Міжнародний ринок фінансових деривативів.

 

6.1.Міжнародний фондовий ринок - це сегмент міжнародного ринку капіталу, де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів і різних зобов'язань. Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу, насамперед з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки.

Розвиток міжнародних фондових ринків проходив в три етапи.

Перший етап охоплює період з 1860 до 1914 рр. на цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає формуватися глобальний ринок капіталів. На формування світового фондового ринку в цей час вплинули такі фактори:

> зміна структури і складу позичальників на ринку капіталу. 1870 р. на світовому ринку 60% іноземних запозичень припадало на урядові позики, а в 1914 р. — менше 30%. Зростає роль приватних позик (збільшується емісія корпораціями акцій та облігацій);

> виробничий характер переважної частини запозичень;

> переважно довгостроковий характер здійснюваних запозичень;

> > впровадження новітніх засобів комунікації і зв'язку;

> становлення фондових бірж в якості ключового елементу світового ринку капіталів.

Другий етап охоплює період з 1920 р. до 1945 р. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєннний час.

Після І світової війни змінюється розстановка сил на світово­му ринку капіталів. Країни Західної Європи перетворюються з експортерів в імпортерів капіталу. Головним кредитором на світовому ринку капіталів стають США. Світова економічна криза 1929-1933 рр. і введення валютних обмежень з поточних і капітальних операцій на початку II—ї світо­вої війни призвели до дезінтеграції світового фондового ринку.

Третій етап охоплює період з 1945 р. до 1972 р. Розвиток валютних і фінансових відносин (Бреттонвудські угоди 1944 р.)

Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійсню­вався переважно по державних каналах, а переміщення приват­ного капіталу знаходилось під жорстким державним контролем. Через жорсткі валютні обмеження міжнародна діяльність націо­нальних ринків капіталів практично була відсутньою.

Формування світового ринку капіталів пішло шляхом розвит­ку євровалютного ринку, ринку єврооблігацій.

Світовий фондовий ринок на цьому етапі був представлений двома рівнями:

> на верхньому рівні функціонував міжнародний облігаційний ринок;

> на нижньому — діяли замкнуті, відособлені національні рин­ки, на котрих операції з цінними паперами жорстко регулюва­лись з боку національних органів.

Однак ступінь " прозорості" кордонів між світовими і націо­нальними фондовими ринками поступово підвищується, що свідчить про прояв глобалізації ринку капіталів.

Четвертий етап охоплює період з 1973 р. і понині. В цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн:

> створюється ринок банківських послуг;

> ринок державних запозичень;

> ринок корпоративних цінних паперів.

Фактично йдеться про " фінансову революцію", складовою частиною якої стали:

> дерегуляція фінансових операцій всередині країни;

> лібералізація національних режимів в частині руху довгостро­кових капіталів;

> формування активної ринкової грошово-кредитної політики.

Політика дерегулювання і лібералізації створила умови для інтеграції національних фондових ринків, розширення мас­штабів операцій на них і переливання приватних капіталів між країнами. Створився тісний взаємозв'язок між світовими фондо­вими ринками провідних країн.

М іжнародні ринки цінних паперів поділяють на три види:

1) розвинуті (ринки високорозвинутих країн Європейського Союзу, США, Канади, Японії, Австралії, Гонконгу, Сінгапуру, Кувейта та ін.);

2) конвертуючи (зокрема, ринки Греції, Туреччини, Єгипту, Індії, Китаю, Бразилії, та країн, які досягли успішних результатів ринкових реформ - Польщі, Угорщини, Чехії і певною мірою Словаччини);

3) ринки, що формуються.

Особливість останніх пояснюється самою назвою. Вони перебувають на стадії становлення. До них належать ринки цінних паперів інших країн з трансформаційними економіками.

Майже всі країни Центрально-Східної Європи, в тому числі колишні радянські республіки, пішли шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками. її втіленню сприяло, по-перше, те, що банки функціонували і за радянських часів, а ринок цінних паперів та небанківські фінансові інститути потрібно було створювати заново, по-друге, бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в Європейський Союз.

Частка іноземних цінних паперів, що обертаються на національному фондовому ринку, є важливим показником зрілості національного ринку, його привабливості для іноземних емітентів. Розвинуті ринки і ринки, що розвиваються, найпомітніше розрізняються саме за цим показником. Якщо на розвинутих ринках він в середньому коливався останніми роками навколо 10 %, то на ринках, що розвиваються, довгий час залишався нижче 1 %, і лише активне залучення іноземних цінних паперів на Мексиканській біржі останніми роками вивело цей показник на рівень 2 %.

Банк міжнародних розрахунків розрізняє такі види емісій цінних паперів на міжнародному ринку:

o емісія цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

o емісія цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

o емісія цінних паперів резидентами в національній валюті, які призначені для продажу іноземним інвесторам.

6.2. На міжнародному ринку облігацій здійснюється торгівля облігаціями (бондами) між нерезидентами. Критерій міжнародний визначає те, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси переходять національні межі.

Міжнародні бонди, або облігації діляться на:

- іноземні бонди;

-  євробонди;

-  глобальні бонди (бонди, що випускаються відразу на ринки практично всіх країн світу).

Іноземні бонди – це цінні папери, випущені нерезидентом в національному фінансовому ринку окремої країни в її валюті, відповідно до чинного законодавства цієї країни.

Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайдингу – це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для продажу інвесторам.

Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або інвестиційний банк. Іноді до андеррайдингу можуть притягуватися і іноземні інвестиційні банки з країни – позичальника. Основним ризиком, який несуть андеррайдери іноземних облігацій є процентний ризик ( у разі зростання відсоткових ставок на ринку, він зазнає збитків в результаті падіння цін на облігації).

Випуск і обіг іноземних облігацій регламентується законодавством щодо цінних паперів країни емісії (існують обмеження щодо допуску іноземних цінних паперів на свій ринок – захист іноземних емітентів). Проблеми виходу на цей ринок пов'язані з необхідністю реєстрації емісії в Комісії Цінних паперів і розкриттям інформації про емітента (допускаються позичальники з високим рейтингом).

У Швейцарії відсутні обмеження на участь нерезидентів в операціях з цінними паперами, лояльні ринки також в США і Японії.

Іноземні облігації можуть розміщуватися на публічному ринку (публічні продажі і необмежена кількість інвесторів) і на приватному ринку (цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості наперед відомих інвесторів).

Основними ринками іноземних облігацій виступають: Цюріх, Франкфурт, Нью-Йорк, Токіо.

Залежно від країни розміщення іноземних облігацій вони мають спеціальні назви: янкі-бонди, самурай – бонди, «шоколадні» бонди, бульдог - бонди.

Характеристика іноземних бондів:

1. Випускаються на ринок однієї країни і потребують її біржового лістингу.

2. Розміщуються національним банківським синдикатом.

3. Емітуються в валюті тієї країни, на ринку якої будуть розміщені.

4. Контроль з боку національних регулятивних органів.

Євробонди – це боргові зобов'язання, виражені в євровалютах, які випускаються на ринки відразу декількох країн, розміщуються міжнародним синдикатом і їх обіг не регулюється законодавством окремо взятої країни.

Характеристика євробондів:

1. На відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, євробонди одночасно розміщуються на ринках різних країн.

2. Первинне розміщення євробондів здійснює міжнародний емісійний синдикат, який бере на себе право по розміщенню всього випуску (або частини). Керівником синдикату, як правило, виступає банк тієї країни, у валюті якої здійснюється випуск. За первинне розміщення синдикат стягує комісійну платню (2-2, 5 номінальної суми емісії).

Діяльність андеррайтерів регулюється Міжнародною Асоціацією учасників первинних ринків. Нею розроблені уніфіковані правила розміщення цінних паперів на міжнародному ринку, стандартні форми документів, що регламентують угоду між емітентом і менеджерами випуску.

При організації випуску єврооблігацій часто призначаються ще два учасники: головний агент – платник (банк, уповноважений емітентом виплачувати відсотки і основну суму боргу по єврооблігаціях) і довірчий фонд (діє на користь позичальника і перевіряє правильність виплат).

Вторинний ринок єврооблігацій виник в 60-х роках в Люксембурзі, Лондоні, Франкфурті і йому властива децентралізація здійснення операцій. Торгівля ними ведеться через дилерів єврооблігацій, проте їх діяльність регулюється правилами Асоціації учасників міжнародних фондових ринків.

Основною фігурою вторинного ринку виступає маркет-мейкер, який за правилами ринку виступає лід-менеджером відповідного випуску облігацій, його функції зводяться до стабілізації ринку шляхом підтримки активності (купує облігації при їх надлишку і продає при зростанні пропозиції, стабілізуючи їх курс і підвищуючи їх ліквідність).

3. Випуск євробондів не вимагає біржового лістингу, хоча звичайно вони проходять лістинг переважно на Люксембурзькій, Лондонській або Франкфуртській біржі через те, що це підвищує їх інвестиційну привабливість і через те, що за національним законодавством багатьох країн регульовані фінансові інституції можуть інвестувати кошти тільки в занесені біржові списки цінні папери.

4. Відсутність контролю з боку національних регулятивних органів.

5. Доходи по єврооблігаціях сплачуються в повному обсязі, без «утримання доходу у джерела».

6. Євробонди випускаються «на пред'явника», що сприяє анонімності операцій і підвищує їх привабливість.

Категорії євробондів:

1. Прості (випускаються за номінальною вартістю, мають фіксовану відсоткову ставку на весь період позики). На них припадає приблизно 70% загального запасу єврооблігацій. Ці облігації можуть бути достроково погашені. При випуску відзивних облігацій звичайно передбачається терміни відгуку, премії за відгук. Опціон «пут» передбачає право інвестора щодо достроково погашення облігацій за встановленою ціною, яка нижча номінальної. Опціон „кол” дає право емітенту достроково викупити облігації з виплатою премії за відгук.

2. Облігації з плаваючою відсотковою ставкою, яка змінюється відповідно змінам ставки ЛІБОР, виплата відсотків по таких облігаціях проводиться поквартально.

 3. Конвертовані бонди. Вони, як правило, мають фіксовану відсоткову ставку, але вона нижча відсоткових ставок по простих облігаціях. Вони надають інвестору право обміняти облігацію емітента на інші його цінні папери (нові облігації і акції) за наперед встановленою ціною і у встановлений період. При конвертації єврооблігацій борг по відсоткам не сплачується.

4. Єврооблігації з варрантом надають інвестору право купити цінні папери емітента (акції, інші облігації ) впродовж певного періоду часу за наперед встановленою ціною.

На відміну від конвертованих облігацій, борг по цьому виду облігацій завжди виплачується, незалежно від того, чи реалізував своє право придбання інших цінних паперів інвестор чи ні

Існує також програма середньострокових євронот – це механізм залучення коштів на євроринку шляхом періодичного випуску боргових середньострокових цінних паперів в рамках наперед запланованої програми, в якій фіксується рамковий опис кількості випусків і загальний об'єм емісії (100 млн. – 1 млрд. доларів).

 По термінах вони бувають від 9 місяців до 30 років. Найчастіше – 18-36 місяців. Відсоткова ставка щодо більшості євронот фіксована, з виплатою відсотків кожні 6 місяців. Випуск євронот організовує міжнародний банківський синдикат. 

  6.3. Спочатку на ринку єврооблігацій, практично вільному від національного регулювання, розрахунки здійснювалися че­рез банки-кореспонденти. Це породжувало серйозні опера­ційні складності, і, оскільки, наприклад, усі доларові угоди повинні проводитися через Нью-Йорк, виникали додаткові ризики, пов'язані з розбіжністю в часі потоків, якими обмі­нюються контрагенти угод. Крім того, у ряді випадків укла­дання угод вимагало фізичного постачання сертифікатів цін­них паперів і грошей, що породжувало тимчасові затримки й негативно відображалося на трансакційних витратах.

Створення європейських депозитарно-клірингових систем Euroclеаг і Clеагstream Banking допомогло усунути ці незруч­ності, мінімізувавши ризики на ринку єврооблігацій завдяки введенню сучасних стандартів укладання угод за схемами " одер­жання/постачання проти платежу" в електронній формі. Права членів даних систем на цінні папери стали реєструватися в рамках комп'ютерної системи й більше не вимагали фізичного перемі­щення облігацій. У результаті укладання угоди купівлі-продажу цінні папери списуються з рахунка депо одного інвестора й зараховуються на аналогічний рахунок іншого. Різного роду виплати за цінними паперами також організуються в рамках депозитарно-клірингових систем. Таким чином, виникає мож­ливість емісії єврооблігацій у вигляді записів на рахунках (book- entry form), що дає серйозну економію за рахунок відмовлен­ня від друку й обслуговування паперових сертифікатів.

Отже, у грудні 1968 р. в Брюсселі був створений перший кліринговий центр — " Euroclеаг ", а в січні 1971 р. в Люксем­бурзі виник другий центр — " Cedel" (тепер Clеагstream Banking).

Ці клірингові системи забезпечують передачу цінних па­перів від продавця до покупця у формі реєстраційних записів. Система клірингу за єврооблігаціями (Clеагstream Banking) і Евроклірінг (Euroclеаг) служать як для розрахунків, так і для фінансування. Фінансування базується на облігаційних позиціях маркет-мейкерів. Воно може становити до 90 % вартості забезпечення за відсотковими ставками, що базуються на міжбанківських ставках за короткостроковими активами у валюті вираження облігацій.

Ефективність досягається за рахунок системи взаємозаліків. У цих системах тільки 5 % операцій вимагають реального руху коштів — цінних паперів або грошових фондів. Більше того, термін " реальний рух" досить умовний, оскільки Euroclеаг і Clеагstream Banking надають послуги із зберіган­ня цінних паперів у мережі банків — депозитарних систем, і всі реальні рухи здійснюються за допомогою електронних записів на рахунках корпорацій-учасників. Завдяки сучасним комунікаційним коштам розрахунки можна вести в режимі реального часу.

Міжнародні клірингові системи приваблюють клієнтів та­кож низькими витратами. Низька комісія із здійснення опе­рацій (приблизно $25 за одну операцію купівлі-продажу неза­лежно від обсягу) пояснюється величезними обігами міжна­родних клірингових систем і обороти Euroclеаг і Clеагstream Banking неухильно зростають. Вступні внески також невеликі — всього декілька тисяч доларів.

Крім того, Euroclеаг і Clеагstream Banking отримують ко­місію за депозитарне обслуговування компаній-учасників. Тільки в Cedel на зберіганні перебуває більше 1 трлн. цінних паперів, що належать членам системи. Однак політика Euroclеаг і Clеагstream Banking така, що дивіденди по акці­ях, як правило, не виплачуються — прибуток реінвестуєтся в розвиток цих систем. Таким чином, клірингові системи праг­нуть підвищити свою привабливість в очах клієнтів.

Професійні організації, що регулюють ринок єврооблігацій:

Дві головні професійні організації, що діють на єврооблігаційному ринку, до складу яких входять практично всі значні його фігуранти, — це ІРМА і ІSМА. Крім того, у тісному кон­такті із вказаними асоціаціями діють національні " цехові" стру­ктури, спеціалізовані " клуби за інтересами", а також органі­зації " суміжних" галузей фінансового ринку, такі як ІSDА.

У 1969 р. найбільші оператори на ринку облігацій створили власну організацію — Асоціацію дилерів міжнародних обліга­цій, яка у 1992 р. була перейменована в Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association, ІSМА). ІSМА зареєстрована в Цюріху і діє відповідно до швей­царського законодавства. На сьогоднішній день члени цієї організації — близько 1000 фінансових інститутів з 52 країн світу. Міжнародна асоціація первинного ринку (International Primary Market Association, ІРМА) набагато молодша, вона виникла лише в 1984 р.; сьогодні в цю організацію входить більше 100 членів.

Мета створення даних асоціацій і роль, що покладається на них сьогодні, полягають, передусім, у виробленні та прак­тичному впровадженні зручних і ефективних стандартів ро­боти на ринку, включаючи стандарти складання документа­ції, розрахунку купонів і періодичності платежів, оцінки при­бутковості, проведення процедур постачання й розрахунків, норми поведінки учасників ринку, а також механізми вирішення суперечок на позабіржовому по суті своєї організації ринку, який історично не підкорявся єдиній, централізова­ній системі регулювання.

Усі правила не обов'язкові для виконання, вони мають характер рекомендацій, але більшість учасників ринку ними користується. Незважаючи на відсутність у більшості випадків чітко прописаних санкцій за порушення норм, сенсу іг­норувати їх немає, оскільки зручність використання загаль­ноприйнятих стандартів на довгостроковому часовому про­міжку багато разів перекриває вигоду, яка могла б бути отри­мана за рахунок одноразового відхилення від них. Крім того, ІSМА і ІРМА виконують такі функції:

— виразника колективних інтересів учасників міжнарод­ного ринку цінних паперів, захищаючи їх права перед націо­нальними й наднаціональними регулюючими інстанціями;

— надання своїм учасникам інформаційних послуг;

— організації навчання з ряду фінансових спеціальностей;

— проведення методологічної роботи;

— сприяння вдосконалення практики проведення операцій.

Так, ІSМА є оператором системи проведення й підтвер­дження операцій (ТRАХ) по більш ніж 100 тис. цінних папе­рів, у тому числі єврооблігацій, у реальному часі. Система ТRАХ вступила в дію в 1989 р., і сьогодні кількість її перед­платників наближається до 400. Звітність про трансакції, яка повинна подаватися в цю систему не пізніше ніж через пів­години після проведення операції, відповідає вимогам регу­лювання у Великобританії й у 15 інших країнах. У свою чер­гу, електронна система, розроблена ІРМА, дозволяє вмить розсилати запрошення до участі в операції потенційним чле­нам синдикату.

6.4. Однією з визначальних рис нинішнього світового фінансового ринку є інтен­сивний розвиток міжнародного ринку акцій. Провідна його тенденція — сегментованість на національні ринки з одночасної інтеграції їх у функціонально цілісну систему міжнародного ринку. За останні десять років щорічний обсяг міжнародних емісій звичайних акцій збільшився майже у 20 разів. Але сукупний обсяг міжнародного ринку акцій залишається значно меншим за розмір міжнародного ринку облігацій.

Провідну роль на міжнародному ринку акцій відіграють роз­винуті країни, національні фондові ринки яких належать до так званих зрілих ринків. Це США, Японія, країни ЄС, Австралія, Канада та ін. Найбільшими національними рин­ками акцій є ринки США та Японії, за ними йде ринок Великобританії. Міжнародний ринок акцій має тенденцію до концентрації на зрілих фондових ринках двох регіонів – Європи (в основному, в Великобританії) та США. При цьому в Європі зосереджені переважно випуск та обіг іноземних акцій, а в США – депозитарних розписок.

Якщо корпорація прагне здійснити емісію своїх акцій поза межами національного ринку з наступним обігом цих цінних па­перів на фінансових ринках інших країн, то емісія відбувається на міжнародному ринку акцій. Доступ до зовнішніх джерел фінансу­вання дає корпорації змогу залучати необхідний капітал на більш вигідних умовах. Причому залучення додаткового капіталу відбу­вається набагато легше й успішніше тоді, коли акції корпорації отримують котирування на фондовій біржі.

Міжнародний ринок акцій охоплює три типи фінансових інструментів:

• іноземні акції;

• євроакції;

• депозитарні розписки.

Усі ці інструменти є титулами власності, які підтверджують участь інвестора в капіталі компанії. Відмінності між ними пов'язані з різними механізмами розміщення і торгівлі акціями.

Особливостями сучасного розвитку міжнародного акцій є:

• постійне зростання випусків міжнародних акцій, що пояснюється як приватизацією компаній державного сектору, так і розвитком процесу злиттів і поглинань у розвинутих країнах.

•міжкраїнний рух корпоративного акціонерного капіталу відбувається переважно через механізм депозитарних розписок, а не у формі іноземних акцій чи євроакцій;

• переважання прямої купівлі цінних паперів на зовнішніх фондових ринках над інвестуванням у іноземні акції на власному національному ринку;

• інтеграція боргового та акціонерного сегментів міжнародного ринку цінних паперів: з появою єврооблігацій, які конвертуються в акції, зростає взаємозв'язок ринків єврооблігацій і міжнародних акцій;

• посилення інтеграції найбільших національних ринків акцій.

Іноземні акції – це акції, випущені корпорацією-нерезидентом на фінансовий ринок іншої країни.

Ринок іноземних акцій представлений такими ринками:

• ринок акцій компаній-нерезидентів, які випущені або  котируються на національному фінансовому ринку певної країни в її валюті;  

• ринок акцій, які випущені та отримали біржовий лістинг лише у країні випуску, але продаються на фондових ринках декількох країн;

• ринок акцій, які отримали крос-лістинт на біржах різних країн через системи взаємного котирування цін і, відповідно, якими торгують на фондових біржах та позабіржових ринках цих країн.

Найчастіше іноземними акціями торгують і на фондовому ринку країни випуску даних акцій, і на фондових біржах тих країн, лістинг яких вони отримали. Інвестування в міжнародно зареєстровані акції дає вагомі переваги інвесторам.

Втім, вихід на ринок іноземних акцій пов'язаний для емі­тента з багатьма проблемами. Головні з них, як і у випадку з іноземними облігаціями, зумовлені регламентаціями щодо обігу цінних паперів країни емісії. Це необхідність реєстрації емісії, а також жорсткі та дорогі для іноземної компанії вимоги щодо розміру, частоти відображення та якості фінансової звітності, що на­дається. Наявність таких перешкод обмежує пропозицію іноземних акцій.

Фактори розвитку ринку іноземних акцій:

1. Наявність розвинутого високоліквідного фінансового ринку зі значним запасом фінансових ресурсів, який відкриває широкі можливості як для позичальників так і для інвесторів. Ліквідність фінансового ринку забезпечується функціонуванням високопрофесійних фінансових інституцій, що пропонують диверсифікований спектр фінансових послуг і формують ефективні ринкові механізми для операцій з цінними паперами, а також стабільна національна валюта, яка забезпечує постійний попит позичальників і їх прагнення отримати доступ саме до цього ринку. Прикладом такого ринку є ринок США та Великобританії.

2. Доступність та якість інформації щодо цінних паперів і захист прав інвесторів, що забезпечує доступ інвестора до необхідної інформації та дає йому змогу швидко оцінити фінансові продукти й ухвалюва­ти обгрунтовані рішення щодо купівлі тих чи інших цінних паперів. За обсягом, деталізацією, достовірністю інформації лідерами є США, Великобританія та Японія.

3. Трансакційні витрати на випуск і обіг цінних паперів. Прямі витрати випуску та обігу акцій складаються з двох складових: витрат на емісію та витрат на укладання угод на вторинному ринку (комісійні посередникам і оплату розрахунково - клірингового обслуговування). Трансакційні витрати є вищими в тих країнах, де застосовується практика фіксованих комісійних, а клірингово-розрахункові системи базуються на відсталих технологіях.  

4. Ступінь і характер державного регулювання, яке значною мірою залежить від таких його характеристик, як наявність обмежень на торгівлю іноземними цінними паперами або інвестування коштів у іноземні цінні папери, жорсткість законодавчих вимог щодо регулювання діяльності акціонерних компаній, у тому числі й іноземних, і т.д. Масштаби та характер таких обмежень у певній країні стимулюють або, навпаки, стри­мують розвиток у ній ринку іноземних акцій. Так, відсутність федеральних законів, які забороняють або обмежують участь не­резидентів в угодах з цінними паперами на комерційних засадах, робить фондовий ринок Швейцарії одним з найбільш привабливих ринків світу.

Проте уряди багатьох країн усе ще дотримуються про­текціоністських інвестиційних правил щодо інституційних інвес­торів, зокрема інвестиційних та пенсійних фондів і страхових компаній. Наприклад, у Італії пенсійні фонди мають інвестувати значну частину коштів, якими вони управляють, у вітчизняні урядові облігації.

5. Податковий режим. На інтенсивність розвитку ринку іно­земних акцій істотно впливає також національна політика стягу­вання податків — оподаткування доходів від торгівлі цінними паперами, володіння іноземними акціями, доходів на приріст капіталу, оподаткування грошових переказів за кордон і т.д. Це пояснюється тим, що інвестори орієнтуються на ставку дохідності після сплати податків. Практика оподаткування дуже різниться в окремих країнах. Так, із деяких цінних паперів податок " біля джерела" утримується, а з деяких — ні (наприклад, Великобританія). Важливе значення мають також строки податкових виплат. Адже інвесторові іноді вигідніше відстрочити сплату податків і віднести її на рахунок ви­трат наступного фінансового року і т.п. На практиці відмінності в податкових режимах стали значним чинником розвитку ринків іноземних акцій у тих чи інших країнах — там, де діють податкові стимули, такі ринки більш розвинуті. Отже, країна яка не стягує податків " біля джерела" доходу, стала місцем зосеред­ження транснаціональних корпорацій і випусків іноземних акцій.

6. Специфіка національних бухгалтерських стандартів, які істотно відрізняються в різних країнах і тому необхідність їх гармонізації призводить до необхідності збільшення витрат. У цьому плані ринок Великобританії є дуже привабливим, тому що вимоги до компаній – нерезидентів спрощені – вони надають фінансову звітність у відповідності з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Торгівля іноземними акціями зосереджена, в основному, на європейських біржах. Основними європейськими ринками іноземних акцій є фондові ринки таких країн, як Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Нідерланди, Франція, Люксембург та Брюссель. Потужним ринком іноземних акцій є також ринок США, привабливість якого для іноземних інвесторів зумовлена насамперед величезним обсягом фінансових ресурсів, які здатен запропонувати цей ринок.

Оскільки США перетворилися на світовий центр фінансової активності, а за рівнем капіталізації американський фондовий ринок є найбільшим у світі (понад 50 % капіталізації світового ринку акцій), слід очікувати, що роль ринку США як центру торгівлі іноземними акціями найближчим часом ще більше зросте.

Євроакції – це  акції, які пропонуються для продажу одночасно на кількох національних фондових  ринках.

Характеристики євро акцій:

· євроакції одночасно доступні для інвесторів різних країн.

· євроакціям притаманні ті ж самі характеристики щодо валюти випуску і території розміщення й обігу, що і єврооблігаціям:

· євроакції реалізуються міжнародними банківськими синдикатами і, як правило, купуються за євровалюти.

· котируються вони в офшорних фінансових центрах, а також в Лондоні, Люксембурзі;

·  отримувані за євроакціями доходи не підлягають будь-якому національному оподаткуванню.

· Ринок євроакцій надає можливість великим компаніям залучати фінансування на розвинутих ринках капіталу кількох країн одночасно.

· Випускаються євроакції переважно транснаціональними компаніями, оскільки ТНК працюють у багатьох країнах, то їх акції забезпечують міжнародну диверсифікацію на корпоративному рівні.

Депозитарна розписка — це обіго­вий цінний папір, який є субститутом акцій іноземних компаній.

 Історично поява депозитарних розписок пов'язана із заборо­ною британського уряду на вивіз акцій місцевих компаній за кордон. Намагання уникнути цієї заборони й спричинило виник­нення такого механізму, як депозитарні розписки.

Характеристика депозитарних розписок:

1. Депозитарні розписки випускаються національним банком як свідоцтво про право володіння акціями іноземних компаній, що перебувають у трастовому управлінні даного банку.

2. Кожна депозитарна розпи­ска свідчить про володіння однією або групою іноземних акцій.

3. Депозитарні розписки деномінуються в національній валюті тієї країни, на ринок якої вони випускаються.

4. Вартість депозитарних розписок залежить від вартості акцій на внутрішньому ринку країни їх емісії, від обмінного курсу між валютами країни емісії акцій і країни ви­пуску депозитарних розписок, а також від кількості депонованих акцій, яка припадає на одну депозитарну розписку.

Основні види депозитарних розписок:

- американські депозитарні розписки (АДР) —це обігові цінні папери, випущені американським банком-депозитарієм на еквівалентну кількість акцій іноземної компанії, які зберігаються на її внутрішньому ринку. АДР розміщуються на фондовому ринку США, їх обіг регулюється законодавством США.

- європейські депозитарні розписки – це депозитарні розписки, що випускаються європейськими банками як свідоцтво про володіння акціями компаній, які розташовані у країнах, що не входять до ЄС. Їх обіг регулюється, як правило, законодавством Великої Британії (іноді — США), і продаються вони на Паризькій фондовій біржі.

-   глобальні депозитарні розписки — це депозитарні розписки, що пропонуються і розміщуються одночасно як на американському фондовому ринку, так і на фондових ринках поза межами США. Обіг таких цінних паперів регулюється законодавством США. Зазвичай вони деноміновані в доларах США, проте вони можуть випус­катися у будь-якій валюті.

6.5. За останні три десятиліття на фінансових ринках з'явилося багато нових фінансових інструментів, які отримали назву похідних цінних паперів, або деривативів. Під фінансовими деривативами розуміють інструменти торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу. Дериватив являє собою стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених умовах у майбутньому.

Якщо класичні цінні папери призначені для залучення довгострокового капіталу, то деривативи є засобом хеджування, тобто страхування від цінових ризиків. Деривативи серед різних інструментів управління ризиками на фінансових ринках посідають перше місце. Умови деривативів визначаються за згодою сторін.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків, розрізняють чотири типи базових активів, до кожного з яких може бути прив’язаний дериватив:

· товари (ціна деривативу прив'язується до ціни певного товару або руху індексу на групу товарів);

· акції (ціна деривативу прив'язується до ціни певної акції або руху індексу цін на групу акцій);

· іноземна валюта (ціна деривативу прив'язується до курсу однієї або декількох валют);

· відсоткова ставка (ціна деривативу прив'язується до фіксованої, плаваючої, комбінованої відсоткової ставки).

До основних похідних цінних паперів належать опціони і ф'ючерси на товари, цінні папери, валюту, відсоткові ставки і фондові індекси, свопи на відсоткові ставки і валюту та форвардні контракти.

 При купівлі та продажу деривативів контрагенти обмінюються не активами, а ризиками, що випливають із цих активів.

Ціна деривативів визначається рухом цін на товари, фінансові інструменти, індекси цін або відмінностями між двома цінами.

Мета деривативу:

· фіксація майбутньої ціни на будь-який актив уже сьогодні, що і досягається укладанням форвардного або ф'ючерсного контракту;

· обмін потоками готівки або обмін активами (свопи);

· придбання права, але не зобов'язання на здійснення угоди (контракт типу опціону).

За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі деривативами виділяють два основних типи контрактів: контракт типу форвард і контракт типу опціонів.

Міжнародний ринок деривативів характеризується зростанням обсягів операцій з похідними інструментами. Це зумовлене високою нестабільністю котировок та посиленням ризику втрат в умовах зниження курсів. В останній час ринок деривативів поповнився новими учасниками. Крім інституційних інвесторів, в операціях беруть участь управляючі компаній та корпорацій. Можливість страхування та мінімізація ризику втрат від знецінення базових фінансових активів на ринку похідних інструментів допомагає уникнути ще більшого їхнього знецінення та суттєвого зниження обсягів операцій з ними на фондових ринках. Оборот ринку деривативів у 8 разів перевищує світовий ВВП. За оцінкою Банку міжнародних розрахунків, сукупний обсяг міжнародного ринку деривативів у 2009 р. становив 276 трлн. дол.

Міжнародна торгівля деривативами проводиться на біржах і поза біржею. Це зумовило поділ цих фінансових інструментів на деривативи, що продаються на біржах, і деривативи, що продаються поза біржею.

Практично вся біржова торгівля деривативами сконцентрувалася на торгівлі відсотковими ф'ючерсами і опціонами (88, 6% від вартості контрактів). Обсяг торгів на біржовому ринку відсоткових деривативів становить більше ніж 26% усього ринку деривативів. На другому місці — торгівля ф'ючерсами і опціонами на індекси (10, 9 %), валютні ф'ючерси і опціони на третьому місці (0, 5%).

Біржова торгівля деривативами, як правило, здійснюється у Великій Британії, США, Німеччині. Біржовий ринок забезпечує, на відміну від позабіржового, більшу стандартизованість торгівлі, вищу злагодженість розрахункових механізмів, які знижують ступінь фінансових ризиків, розвинуту міжбіржову систему електронного зв'язку.

Зростання торгівлі деривативами відбувається в основному за рахунок позабіржового ринку, який у 7 разів перевищує біржовий. На нього припадає 87% усієї торгівлі деривативами.

Основна частина контрактів, що укладаються на позабіржовому ринку, припадає на валютні і відсоткові деривативи. На позабіржовому ринку в основному відбувається торгівля відсотковими і валютними свопами і переважають короткострокові контракти (близько 80% контрактів укладається на строк до 1 року).

Перевагами позабіржового ринку порівняно з біржовим є велика гнучкість контрактної системи, швидше впровадження нових фінансових інструментів, відлагоджена система двосторонніх банківських розрахунків

Характерні риси міжнародного ринку деривативів:

· частка деривативів, що продаються на біржах, скорочуються;

· за обсягом торгівлі валютні і відсоткові деривативи абсолютно домінують над товарними деривативами і деривативами на акції;

· більш як половина торгівлі деривативами є міжнародною;

· близько половини деривативних контрактів укладаються в доларах.

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: