У разі, коли виникає спір про право власності на предмети, що є речовими доказами, вони зберігаються до набрання чинності рішенням суду, винесеним по даному спору в порядку цивільного судочинства.

Речові докази, що швидко псуються, якщо вони не підлягають поверненню, негайно здаються державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо згодом виникне необхідність у по­верненні речових доказів, то організації, що їх отримали, поверта­ють натомість такі самі речі або сплачують їх вартість за держав­ними цінами, що діють на момент повернення.

Вирішення питання про речові докази (ст. 81 КПК України). Пи­тання про речові докази вирішується вироком, ухвалою суду або постановою судді, постановою органу дізнання, слідчого, прокуро­ра про закриття справи, при цьому:

Знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, що не становлять ніякої цінності і не можуть бути вико­ристані, знищуються, а в разі коли заінтересовані особи прохають про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, пере­даються у дохід держави;

5) гроші, цінності та інші речі, що були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам, а якщо останні не встанов­лені, ці гроші, цінності і речі переходять у власність держави.

Спори про належність речей, що підлягають поверненню, вирішуються у порядку цивільного судочинства.

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів

Речові докази зберігаються до набрання вироком за­конної сили або до закінчення строку оскарження поста­нови чи ухвали про закриття справи.

Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.

У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються, доки набере законної сили рішення суду, винесене по да­ному спору в порядку цивільного судочинства.

Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у повер­ненні речових доказів, то організації, які їх одержали, по­вертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.

_Гп,.ппітпл 81 ___________________________________________ ЗУЬ

_аГГЯ 81. Вирішення питання про речові докази

Питання про речові докази вирішується вироком, ух­валою чи постановою суду або постановою органу дізнан­ня, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним ус­тановам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересо­вані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шля­ хом, передаються в дохід держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом зло­
чинних дій, повертаються їх законним володільцям, а
якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі пе­
реходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають повернен­ню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії

Інформації щодо цих дій

Протоколи слідчих і судових дій, складені й оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інфор­мації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксо­вані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.

(Стаття 82 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Одним з видів доказів у кримінальному процесі є документи. Відповідно до ст. 65 КПК України вони поділяються на дві групи: а) протоколи судових та слідчих дій; б) інші документи.

Протоколи слідчих та судових дій

Закон не тільки регламентує засади і порядок діяльності органів дізнання та попереднього слідства, а й зобов'язує належним чином її документувати, тобто повно і всебічно відображати у процесуаль­них документах хід і результати слідчих та інших процесуальних дій, підстави, мотиви та зміст рішень, які приймаються у справі. Додержанням даних вимог забезпечується засвідчувальний харак­тер пізнавальної діяльності у кримінальному процесі. Це слугує, з одного боку, важливою гарантією додержання законності. З іншого, належна фіксація у процесуальних документах ходу та ре­зультатів процесуальних дій є засобом забезпечення достовірності отриманих при цьому доказових даних.

Кримінально-процесуальним документом можна вважати юри­дичний документ, складений на підставі кримінально-процесуаль­ного закону уповноваженим на це учасником процесу у зв'язку із здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесу­альних дій або прийняттям рішень), у якому зафіксовано інфор­мацію, що відображає хід та результати діяльності суб'єктів кримінального процесу, зміст та форму процесуальної дії або рішення.

 

377

376                                                                     Стаття 82

З усієї сукупності процесуальних документів кримінально-про­цесуальний закон визначає ті, які мають значення доказів.

Кримінально-процесуальне законодавство України до доказів цілком виправдано відносить не всі процесуальні документи, а лише протоколи слідчих та судових дій. Тут слід зауважити, що КПК України ширше визначає коло документів, які можуть бути віднесені до даної групи доказів, ніж, скажімо, КПК Росії. Так, згідно зі ст. 87 КПК Росії, доказами у кримінальній справі є прото­коли, які засвідчують обставини та факти, встановлені під час ог­ляду, виїмки, обшуку, затримання, пред'явлення для впізнання, а також під час провадження слідчого експерименту, складені в пе­редбаченому законом порядку. В даному переліку немає протоколів таких слідчих дій, як допит свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого, очна ставка.

Очевидно, законодавець, виходячи з розуміння доказів як єдності фактичних даних та їх процесуальних носіїв, відносить про­токоли названих слідчих дій не до окремих видів доказів, а до про­цесуальної форми таких доказів, як показання свідка, потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного.

Протоколи допиту даних осіб утворюють невід'ємну частину на­званих доказів. Самі ж докази тут уявляються як органічна єдність фактичних даних (відомостей, які повідомляються допитуваними) та їх носія (процесуальної форми) — протоколу. Не названі в російському законодавстві в числі протоколів слідчих дій як доказів і протоколи отримання зразків для порівняльного дослідження, протоколи накладення арешту на майно та інші. Очевидно, що КПК Росії не відносить відповідні процесуальні дії до числа слідчих, тобто дій, спрямованих на отримання доказів.

КПК України дає загальніше та ширше поняття протоколів слідчих і судових дій як доказів. Ст. 82 КПК України визначає: " Протоколи слідчих і судових дій, складені й оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи". Таким чином, за законодавством України до доказів належать протоколи всіх слідчих дій, а перелік таких зали­шається відкритим.

Ця позиція закону, як на нашу думку, є більш виправданою. Протоколи слідчих дій мають унікальну якість — здатність бути процесуальним носієм доказової інформації різного рівня: фактич­них даних, які мають значення так званих основних доказів, та доказів допоміжних. Наприклад, під час провадження впізнання у протоколі фіксується інформація, яка надходить від упізнаючого. В цій частині протокол впізнання набуває значення основного дока­зу. Одночасно в протоколі впізнання фіксується інформація про процедуру впізнання, яка дозволяє судити про достовірність зроб­лених впізнавачем висновків. У цій частині протокол впізнання має якості допоміжного доказу, за допомогою якого визначається до­стовірність основного доказу.

Аналогічним чином під час огляду місця події фіксується як інформація, що надходить від матеріальної обстановки місця події (злочину) або окремих слідів злочину, так і інформація про порядок

Стаття 82

дослідження, фіксації та вилучення речових доказів, яка дає мож­ливість судити про збереженість їх доказових якостей, до­стовірності доказової інформації.

Без сумніву, доказове значення матимуть не тільки показання свідка, потерпілого або показання підозрюваного (обвинуваченого), а й обставини отримання показань, які фіксуються в протоколах.

фактично протоколи будь-яких слідчих дій (у тому числі прото­коли допитів та очних ставок) містять ознаки як основного, так і допоміжного доказу. Тому, на наш погляд, до протоколів слідчих дій як доказів слід відносити протоколи всіх слідчих дій.

Виходячи з чинного законодавства, до такого виду доказів, як протоколи слідчих та судових дій, можна віднести протоколи: до­питу свідка, допиту потерпілого, допиту підозрюваного, допиту об­винуваченого, очної ставки, впізнання, огляду, накладення арешту на майно, затримання підозрюваного, обшуку, виїмки, отримання зразків для порівняльного дослідження, відтворення обстановки та обставин події злочину (слідчого експерименту — за КПК Росії), а також протокол судового засідання.

Проте отримання доказів можливе не тільки в процесі провад­ження зазначених слідчих дій. В силу ст. 66 КПК України слідчий має право вимагати надання предметів та документів, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані. Докази можуть бути подані будь-якими громадянами, посадовими особами та

організаціями.

Доказова інформація може бути отримана в стадії порушення кримінальної справи під час приймання заяв від громадян, оформ­лення з'явлення з повинною. Самі такі дії можуть бути віднесені до процесуальних, а складені при їх виконанні протоколи — до про­токолів процесуальних дій. Оскільки в останніх містяться фактичні дані, які мають значення у справі, вони є доказами.

Таким чином, до розглядуваного нами виду доказів слід було б відносити поряд з протоколами слідчих дій і протоколи інших про­цесуальних дій, зокрема протоколи отримання заяв про злочини, протоколи з'явлення з повинною, протоколи отримання витребува­них матеріалів, протоколи отримання наданих предметів та доку­ментів.

Висока інформативність і важливе доказове значення прото­колів слідчих та інших процесуальних дій зумовлюють необхідність скрупульозного ставлення до них, суворого додержання встановле­них законом вимог під час їх складання, повного, всебічного та об'єктивного відображення в них усіх виявлених фактів та обста­вин. Порушення, допущені як під час провадження слідчої дії, так і при складанні протоколу, можуть привести до втрати суттєвих для справи доказів.

Носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії (фактичні результати технічного до­кументування), є самостійним видом доказів у кримінальній справі.

Питання про доказове значення фотознімків, матеріалів кіно­зйомки, відеозапису та інших результатів застосування технічних засобів тривалий час було дискусійним.

 

379

378                                               Стаття 82

Деякі автори вважали, шо такі матеріали взагалі доказового зна­чення не мають, а слугують лише для " пояснення та наочного освоєння протоколу", інші розглядають їх як складову частину про­токолу. Дехто вважав їх речовими доказами, дехто — документами, а дехто висловлював думку про те, що вони — самостійний вид Доказів¹.

До змін в КПК України 2001 року закон не визначав доказового значення матеріалів кінозйомки та відеозапису, не вказував, до якого виду доказів вони належать і як повинна вирішуватися їхня доля при вирішенні справи, а лише встановлював, що вони дода­ються до протоколів слідчих дій. Відповідно до цього здебільшого їх вважають додатком до протоколу. Тим часом результати засто­сування технічних засобів є доказами незалежно від того, до чого вони додані й ким, коли та за яких умов отримані, якщо вони відповідають умовам належності, допустимості та достовірності. Матеріали технічного документування, виконаного в рамках опе-ративно-розшукової діяльності, теж мають доказове значення. Але вони не є додатком до протоколів слідчих дій.

Результати застосування технічних засобів, незалежно від суб'єктів та правової форми застосування самих технічних засобів, мають свої особливості як докази. А саме: по-перше, вони не є ре­зультатом природного відображення події злочину в об'єктивному світі (слідами злочину), а є продуктами " вторинного відображення" на штучних, спеціально створених для цього носіях інформації; по-друге, є результатом застосування технічних засобів, особливості яких слід враховувати при оцінці доказового значення інформації, що фіксується за допомогою їх; по-третє, вони забезпечують фіксацію (документування) інформації без її кодування або узагаль­нення, забезпечуючи можливість емпіричного пізнання розшуку­ваних фактів.

Викладене дає підстави для висновку про те, що фотозображення, кінематографічні матеріали, матеріали звукозапису і відеозапи­су та інші результати застосування науково-технічних засобів слід відносити до самостійного виду доказів, які, на наш погляд, слід було б назвати " фактичні результати технічного документування'". При цьому сам процес технічного документування має бути доклад­но регламентований у кримінально-процесуальному законі.

Необхідно визначити в законі й основні вимоги, яким мають відповідати використовувані методи і засоби. До них належать: за­конність (правомірність), етичність, безпека, ефективність та до­стовірність, а також можливість перевірки процесуальними засо­бами.

Важливо, щоб використання науково-технічних методів та засобів розкривало перед суб'єктами доказування весь зміст та послідовність дослідницького процесу, всю гносеологічну діяльність в її динаміці, не залишало таємних місць (" бермудських

Селиванов Н., Леви А. Правовая регламентация применения научно-технических средств // Соц. законность.— 1979.— № 11.— С. 46; Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право.— К.: Юрінком Інтер, 1999.— С. 173-176.
Гтаття 82

трикутників у свідомості" ), дозволяло б дослідити всю технологію вилучення доказової інформації з її першоджерела, а тим самим за­безпечувало б можливість перевірки достовірності кінцевих ре­зультатів.

Перевірність достовірності результатів — це і є, на наш погляд, той конкретний критерій допустимості та правомірності викорис­тання науково-технічних методів та засобів у доказуванні, який може бути втілений у нормі права.

У силу викладеного пропонуємо доповнити кримінально-проце­суальний закон окремою нормою " Використання науково-технічних методів та засобів" такого змісту: " Використання науко­во-технічних методів та засобів у кримінальному процесі допустиме за умови, що при цьому стає відомим джерело та спосіб отримання фактичних даних, забезпечується перевірність достовірності отри­маних фактичних даних.

Використовувані науково-технічні методи та засоби не повинні створювати небезпеки для життя та здоров'я громадян, принижу­вати їхні честь та гідність, заподіювати необгрунтовану майнову, моральну або фізичну шкоду".

До розділу " Докази" Кримінально-процесуального кодексу України необхідно включити нову статтю " Фактичні результати технічного документування" в такій редакції: " Фактичними резуль­татами технічного документування є фотознімки, кінофільми, фо­нограми, відеофільми та інші матеріали, отримані в результаті за­стосування технічних засобів при виявленні, розкритті та розсліду­ванні злочинів. Фактичні результати технічного документування є доказами, якщо за їх допомогою відтворені, закріплені та засвідчені обставини і факти, які мають значення для справи".

Є необхідність доповнити кримінально-процесуальний закон статтею " Технічне документування" такого змісту: " Технічне доку­ментування здійснюється під час виявлення, розкриття та розсліду­вання злочинів і має своєю метою закріплення та засвідчення об­ставин і фактів, які мають значення для справи.

Провадження технічного документування здійснюється шляхом звукозапису, відеозапису, кінозйомки, фотозйомки або за допомо­гою інших технічних методів і засобів, які безпечні для життя та здоров'я громадян і забезпечують отримання достовірних матеріалів.

При здійсненні технічного документування в процесі слідчих дій про це повідомляються всі учасники слідчої дії. Дана обставина, а також умови, порядок та результати технічного документування відображаються в протоколі слідчої дії. Перед закінченням слідчої Дії звукозапис, відеозапис та інші матеріали технічного документу­вання пред'являються для ознайомлення всім учасникам слідчої дії. Результати технічного документування, виготовлені після закінчен­ня слідчої дії, пред'являються для ознайомлення її учасникам окре­мо, про що складається протокол ознайомлення з фактичними ре­зультатами технічного документування. Після закінчення попе­реднього слідства фактичні результати технічного документування пред'являються обвинуваченому та його захиснику, а також по­терпілому, цивільному позивачу та цивільному відповідачу для оз­найомлення поряд з іншими матеріалами кримінальної справи".

 

Стаття 83. Документи

Документи с джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані v статті 78 цього Кодексу, вони с речовими доказами.

Доказові фактичні дані можуть міститися в інших (крім прото­колів процесуальних дій) документах: бухгалтерських документах (накладних, платіжних відомостях, касових ордерах, актах інвента­ризації, квитанціях тощо), актах ревізії або висновках аудиторських перевірок, поясненнях від громадян, актах митних оглядів, актах контрольних закупок, актах технічних розслідувань, угодах, конт­рактах, ліцензіях та багатьох інших юридичних документах.

Документ — діловий папір, який підтверджує право на що-не-будь, або підтверджує певний юридичний факт, або слугує доказом яких-небудь фактів. Юридичним документом вважається письмо­вий акт, який встановлює, розвиває або припиняє певні пра­вовідносини або фіксує юридично значимі факти та дії.

Для документа як окремого виду доказу характерні такі ознаки.

1. Документ має походити від установ, підприємств, організацій,
посадових осіб або громадян — має бути офіційним письмовим
актом, засвідченим відповідним підписом.

До документів офіційних осіб ставляться особливі вимоги. По-перше, зміст документа має відповідати компетенції посадової особи, по-друге, сам документ має містити певні реквізити (вста­новлений для даного документа перелік відомостей, підписи, печат­ка тощо).

2. Документ є доказом, якщо відомості про факти, викладені в ньому, мають значення для кримінальної справи і за їх допомогою можна встановити наявність або відсутність обставин, які підляга­ють доказуванню у кримінальній справі.

3. У документі відомості про ті або інші обставини, факти мають бути подані у вигляді опису цих обставин та фактів особами, від яких походить цей документ.

4. Документ набуває значення доказу, якщо він отриманий за­конним шляхом.

У тих випадках, коли документи містять, крім зафіксозаної в них інформації, ще й ознаки речових доказів (слугували знаряддям вчи­нення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктами злочинних дій), тобто відображують обставини справи як сліди зло­чину або інші речові джерела інформації (своїми фізичними або іншими матеріальними якостями, змінами, станом), такі документи набувають значення та процесуальний статус речових доказів.

Глава 6 ПРОТОКОЛИ

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: