, що така конструкція має штучний характер.

З одного боку, оскільки дослідженням піддаються об'єкти, які мають статус речових доказів або які можуть мати такий статус зго­дом, то попередні дослідження даних об'єктів не повинні мати не­гласний характер. Вони повинні здійснюватися в рамках правової форми, що гарантує надійність дослідження, слушність висновків, цілість досліджуваного доказу. У цьому контексті фіксація і посвідчення ходу і результатів будь-яких досліджень має обов'язковий і універсальний характер.

З іншого боку, швидкість дослідження може бути забезпечена й у рамках експертизи. Багато чого залежить від процесуальної форми призначення і виробництва експертиз.

Ст. 1 Закону України " Про судову експертизу" визначає: " Судо­ва експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інфор­мацію про обставини справи, що знаходиться у виробництві органів дізнання, попереднього слідства або суду".

Парадокс полягає в тому, що, ставлячи перед органами дізнання завдання виявлення ознак злочину (ст. 103 КПК України), закон до­тепер не визначив правову форму використання спеціальних пізнань знаючих осіб при виявленні злочинів. П. 2 ст. 8 Закону України про оперативно-пошукову діяльність, наприклад, надає право оперативним підрозділам робити контрольні закупки товарів із метою виявлення фактів протиправної діяльності. Проте в якому порядку їх досліджувати — незрозуміло. Водночас, при проведенні контрольної закупки можуть бути вилучені продукта' дослідження яких має невідкладний і неповторний характер. Невідкладність і не­повторність багатьох досліджень, здійснюваних на етапі виявлення злочинів, визначає необхідність забезпечення надійності їхньої фіксації.

Варто надати органам оперативно-пошуковоі юрисдикції право призначати проведення експертизи як до порушення кримінальної справи, так і до початку кримінального процесу — при здійсненні оперативно-пошукової діяльності. Форма досліджень матеріальних

12*

356

Стаття 75

об'єктів повинна бути універсальною і единою для будь-якого етапу боротьби зі злочинністю. Єдність форми визначається єдністю змісту і методів дослідження. Оскільки і методологія попередніх досліджень не має істотних розходжень з методологією експертних досліджень, то і форма таких досліджень повинна збігатися.

Поряд із цим, на наш погляд, необхідно дещо спростити й удос­коналити процесуальну форму проведення експертизи. Вона по­винна забезпечувати як достовірність, так і оперативність досліджень будь-яких матеріальних об'єктів на будь-яких стадіях.

Зміст пропозиції в такому: слідчий призначає експертизу окре­мою письмовою вимогою, детально розроблені формалізовані блан­ки останніх набагато спрощують цю роботу, практично зводячи її до формулювання питань експерту; експерт викладає у своєму вис­новку результати досліджень (висновки), а опис застосовуваних методів і ходу проведеного дослідження дається лише тоді, коли саме дослідження спричинило знищення доказових матеріалів, а також за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора, суду або клопотання потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, підсуд­ного і захисника. Використання такої спрощеної форми експертизи повинно обмежуватися ситуаціями, коли експертне дослідження не поєднане зі знищенням доказів (досліджуваних об'єктів), а слідча обстановка обумовлює необхідність експресного проведення досліджень.

Фіксація будь-яких досліджень, на якому б етапі такі досліджен­ня не проводилися, має доцільний і необхідний, а також відповідний розпорядженням правових норм характер. Значна час­тина досліджень може здійснюватися в рамках експертизи і фіксу­ватися у висновках експертиз. При неможливості забезпечити про­вадження експертизи (юридичної недозволеності, наявності право­вого " не можна" ) хід і результати проведених досліджень можуть відбиватися в окремих актах (довідках), що повинні прилучатися до кримінальної справи і можуть мати значення доказів.

Які ж суть і значення, а також який порядок фіксації досліджень, здійснюваних у процесі виробництва слідчих дій? У розгляді даної проблеми ми виходимо з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуальну-правову природу і повинно відбиватися в процесуальних документах. Ніяка негласна робота з речовими доказами в процесі огляду місця події або іншої слідчої дії неприпустима, так само як неприпустимим є і непроцесуальне документування яких-небудь досліджень, здійснюваних у процесі слідчої дії.

Всяка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксація повинна бути повною, всебічною і безперервною, почи­наючи з виявлення матеріального об'єкта, що має доказове значен­ня, і закінчуючи його дослідженням. В іншому разі немає гарантій того, що доказові властивості вилученого предмета збережені в незмінності, а сам предмет може служити джерелом достовірної інформації і засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження слідчих дій випливає з утри-

гггтаття 75_________________________________________________ 35£

ання і змісту закону. Так, наприклад, ст. 190 КПК України визна­чає Щ° метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів зло-^ЧинУ, ^а й " з'ясовування обстановки злочину, а також інших обста­вин, Щ° мають значення для справи".

Відповідно до ст. 191 КПК України у ході огляду можуть здійснюватися виміри. Вимір являє собою метод пізнання, отриман­ням якого є встановлення числового співвідношення між об'єктами Іпроцесами), що вимірюються, і мірою, прийнятою за масштаб вимірювання. Вимір так чи інакше має дослідницький характер, а його результат являє собою не що інше, як вивідне знання. Сам вимір може здійснюватися з використанням складних технічних засобів (мікроскопів, інтерферометрів тощо), а іноді потребує за­стосування спеціальних пізнань. Отже, передбачаючи можливість використання даного методу при огляді, закон тим самим припус­кає можливість застосування дослідницьких методів у ході слідчих дій і фіксації отриманих висновків у протоколах.

Ст. 195 КПК України вказує, що в протоколах слідчих дій описується все, що було виявлено, в якій послідовності, де це відбу­валося, і в тому ж вигляді, в якому спостерігалося.

Водночас, фіксовані в протоколах оглядів, обшуків, упізнань і багатьох інших слідчих дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих. Тут є протиріччя між необхідністю фіксації в протоколах слідчих дій всієї отриманої інформації і реальною можливістю її посвідчення, оскільки дослідження матеріальних слідів злочину мо­жуть провадитися з використанням спеціальних пізнань, за мето­дикою, що не завжди може бути зрозуміла понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціального розшифровуван­ня. Хід досліджень, у процесі яких застосовуються спеціальні пізнання і різноманітні сучасні науково-технічні засоби, не завжди може контролюватися понятими, а результати таких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Усе, що відбивається в протоколах слідчих дій, які засвідчуються підписами понятих, повинне бути сприймане понятими.

У цьому зв'язку Д. А. Турчин пропонує передбачити в протоколі огляду місця події самостійний розділ " Дослідницька частина про­токолу", що не підписувався б понятими і в якому відбивалися б дослідження матеріальних об'єктів, проведені з притягненням спеціальних пізнань.

На наш погляд, сьогодні є всі передумови для встановлення поряд з оглядом місця події такої нової форми одержання доказів, як дослідження місця події, здійснюване спеціалістом-криміналістом (групою спеціалістів) без притягнення понятих.

Подібний підхід прийнятий законодавцем стосовно обстеження тіла людини. Ст. 193 УПК України визначає: " За необхідності зро­бити судово-медичний огляд обвинувачуваного..., такий огляд за вказівкою слідчого провадиться судово-медичним експертом або лікарем".

Чи можливий такий підхід стосовно дослідження місця події? Можливий, але лише за умови, що спеціаліст, який робитиме дослідження місця події, повинен бути максимально незалежним як від слідчого, так і від органів оперативно-пошукової юрисдикції.

358_________________________________________ Стаття 76

Стаття 77

359

 

Таким чином, ст. 191 УПК України може бути доповнена таким по­ложенням: " У випадках, коли при дослідженні місця події виникає необхідність застосування спеціальних знань, слідчий може дору­чити проведення відповідної слідчої дії спеціалісту або групі спеціалістів. Особи, яким доручено проведення слідчої дії, несуть усю відповідальність за всебічність, повноту й об'єктивність його проведення. За результатами його здійснення складається протокол дослідження місця події".

Поряд із цим, у ст. 196 КПК України можна було б викласти таке положення: " Прискорений порядок призначення експертизи й оформлення висновку експерта може застосовуватися у випадках, коли потрібно швидке і невідкладне проведення експертизи, а сама експертиза не поєднана зі знищенням досліджуваних доказів. По­рядок провадження експертизи в цьому випадку визначається пра­вилами дійсного Кодексу за такими винятками:

— експертиза може призначатися окремою письмовою вимо­гою слідчого, органу дізнання, прокурора або суду;

— у висновку експерта опис процесу дослідження не викла­дається.

Експерт зобов'язаний надати описову частину дослідження на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, клопотання по­терпілого, обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного або захис­ника, а також у випадках, коли в ході дослідження досліджувані матеріали були знищені або зазнали істотних змін".

Реалізація даних пропозицій, на нашу думку, дозволить оптимізувати роботу слідчих і експертно-криміналістичних підрозділів, зробити їх діяльність більш ефективною, цілеспрямова­ною і результативною, прискорити провадження попереднього слідства й удосконалити процес встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі, виключити непотрібне дублювання.

Стаття 76. Обов'язкове призначення експертизи

Експертиза призначається обов'язково:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, які вик­ликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримі­нального кодексу України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинува­ченого, якщо це мас значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність І якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

(Стаття 76 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від 27.06.6 t, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Будь-яку судову експертизу необхідно призначати лише в тому разі, якщо дійсно в цьому є необхідність: якщо без експертного дослідження і висновку експерта щодо того чи іншого питання не­можливо встановити істину у кримінальній справі.

Потребу в призначенні експертизи визначає слідчий з урахуван­ням конкретних обставин справи. Проте закон {ст. 76 КПК України) передбачає випадки обов'язкового призначення експертизи.

Згідно зі ст. 69 КПК України завданням експертизи є також встановлення здатності (нездатності) особи правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них пока­зання, якщо особа свідка має фізичні або психічні вади.

Вважаємо, що категоричність закону щодо цього питання є не зовсім доречною. Наприклад, до тяжких тілесних ушкоджень нале­жить незгладне спотворення (непоправне знівечення) обличчя. До компетенції судово-медичного експерта належить лише встанов­лення факту непоправності ушкодження, а питання щодо його спотворення, знівечення належить до правових питань, які є ком­петенцією слідчого і суду. Закон же для визначення тяжкості тілес­них ушкоджень вимагає проведення експертизи. Але в даному ви­падку вона є нездійсненною.

Окрім зазначених у ст. 76 КПК випадків, практика визнає за необхідне проведення експертизи також для:

— встановлення наявності венеричних захворювань чи СНІДу;

— встановлення факту підробки грошових знаків;

— встановлення факту статевого контакту у справах про зґвал­тування;

— встановлення факту народження дитини живою чи мертвою;

— визначення складу наркотичних речовин;

— з'ясування питання про те, чи є зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами предмети, які винний викрав, незаконно носив, зберігав, виготовив або збув;

— визначення вартості державного або громадського майна при його викраденні, знищенні або пошкодженні, якщо відсутні роздрібні ціни на це майно;

— визначення необхідності застосування примусових заходів медичного характеру щодо обвинуваченого.

За характером методів експертного дослідження і завдань, які вирішуються, розрізняють такі види експертиз: ідентифікаційні — встановлення тотожності шуканого об'єкта; діагностичні — вста­новлення часу і механізму дії, окремі властивості стосовно осіб та предметів.

Стаття 77. Обов'язки і права експерта

Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досу-дового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання пок­ладених на нього обов'язків — відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального кодексу України.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопо­тання про надання нових матеріалів, необхідних для дачі

361

360   _____________________________________________ Стаття 77

висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провалі женні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про немож­ливість дати висновок.

(Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 9166-11 від 04.05.90, Законами № 1381- XIV (13 S 1-14) від 13.01.2000, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Правовий статус експерта, певні вимоги до нього встановлені чинним законодавством України. Так, згідно зі ст. 10 Закону України " Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Експертизи та інші дослідження в експерт­них установах проводяться співробітниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності.

Експертизи та інші дослідження в експертних установах можуть проводитись також позаштатними працівниками цих установ, ком­плектування складу яких та встановлення порядку їхньої діяльності покладається на керівника експертної установи.

Статтею 11 Закону України " Про судову експертизу" визначені особи, які не можуть бути судовими експертами. Так, до виконання обов'язків судового експерта не можуть залучатися особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість. Не може бути експертом особа, яка зацікавлена в справі і підлягає відводові. Згідно зі ст. 75 КПК України не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій за­лежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі.

Роз'яснюючи обвинуваченому та іншим учасникам процесу право на відвід експерта, слідчий повинен роз'яснити підстави відводу.

Згідно зі ст. 12 Закону України " Про судову експертизу", ст. 54, 62, 75 КПК України існують певні випадки, коли експерт може бути відведений від проведення експертизи.

Експерт підлягає відводові у випадках:

— якщо експерт є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем вказаних осіб, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинуваченого;

— якщо експерт брав участь у даній справі як свідок, особа, яка провадила дізнання, слідчий, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

— якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результатах справи;

— якщо він перебуває в службовій або іншій залежності від об­винуваченого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

гтатгпя 77

_  якщо він проводив по даній справі ревізію, матеріали якої

ос\ужили підставою для порушення кримінальної справи; ^п __ у разі його некомпетентності та за наявності інших обставин, які викликають сумнів щодо його об'єктивності.

Після ознайомлення обвинуваченого з постановою про призна­чення експертизи слідчий передає дану постанову для провадження експертизи в експертну установу або експерту.

Постанова слідчого разом з усіма матеріалами, об'єктами і зраз­ками, що підлягають дослідженню, направляється керівникові ус­танови, яка провадитиме експертизу. Він доручає провадження ек­спертизи конкретному фахівцеві (експерту). У тому випадку, якщо експертиза провадиться поза експертною установою, слідчий са­мостійно вручає постанову експерту, роз'яснює йому права й обов'язки, попереджає його про відповідальність за давання завідомо неправдивого висновку та за відмову від давання виснов­ку, про що робиться помітка, яка засвідчується підписом експерта.

На експерта при провадженні експертизи в кримінальному про­цесі покладаються такі обов'язки:

— з'явитися за викликом особи або органу, які призначили ек­спертизу;

— заявити самовідвід за наявності передбачених законом об­ставин;

— прийняти до виконання доручену йому експертизу;

— повідомити в письмовій формі особу або орган, які призна­чили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали є недостатніми для вирішення постав­леного питання, а витребувані додаткові матеріали не були отри­мані;

— відмовитися від давання висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що призначив експертизу;

 

— використовувати всі наявні в його розпорядженні науково-технічні методи, засоби і свої знання для правильного і науково об­ґрунтованого вирішення поставлених перед ним питань, отримання достовірних висновків;

— провести повне і всебічне дослідження та дати обґрунтова­ний і об'єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз'яснення щодо даного ним вис­новку. При провадженні експертизи експерт самостійно обирає за­соби і методи дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Експерт має право:

— знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експер­
тизи;

— порушувати клопотання про надання додаткових та нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань;

— з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

362______________________________________ Стаття 77

— вказувати у висновку експертизи на факти, які мають зна­чення для справи, про які йому не були поставлені питання;

— у разі незгоди з іншими членами експертної комісії форму-лювати окремий висновок експертизи;

— викладати письмово відповіді на запитання, які ставляться перед чим під час допиту;

— оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, які призначили експертизу, що порушують права ек­сперта або порядок проведення експертизи;

— отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (ст.13 Закону України " Про судову експертизу", ст. 77 КПК).

Експерту забороняється:

— самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони неод­нозначно відображені у наданих йому матеріалах;

— зберігати речові та інші докази поза встановленим порядком;

— вирішувати питання, які не входять до його компетенції;

— розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

— вирішувати правові питання;

— використовувати для обґрунтування своїх висновків відо­мості оперативно-пошукового характеру або інформацію, отрима­ну з непроцесуальних джерел;

— проводити дослідження, які можуть призвести до повного знищення речових доказів або основних їхніх властивостей, не по­годивши це питання з особою, що призначила експертизу.

Експерт несе відповідальність за злісне ухилення або відмову без поважних причин від виконання своїх обов'язків або за давання завідомо неправдивого висновку (ст. 384 — 385 КК України).

Відповідно до кримінально-процесуального закону всі необхідні для провадження експертизи матеріали надає слідчий. Експерт не наділений правом самостійного вилучення зразків або речових доказів і здійснення їхнього пошуку.

Під матеріалами, що направляються експерту, слід розуміти: речові докази, що підлягають дослідженню; зразки для порівняль­ного дослідження; протоколи слідчих дій та інші документи, що підтверджують обставини іх виявлення, закріплення, збереження і попереднього дослідження, а також матеріали, які містять інші необхідні для давання висновку дані.

Якщо поставлені перед експертом питання виходять за межі його спеціальних знань і компетенції, експерт повідомляє про не­можливість дати висновок.

Якщо при провадженні експертизи експерт встановить нові об­ставини, що мають значення для справи, і з приводу яких йому не були поставлені питання, він відповідно до ст. 200 КПК України має право вказати на них у своєму висновку. Таке право експертної ініціативи є гарантією повноти і всебічності дослідження всіх об­ставин справи.

гтпаття 78

При проведенні дослідження експерт повинен вживати заходів о збереження наданих для експертизи об'єктів, аби не допустити йс знищення або пошкодження.

При провадженні дослідження з метою зберігання доказів ек­сперт у першу чергу мусить застосовувати недеструктивні мето-

^___ методи, які не пов'язані з видозміною, псуванням, витратою

або знищенням досліджуваного доказу. Це дослідження проводить­ся за допомогою мікроскопа, в інфрачервоних, ультрафіолетових променях та з застосуванням інших методів. У процесі дослідження експертові слід ощадливо витрачати матеріал речового доказу. Повна його витрата допускається лише за погодженням із слідчим у випадках, якщо без цього неможливо вирішити поставлені перед експертом питання, що мають істотне значення для висновків у справі. При цьому важливо максимально повно зафіксувати всі до­казові властивості досліджуваного речового доказу на інших матеріальних носіях інформації (виготовити відбитки, копії, вико­нати всі види інших недеструктивних досліджень його властивос­тей, сфотографувати, описати тощо).

Якщо за характером дослідження зберегти об'єкт неможливо, то на його пошкодження чи знищення має бути отримана письмова згода особи або органу, які призначили експертизу.

У разі пошкодження чи знищення об'єкта в процесі дослідження до висновку експертизи вноситься про це відповідний запис.

Стаття 78. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які мо­жуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

(Стаття 78 із змінами, внесеними згідноз Указом ПВР №6834-10 від t 6.04.84 )

Насамперед є сенс з'ясувати питання про співвідношення по­нять " сліди злочину" та " речові докази".

Матеріальні сліди злочину являють собою результати певних, пов'язаних із розслідуваною подією змін якостей, станів, ознак, взаєморозташувань матеріальних об'єктів, що відображають обста­вини вчиненого злочину.

Зазвичай усі сліди злочину поділяються на три великі групи: сліди-предмети; сліди-речовини (залишки речовини); сліди-відобра-ження. Вони є потенційними речовими доказами.

Проте поняття " сліди злочину" та " речові докази" різняться як за своїм обсягом, так і за своїм змістом.

З одного боку, поняттям матеріальних слідів злочину охоплю­ються такі об'єкти, які через свої особливості не можуть бути ви­користані як речові докази (сліди у вигляді тілесних ушкоджень, труп, речовини, які швидко псуються, обстановка місця події) або не можуть бути залучені до процесу доказування через відсутність

³⁶⁴__________________________________________ Стаття 78

науково обґрунтованих та апробованих методик вилучення з них інформації про розслідуваний злочин.

З іншого боку, до речових доказів можуть бути віднесені матеріальні об'єкти, які або взагалі не були у взаємодії з подією злочину (зліпки, відбитки слідів тощо), або не зазнали будь-яких змін — так звані " негативні обставини".

Таким чином, сліди злочину є лише частиною об'єктів матеріаль­ного світу — потенційних речових доказів. Для позначення всієї су­купності останніх може бути використано термін " речові джерела інформації". В даних поняттях мисляться всі ті " вихідні матеріали", які за певних умов можуть набувати статусу речових доказів.

Водночас, у поняття речових доказів вкладається більший зміст, ніж у поняття матеріальних носіїв інформації про злочин взагалі та слідів злочину зокрема.

Порівняльний аналіз норм кримінальнс-процесуального закону, а також розгляд вказаних понять у зв'язку з динамікою пізнаваль-но-засвідчувального процесу (доказування у справі) дають мож­ливість зробити висновок, що сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною пер­шоосновою речових доказів.

Безпосередньому використанню їх у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із " речі у собі" на " річ для всіх". У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуально закріплюються, оцінюються та набувають правового статусу речо­вих доказів.

Яким же процесуальним вимогам повинні відповідати сліди зло­чину, щоб набути статусу речових доказів? У розв'язанні даного питання ми виходили з того, що речових доказів, як і доказів вза­галі, ко може бути поза доказуванням.

По-перше, вони повинні стосуватися предмета доказування, а саме: бути в змозі знімати інформаційну невизначеність щодо пред­мета доказування, тобто бути належними до справи.

По-друге, належні до справи сліди злочину набувають значення речових доказів лише тоді, коли вони одержані законним шляхом, за умови їх допустимості до справи.

По-третє, забороняючи використання в доказуванні інфор­мації, джерело якої невідоме або сумнівне, а також встановлюючи строгий порядок одержання речових джерел інформації та фіксації обставин їх віднайдення, вилучення та дослідження, закон тим самим має на меті забезпечити використання у доказуванні не будь-яких, а лише достовірних відомостей — " фактичних даних". Логічно зробити висновок, що речові докази як такі мають відповідати вимозі достовірності.

Тільки за цієї умови вони можуть бути покладені в основу тих або інших висновків у справі, використані як засоби доказування.

Отже, сліди злочину можуть мати значення речових доказів лише у разі відповідності їх вимогам належності до справи, допус­тимості та достовірності.

________________________________ 365

рішення ке можна визнати правильним. Якщо вважати ре-

ми доказами будь-які матеріальні об'єкти, вилучені в передба-⁴⁰«omv законом порядку (підчас проведення огляду, обшуку тощо),

неминуче натрапляємо на факт наявності маси " доказів", які ^Т° ого н° доводять. Якщо ж відносити момент, з якого вилучені ^шЧ мети набувають статусу речових доказів, до моменту їх ^ПРисднання до справи, незалежно від встановлення вказаних ознак, " о наявними будуть як наведені факти, так і факти протилежного характеру — наявність доказування за відсутності формально виз­наних доказів.

Речовими доказами є отримані у встановленому законом поряд­ку предмети, які були знаряддям злочину або зберегли на собі сліди злочину, або були об'єктами злочинних дій, або з'явилися в резуль­таті вчиненого злочину, а також гроші та цінності, нажиті злочин­ним шляхом, і всі інші матеріальні об'єкти, які своїми якостями, ознаками, станом або місцезнаходженням відображають різні об­ставини предмета доказування (розслідуваної події) і можуть бути засобами до викриття злочину і встановлення об'єктивної істини у справі та відповідають вимогам достовірності.

" Розкриттю поняття речових доказів значною мірою сприяє кла­сифікація останніх. Одна з класифікацій міститься в самому законі. Ст. 78 КПК України називає такі види речових доказів: а) знаряддя вчинення злочину; б) об скти, які зберегли на собі сліди злочину; в) предмети, які були об'єктами злочинних дій; г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; д) інші предмети, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи.

Декотрі автори доповнюють цю класифікацію вказівкою на такі види речових доказів, як продукти злочинної діяльності; речі, кинуті злочинцем на місці події, предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки або листи, складені зло­чинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину.

Залежно від характеру причинного зв'язку з подією злочину вирізняються: предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, пред­мети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якос­тей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки, які належать одночасно до двох вказаних вище груп предметів.

Названі класифікації, безперечно, мають наукову та практичну цінність. Використовуючи їх позитивні сторони, можна здійснити загальну класифікацію речових доказів та уточнити окремі кла­сифікації.

Насамперед, усі речові докази за їх зв'язком з подією злочину можна поділити на дві групи: речові докази — сліди злочину та речові докази, які не є слідами злочину (інші речові джерела дока­зової інформації).

До першої групи слід віднести всі матеріальні об'єкти, що були частиною того середовища, де відбулася подія злочину, або внесені в нього учасниками події, які свідчать про різні обставини розсліду-

366____________________________________________ Стаття 78

ваного злочину, втягнуті в процес доказування й отримали статус речових доказів.

Речові докази — сліди злочину за названою підставою, у свою чергу, можуть бути класифіковані на знаряддя та засоби злочину; об єкти злочинного посягання; предмети, утворені злочинними діями; об'єкти, які з'явилися в матеріальному середовищі в резуль­таті злочинного діяння; об'єкти, стан яких піддавався в ході злочину різним змінам.

За характером доказової інформації речові докази цієї групи можуть бути класифіковані на сліди-предмети, сліди-речовини, сліди-відобра-ження. До окремої групи можна віднести сліди — письмові матеріали, яхі містять інформацію у знаковій формі, кодованому вигляді.

За фізичними розмірами (масою, обсягом) речові докази — сліди злочину поділяються на мікро- та макрооб'єкти. Під мікро­об'єктами розуміються слабко видимі або невидимі неозброєним оком в нормальних умовах спостереження малі кількості речовин або сліди — відображення фізичної дії, які перебувають у зв'язку з розслідуваною подією. За фізичними та доказовими якостями вони класифікуються на такі групи: мікрочастинки, тобто частинки різних матеріальних об'єктів розміром менше 2x2, які мають стійку форму і не є окремими предметами або їх деталями; мікрокількості рідких, в'язких, сипких, газоподібних речовин з нестійкими просторовими межами; мікросліди — відображення фізичної дії на мікрооб'єктах. До самостійної групи можуть бути віднесені мікропредмети, тобто мікротіла, що являють собою єдине ціле, мають стійку форму, пристосовані для здійснення певної діяльності, та предмети (певні мікротіла), що мають своє окреме призначення, розміром не більше 2 х 2. Це різні мікродеталі радіоапаратури та інших технічних пристроїв.

Такими, що не належать до слідів злочину, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які не були частиною того середовища, в яхому відбулася розслідувана подія, або не зазнали будь-яких змін у процесі її вчинення: об'єкти, які мають доказове значення з при­чини відсутності на них будь-яких слідів, так звані " негативні об­ставини матеріального характеру"; речові джерела доказової інформації, виготовлені в процесі слідчого експерименту; зразки для порівняльного дослідження; похідні речові докази; гроші та інші цінності, нажиті злочинним шляхом. Це може бути непошкоджена пломба вагона, пістолет з відсутністю слідів пострілу в стволі, гро­шові знаки, виготовлені злочинцем під час слідчого експерименту у справі про фальш'ивомонетництво, тощо.

У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення на­бувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину; мають свого роду " імунітет" проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значен­ня, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це до­зволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.

Гтсаптя 79 ______________________________

Стаття 79. Зберігання речових доказів

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по мож­ливості сфотографовані, докладно описані в протоколі ог­ляду і приєднані до справи постановою особи, яка прова­дить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при спразі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнан­ня, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

При передачі справи від одного органу дізнання чи до­судового слідства до іншого, направленні справи проку­ророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із спра­вою.

В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

(Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Зберігання та вирішення подальшої долі речових доказів здійснюється з дотриманням таких правил, узгоджених з МВС, СБУ, Прокуратурою та Верховним Судом України.

При зберіганні та передачі речових доказів вживаються заходи, що забезпечують збереження у вилучених об'єктів ознак і власти­востей, через які вони мають значення речових доказів у кримі­нальних справах, та слідів, що є на них, а також збереження самих речових доказів, цінностей, документів та інших речей, майна.

Для зберігання речових доказів в органах внутрішніх справ, ор­ганах Служби безпеки України, прокуратурах, судах обладнуються спеціальні приміщення з оббитими металом дверима, заґратовани­ми вікнами, охоронною та пожежною сигналізацією. В разі відсут­ності такого приміщення влаштовують спеціальне сховище (сейф,

металічна шафа).

Відповідальними за збереження речових доказів, долучених (приєднаних) до справи, є особа, яка проводить дізнання або слідство, а в суді — суддя або голова суду.

Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, що вилучені у зв'язку з кримінальною справою і зберігаються окремо від неї, є призначений спеціальним наказом прокурора, керівника органу внутрішніх справ, органу СБУ, голови суду працівник цієї установи. Підставою для поміщення речового доказу на зберігання є постанова слідчого, працівника органу дізнання, прокурора, ухвала суду.

Доступ у приміщення для зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна (сховище) можливий тільки у присутності особи, відповідальної за їх збереження. У разі відсутності її або працівника, який її заміняє, доступ у приміщення (сховище) може бути наданий тільки з дозволу і тільки у присутності прокурора, начальника слідчого підрозділу органу прокуратури, служби безпе-

368_________________________________________ Стаття 79

ки, внутрішніх справ, голови суду (судді), в яких має бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища).

У такому разі складається акт, у якому зазначається, у зв'язку з чим і які предмети вилучено з приміщення (сховища) або поміщено туди. Акт передається особі, відповідальній за зберігання речових доказів, для внесення відповідних записів до книги обліку речових доказів.

Вилучені в ході попереднього слідства, дізнання або судового розгляду вогнепальна та холодна зброя, боєприпаси зберігаються в органах внутрішніх справ та служби безпеки після їх перевірки в експертно-криміналістичних підрозділах.

Речові докази у виглядгі вибухових речовин передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних державних підприємств (організацій). Отруйні речовини та сильнодіючі препа­рати передаються на склади аптекоуправлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, за узгодженням і з відома їх. керівництва.

Зброя, боєприпаси, військове спорядження, що належать військо­вим частинам, підлягають передачі за належністю, якщо це не ус­кладнить проведення слідства або судового розгляду.

Водночас з перевіркою нарізної вогнепальної зброї у кулегільзо-теці її перевіряють по оперативному обліку втраченої і виявленої зброї інформаційних центрів.

У разі вилучення, а також при передачі на зберігання транспорт­ного засобу за участю працівника Державної автоінспекції або спеціаліста, а якщо можливо — за участю його власника скла­дається акт технічного стану цього транспортного засобу.

Здавання та передача вилучених у ході дізнання, слідства, судо­вого розгляду наркотичних засобів здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок зберігання, здавання державі та зни­щення наркотичних речовин, вилучених з незаконного обігу.

Для віднесення вилученої речовини до наркотичних засобів про­вадиться експертиза.

Підставою для здавання державі або знищення наркотиків є пос­танова слідчого чи працівника органу дізнання про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи, рішення суду.

На хіміхо-фармацевтичні заводи здаються героїн, опій у порош­ку, кодеїн основа, кодеїн фосфат, текодин, етил-морфіна гідрохло-рид та наркотикомісткі речовини — опій-сирець, коробочки опійного маку. їх пересилання здійснюється фельдзв'язком.

Гашиш (анаша, план), сировина для його виготовлення, коробоч­ки опійного маку, а також всі наркотикомісткі лікарські препарати, у тому числі згадані у попередньому абзаці, в яких є сторонні домішки, знищуються.

Посвідчуючі особисті документи арештованих обвинуваче­них — паспорти (свідоцтва про народження), військові білети (при­писні свідоцтва неповнолітніх) — приєднуються до справи і зберігаються в окремому опечатаному пакеті, підшитому до справи і пронумерованому як наступний її аркуш. Інші особисті докумен­ти, якщо вони не мають значення у справі, повертаються обвину­ваченим або, за їх згоди, їх родичам.

гтаття 79___________________________________________ 369

Вироби з дорогоцінних металів (лом цих виробів, дорогоцінне аміння і перлини, кустарні ювелірні вироби), монети з доро-^К пінних металів та іноземна валюта, вилучені у громадян слідчо-^ловими органами і підлягаючі конфіскації на підставі вироку суду, реєструються в журналі обліку речових доказів і разом з опи­сомздаються на тимчасове зберігання в упакованому стані у спеціально обладнане для зберігання речових доказів і цінностей приміщення або в установу спеціалізованого банку.

Грошові суми, ощадні книжки, сертифікати, акредитиви, чеки і чекові книжки, вилучені у громадян слідчо-судовими органами, до набрання вироком законної сили зберігаються в такому порядку (якщо вони не є речовими доказами і не підлягають спеціальному дослідженню): грошові суми вносяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив, або здаються на зберігання у місцеві установи спеціалізованих банків; облігації державних позик, ощадні книжки, сертифікати, акредитиви, чеки і чекові книжки, білети грошово-речових лотерей, а також охоронні свідо­цтва зберігаються в органі, який їх вилучив, за умови забезпечення їх збереження, або здаються на зберігання у найближче відділення ощадного банку.

Після вилучення грошей, які не є речовими доказами, і прове­дення з ними необхідних слідчих та інших дій по з'ясуванню їх зна­чення у розслідуваній кримінальній справі працівники органів дізнання у триденний строк здають їх у касу фінансово-господарсь­кого підрозділу органу, що провадить дізнання чи слідство, перед тим зареєструвавши їх у книзі обліку речових доказів. Натомість касир видає слідчому чи працівникові органу дізнання квитанцію до прибуткового ордеру із зазначенням його номера. У разі, якщо грошові знаки, валюта, цінні папери, монети та інші цінності є ре­човими доказами, вони не пізніше ніж у триденний строк після про­ведення необхідних досліджень здаються матеріально відповідальній особі для зберігання у спеціально обладнаних для цього приміщеннях або у місцеву установу спеціалізованого банку, але в окремих опечатаних пакетах з описом вкладення. В такому разі в супровідному листі зазначається, що направлені туди цінності є речовими доказами і зберігаються до особливого розпо­рядження органу, яких направив їх на зберігання.

Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові докази, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистих аркушів паперу. На них забороняється робити будь-які помітки, на­писи і перегинати їх. Конверти опечатують, підшивають у справу і нумерують як аркуші в порядку суцільної нумерації. У разі великої кількості приєднуваних до справи аркушів і документів їх вклада­ють в окремий пакет, який додають до справи. На конверті або пакеті має бути напис з переліком вкладених туди документів.

Працівник органу дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані зберігати в таємниці приєднану до справи кореспон­денцію від осіб, які не мають відношення до провадженій дізнання, слідства, судового розгляду у даній справі.

Вилучені документи, креслення, фотознімки, що містять дані таємного характеру, але не є речовими доказами, направляються

370_________________________________________ Стаття 79

через оперативні частини і перші відділи в організації та установи за належністю.

Забороняється брати на зберігання речові докази та інші об'єкти у зволоженому чи іншому стані, який може стати причиною їх псу­вання і неможливості подальшого дослідження і використання як доказів. У разі необхідності слід вжити невідкладних заходів для того, щоб привести вилучені об'єкти у стан, що дозволяє їх подаль­ше зберігання.

Обпекти біологічного походження, що швидко псуються, у тому числі ті, що підлягають мікроскопічному або хімічному досліджен­ню, мають бути упаковані у герметично закупорювані ємкості. За­паковування таких об'єктів (у тому числі частин трупів, що вима­гають подальшого дослідження) провадиться працівниками судово-медичних установ.

Після завершення експертного дослідження біологічні об'єкти зберігаються за місцем проведення попереднього слідства.

Якщо для зберігання біологічних об'єктів потрібні спеціальні умови, їх передають до судово-медичних установ за узгодженням з їх керівництвом.

Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних умов зберігання, негайно після вилучення, огляду і перевірки їх якості органами державної інспекції з якості товарів (або органами санітарного нагляду) передаються спеціально виділеним торговельним підприємствам.

Вилучені спиртні напої кустарного виготовлення, а також спиртні напої заводського виготовлення, що зберігаються у тарі з ознаками порушення або фальсифікації закупорки, підлягають зни­щенню у присутності понятих (після відповідних досліджень), про що складається акт, якого приєднують до справи.

Вилучені промислові товари, якщо вони не є речовими доказами і не можуть бути повернені власникам, після набрання вироком за­конної сили передаються спеціально виділеним торговельним підприємствам у порядку, аналогічному тому, за яким реалізується конфісковане, нічийне майно та майно, що перейшло за правом наслідування до держави.

На здані товари складається акт у трьох примірниках. Установи, що прийняли товар, забезпечують його реалізацію, а виручені кошти перераховують на депозитний рахунок органу, який прова­див розслідування. Третій примірник акта передається у фінансо­вий підрозділ цього органу для наступного контролю за надходжен­ням на вказаний рахунок сум, виручених від реалізації. Перший примірник акта передачі товарів і докладний їх опис приєднуються до кримінальної справи.

Продукти або продовольчі товари, які слугували об'єктами зло­чинних дій або зберегли на собі сліди злочину, передаються для експертного дослідження повністю або необхідною частиною (проба, зразок). За можливості, крім проби або зразка, що направ­ляються на дослідження, виділяються проба або зразок, які в опе­чатаному вигляді приєднуються до справи для забезпечення мож­ливості повторного дослідження.

Стаття 79__________________________________________ 371

Робоча та домашня худоба, вилучена як речові докази, до при­йняття рішення слідчо-судовими органами видається потерпілим особам чи організаціям, а за іх відсутності — органу місцевого са­моврядування, колективному сільськогосподарському підпри­ємству за територіальністю з оформленням відповідного акта.

Речові докази по зупинених провадженням справах про нероз-криті злочини зберігаються за місцем їх розслідування окремо від речових доказів по справах, що перебувають у провадженні, в упа­кованому й опечатаному вигляді, що забезпечує їх збереження і можливість подальшого використання. Кожна упаковка (пакет) супроводжується пояснюючим написом із зазначенням номера справи і дати її порушення, фабули справи та найменування об'єкта, що там є.

Біологічні об'єкти по зупинених справах, що потребують спеціальних умов зберігання, передаються до архівів судово-медич­них установ. Підставою для поміщення біологічних об'єктів до архіву судово-медичної установи є лист прокурора, слідчого, суду, направлений керівникові цієї установи.

Для обліку речових доказів та інших вилучених по кримінальних справах предметів і цінностей, а також готівкових грошей, що не є речовими доказами, у кожному органі прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, судах ведеться книга, яка знаходиться в особи, відповідальної за зберігання й облік речових доказів та іншого вилученого майна і цінностей.

Ведеться книга за правилами ведення документів строгої звітності. Кожен аркуш книги нумерується, книга прошнуро­вується і скріплюється сургучевою печаткою, а також підписом прокурора, начальника органу внутрішніх справ, органу СБУ, голо­ви суду.

При реєстрації речових доказів записи у книзі робляться у хро­нологічному порядку, із зазначенням дати надходження, кожен об'єкт записується окремо (а якщо однорідних предметів декілька, вказується їх кількість) за його точним найменуванням (якщо речові докази упаковані, може бути проведена перевірка їх. кількості та назв із розкриттям упаковки і складанням акта про це, а якщо вилучено велику кількість предметів різних назв, скла­дається їх опис, і запис об'єктів у книгу робиться відповідно до опису. При цьому кожному предмету дасться порядковий номер.

Якщо речові докази знаходяться при кримінальній справі і не здаються на зберігання, у книзі обліку робиться позначка про це із зазначенням прізвища посадової особи, в якої перебувають речові

докази.

Приєднані до справи речові докази після закінчення дізнання та слідства і направлення справи до суду, а також при передачі справи до іншого органу для подальшого розслідування або проведення дізнання передаються одночасно з передачею кримінальної справи. Про це щодо кожного передаваного об'єкта у книзі обліку речових доказів робиться відповідний запис. Не допускається передача з кримінальною справою предметів, не визнаних речовими доказами в установленому порядку.

■ 372_________________________________________ Стаття 79

Працівник канцелярії, секретар суду, які приймали речові дока­зи разом із справою, розписуються про їх приймання у книзі обліку, розбірливо записуючи свої посаду і прізвище, засвідчуючи підпис штампом відповідної установи. Усі речові докази реєстру­ються у день надходження. Реєстрація речових доказів, приєднаних до справи судом, провадиться у день винесення ухвали.

Речові докази, які поміщені у спеціальні сховища, а також які не знаходяться разом із кримінальною справою, числяться за тим органом, куди передається справа, про що направляється повідом­лення за місцем зберігання речових доказів і робиться відмітка у книзі та довідковому аркуші у кримінальній справі про те, у кого вони перебувають на зберіганні.

Секретар суду, працівник канцелярії органу, до якого направ­ляється кримінальна справа з речовими доказами, приймаючи ці об'єкти, перевіряє цілість упаковки та печаток на ній.

У разі порушення цілості упаковки і печаток секретар суду в присутності голови суду (судді), працівник канцелярії органу дізнання чи слідства у присутності його керівника або заступника, а також особи, яка доставила справу і речові докази, розпаковує пакет і звіряє наявність предметів, що є у ньому, із записом про речові докази у довідці до обвинувального висновку і з постановою про приєднання до справи речових доказів.

Якщо наявність речових доказів відповідає запису у довідці до обвинувального висновку і постанові про приєднання до справи ре­чових доказів, їх знову упаковують і опечатують. Про розкриття упаковки складають акт, який підшивають до справи.

У тому разі, коли при розкритті пакета з порушеною упаковкою або печатями виявлено невідповідність фактичної наявності речо­вих доказів записові у довідці до обвинувального висновку і поста­нові про приєднання до справи речових доказів, а також коли запис на упаковці (опис вмісту) не відповідає цим записам, справа не при­ймається аж до з'ясування причин такої невідповідності посадови­ми особами зацікавлених відомств.

Про виявлені порушення складається акт, який підписують го­лова суду (суддя), прокурор, начальник органу внутрішніх справ, органу служби безпеки (начальник слідчого підрозділу цих органів) і працівник канцелярії, а також особа, яка доставила справу. Копію акта надсилають органу, який направив справу.

Предмети і речі, у тому числі одяг обвинувачених, годинники, гроші та інші об'єкти, що надійшли до суду разом із справою, але не визнані речовими доказами, суди не приймають. Про повернен­ня таких речей та предметів складається акт, який підписують го­лова суду (суддя), секретар і особа, яка доставила справу. Копію акта разом з речами (предметами) надсилають органу, який напра­вив їх до суду.

Після винесення вироку (ухвали), постанови про закриття кримінальної справи у книзі обліку речових доказів робиться запис про рішення, прийняте щодо речових доказів та іншого майна, із зазначенням дати його прийняття та змісту.

Якщо речові докази та інше майно перебувають на спеціальному зберіганні, за місцем їх зберігання направляється копія або виписка

гтаття 79____________________________________ 373

вироку, ухвала, постанова, в яких зазначається подальша доля цих ^Зб^; єктів. Прийняте рішення є обов'язковим для керівника устано-и де перебувають на зберіганні речові докази та майно. ^В 'у разі, коли речові докази та інше майно підлягають поверненню їх власникам, останніх письмово сповіщають про можливість одер­жання ними вилучених у них предметів та цінностей, а копію повідомлення підшивають у кримінальну справу. Всі речі видають­ся власникові в натурі під розписку, яку підшивають у кримінальну справу і нумерують як її наступний аркуш. У розписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого документа, що посвідчує його особу, та місце проживання. Якщо ж власник предметів та цінностей не має можливості з'явитися за ними особисто, їх може отримати за його дорученням інша особа, розписка якої також приєднується до справи. Коли власником є підприємство, установа, організація, предмети та цінності передаються їх представникам під роз­писку за пред'явленням доручення та документа, що посвідчує особу. Якщо речові докази підлягають знищенню відповідно до чинно­го законодавства, це робить окрема комісія. В органах прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ такі комісії утворюються у складі трьох осіб, у тому числі працівника органу дізнання, слідчого, у про­вадженні якого перебуває дана кримінальна справа, працівника кан­целярії та працівника фінансового підрозділу, а в судах — у складі судді (голови суду), народного засідателя та секретаря суду.

Про знищення речових доказів складається акт, якого приєдну­ють до матеріалів справи. У книзі обліку речових доказів робиться відмітка про виконання.

В окремих випадках, коли це спричинено особливими якостями речових доказів, їх передають для знищення спеціальним органам інших відомств (органам внутрішніх справ, охорони здоров'я, військовим частинам тощо). Разом із речовим доказом, що підлягає знищенню, направляють копію постанови, вироку (ухвали) або ви­писку з них і супровідний лист. Копію супровідного листа і доку­мент, що підтверджує одержання відомством речового доказу, підшивають у справу. У книзі обліку речових доказів роблять відмітку про виконання.

Речові докази, інші предмети та цінності, що підлягають повер­ненню їх власникам, після набрання вироком (ухвалою) законної сили або закінчення строку оскарження постанови прокурора, слідчого, працівника органу дізнання зберігаються протягом шести місяців із дня повідомлення власника про можливість їх повернен­ня. Якщо протягом цього строку клопотання від власника про їх по­вернення не надійде, ці об'єкти передаються спеціальній комісії, яка разом з фінансовими органами здійснює їх реалізацію або зни­щення. Про знищення складається акт, якого підшивають у справу. У книзі обліку речових доказів роблять відповідний запис.

Працівникам правоохоронних органів категорично заборо­няється брати участь у реалізації речових доказів та інших вилуче­них предметів та цінностей, у тому числі промтоварів і продуктів, а також придбавати їх через торговельні організації, що їх реалізують, якщо їм завідомо відомо, що ці товари і продукти реалізуються у зв'язку з кримінальною справою.

³⁷⁴ ________, ________________________________________ Статтяво

Строки зберігання речових доказів (ст. 80 КПК України). Речові до­ кази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчен­ ня строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Документи — речові докази — мають зберігатися весь час при кримінальній справі, а зацікавленим особам, підприємствам, устано­вам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: