ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ПІДПРИЄМСТВА.

 

Оцінка діяльності підрозділів підприємства здійснюється по наступних групах критеріїв:

1) коефіцієнт дієвості внутрішньовиробничих економічних відносин;

2) основні критерії оцінки;

3) додаткові критерії.

Внутрішні економічні відносини виявляються в наступному:

• певною мірою самостійності підрозділів;

• у рівні організації договірних відносин;

• у взаємних фінансових розрахунках;

• у роботі по розгляду претензій.

Основна мета досліджень внутрішньо-економічних відносин, що проводяться, полягає в об'єктивній оцінці ефективності прийнятої на підприємстві системи внутрішньо-економічних відносин з позицій вимоги ринкових відносин. У ідеальному випадку внутрішні економічні відносини вважаються ефективними, якщо відсутні взаємні претензії структурних підрозділів по наступних причинах:

• через невиконання договірних зобов'язань;

• через відсутність виробничого браку;

• із-за простоїв устаткування і т.д.

Коефіцієнт дієвості внутрішньовиробничих відносин – це показник здатності даної системи приводити в рух механізм взаємного економічного стимулювання підрозділів в цілях поліпшення кінцевих результатів роботи підприємства в цілому. Дієвість системи виявляється у відсутності економічного збитку з вини структурних підрозділів підприємства. Коефіцієнт дієвості визначається і для підрозділів, і по підприємству в цілому:

Э_уi – економічний збиток i-го підрозділу, заподіяний йому іншими підрозділами (сумарний збиток);

П_подр. – прибуток i- го підрозділу.

 

Основними критеріями оцінки є:

система критеріїв і показників оцінки дієвість внутрішніх економічних відносин може бути представлена у вигляді схеми (рис. 5).

 

 

Рисунок 5 Оцінка дієвості внутрішніх економічних відносин (ВЕВ)

 

Рентабельність i-го підрозділу:

П_iскор – прибуток i-го підрозділу скорегований;

И_дi – додані витрати i-го підрозділу.

В свою чергу:

П_iскор = П_бi ± ΔИ_{д ф i} - Э_уi

де Пб- плановий прибуток підрозділу;

Идф- зміна фактичних доданих витрат в порівнянні з планом;

Эу – величина економічного збитку (претензій) з боку інших підрозділів.

 

 

ТЕМА 8: МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ

 

План:

1. Сутність мотивації.

2. Організація матеріального стимулювання в підрозділах підприємства.

 

СУТНІТЬ МОТИВАЦІЇ.

Мотивація – процес спонуки працівників до діяльності для досягнення цілей організації. Стимул є зовнішнім збудженням з певною метою, а стимулювання здійснюється з метою мотивації потрібної поведінки працівників. Існують різні теорії мотивації:

1) змістовні теорії (у основі механізму стимулювання лежать потреби працівників, які задовольняються). Теорія Маслоу, Герцберга, Мак-грегора, Мак-клелланда.

2) процесуальні теорії (у їх основі лежить механізм матеріального стимулювання, коли за певні результати повинна бути адекватна винагорода). Теорія очікування, теорія справедливості.

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. І основу будь-якої моделі мотивації накладають передусім психологічні аспекти.

Моделі мотивації ґрунтуються на теорії:

1) потреб;

2) очікування;

3) справедливості.

Потреби характеризуються певними видами:

а) фізіологічні;

б) безпеки та захищеності;

в) соціальні;

г) поваги;

д) самовдоволення

Очікування характеризується наступними чинниками:

а) очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів;

б) очікування щодо співвідношення результатів та винагороди;

в) передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманою винагородою.

Справедливість характеризується такими складовими елементами:

а) суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці;

б) порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу;

в) зняття соціального напруження через дотримання принципу справедливості.

Мотивація здійснюється через такі методи:

І. економічні прямі через:

а) відрядна зарплата;

б) почасова оплата;

в) премії за раціоналізацію;

г) участь у прибутках;

д) оплата навчання;

ж) виплати за максимальне використання робочого часу.

ІІ. економічні непрямі:

а) пільгове харчування;

б) доплата за стаж;

в) пільгове користування житлом, транспортом;

ІІІ. негрошові:

а) збагачення праці;

б) гнучкі робочі графіки;

в) охорона праці;

г) програма підвищення якості праці;

д) просування по службі;

ж) участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

В даний час фірми підприємства прагнуть впливати на працівників комплексом чинників. Робота проводиться по наступних напрямах:

1) розвиток власної значущості і причетності;

2) розвиток творчого підходу до будь-якої роботи;

3) формування іміджу фірми;

4) гарантія зайнятості;

5) розширення круга працівників, що беруть участь в справах фірми;

6) розвиток самоконтролю і довіри до працівників;

7) стимулювання підвищення кваліфікації;

8) вдосконалення оплати праці.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: