ПОНЯТТЯ КОШТОРИСУ ТА КАЛЬКУЛЯЦІЇ

 

Калькуляція (від лат. сalculatio – рахунок, підрахунок) – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація). Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства.

Кошторис витрат на виробництво – внутрішній документ, який дозволяє здійснювати наступний вид діяльності:

1) контролювати загальний рівень витрат і їх динаміку;

2) зіставити величину витрат по структурних підрозділах;

3) визначити рівень самоокупності по підприємству в цілому і його окремим підрозділам;

4) визначити собівартість одиниці продукції;

5) створити базу для розрахунку цін;

6) встановити можливість зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

7) визначити потребу в оборотних коштах;

8) визначити розмір можливого прибутку.

Кошторис витрат планується по елементах витрат двома методами:

1. бюджетним;

2. калькуляційним.

Бюджетний метод використовується при розробці проекту плану по підприємству виходячи з розроблених кошторисів по цехах. Калькуляційний метод використовується після складання калькуляції собівартості по всіх цехах шляхом підсумовування всіх витрат по елементах.

В свою чергу, завданнями калькулювання є:

1. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.

2. Складання планової і нормативної калькуляції.

3. Визначення фактичної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

4. Контроль за виконанням планової собівартості, додержанням норм і нормативних витрат.

5. Визначення ціни та рентабельності продукції.

6. Оцінка ефективності підрозділів основного, допоміжного, підсобного та побічного виробництв.

7. Забезпечення внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством інформацією для аналізу і пошуку резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Основними принципами калькулювання є:

 визначення об'єктів витрат. Під об'єктами витрат розуміється продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат;

 визначення об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

 наявність науково-технічно обґрунтованих норм витрат на виробництво;

 вибір методів оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво;

 вибір методів обліку і калькулювання виробничої собівартості калькуляційної одиниці;

 вибір бази розподілу накладних витрат;

 розрахунок ставки накладних витрат і вибір методів розподілу накладних витрат;

 розмежування витрат за періодами.

 

СКЛАД ВИТРАТ ПІДРОЗДІЛІВ ТА ПОРЯДОК ЇХ ПЛАНУВАННЯ

 

Рівень витрат підприємства і його підрозділів залежить від наступних чинників:

1) технічне оснащення;

2) кваліфікація і віковий склад кадрів;

3) вживана сировина і матеріали;

4) якість планування;

5) рівень організації виробництва і праці.

Витрати взагалі можуть бути інвестиційними (разовими) і поточними. Поточні витрати є циклічними або безперервними. Поточні витрати формують собівартість продукції та впливають на величину прибутку.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної та планової величини.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції. До однорідних витрат належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та інші витрати. В окремих підрозділах у їх складі є своя специфіка. Так, у більшості підрозділів відсутній такий елемент, як амортизація нематеріальних активів. До складу витрат внутрішньо коопераційних виробничих підрозділів вводиться додатковий елемент – послуги власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного цехів тощо).

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, а також рентабельність виробів підприємства й обґрунтування його цінової політики.

Застосовуються наступні види угрупування витрат:

1. По видах продукції, в т.ч. окремих виробів, виготовлених по окремих замовленнях, або груп однорідної продукції. За допомогою такого угрупування визначають економічну вигідність виробництва окремих видів продукції.

2. По місцю виникнення: цехам, ділянкам і ін. адміністративно відособленим структурним підрозділам підприємства.

3. По відношенню до виробничого процесу:

• основні – витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, тобто витрати на сировину, матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата (основна і додаткова) виробничих робочих з відрахуваннями на соціальні заходи, а також ін. витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції;

• накладні – пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробничого процесу. Співвідношення основних і накладних витрат визначається багатьма чинниками: масштабами виробництва, технічним рівнем, ступенем досконалості і організацією виробництва і управління і ін.

Накладні витрати поділяють на виробничі та невиробничі.

Виробничі накладні витрати – це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв`язку з виробничим процесом, а пов`язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з вартості виробничих основних фондів, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). Для спрощення цього поділу сюди відносять непрямі витрати виробничого призначення, які за своєю сутністю належать до основних (витрати на технологічний інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування).

До невиробничих накладних витрат належать витрати на утримання центрального апарату управління підприємством, загальнозаводську виробничу інфраструктуру, комерційні та деякі інші витрати.

4. За способом віднесення витрат до конкретного об'єкту витрат:

• прямі – витрати, технологічно неминучі, які відносяться безпосередньо на собівартість даного виду продукції (робіт, послуг) прямим шляхом (витрати сировини, матеріалів, палива і енергії на технологічні цілі, заробітну плату виробничих робочих з відрахуваннями на соціальні заходи);

• непрямі (непрямі) – витрати на обслуговування виробництва, управління і ін., які за наявності виробництва декількох видів продукції (об'єктів калькуляції) прямо на собівартість конкретного виду продукції віднесені бути не можуть, тому по видах продукції розподіляються непрямим шляхом за допомогою спеціальних методів - пропорційно прийнятому у відповідній галузі промисловості базису (наприклад, пропорційно заробітній платі, об'єму виробництва продукції (робіт, послуг), прямим витратам або якому-небудь іншому базису).

Проте до певної міри таке ділення умовне і залежить від особливостей технологічного процесу і організації виробництва. Наприклад, на підприємствах добувної галузі промисловості (вугільна, залізорудна), на підприємствах тих, що виробляють електричну і теплову енергію і на деяких інших, проводять один вид продукції, – всі витрати є прямими. На підприємствах, що випускають різноманітні види продукції або там, де проводиться декілька видів продукції з початкової сировини, – навіть витрати сировини і основних матеріалів вимагають умовного (непрямого) розподілу (наприклад, за допомогою коефіцієнтів розподіляють основні витрати між різними видами пиломатеріалів, нафтопродуктів і т.д.).

5. По ступеню залежності від об'єму виробництва продукції:

а) змінні – витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні об'єму виробництва продукції (витрати на сировині, матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі і ін., витрати на виплату заробітною плата виробничим робочим (відрядникам) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати, викликані безпосередньо технологічним процесом виробництва продукції);

б) умовно-постійні - витрати, абсолютна величина яких при зміні об'єму випуску продукції істотно не змінюється (витрати на зміст апарату управління цехів, витрати на опалювання і освітлення приміщень, амортизаційні відрахування і ін.). При збільшенні об'єму виробництва продукції умовно-постійні витрати розподіляються на більший об'єм, що призводить до зниження собівартості одиниці продукції.

План витрат у складі показників кошторису розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів. Для врахування взаємозв`язків між підрозділами використовують методи формування внутрішніх витрат (напівфабрикатний та безнапівфабрикатний). У першому випадку до складу витрат підрозділів входить вартість напівфабрикатів і продукції, виготовленої іншими підрозділами підприємства. Такий порядок обов`язковий, коли між підрозділами існують справжні чи умовні ринкові відносини. За безнапівфабрикатного методу вартість напівфабрикатів власного виробництва не заноситься до собівартості продукції виробничих підрозділів.

Вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди входить до собівартості продукції основних підрозділів.

Планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції. Відшкодування витрат на утримання апарату управління, загальних відділів та служб можуть відноситися на собівартість продукції (калькулювання за повними витратами) чи розглядатися як витрати періоду і повністю відшкодовуватися відніманням їх суми від виручки періоду (калькулювання за змінними витратами).

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси (табл. 5).

Таблиця 5 - Кошторис цеху за статтями й елементами витрат

Стаття витрат	Елементи витрат
Матеріали (за вирахуванням відходів)	Основні матеріали	Куповані вироби і напівфабрикати	Допоміжні матеріали	Паливо та енергія	зарплата	Відрахування на соціальні заходи	Амортизаційні відрахування	Послуги інших підрозділів	Разом
Куповані вироби і напівфабрикати
Паливо та енергія на технологічні потреби
Основна заробітна плата виробничих робітників
Додаткова заробітна плата виробничих робітників
Відрахування на соціальні заходи
Загальновиробничі витрати
Втрати від браку
Разом:
У тому числі витрати змінні
постійні

 

Загально виробничі витрати узагальнюються в окремому кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Ці витрати поділяються на дві групи:

1. витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування;

2. витрати на організацію й управління виробництвом.

Всі витрати підприємства класифікуються по наступних групах:

1) витрати, включені в собівартість по елементах (матеріальні, амортизаційні, заробітна плата з нарахуваннями, інші );

2) змішані витрати: частина цих витрат може включатися в собівартість по встановлених нормах, а частина понад норми покривається за рахунок прибутку (відсоток за кредит, витрати на відрядження, представницькі витрати, витрати на підготовку кадрів, на рекламу, освіту, страхові чинники);

3) витрати, що відносяться на фінансування результату за рахунок статті «Прибутки і збитки»:

- витрати по анулюваних виробничих замовленнях, а також витрати на виробництво невиробленої продукції;

- витрати на зміст законсервованих виробничих потужностей і об'єктів;

- втрати, що не компенсуються винуватцями, від простоїв по зовнішніх причинах; -    судові витрати і арбітражні витрати;

- визнані штрафи, пенні, неустойки за порушення умов господарських договорів;

- збитки від списання дебіторської заборгованості, по якій термін позовної давності закінчився;

- збитки по операціях минулих років, виявлені в поточному році;

- втрати, що не компенсуються, від стихійних лих;

- збитки від розкрадань, винуватці яких за рішенням суду не встановлені;

4) витрати за рахунок чистого прибутку:

- оплата змішаних витрат понад встановлених норм;

- оплата відсотків по прострочених позиках;

- витрати на зміст культурно-побутових об'єктів і на впорядкування міста;

- витрати, пов'язані із зміст і наданням безкоштовних послуг учбовим закладам;

- матеріальна допомога, подарунки, додаткові відпустки, надбавки до пенсії;

- доходи по цінних паперах підприємства;

- ряд місцевих податків і зборів;

- формування фінансів підприємства.

Собівартість характеризує кількісні і якісні сторони діяльності підприємства. Калькуляція є розрахунком одиниці і всього випуску продукції конкретного вигляду або послуг промислового характеру. Планові калькуляції складаються на всі заплановані види продукції, напівфабрикати і послуги в послідовності технологічного процесу. При великій номенклатурі продукції калькуляції складаються на групи однорідних виробів.

Виокремлюють такі види собівартості: виробнича та повна.

Калькуляція собівартості продукції здійснюється по калькуляційних статтях з урахуванням наявності прямих і непрямих витрат. Прямі витрати розраховуються в сортових калькуляціях на початку на одиницю продукції, а потім на весь об'єм.

Непрямі витрати спочатку розраховуються на цех або агрегат, а потім розподіляються між видами продукції.

Розподіл непрямих витрат в металургії здійснюється за формулою:

, ( )

де РП_{общ 1 нт} – витрати по переділу на 1 натуральну тонну.

Ктр – коефіцієнт трудності.

Розподіл непрямих витрат в машинобудуванні здійснюється таким чином. Витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції по наступних методах:

1) пропорційно основної зарплати виробничих робочих;

2) пропорційно приведених годин роботи устаткування, зайнятого виготовленням даної продукції:

а) розподіляється устаткування по групах;

б) визначається кількість машино-годин на один виріб;

в) визначається коефіцієнт приведення для даної групи устаткування, який рівний, відношенню витрати на 1 машино-годину по кожній групі устаткування витрати для устаткування, прийнятого за одиницю

г) визначається кількість приведеного машино-годин, як добуток кількості машино-годин (один виріб) та коефіцієнту приведення для даної групи устаткування (б*в);

д) всі непрямі витрати діляться на сумарну кількість приведеного годинника.

 

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: