Особливості світової фінансової системи.

 

1.1. Глобалізація — це об'єктивний про­цес інтеграції значної частини капіталу різних країн, посилення їх­ньої взаємозалежності. Основою глобалізації стала інтернаціоналізація (зближення наці­ональних економік шляхом посилення промислової співпра­ці та взаємозалежності міжнародного товарообігу, руху капі­талів, робочої сили, взаємного впливу на економічні процеси в країнах та регіонах).

Тобто глобалізація — це вищий етап інтернаціоналізації всіх факторів виробництва, коли система міжнародних еко­номічних відносин охоплює всі національні економіки, змі­цнюючи економічну цілісність світу.

Структуризація інтеграційних процесів у фінансовій сфері включає три рівні їх прояву (мікрорівень, макрорівень, мегарівень) (рис. 1).

 

 

Рис. 1.1 – Структуризація інтеграційних процесів у фінансовій сфері

 

На мікрорівні фінансова інтеграція набуває форми операцій злиття, придбання та поглинання — об’єднання фінансових ком- паній (у т.ч. й банківських установ), які проводяться як на національному, так і на міжнародному рівнях. У результаті цих операцій компанія може зберегти свою індивідуальність, спеціалізацію діяльності, а може стати ланкою великої транснаціональної фінансової групи. Ці процеси (процеси злиття, придбання та поглинання компаній фінансової сфери, наприклад банківсько-страхові групи, транснаціональні банки) стали першим кроком до формування єдиного фінансового простору. Наприклад, це призвело до виникнення банків світового масштабу, які надають широкий спектр фінансових послуг та продуктів.

На макрорівні інтеграційні процеси набувають форми регіоналізації та є об’єктивним процесом зростаючої взаємозалежності держав, об’єднання їх інтересів (але не їх самих), співпраці за умови збереження державами незалежності. В результаті цього формується єдиний економічний простір на території даного регіону, який поступово розширюється, в результаті якого межі країн регіону поступово стираються (введення єдиної грошової одиниці, єдиних паспортів тощо), Яскравим прикладом регіоналізації стало створення Європейського Союзу (ЄС).

На мегарівні інтеграція фінансового сектору набуває форми глобалізації, тобто створення об’єднаного світового економічного простору, в межах якого виникає єдиний глобальний відтворювальний процес.

 Отже, фінансова глобалізація — це процес об’єднання в єдину світову систему всієї сукупності міжнародних фінансових відносин та національних фінансових ринків з подальшим їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір.

1.2. До основних чинників глобалізації світових фінансів можна віднести наступні:

- інтернаціоналізація господарського життя.

- активне поширення науково-технічних досягнень, що викликало справжню «банківську революцію» та забезпечило надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінансового ринку, спричинило зниження вартості ви­конання міжнародних трансакцій та ін. телекому­нікації допомагають банкам залучати заощадження з депозитних пулів усього світу, банки можуть укладати угоди через систему СВІФТ.

- лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків (тенденція до зменшення втручання держа­ви у фінанси проявилася в останні десятиріччя) в різних за рівнем розвитку групах країн. Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Свідченням цього є підписання країнами-члена­ми СОТ угоди про лібералізацію з 1999 р. ринку фінансових послуг, поступове зменшення бар'єрів на ринках позичкових капіталів. Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому се­редовищі.

- зростання інтеграції національних ринків грошей та капіта­лу. Прогресуюче взаємопереплетіння національних фінансових ринків, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу величезним ресурсам вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи. В резуль­таті обсяг транскордонних фінансових трансакцій сягнув небаче­них масштабів.

До наслідків фінансової глобалізації можемо віднести:

1) стрімке зростанням світових фінансових потоків і різке збільшення обсягів міжкраїнного переливу капіталу, розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків.

2) поява в міжнародному обігу нових фінансових інструмен­тів, які розробляються транснаціональними банками;

3) інтенсифікація (збільшення) потоків інозем­них інвестицій. Розширення світової мережі транснаціональних корпорацій на основі нових прямих іноземних інвестицій викликало значні міжнародні фінансові потоки дивідендів, " роялті", внутрішньокорпораційних кредитів та міграцію тимчасово вільних фінансо­вих активів у податкові " оазиси" та офшорні центри транс­національного бізнесу.

4) виникнення світової мережі фінансових центрів. Вона об'єднує провідні фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, а також інші фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг). Причому відбулися деякі зміни щодо умов формування таких центрів. Якщо раніше необхідними їхніми атрибутами вважалися високо розвинута банківська система, велика фондова біржа, то останнім часом для виникнення деяких нових фінансових центрів (Сінгапур, Бахрейн, Кіпр, Панама, Багамські Острови і т.д.) виявилось достатньо таких умов, як ліберальне фінансове законодавство. 

5) дедалі вагомішими суб'єктами глобального фінансового середовища стають великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди). Сумарний обсяг акумульованих крупними інституційними інвесторами активів сягнув 10 трлн дол.

За своїми наслідками процес глобалізації не відрізняється чіткою однозначністю. З одного боку, у глобалізації бачать рушійну силу світового розвитку, адже глобальні ринки створюють нові можливості для зростання ефективності бізнесу. Вони відкривають доступ до величезних ресурсів капіталу, технології, більш дешевого імпорту та містких експортних ринків.

З іншого боку, глобалізацію розглядають як чинник зростання нерівності всередині країн та між ними, загрозу зайнятості та життєвим стандартам. Процес глобалізації неминуче вступає в протиріччя з діючими національними режимами регулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями, ризиками і породжує багато складних проблем і суперечностей, серед яких найбільш вагомими є:   

- стирання національних особливостей країн;

- в умовах глобалізації найбільш повною мірою можуть реалізову­вати свої інтереси тільки найрозвинутіші країни світу та вигоди розподіляються між окремими країнами нерівномірно. Все це викликає протидію держав. Вони намагаються відстоювати свої національні інтереси, фінансово-економічну безпеку, втримати важелі регулювання економікою та захистити добробут своїх громадян у новому, мінливому середовищі.

- глобальна " ланцюгова реакція" поширення фінансових та валютних криз, що загрожує стабільності розвитку національних держав. Події 1997—1999 рр., ста­новлять один із яскравих прикладів вияву негативного потенціалу глобалізації. Першим симптомом такої кризи як продукту новітньої міжнародної фінансової системи стала криза в Мексиці. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азійський характер. Однак невдовзі, в серпні 1998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД.

- країни, котрі залуча­ють значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.

- міжнародна торгівля та глобальні фінансові ринки не здатні перейматися такими соціальними потребами, як збереження миру, зменшення рівня бідності, захист довкілля, умови праці, права людини, — тим, що зазвичай називається " сус­пільним товаром".

 Уряди багатьох країн розуміють, що подолати ці негативні тенденції глобалізації вони можуть, тільки координуючи політику та об'єднуючи зусилля. Саме тому поряд із глобалізацією на сучасному етапі розвиваються процеси регіоналізації, зо­крема регіональної економічної інтеграції. Такі процеси активно набирають сили в Західній Європі (ЄС) та - Північній Америці (НАФТА-Північно-американська зона торгівлі). Вони відбуваються (хоч і значно повільніше) і в Азії (Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співтова­риства), Латинській Америці та в Африці. Також за таких умов зростає роль світових фінансових організацій (МВФ, МБРР та ін.) у регулюванні валютно-фінансових проблем та забезпе­ченні прогнозованої (керованої) еволюції сучасної валютно-фінансової системи.

1.3. Сукупність фінансових ринків та фінансових інституцій, що функціонують у правовому й податковому середовищ між­народного бізнесу, створюють світову фінансову систему.

Складовими сучасної світової фінансової системи є:

1. Міжнародні фінансові ринки;

2. Міжнародні валютно- кредитні та фінансові організації;

3. Спеціалізовані фінансово- кредитні інститути;

4. Держави, банки, корпорації, ТНК, ТНБ;

5. Міжнародні фондові, валютні та товарні біржі;

6. Віртуальний фінансовий сектор.

Сучасна світова фінансова система функціонує і розвивається в умовах фінансової глобалізації. Рушійними силами функціонування та розвитку світової фінансової системи є поглиблення міжнародної фінансової інтеграції, формування систе­ми міжнародних фінансових інституцій, розвиток фінансових інно­вацій.

Міжнародна фінансова інтеграція — це процес уніфікації фінан­сових послуг, банківських операцій; лібералізації митних процедур; уніфікації системи координування через міжнародні фінансово-кре­дитні установи, електронну систему платіжних засобів; рух до світової валютної системи з єдиними світовими грішми. Останніми рока­ми усунуто значні законодавчі обмеження на шляху руху капіталів. Фінансові ринки розвинутих країн об'єднались у глобальну фінансову систему, завдяки чому можна направляти все більші суми капіталу не лише в її економіку, а й економіку країн, що розвиваються, і в країни перехідної економіки. Найбільші успіхи щодо фінансової інтеграції має Європейський Союз. Його Концепція щодо єдиного фінансового простору включає:

- повну лібералізацію платежів та міграції капіталу;

- відкриття для компаній та фізичних осіб країн ЄС доступу до ринку банківських, строкових та інших фінансових послуг країн-партнерів;

- гармонізація банківського, податкового та іншого законодав­ства з інвестування;

- посилення контролю за діяльністю національних кредитно-фі­нансових інститутів та захист інтересів інвесторів;

- забезпечення гласності та прозорості діючих правових норм.

Формування єдиного фінансового ринку ЄС привело до зрос­тання інтенсивності внутрішньорегіональної міграції капіталу. Вна­слідок цього співвідношення валових транскордонних потоків при­ватного капіталу (сума ввезення та вивезення капіталу, в тому числі прямі, портфельні та інші інвестиції) і ВВП в країнах ЄС, за оцінкою Всесвітнього банку, становить 40%, а за всіма розвинутими країнами ця величина досягає 30%.

До системи міжнародних фінансових інститутів належать організації світового рівня (Міжнародний валютний фонд, Світній банк, Банк міжнародних розрахунків), регіональні фінансові інститути. Фінансові ресурси цих інститутів становлять значну част­ку потоків офіційної міжнародної допомоги.

Глобалізація фінансового ринку характеризується розвитком фі­нансових інновацій, тобто створенням нових фінансових інструмен­тів (євродоларові депозитні сертифікати, валютні свопи, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, євронотн тощо) та технології. Технологічні інновації підвищують швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та їхні обсяги. Телеко­мунікації допомагають банкам залучати заощадження з усього світу і спрямовувати кошти позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих витрат. Через систему СВІФТ інвестиційні банки можуть укладати угоди як з облігаціях, так і в іноземній валюті.

 

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: