ТЕМА 1: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СВІТОВА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Стр 1 из 8Следующая ⇒

06-03-129

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«Фінансова глобалізація»

для студентів спеціальності

8.03050801 «Фінанси і кредит»

денної і заочної форм навчання

Рекомендовано методичною комісією за спеціальністю 8.03050801

«Фінанси і кредит»

Протокол № 3 від 30 жовтня 2015 р.

Рівне – 2016

Конспект лекцій з дисципліни «Фінансова глобалізація» для студентів спеціальності 8.03050801 «Фінанси і кредит» денної і заочної форм навчання /Ляхович О.О. – Рівне: НУВГП, – 2016. – 52 с.

Упорядник: О.О. Ляхович, кандидат економічних наук, старший викладач кафедри фінансів і економіки природокористування

Відповідальний за випуск: В.І. Павлов, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри фінансів і економіки природокористування

Зміст


	Стор.
Тема 1. Глобалізація та світова фінансова система	3
Тема 2. Світові фінансові центри	7
Тема 3. Світовий фінансовий ринок	12
Тема 4. Міжнародний валютний ринок	17
Тема 5. Міжнародний кредитний ринок	26
Тема 6. Міжнародний фондовий ринок	31
Тема 7. Міжнародна система регулювання світових фінансів	43
Рекомендована література	51

ТЕМА 1: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СВІТОВА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Глобалізація та інтеграційні процеси у фінансовій сфері

Основні чинники та наслідки фінансової глобалізації

ТЕМА 2: СВІТОВІ ФІНАНСОВІ ЦЕНТРИ

Сутність та ознаки світового фінансового центру

Характеристика сучасних світових фінансових центрів

Офшорні фінансові центри

2.1. Світовий фінансовий центр - це місце зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та золотом.Світові фінансові центри є складовими міжнародних ринків капіталу, які можуть функціонувати лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів:

1. Створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства.

2. Виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу.

3. Достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій.

Більш-менш реальної сили ці фактори набрали лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Основні вимоги до світового фінансового центру:

• стійка фінансову система і стабільна валюта;

• наявність інститутів, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучка систему фінансових інструментів, які б забезпечили кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності та контролю;

• відповідна структура і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, який вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

• економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансовій центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) фінансові центри у країнах з розвинутою ринковою економікою (Лондон, Нью – Йорк, Токіо, Цюріх, Париж, Люксембург, Франкфурт – на Майні);

2) фінансові центри у країнах, що розвиваються (Сінгапур, Гонконг, Арабський схід);

3) офшорні фінансові центри (Кайманові острови, о. Джерсі та Гернсі).

2.2. Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і з погляду виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у 1215 р. проголосив " Велику хартію вольностей", яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 р. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

В сучасних умовах Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій сягає 2, 5 трлн. доларів, на другому місці Нью- Йорк – 2, 4 трлн. доларів.

Другим світовим фінансовим центом вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн, провідний світовий фінансовий центр перемістився в США.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70-х років. Лібералізація діяльності американських банків і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації, що представляє собою процес трансформування неліквідних активів банку в ліквідні цінні папери..

Щодо Токіо, то до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технології переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з таких причин:

— по-перше, на фінансові ринки Японії впливали швидше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

— по-друге, у 50—60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

— по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

— по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії досить обмежував можливості іноземних позичальників і інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. Лібералізацією ієни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Таким чином, завдяки " економічному диву", величезному фінансовому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів. Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютному ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх є зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом.

Франкфурт-на-Майні – це один із наймолодших міжнародних фінансових центрів розвинутих країн. Здобуття Франкфуртом цього статусу пояснюється специфікою розвитку західнонімецької економіки, котра протягом усього існування ФРН зазнавала і зазнає величезної потреби в інвестиційному капіталі.

Введення євро стало символом нової епохи не тільки для Європи в цілому, а й для Франкфурта зокрема. Хоча Франкфурт і до цього був найважливішим після Лондона фінансовим центром Європи. Однак після розміщення в місті ЄЦБ міжнародне значення Франкфурту зросло.

Крім Європейського центрального банку і Німецької біржі у Франкфурті розташовані також центральні офіси як провідних німецьких, так і низки відомих закордонних банків. Привабливість Франкфурта як фінансового центру визначається також надзвичайно розвинутою біржовою діяльністю. За обсягом товарообороту Франкфурт як біржовий центр посідає третє місце у світі після Нью-Йорка і Лондона. Переваги Німецької біржі є результатом стратегічного планування та інновацій у сфері торговельних систем і створення нових біржових сегментів.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) зумовлена певною мірою більш низькими податковими та операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством.

Формування і бурхливе зростання міжнародних фінансових центрів у країнах, що розвиваються, — закономірний етап у розвитку міжнародного ринку позичкових капіталів. Ці країни дедалі міцніше вростають у структуру світового господарства.

Уже в 70-ті роки фінансові центри почали спеціалізуватися на певних видах міжнародної кредитно-фінансової діяльності. Так, у Західній Європі Лондон відомий насамперед ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф'ючерсних угод. Цюріх виконує роль " притулку" для міжнародних капіталів, ринку золота. Люксембург виділяється своєю фондовою біржею і як центр довгострокових позик і т.д.

Аналогічна картина склалася й в інших регіонах. Сінгапур виконує роль головного фондоакумулювального ринку регіону. Гонконг відомий як великий центр міжнародного синдикованого кредитування. Вирішальним чинником формування світового фінансового центру в Гонконгу стала його давня ключова позиція як стратегічного пункту міжнародної торгівлі Великої Британії і як важливих воріт зовнішньоекономічних зносин КНР.

Бахрейн виступає як основний близькосхідний центр короткострокових кредитів, а також як валютний, страховий ринок і ринок золота. Сінгапур має вигідне географічне положення на шляхах регіональної та світової торгівлі, володіє одним із найзручніших портів у світі, практикує пільговий податковий режим. Крім того, Сінгапур є єдиним серед країн, що розвиваються фінансовим центром з повним набором усіх необхідних складових: ринком золота, валютним ринком, ринком короткострокових та середньострокових банківських кредитів, фондовим ринком.

2.3. Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, одержали назву фінансових центрів " офшор", які, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що здійснюються на них, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Практика створення банків на офшорних територіях поширилася після Другої світової війни. Основною причиною виникнення та розвитку офшорних фінансових центрів були передусім надто високі ставки податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Офшорні території виникають, як правило, у країнах з пільговим або нульовим оподатковуванням, де стягується тільки фіксований щорічний збір.

Країни з перехідною економікою активно користуються послугами офшорних фінансових центрів. Нестабільність внутрішнього економічного становища і численні заборони стимулюють відплив капіталів із цих країн.

Спільною тенденцією і для розвинутих країн, і для країн, що розвиваються, є жорсткість правил ведення банківської діяльності. Створення офшорного банку дає змогу цілком або частково знімати перелічені проблеми.

Як уже зазначалося, податковий фактор є вирішальним для переносу частини банківських операцій в офшорні центри. При виборі конкретного місця для заснування банку особлива увага приділяється не тільки режиму оподатковування самої кредитної установи, а й тим податковим умовам, що створюються для клієнтів цього банку. Основними перевагами банків, заснованих у офшорних зонах, є такі:

• доступ на міжнародні ринки для залучення і розміщення ресурсів у обхід обмежень, установлених національним законодавством;

• пільговий режим оподаткування прибутку, що створює можливість акумуляції ресурсів та подальшого їх розподілу;

• можливість використати кредити, надані офшорним банкам, для мінімізації оподатковування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

• нараховані й виплачені проценти за депозитами в банках, зареєстрованих у офшорних зонах, не підлягають оподаткуванню;

• істотна економія коштів при заснуванні такого банку і підтримці його поточної діяльності.

Вибір конкретного місця для заснування офшорного банку завжди здійснюється з урахуванням його мети і завдань. Банківські установи для виконання обмежених функцій у податкозбережувальній схемі зазвичай створюють у тих країнах, що мають сприятливі умови для угод про запобігання подвійному оподатковуванню доходів з тими країнами, в яких передбачається одержання доходу. Банки, що призначаються для реальних операцій та обслуговування незалежних клієнтів, засновують, як правило, у країнах з мінімальним рівнем оподатковування і відсутністю норм валютного регулювання. Банки, що створюються тільки з метою мінімізації податкових зобов'язань засновників, реєструють здебільшого в тих країнах, що одночасно відповідають таким умовам:

• доходи нерезидентів не оподатковуються;

• не оподатковуються джерела доходу, що розподіляється;

• немає валютних обмежень на операції банків;

• витрати на реєстрацію і поточне обслуговування банку є прийнятними;

• є можливість проведення широкого кола операцій через повноцінні банківські установи.

Слід зауважити, що більшість традиційних офшорних центрів не відповідають усім зазначеним, а в ряді випадків і додатковим специфічним вимогам засновників. Так, у деяких традиційних офшорних центрах, де не оподатковуються доходи підприємств з особливим статусом, для здійснення кредитних операцій потрібно одержати ліцензію центрального банку, а умови одержання такої ліцензії несумісні з умовами набуття пільгового податкового статусу. У низці країн не є задовільними умови збереження банківської таємниці. Багато країн надають податкові пільги тільки щодо доходів підприємств з особливим статусом, але доходи такого підприємства, що розподіляються, наприклад, у формі дивідендів, підлягають оподаткуванню " біля джерела" за високими ставками. Останнє характерно для так званих інвестиційних або холдингових центрів.

Умови діяльності в офшорних центрах можуть також істотно різнитися. Особливу увагу варто звернути на ті правові підстави, відповідно до яких засновуваний банк звільняється від оподаткування або на підставі яких він дістає свій пільговий статус. Так, Кайманові острови є класичним офшором, тут цілком відсутня система оподатковування доходів. Це, зокрема, виключає можливість застосування штрафних податкових санкцій у тих випадках, коли заснований банк вийде за встановлені рамки при веденні своєї діяльності. Острови Джерсі та Гернсі належать до територій, де пільгові податкові режими застосовуються щодо доходів нерезидентів у тих випадках, коли їхня діяльність ведеться за межами відповідних територій. Якщо буде доведено, що підприємство, зареєстроване в такій офшорній зоні, одержало доходи з джерел на цій території, то такі доходи підлягатимуть оподаткуванню за встановленими загальними правилами.

Відповідно до недавніх оцінок, понад 50 % світового капіталу розміщено в банках, трастових та інвестиційних компаніях офшорних країн.

Міжнародні процентні ставки

Єврокредити.

Характеристика єврокредитів

1. Сума кредиту (від 100 до 500 млн. доларів).

2. Терміни (від 10 місяців до 12 років);

3. В основному використовуються плаваючі відсоткові ставки, які регулярно переглядаються на основі облікової ставки ЛІБОР, СІБОР ПРАЙМ- РЕЙТ плюс різниця (спред).

4. Виплата комісійних: за управління, які виплачуються банку – організатору, комісійні за участь, що розподіляються між членами банківського синдикату, комісійні за обслуговування кредиту.

5. Валютою кредиту в основному виступає долар, ієна, євро.

6. Швидкість оформлення.

7. Наявність права на дострокове погашення (за умови виплати компенсації).

5. 4. За останні 15-20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг.

Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (тобто лізингодавець чи лізингоодержувач є нерезидентом України), або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу. Якщо предмет лізингу знаходиться у власності нерезидента України, то договір міжнародного лізингу регулюється національними законами в області зовнішньоекономічної діяльності

Доступ нерезидентів на ринок лізингових послуг України для здійснення операцій міжнародного лізингу вільний від будь-яких спеціальних обмежень. Закордонні лізингові компанії, банки й інші підприємства укладають і здійснюють із резидентами України лізингові угоди без ліцензування як їхньої діяльності в Україні, так і самих лізингових договорів. Від резидентів-лізингоотримувачів, що беруть участь у договорах міжнародного лізингу, також не потрібно одержання будь-яких дозволів і ліцензій, тому що лізингові операції, здійснювані з-за кордону по міжнародній класифікації не відносяться до операцій, що впливають на сальдо платіжного балансу країни. Це робить міжнародний лізинг більш привабливою формою фінансування, ніж іноземний кредит.

Міжнародні лізингові угоди, укладені на термін понад один рік, розглядаються українським законодавством за аналогією з торговими. Тому сплату мита на лізингове майно потрібно робити при його ввозі на митну територію України. Аналогічні вимоги застосовуються і до сплати ПДВ у випадку, якщо лізингове майно належить до товарної групи, не звільненої від його сплати.

Міжнародний лізинг може бути:

· експортним

· імпортним.

При експортному лізингу іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному — лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.

У світовій практиці найбільш поширеними вважаються чотири моделі міжнародних лізингових операцій.

Міжнародний ринок акцій.

Захист інвестицій.

Рекомендована література

Базова

1. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в рамках глобалізації. – К.: Видавничий центр “Друк”, 2002. – 320с.

2. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: Навч. посібник / Т.В. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2009. – 364 с.

Допоміжна

3. Білорус О.Г. Глобалізація та безпека розвитку / О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с. 5. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму / О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2003. – 115 с.

4. Борисенко 3. Міжнародна конкурентна політика в умовах глобалізації світової економіки / 3. Борисенко // Економіка України. – 2005. – № 1. – С. 35-48.

5. Белорус О. Г. Глобальное устойчивое развитие: монография / О. Г. Белорус, Ю. М. Мацейко. –К.: КНЕУ, 2006. – 488 с.

6. Гелд Д. Глобалізація – антиглобалізація / Д. Гелд, Е. Мак-Грю / Пер. з англ. І. Андрущенко. – К.: К.І.С., 2004. – 189 с.

7. Глобальна економіка XXI століття: Монографія / За заг. ред. Д.Г. Лук’яненка, А.М. Поручника; ДВНЗ " Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". – К.: КНЕУ, 2008. – 421 с.

8. Глобальний конкурентний простір: монографія / О. Г. Білорус, Ю. М. Пахомов, І. Ю. Гузенко, О. К. Скаленко, О. В. Гаврилюк; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана, Ін-т світ. економіки і між- нар. відносин НАН України, Міжнар. асоц. «Україна – Рим. клуб», Міжнар. ін-т глобалістики. – К., 2007. – 680 с.

9. Луцишин З. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації / З. Луцишин. –К.: ВЦ «ДрУк», 2002. – 320 с.

10. Кубів С. Банківська система України в умовах глобалізації: чи є альтернатива західному капіталу? / С. Кубів // Вісник НБУ. –2003. –№ 10. –С. 38–39.

11. Макушкин А. Финансовая глобализация / А. Макушкин // Свободная мысль–ХХI. –1999. –№ 10 (1488). – С. 30-43.

12. Мозговий О. М. Міжнародні фінанси / О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська. – К.: КНЕУ, 2005. – 557 с.

13. Сорос Дж. О глобализации / Дж. Сорос. –М.: Эксмо, 2004. – 224 с.

14. Хоминич И. П. Финансовая глобализация / И. П. Хоминич // Банковские услуги. –2002. –№ 8. –С. 2-13.

15. Шелудько Н. М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України / Н. М. Шелудько // Актуальні проблеми економіки. –2006. –№ 2. –С. 85-92.

16. Яремко Л. А. Фінансова глобалізація і національна економіка / Л. А. Яремко // Фінанси України. –2003. –№ 10. –С. 45-55.

Інформаційні ресурси

1. www.e.u.org - Офіційний сайт Європейського союзу

2. www.ebdr.org – Офіційний сайт Європейського банку реконструкції та розвитку

3. www.imf.org – Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду

4. www.wordbank. gov.ua – Офіційний сайт Групи Світового банку

www.wto.org – Офіційний сайт Світової організації торгівлі