Провіщення монашого життя у житті св. Предтечі

Теофан Затворник

Нагадування всечесним монахиням про те, чого від них вимагає чернецтво

Про дотримання обіту

Ви чули теж, що було сказано давнім: Не клянись неправ диво — і виконаєш твої клятви Господеві (Мт. 5, 33). Так Господь і Спаситель наш Ісус Христос серед инших повчань сказав до народу, що зібрався довкола Нього з усієї Юдеї і Єрусалиму та й примор'я Тирського і Сидонського. Сенс цього вислову такий: що з присягою пообіцяв Ти Богові, те неодмінно треба виконати. Й неначебто навмисно випало нині це Євангеліє, що починається цими ось словами, аби мені в час мого першого до вас приходу, сестри, дати привід пригадати вам, а заодно з вами й собі, про обіти, що їх ми склали. Бо ж усі християни складають Богові обіти у таїнстві хрещення, а ті, що приймають чернецтво, до загальних для всіх обітів додають ще нові, що зобов'язують винятково тільки монахів.

Ви знаєте, сестри, які це обіти, — ви прилюдно повторювали їх перед Церквою, й чули це всі християни - і монахи, і миряни, і чули при цьому умовляння свого отця. Обіцянки добрі. Але пам'ятайте, що Господь воздасть вам не згідно з тим, що ви обіцяли, а згідно з тим, що встигнете зробити. Нагадую вам про це слово не тому, що думаю, начебто ви не дбаєте про слово, яке дали Богові, й що є потреба вам говорити: чиніть те й се. Ні, я впевнений, що ви робите й трудитесь — кожна згідно зі своїми силами. Зі свого боку, прикликаючи Боже благословення на ваші труди, одного бажаю: продовжуйте, як почали, — не знесилюйтесь, пам'ятаючи, що кінець — ділу вінець і що хто витримає доостанку, той спасеться (Мт. 24, 13). Як управна прядильниця, скільки б не пряла, завжди тягне рівну нитку, так рівно треба тягти нитку ревности монашого життя з тієї хвилини, як ви переступили поріг в обитель, до тієї, коли перейдете крізь двері могили. Неослабна ревність означає багато, якщо не все. Чи ж бачили ви складні механізми, що їх урухомлює пара? Там буває так, що коли пара є — машина рухома, й що більше пари, то сильніший рух машини. Послаблюється пара, слабне й рух, а припиниться — припиниться й рух. Що пара в машині, те ревність у боговгодному житті. Якщо є ревність, усі справи йдуть гладко, будь-який труд легкий, а не буде її, не буде ні сил, ні труду, ані порядку — все розладнується.

Тож не знесилюйтеся у трудах монашого життя! Самі розворушуйте і тривожте свою душу, щоб вона не задрімала й не дала ворогові приводу посміятися над вами. Робіть усе для того, щоб не ослабла ця міць духу, бо в ній — уся сила. А саме: частіше згадуйте про перше натхнення, з яким ви, полишивши всю свою сім'ю, всю родину, свої сподівання, прийшли сюди. Пам'ятайте, як тоді палала ваша душа, як думали ви, що, вступивши в обитель, тільки молитиметесь і у келії, і у храмі, тільки роздумуватимете про божественне, тільки говоритимете про те, що спасенне для душі, й читатимете духовні книги, що будете жити усамітнившись, не вдаватиметеся до марнотности, перебуватимете з усіма в мирі, беззаперечно слухатиметесь настоятельку й усіх стариць. Звичайно, таке ваше бажання було щире. Тож частіше пригадуйте собі це перше натхнення, й воно обновлятиметься у вас і тепер, як повітря в кімнатах, що освіжається, коли впускаєте повітря ззовні.

До цієї закличної думки приєднайте й иншу: поновіть у вашій пам'яті якомога більше прикладів ревности, що містяться в житіях святих. Читайте Четьї Мінеї й збирайте в пам'яті, як невтомно трудилися Божі святі — мужі і жінки, не жаліючи ні сил, ані життя. А потім кожної вільної хвилини спогадуйте Євдокію, Пелагею, Синклитикію, Сару, Теодору, Єфросинію Єгипетську, Марію Єгипетську, Євпраксію, Февронію, Єфросинію Суздальську і Полоцьку та й инших з усіма трудами їх невтомного подвижництва. Не просто про це роздумуйте, а додайте до цього обов'язкове переконання, що й ви всі мусите бути такими, якими явили себе ці діви, що їх оце ублажаемо, й кожна така думка буде шпилькою, що коле й підганяє. Як на перегонах біг одного спричинює напругу в иншому, або як ви самі, працюючи гуртом, стараєтесь не пасти задніх одна перед одною, так розпалюватимуть вашу ревність роздуми про великі труди, що їх ревно підняли святі подвижниці.

А чи ж з-поміж вас немає ревних — таких ревних, аби їхня ревність була серед усіх найпомітніша? Але й без цього підганяйте одна одну порадами й прикладами. Про що ви говорите, коли збираєтеся гуртом? Не говоріть ні про що, окрім вашого головного діла, на яке ви вступили. Як торговці, зустрічаючись одні з одними, все про те правлять, як краще й успішніше провадити торг, так і ви, сходячись, не дозволяйте собі пустословити, а всіляко скеровуйте розмову до головного — до того, як вам бути, як закінчити почате, як би не спіткнутися й не стати посміховиськом для ворога. Чи завважуєте, як одне слово породжує низку инших, а кожне слово чергу думок; черга думок переходить у ланцюг починань і вчинків, добрих чи лихих. Хто говорить про порожнє, в того порожньо в голові й у серці. Порожньо й у житті... Хто говорить про добре,, той щораз більше розпалюється на добро й ним збагачується.

Якщо таким чином, зберігаючи перше натхнення, ви підігріватимете його то прикладами древніх подвижниць, то взаємною спонукою, можна сподіватися, що ваша ревність не ослабне. Проте не забудьте: що б ви не чинили для оберігання в собі живого духу ревности, все буде ні до чого, якщо в порядку вашого життя — маю на увазі життя приватне келійне й спільнотне монастирське — є щось таке, що прямо може гасити цю ревність. Тож запровадьте в себе такий порядок, аби знати тільки храм і келію (або спільний послух), і у келії — рукоділля, читання й молитву. Переходьте від однієї з цих справ до иншої й не дозволяйте собі відволікатися чимось стороннім. Нехай старші в цьому керують молодшими. Самі на все виберіть пригожий час і спосіб виконання. А найбільше за все уникайте зовнішніх розваг і блукання помислів. Остерігайтеся пересудів, пильнуйте між собою мир, надавайте перевагу одна одній і таємно слухайтеся без нарікань. Як не можна напалити в кімнатах, якщо вікна й двері навстіж, так не можна розпалити вогнище, якщо дрова вогкі або якщо їх ще й зумисне поливати водою, так не можна зберегти в собі незгасним вогонь ревности, якщо в порядку життя допускаємо щось протилежне до цього.

За всім тим не випускайте з думки кінець, до якого допроваджує ревне й недбале життя. Пригадуйте притчу про десятьох дів і ставте себе на місце тих і цих. Одних молодий прийняв до свого чертога, а инші почули від нього: Я вас не знаю. Станьте мисленно біля цього чертога й уявляйте, що має відбутися з вами, якщо почуєте: я вас не знаю . І цим подразнюйте свій дух. Що хто сіє, те й пожне. Що зродиться в полі, якщо його борозни не зрошені потом? Терня й будяки, які чекає вогонь. Пам'ятаєте, як один син весь час надокучав своїй матері: йду спасатися — хочу в монастир, — відпусти мене. І скільки вона не вмовляла його: зажди, ось помру, тоді й підеш, — він навіть не хотів слухати, і пішов. Але коли туди прийшов, напевно, подумав, що вже все зробив лише тим, що вступив до обителі тих, що спасаються, й зажив безпечно: багато спав, лінувався щодо послуху та й до храму ходив зрідка. І що лишень йому не казали, він, як глухий, не чув нічого. Але Господь, що не хоче смерти грішника, ось як визволив його зі сну: його матір, що жила як світська особа з усіма вигодами й утіхами, які пропонує світ, померла, й випала їй доля згідно з її життям. Занедужав і син — недбалий монах, і наблизився він до кінця. Браття, оточивши його смертне ложе, лили сльози, знаючи, як він жив, й старанно просили Бога помилувати його. А він скоро втратив свідомість і відійшов. Уже повністю приготували його до похорону, як він прийшов до тями. Браття радісно кинулися до нього, а він тільки бився в груди і гірко плакав. Скільки не питали його: скажи нам, що трапилося? — він ні слова не міг вимовити від сильної журби, що роз'їдала його душу. Врешті, заспокоївшись, ось що він їм розповів: «Коли моя душа мала відійти, я побачив инший світ. Я бачив, як ангели відступили від мене й приступили злі духи, що завдають тортур. Цей жах не можу вам описати. Взяли вони мене й понесли туди, де непроглядна темрява, з криком, сміючись і сквернословлячи. Довго ми мчали вниз, і ось я відчув дух сірки й смороду, почувся шум, стогони, й крики відчаю доносилися щоразу гучніше. Я завмирав від жаху. Та ось двері — жерло аду! Вже розчахнули його, аж тут хтось стрімко прилетів і зупинив каральників. Я зупинився, розплющилися мої очі. І я побачив безмежне море вогню, в якому сила-сил енна осуджених, і ледве перевів дух. Раптом з'явилася з вогню моя мати й каже: І ти сюди, сину?! Тож як ти не давав мені спокою: йду спасатися, йду спасатися! То так ти спасався?!" На тому слові геєнський вогонь порскнув мені на руку. Я здригнувся всім тілом й отямився. Не можу спам'ятатися з цього трепету й жаху, який зазнала тоді моя душа». З цього часу цей брат прожив ще дванадцять років, оплакуючи своє попереднє недбале життя, й потім у мирі радісно відійшов до Господа.

Пам'ятайте це, сестри, цим підігрівайте в собі дух ревности. Кінець недбалих і безпечних — один. Але не всім Господь подає таке надзвичайне напоумлення, як цьому братові, а роблячи відомим один випадок чи приклад, хоче, щоб всі ним повчалися й розворушувалися. Те, що ви полишили світ — добре й цінне перед Господом. Але постарайтеся досконало завершити це діло. Ось, подивіться, що проповідує сьогоднішнє апостольське читання! Не той, сказано в ньому, справжній юдей, що зовнішньо належить до юдейського народу, а той юдей, хто є таким за внутрішнім налаштуванням духу. Те ж саме можна сказати і щодо нас. Про того, хто перебуває в стінах монастиря, лише з цього одного не можна сказати, що він уже монах... Ні, треба ще творити в собі дух монашого життя. Про це постарайтесь Амінь.

Цвяхи для саморозп'яття

Дивне життя Олексія, чоловіка Божого! Як це він міг витримати і не висловитися впродовж такого довгого відтинку часу, бачачи обличчя тих, до яких палав любов'ю, знаючи, що втішив би їх, якби себе виявив, і зносячи неприємності лише тому, що вони не знали, хто він? Все ж він був людиною, і людиною живою, що має серце, та ще й яке серце!? Душа його справді боліла, й боліла нелегко, але він перемагав цей біль несхитною рішучістю — дотриматися свого наміру й злагіднити його сильною любов'ю, якою він палав до Господа. У цьому становищі він був схожий на того, що розіп'ятий на хресті, але ще не віддав духу. Як у цьому розіп'ятому незначний порух тіла розриває рани і, збільшуючи біль, защемлює серце, потьмарює голову, так і в Олексія — чи бачив він батька, чи чув голос матері, або зустрічав строгий погляд слуги, чи ласку сторонньої людини, або забували про нього надовго чи посилювали свою опіку над ним, — усе це й багато чого подібного не могло не терзати його серця! Але Олексій усе зносив, усе покривав мовчанням, перебував завжди в однаковому незбентежному стані — не кидався туди й сюди, як розпачливий. Так терпів Господь на хресті, так терпіли й усі мученики.

Ось образ істинного монашества і доволі близький приклад вам для наслідування, сестри цієї обителі! Ті, хто один із престолів посвятили Олексію, чоловіку Божому, напевно, хотіли вас переконати, щоб, маючи перед собою приклад такого терпеливця, ви наслідували його життя. Бо й ви також взялися розіп'ясти себе світові. Тож перебувайте в цьому саморозп'ятті терпеливо. Уявіть собі, що ваша обитель — те ж саме, що й каютка Олексія, чоловіка Божого, а місто перед вами — те ж саме, що його батьківський дім. І як не захоплювався він думками й почуттями, що їх розбуджували в ньому близькі до серця предмети, так само перебувайте непорушними і ви у своєму намірі, попри те, що так близько до вас спокуси. Не сходьте з хреста, що на нього ви самі себе піднесли. Я стисло оповім вам, як це робити.

Розіп'ятий ніколи не зійде з хреста, якщо не вийняти цвяхів, що ними прибитий він до дерева. Не виймайте і ви з серця цих нахилів, якими, як цвяхами, можете бути приковані до обителі й до монашого життя — і ви не зійдете зі свого хреста, і нестимете хрест, і несення цього хреста піднесе вас до досконалосте і з себе просто перенесе вас в царство Божої любови. А саме ось що чиніть:

1. Зберігайте незгасним той вогонь ревности, з яким шукали ви обитель і вступили в неї. Пригадайте, які обіти виходили тоді з вашого серця, які будували плани в голові про вчинки, якими можна вгодити Богові, які подвиги ви готові були звершити, щоб виявити свою самовідданість! Частіше про все це згадуйте... і цим розпалюйте свою ревність, якщо вона хоч трохи починає у вас холонути. Несхитно знайте вже з досвіду, що коли є ця ревність, все під силу... Перші ви в храмі, перші до послуху, перші у вірності монастирському уставу. А коли послабне ревність — рука не піднімається, нога не ходить... храм не милий, та й очі поглядають на ворота монастиря. Бачите, яка біда від ослаблення першої ревности!.. Тож бережіть її і не дозволяйте їй у вас слабшати.

2. Ви полишили світ і все світське за воротами монастиря. І нехай те, що його, перебуває там... Не приносьте його всередину за огорожу. А це означає ось що: не допускаєте, щоб ваше серце прив'язалося до чогось світського, матеріяльного, плотського, нехай яке би воно було не значне. Не метушіться надто, турбуючись потребами, і другорядного не чиніть головним, — не збуджуйте у серці й у голові бурі суперечливих помислів про ранги і переваги, не нагромаджуйте того, що не потрібне, маючи харч і одежину, цим вдовольняйтесь. Бо якщо ні, то чим відрізнятиметеся від людей, що служать не Господу, а мамоні? Не кажіть: як це можливо? Правда, важко, але не є непосильно. Чинячи все те, що ви робите, можна утримувати своє серце відчуженим від усього. Зробіть так, і буде вам благо...

3. Перебувайте в терпеливому послуху, у взаємній згоді і міцному мирі, покриваючи любовною поблажливістю немочі, що припали на долю кожної, будучи вірною монашому уставу, настановам, що їх вичитуєте у святих подвижників, і приватним порадам ваших духовних отців і досвідчених стариць. Будьте схожі на кулю, що котиться безшумно, де б її не штовхнути. Все це легко звершить кожна з вас, якщо скоро рішуче зречеться своєї волі. Допоки є своя воля, не може не бути шуму й гаму, розбрату й непокори у найбільш мирній обителі. Власна воля — адське насіння, дорога сатані і його полчищам у мирні Божі житла.

4. А головне — переконайте свій ум і своє серце, що ви вже мертві для всього тутешнього; переселіться вашою свідомістю й почуттям у инший світ і там перебувайте, являючи себе чужими всьому, що вас оточує, всьому сотвореному і земному... Так улаштуйтесь всередині, наче немає нікого й нічого на світі, окрім вас і єдиного Бога, якому в Тройці поклоняємося. Дозвольте хоча б трішечки торкнутися цій думці вашого серця, і самі побачите, як воно перебудує все ваше зовнішнє і внутрішнє!...

5. Ось вам чотири цвяхи! Незгасна ревність щодо спасіння, вигнання всього світського з-за монастирської
огорожі, зречення від власної волі, вмирання для всього і життя для єдиного Бога! Пробийте ними руки і ноги вашого серця, і ви явите себе розіп'ятими, і зможете говорити з апостолом, що не лише вам світ розіп'явся, але й ви світу. Нехай Господь налаштує вас на це діло і зміцнить у трудах і неминучих при цьому скорботах серця — молитвами Олексія, чоловіка Божого. Амінь.

17 травня, 1860 р. У Тамбовському жіночому монастирі.

Крила молитви

Всемилосердний Господь особливим чином благоволить бути присутніми у храмах, освячених молитовним призиванням Його благодаті. Тому такі храми слушно називаються скинією Бога й чоловіка — місцем особливої оселі Бога поміж людьми, як Він сам запевняє: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом (2 Кор. 6, 16). У древнього Ізраїля це свідоцтво було видимим для всіх. Хмара отінювала скинію, і з хмари лунало слово. Потім під час мандрів пустелею хмаровий стовп, стаючи над скинією, був провідником Ізраїля у його дорозі до обітованої землі Ханаанської. Над християнським храмом ми не бачимо матеріяльної хмари, але, попри те, впевнені у реальності благодатного присутнього тут Божого отінення. Цей храм не здійматиметься і не рухатиметься, як скинія — храм ізраїльтян, що супроводжував їх у походах, проте він — правильний вказівник на дорозі тих, що прямують до Ханаану небесного.

Ця його остання властивість дає мені привід вказати вам на улаштування дороги ізраїльтян довкола скинії, щоб вивести звідтіля, — якими добрими налаштуваннями мусимо ми оточити цей храм, щоб він був для вас керманичем у дорозі до небесного Ханаану.

Коли було освячено й облаштовано скинію, то від того часу Бог звелів Мойсееві так побудувати подорож, щоби три коліна йшли попереду, три — позаду, три — праворуч і три — ліворуч, а всередині рухалася скинія, яку мало нести коліно Левітів.

Це образ того, що й у нашій подорожі до небесної батьківщини під проводом Церкви три почуття і налаштування мають бути попереду, три — позаду, три — праворуч, а три — ліворуч і ще одне — серцевинне, що відповідає самій скинії. Коротко вкажу вам, які це почуття, — не тлумачачи алегорично імен синів Ізраїля, а розміщуючи почуття за їх внутрішнім значенням.

Три передні суть вищі духовні почуття. Це — віра, що Господь воістину є віднині тут своєю благодатною присутністю, що цей храм став Його домом, у який завжди звернено Його око і де завжди перебуває Його серце. Уповання, що Господь, який тут перебуває, уважно прислухається, як чадолюбний батько, до всіх прохань, що линуть до Нього, і готовий їх задовольнити. Любов до храму, через яку у ньому так солодко перебувати, як у домі рідного батька, через яку в нім мирно покоїться дух, як спокійно дитині на лоні матері. Це головні, джерельні, сокровенні налаштування, що спонукають инші й керують ними. Вони дозрівають у дусі і звернені, можна сказати, лицем до лиця до самого Бога, цього умного сходу.

На відповідному до них задньому плані мають стояти тілесні діяння щодо Божого дому як дому молитви — молитовні труди, які вершить тіло. Їх також три: труд нелінивого відвідування храму — всіх служб на перший поклик, без відмовок, не шкодуючи себе і не малюючи перед собою уявні перепони, згідно із законом: щойно почуєш поклик, покинь усе і квапся до церкви. Труд терпеливого перебування у храмі, від початку служби до кінця, не ходячи по приміщенні, а завжди перебуваючи на своєму одному місці, не розслаблюючи членів, а дещо їх напружуючи, що надає невсипущости. Труд благоговійного стояння — тихого, з поклонами — з очами, зверненими вниз чи вгору, на ікони чи священнодійства, вуха ж мають бути налаштовані на те, що співають і читають, а язик має мовчати, очі ж не озиратися й не оглядатися навколо, а також не можна розмовляти. Всі такі налаштування виражають тілесний труд у молитві, який підтримує внутрішній молитовний дух.

Після цих налаштувань, вищих і нижчих — перших і других — перехресну лінію становлять душевні молитовні труди, або заняття, а саме: праворуч стануть три молитовних діла. Це — стояння умом у серці за присутносте Бога, яке супроводжується протвережуючим страхом, що приносить невсипущість і освіжає нашу внутрішню храмину, як свіже вранішнє повітря. Заглиблене вникання в силу і значення всього, що співають, читають і роблять, із серцем, розкритим до прийняття почуттів і налаштувань, що при цьому можуть зродитися, з готовністю виконати їх як підказані Богом. Мирне налаштування доброзичливого духу до всіх людей, і до ворогів без винятку, за заповіддю Господа: Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, то зостав там, перед жертовником, твій дар (Мт. 5, 23-24) і піди помирися.

Ліворуч стануть три негативних діла, а саме: неокрадання думок, або заборона уму блукати по різних місцях і предметах, коли стоїмо в храмі, і повсякчасне повертання ума назад, коли він самовільно починає мріяти. Не обтяження серця житейськими турботами, що нещадно гонять того, хто їм віддається, щоразу далі, і не полишають йому вільного часу, аби зайнятися небом. Неприв'язаність ні до чого земного, або свобода від усіх пристрастей, що тягнуть додолу і не дають утвердитися вгорі.

Ось молитовний хрест, що духовно звершується у нашій природі, під тінню якого всередині твориться сама молитва. І як молитвослов'я з поклонами, і як мирне спрямування почуттів до Бога, і як сокровенне стояння духом перед Богом.

Хто так налаштується щодо храму, той у самому цьому налаштуванні віднайде справжній провід і спосіб, як досягнути небесної батьківщини. Такий, можна сказати, вже підноситься до неба. Бо чи завважуєте, як усі ці почуття і діла, відповідно розташовані, являють птаха в польоті? Його головою є віра, уповання і любов, правим крилом — стояння у Божій присутності, серце, відкрите для прийняття Божих повелінь, і мир з усіма. Ліве крило — нерозсіяний ум, свобода від турботливосте і прив'язань. Його задньою частиною є труд ходіння у храм, стояння в нім і ділання молитви. А її тіло — це сама молитва. Птаха, вдихаючи й видихаючи повітря, махаючи крилами, рухаючи головою та иншими членами, успішно летить, і навіть не инакше летить, а тільки так. Так і молитовне піднесення до Бога у храмах не инакше можливе, а тільки тоді, коли маємо всі налаштування, які щойно перелічували. Якщо не матимемо якогось одного, діло молитви спотвориться або припиниться, як припиняється політ птахи, коли вона не має крила чи чогось иншого. Це досвідчує кожен, і досвідчить на собі, якщо захоче. Кожен, хто хоче молитися, неодмінно зустрінеться з усіма цими налаштуваннями, і кожен, що молиться, вже їх має. Навпаки — в кого їх немає, той ще належно не починав молитися. А без молитви немає життя, немає піднесення до царства. Людина схилена додолу й гине. Отож піднесіться і вшануйте Божі доми, що розсіяні повсюди, щоб окрилювати у нас молитовний дух, і від землі підносячи до неба, ще тут дарувати нам передсмак вічних благ. Хто цурається храмів — собі ворог. Але і той не є надто доброзичливий, хто ходить у них не належно, а абияк. Чому це дехто десятки років ходить до храму і ніяк не вміє молитися, навіть не розуміє, що таке молитва? Бо не виконує всього внутрішнього налаштування, що необхідне для молитовного перебування у храмі. Тож пощадіть себе: для вас, сестри, те, що я говорив, не є нове. Майже безнастанно перебуваючи у храмі, ви, звичайно, підноситеся до неба, як птахи, легкими, повними польотами... І все ж потрудіться перевірити за цим ось взірцем своє молитовне налаштування, і якщо завважите, що бракує якоїсь пір'їни у молитовних крилах, подбайте її здобути, бо перевага нашої молитовної птахи в тім, що повсякчас можна народжувати і відтворювати все, чого деколи, буває, бракує в її облаштуванні. Амінь.

З червня 1860 р. В Сезонівській жіночій обителі. Тамб. Губ.

Натхнення на труди

Бажав я бачити вашу юну смиренну обитель, сестри, аби разом із вами піднести молитви до Господа і випросити в Нього благословення на монастирський лад, що у вас зароджується. Тішуся, отримавши бажане, а до того ж ще й у день, присвячений прославі Пресвятої Богородиці — матері всіх християн, а найбільше — матері дів і дівичів. Її покров нехай отінює вас присно, і її милостиве заступництво нехай ніколи від вас не відступає.

Якщо кому, то вам найбільше потрібна небесна допомога. Ви розпочали нелегкий подвиг, розпочали нелегке діло. Тож кріпіться, за ціною жертви для вас готова і небесна поміч, і небесна нагорода! Але і допомога, і нагорода даються за труд. Не для спокою прийшли, і не шукайте його, і шкодуйте не за тим, що його бракує, а що його маєте надмір.

Давати вам поширений урок чернечення не вважаю за потрібне. Звичайно, ви не лише чули про його закони. Хочу лише нагадати, що вам потрібно з подвійною ревністю прагнути ці закони виконати. Ваша обитель щойно зачинається, але на початку зазвичай закладаються підвалини всього майбутнього. Всі, що будуть після вас, на вас дивитимуться, і вашим прикладом або заохочуватимуться, або ж розслаблюватимуться. Тож подбайте запровадити в себе для ваших внутрішніх і зовнішніх дій такі порядки, які, будучи сповнені монашим духом, постійно би потім його підтримували і давали йому міць і осілість у вашій обителі. Що запровадите, того важко буде позбутися, а чого не запровадите, те важко буде приживити потім. Так усе добре і все погане, що потім буде в обителі, позначатиметься на вас вам на похвалу чи на осудження. Тож не шкодуйте трудів. Всіляке діло потребує труду, а велике діло потребує великого труду. Самі знаєте, що чернечити як слід нелегко, й не чекайте на пільги. Адже вас ніхто не неволив — самі за це взялися. Тож радісно тягніть це ярмо, не нарікаючи, не озираючись ні назад, ані зусібіч, неначе шукаючи, а чи не можна на когось иншого перекласти свою ношу? Навпаки, підбадьорюйте одна одну і ніби переганяйте в труді, от і не завважите, як легко минатимуть найважчі труди.

Є труд молитовний. Є труд постування. Є труд послуху. Жодного з них не можна оминути, бо на них твориться монаше життя, яке все полягає у переході від одного з цих трудів до иншого, або є сукупне несення всіх їх! Так і влаштуйте собі. Моліться за послухом, постячи. І постуйте з молитвою не за своєю волею. І послух виконуйте всілякий, зміцнюючись молитвою і постом. Так запровадивши, ви чітко й успішно прямуватимете шляхом вашого життя, що не день — то крок уперед, наслідуючи апостола, що мовив: Змагаю далі, чи не здобуду (Фил. З, 12).

Вас спостигне неміч, знесилення, розслаблення. Постережіться піддаватися обіцянкам солодкого спокою, що ним зваблюватиме вас ворог, за те, щоб ви полишили те, що почали. Переможіть себе, потерпіть трохи і хоч би через силу робіть своє. Неміч мине, повернеться мужність, і знову труд не видаватиметься трудом. Так вже сотворив нас Господь. Потерпиш — потім буде легше, а дозволиш собі в чомусь пільгу — хотітимеш їх щоразу більше, а тоді і найлегший труд буде нестерпним.

Хто без труду сподобився раю?! Перегляньте місяцеслов! Там усі святі — подвижники і мученики! Мучеництво важке, але чи ж подвижництво не є постійним мучеництвом! Якщо немає иншої дороги до раю, треба трудитися, бо ж в аді доведеться трудитися вічно, але трудом даремним і невідрадним. А цей труд — спасительний і солодкий, і звершується він перед Господом, Який бачить його й оцінює завжди сповна, завжди так, як він вартує, судячи зі старанности і напруження сил трудівниці. Неліниву трудівницю, що себе не шкодує, Господь винагороджує ще тут, і її труд сподоблює поступом, що не забариться. Хто себе не шкодує, той постійно просувається вперед, а хто лінується, щоразу відстає, хоча зовні це й не дуже помітно.

До нещадних трудів долучіть взаємну любов, миролюбність і покірність одній волі. Вам усім треба творити наче одне тіло. Але ж як будете одне, якщо допустите, щоби між вами розділювалися і думки, і налаштування? Коли розійдетеся — ослабнете, і ворог здолає кожну з вас поодинці і заплутає у щось погане. А якщо будете однодушні, то нічого ворог не зможе з вами зробити. Де мир, однодушність, згода і любов, там Господь, а де Господь — там Його сила й потіха, що полегшує і чинить солодким усілякий труд. Миролюбний завжди веселий і живе радіючи. Він спокійно засинає і встає, та й сни має спокійні. А немирний — понурий, і немирні думки і почуття не дають йому спокою. Удень справа у нього в руках не спориться, а вночі непокоять його сни. Якщо такою буде одна, друга, третя та й ще хто знає яка, що ж за мирне пристановище буде з вашої обителі?! Та ж не так важко уникнути цього лиха і здобути благо миру. Треба всім згодитися з одною волею і її слухатися. Так треба запровадити спочатку, і буде у вас одна воля, а за нею й однодумність, а потім постійна згода і непорушний мир.

Все лихо у нас від думок. Почнуть вони блукати — і починаються підозри, недовіра, осуд, послаблення трудів, та й зроджується розлад і непокора. Тому потрібно думки пильнувати і не давати їм волі. У кого думки в порядку, у того все до ладу. Подвиг утримування думок у порядку називається увагою ума. Не можна не думати, бо для цього й існує ум. Але думати можна про добре і про погане чи про незначне. Увага полягає в тім, щоб відганяти погані і незначні думки, а плекати тільки благі думки, що згідні з Божою волею і Його святими заповідями, під час кожної справи, яку хто звершує, чи у будь-якому становищі. Міра доброти думок — Боже слово. Як написано, такими нехай будуть і твої думки повсякчасно. Будете так чинити — матимете в умі порядок. А буде в нім порядок, то буде порядок у ваших ділах та й між вами самими лад.

Так, труд, взаємна згода і впорядкування ваших думок — ось що породить у вас добре життя! Нехай кожна з вас увійде в себе і сама ж для себе за цими пунктами напише собі устав, чи закони своєї поведінки, які визначатимуть ваш кожний крок і всілякий внутрішній порух, й усе спрямується до єдиного якнайуспішнішого творення спасіння. Благослови, Господи, щоб так ви й улаштували собі! Амінь.

26 червня 1864 р.

У Святоозерській жіночій обителі, Горохівського повіту.

Волод. Губ.

Зміст

1. Про дотримання обіту

2. Провіщення монашого життя у житті св. Предтечі

3. Риси монашого життя у житті великомучениці Катерини

4. Головне діло монашества — очищення серця від пристрастей

5. Цвяхи для саморозп'яття

6. Улаштування в собі внутрішнього хреста

7. Дзеркало монашества в житті св. Олексія, чоловіка Божого

8. Дав Бог храм: треба ним належно користуватися

9. Про спонуку до молитви й до того, щоб їй навчатися

10.Влаштування внутрішнього храму Богові

11.Крила молитви.

12.Шукання того, що вгорі, — перше діло монашества

13.Жінки-мироносиці - взірець шукання Господа

14.Взірець монашества в тому, що було з апостолами після

чудесного насичення п'ятьох тисяч, на морі

15.Перехід від спільноти до монастиря

16.Натхнення на труди

17.Старанно дбати про монашество, нічим не відмагаючись

18.Ті, що подвизаються задля зцілення своїх душевних

недуг (пристрастей), можуть і для инших бути цілющою купіллю

19.Яким треба бути монахиням, аби з мудрими дівами
увійти у чертог безсмертного Нареченого.

20.Приходить Спаситель і приносить спасіння

Переклад за виданням: Напоминаніе всечестнымъ инокинямъ о томъ, чего требуеть оть нихъ иночество. Слова епископа Теофана. (Из словъ къ Тамбовской и Владимірской паствамъ). - Москва, Типо-Литографія И. Ефимова, 1908.

УДК 271.2-788-055.2-475.5(470) ББК 86.372-6 3 37

Переклала з російської Мирослава Лемик

Художнє оформлення Романа Скиби

Видавництво спирається на

«Український правопис. Проект найновішої редакції» (1999) Інституту української мови НАН України.

Затворник Теофан

З 37 Нагадування всечесним монахиням про те, чого від них вимагає чернецтво (зі слів до Тамбовської і Володимирської пастви) / Пер. з рос. М. Лемик. - Львів: Свічадо, 2007. - 88 с (серія Джерела Християнського Сходу).

ISBN 978-966-395-105-8

Проповіді Теофана Затворника, проголошені понад століття тому, виявляється, актуальні і сьогодні. Чому? Як і тоді, так і зараз особливі умови життя ченців та черниць потребують підтримки, вираженої Словом. Повчання монахиням тодішнім - це і для сьогоднішніх представниць чернечого стану потрібні та важливі поради. Як витримати до кінця? Як осягнути небо? Книга корисна всім, хто практикує молитву.

ББК 86.372-6

Джерела Християнського Сходу

Теофан Затворник

Нагадування всечесним монахиням про те,

чого від них вимагає чернецтво

(зі слів до Тамбовської і Володимирської пастви)

Літературний редактор Марія Кривенко Богословський редактор Лідія Бутковська

Художній редактор Роман Скиба Комп'ютерна верстка Галина Горбачук

Підписано до друку 30.08.2007 р. Формат 60x84/16. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 5,13. Ум. фарбовідб. 5,6. Обл.-вид. арк. 3,66. Зам.

Видавництво «Свічадо»

79008 а/с 808, Львів, вул. Винниченка, 22

Тел.: (0322) 74-23-09, тел./факс: (032) 297-16-33

e-mail: [email protected]

url: www.svichado.com

Віддруковано з готових діапозитивів ПП Лукащук B.C.

79009, Наукова 5а, тел.: 8 (032) 229-66-47 Свідоцтво держ. реєстру ДК №2457

Теофан Затворник

Нагадування всечесним монахиням про те, чого від них вимагає чернецтво

Про дотримання обіту

Провіщення монашого життя у житті св. Предтечі

Як належно в пустельній обителі вшановувати празник у честь святого пророка і Предтечі Хрестителя Йоана! Бо святий Йоан був першим жителем пустелі по Христовому Різдві. Усі инші пустельники вже йшли його слідами — надихаючись його прикладом і наслідуючи його правила. Тому вникати в життя Господнього Предтечі Йоана треба всім, що полишають світ, щоб за життям Хрестителя скеровувати свій рух. Тож прийдіть, сестри, повчімося, як жити, зрікшися світу, у Господнього Предтечі. Ви знаєте, чому до цього маєте більше спонук, ніж инші.

Нині згадуємо різдво святого Йоана, Господнього Хрестителя — початок його життя. Саме на нього найбільше зверніть увагу. Бо, як у зернині наперед бачимо цілу рослину, так різдво предтечі є повне окреслення того, що буває з кожним, хто починає монаше життя.

Дивіться: чи думав хтось, що у перестарілих і бездітних Захарії та Єлизавети народиться немовля? Але ось, нікому не відомо, як у жінки, що постаріла, зачинається, зріє і з'являється на світ Йоан, що однойменний з благодаттю. Так, нікому не відомо, як у тайні серця зачинається, зріє і міцніє бажання жити, зрікшися світу. Бо вітер віє, куди забажає, і чути його шум, але не відаєш, звідки приходить і куди відходить (див. Йо. З, 8), — так буває з кожним, хто полишає світ. Думка про це сокровенно падає в душу, як іскра, хоч серед видимих діл благочестя, як Ангел-благовісник. Попри те, що людські міркування безнастанно повстають проти неї з недовір'ям: як це станеться? чи може це відбутися? — вона постійно міцніє, збираючи довкола себе все добре, аж, наповнивши собою всю істоту, починає прориватися і в слово, і у вчинки, та й у звички, і стає для всіх відомою; й усі назвуть її ділом благодатним. У цьому боговибраність і Його незбагненна дія — вказівка на початок чернечого життя. Хто так починає — з тим Господь і того не зіб'ють з дороги жодні неприємності. Хто починає, маючи якісь инші розрахунки, той упаде, як падає з дерева безживне листя.

Погляньте далі, якими світлими знаменнями оточене різдво Господнього Предтечі! Поява Ангела, німота Захарії, радісні рухи немовляти в череві, незвичне і незвичайно дане ім'я, пророцтво отця про народженого сина. Своєрідними знаменнями буває оточений усякий початок чернечого життя. Початківці це знають. Захоплює не одне бажання, хоча воно — корінь усього. Бувають инші — дотичні знамення, в яких чітко знати Божий перст і які потім слугують опорою надії на звершення того, що починаємо чи вже почали, запевняючи, що той, хто почав, ще й завершить. А що саме буває, того описувати не можна. У кожного буває тільки йому відоме й для нього здебільшого незвичайне. Це дає запевнення, що чернецтво — і в своєму початку, і у звершенні — діло, що походить з неба, і монах — дивовижне благодатне явління на землі, хоча з вигляду — впокорений, і навіть: що більше впокорений, то більше благодатний.

Щойно закінчилися дивні знамення довкола колиски Йоана — почалися гоніння. Невідомо, як урятувався він від меча тих, що вбивали немовлят, але, зрозуміло, не без особливої Божої помочі. Неприємності також оточують всілякий початок монашого життя. У когось їх більше, у когось менше, у того вони здебільшого внутрішні, у цього — зовнішні. Але в кожного вони є, і в кожного вони важкі відповідною мірою. Треба розірвати попередні зв'язки, відректися попередніх звичаїв і стати на супротивний до них бік. Буває, потрібно здолати не одну волю — боротися з усією сім'єю, а иноді з цілою родиною. Треба вичекати час, знемагаючи від нестримного бажання якомога швидше залишити все. Для когось шлях до обителі та вхід у неї буває пов'язаний з великими труднощами. А про те, що світ не любить тих, що його зрікаються, та явно й таємно утискає їх, навіть казати не треба. Все це — діла Божі, і не є вони знаком Його неблаговоління, а царина випробування і зміцнення волі на початках для майбутнього і мужнього шляху. Можливо, не було ще жодного прямого монаха, якому би легко далося чернецтво! Але нехай не впадає у тугу початківець. Що важче буває спочатку, тим міцніший монах опісля.

Після гонінь Ірода святий Йоан залишився в пустелі й там дивно виховувався. Як? Це відомо лише Богові. Але кінець показав, яким плідним було для нього пустельницьке життя. Це образ вступу до обителі тих, що зреклися світу.

З дозрілим бажанням посвятитися єдиному Господові, подолавши всі перепони і з боку світу, і з боку инколи самої обителі, ховається врешті у стінах душа, що прагнула спокою в Господі, й співає з пророком: «Ось я віддалився, втікаючи, і перебував у пустині. Дожидав я того, що спасає мене» (Пс. 54, 8). Світ не знає, що буває з тими, які сховалися в обителі. Для нього тут суха безживна пустеля. Воно й справді так, але для плоті, а не для духу. Тут вповні збуваються слова апостола: Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внут рішня обновлюється день у день (2 Кор. 4,16). Для цієї внутрішньої людини немає більш плодючого і зрошеного ґрунту, ніж монаша обитель. Скільки тут потоків солодощів, що ними напувається душа! І Боже слово, і щоденне богослужения, і читання, і піст, і провід старших, Боже напучування, таємні і явні перестороги, безперешкодне перебування в молитві, від якої всіляке благо й поступ. Звичайно, багато перепон буває і тут, але якщо лишень здоровий благий намір — послужити Господу й обителі, все, врешті, вирівнюється і кінець — вінець досконалого й запланованого діла... Більше не порівнюватимемо, бо те, що відбувалося з Йоаном далі, властиве не всім. Маю на увазі те, що його покликано з пустелі на служіння спасінню людського роду. І з обителей багатьох беруть на служіння благу людей, але це — особливе Боже зарядження, а не мета чернецтва. Що всім треба мати в думці і в серці — це добре перебування в обителі за всіма правилами монашої поведінки й монашого подвижництва. Тільки це я й хотів, сестри, вам нагадати.

В обставинах народження Господнього Предтечі я вказував вам, як починається монаше життя майже кожного, хто зрікається світу. Можливо, багато хто з вас бачить у цьому загальні риси свого власного життя. Але не для порожніх роздумів бажав я на це навести вашу думку, а щоб кожна з вас у первісних обставинах свого монашества віднаходила якнайсильнішу спонуку до доброго чернецтва. Пам'ятайте, як увійшло у вашу душу перше бажання стати монахинею, яким воно було теплим, як часто й солодко живило душу. Це Господь покладав на вас свою благословляючу руку. Тож глядіть, не принизьте Божих від вас очікувань і добрим служінням виявіть себе гідними Його вибору. Пам'ятайте, які вказівки давав вам Господь і для того, щоб залишити світ, і щоб обрати саме цю, а не иншу обитель. Дивіться ж, не вагайтесь у сумніві, наче те, що ви вибрали, не згідне з Богом, і не побивайтеся, коли виявляється, що Господь неначе від вас відвернувся. Пам'ятайте, скільки трудів покладено спочатку, щоби вступити в обитель, і скільки перепон подолано. Глядіть, не зробіть ці труди безплідними, досягнувши вже того, чого шукали, й не покладайте зброї. В обителі вона потрібна ще більше. Тут ви маєте все для успішного чернецтва. Але саме чернецтво не дається даремно. Скільки вимагає воно потів і хвороб і внутрішніх, і зовнішніх! Ви це знаєте, але, напевно, знаєте і потіхи, що перепадають на долю трудівниць, і чітко бачите кінець, до чого все приведе. Тож не знесилюйтеся, Бог не забуде і вашого труду, як не забував тих, що трудилися заради слави Його імени. У вас ще такі живі спогади про тих, хто поклав початок монашому перебуванню тут, ще так близько їхнє духовне попередництво! Тож не гасіть, а ще більше розпалюйте цей вогонь, надихаючись їхнім прикладом. Ваша перевага в тому, що маєте таких провідників. Але благо вам тільки тоді, коли підете по їхніх стежках. Про це й молитимемо Господа, нехай благословить Він вас у ваших трудах молитвами святого пророка Предтечі і Хрестителя свого Йоана. Амінь.

24 червня 1861 р.

У Сезонівській жіночій обителі Тамбовської губ.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-03-20; Просмотров: 218; Нарушение авторского права страницы