Риси монашого життя у житті великомучениці Катерини

Тим, що вшановують празник на честь святої Катери­ни, пристало цікавитися життєвими віхами Великомучени­ці. А нам із вами, сестри, це личить тим більше, що життя свя­тої Катерини в головних віхах повне змалювання монашого життя. Так кажучи, я зовсім не перебільшую — погляньте самі. Ось перед вами ікона святої Катерини! Вона клячить перед Пресвятою Богородицею, що тримає на руках дитину — Спа­сителя, який подає святій Катерині обручку. Це головна мить у житті святої - заручини з Господом. Але їм, як вам відомо, передувало бажання і шукання кращого, а за ним настало мучеництво. Бажання кращого привело великомученицю до Господа. Поєднавшись із Ним, Катерина введена у подвиг мучеництва й увінчана його вінцем. Ось головні віхи життя Катерини. Ті самі головні моменти й у вашому житті, якщо ви живете як слід.

Свята великомучениця була вельможного роду, замож­на, розумна й освічена. Будучи високообдарованою, вона не вдовольнялася тим, що її оточує, й рішуче відмовилася від звичних тоді порядків життя. Инший, вищий образ доскона­лосте витав у її душі, і Катерина була готова поєднатися з тим, хто б його мав. Дороги істини вона тоді не знала. Господь по­слав Катерині провідника, й він вказав їй Того, хто красиві­ший і найвельможніший. Пізнавши Його, вона вирішила присвятити Йому всі дні свого життя, й за це Він заручився з нею.

Заручини з Господом за відвагу служити лише Йому, а відвага — від упевненосте, що все можливе — краще і до­сконале, чим би хто хотів заволодіти, — він може віднайти тільки в єдиному Господі Спасителеві. У Нім не лише задовольняються всі вищі потреби нашого духу, але й понад це — набувається й те, на що і не сподівались.

Чи не ця впевненість була і у вас, сестри, була першим поштовхом до того, щоб полишити все і віддати себе Госпо­дові? Втім, так мало би бути. Різниця у вас та, що тимчасом як свята Катерина, зрозумівши, що її не влаштовують тодіш­ні порядки, мала ще шукати, де ж вони кращі і хто її заспо­коїть, ви, відчувши спрагу кращого, заздалегідь знали, що погамувати її можна тільки у Господі, який усіх кличе: коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! Тому разом із тим, як росло відчуження від навколишнього, зростало і ба­жання Господа. Його пресвітлий лик карбувався у вашому серці та щоразу глибше розгоралася любов до Нього, допоки ви, врешті, полишивши все, подалися слідом за Ним. Ваша відвага належати єдиному Господові всією своєю істотою — це таємне поєднання із Ним. Можливо, Господь не давав видимого запевнення, що Він прийме Вас і поєднається з Вами, а втім, поза сумнівом істинно, що ви заручені з Ним одним і є лише Його нареченими.

Одначе не похвальне слово пишу я вам тут, сестри. Ні, я хочу навести вашу думку на те, що мусило відбуватися у вас перед тим і під час того, як ви розпочали цей спосіб життя, що його ось прийняли, для того, аби цією згадкою знову ро­зігріти первісний жар і сказати вам: якими ви були спочат­ку, такими будьте завжди. У серці зроджується новий рух почуттів не для того, щоб, розпочавшись, знову загаснути, а щоб служити потім будителем протягом усього життя. Якщо згасне у вас те, що було спочатку, то ви вже не те, чим маєте бути! Зовнішній образ — той, а внутрішній — уже ні. Я хочу сказати, що незадоволення звичним пли­ном життя, бажання кращого, впевненість, що все краще можна віднайти тільки у Господі, глибока, тепла любов до Нього, відвага лише Йому служити й готовність усе Йому пожертвувати для догодження Йому мають становити ха­рактеристику вашого життя, дух, що постійно його живо­творить і рухає. Це те саме, що рух соків у дереві й биття серця в людині. У кому погасли ці почуття, у тому немає життя. Називається живим, а насправді — мертвий.

Якщо все це маєте, то ви перенесли на своє життя дві ві­хи великомучениці Катерини — бажання кращого і поєднан­ня з Господом.

Далі у святої Катерини було мучеництво. А що має бути у вас? Також своєрідне мучеництво, і мучеництво це мало початися з тієї хвилини, як у вашому серці дозріло рішення посвятитися Господові. Бо ж мучеників за що катували? За те, що, повіривши у Господа і поєднавшись із Ним, вони не хотіли поклонятися фальшивим богам. А фальшиві боги були духи пристрастей і порочних учинків. Тому той, хто не кориться пристрастям і порочним бажанням, є тим, хто відмовляється поклонятися ідолам. Ті, що відмовилися поклонятися ідолам, терпіли від зовнішніх спокус; а хто відмовляється вдовольняти пристрасті, той вражає сам себе й змушує страждати своє серце, допоки не затихнуть у ньому пристрасті. Перемога пристрастей є самовільне духовне му­чеництво, яке відбувається невидимо в серці, але яке силь­но відчутне. Коли ви складали обіт Господові, що ви обіця­ли? Обіцяли позбутися за вашим попереднім життям старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди (Еф. 4, 22-24). Стара людина вся з пристрастей. Позбутися її оз­начає перемогти пристрасті. Якщо перемога пристрастей є духовне мучеництво — отож ви прирекли себе на нього. А що це так, ви знаєте з досвіду. Не такими болючими є зовнішні труди й подвиги, як умиротворення помислів, погамування пристрастей, відкинення спокус. Якщо такі порухи виникають щохвилини, то ви щохвилини в труді, у болячках, у пригніченні. Слушно монаха зображують розіп'ятим на хресті, якого зусібіч ранять списи і стріли, або людиною, що йде по вістрях, серед колючого терня. Але багато болячок — багато й нагород. Той, з Ким ви заручені, бачить ваші подвиги, радіє ними й утішає ваше серце. Що більше скорбот, то більше буває втіх, хоча також крізь болячки, допоки не умиротвориться все — внутрішнє і зовнішнє.

Це вінець усього, що його мало хто вдостоюється в цьо­му житті. Нагадую вам це все не для того, щоб налякати, бо ви вже на цьому шляху, й хочете чи ні, мусите зустрічати все, що на ньому неминуче. А для того, щоб, коли вам зусібіч спокійно, ви потурбувалися розпізнати, чи ж це добре? І чи на цій ви дорозі? Знайте, що спокій і задоволення є або вершина досконалосте, або стан найвищого падіння, в якому гаснуть усі духовні стремління і потреби. Як перший стан є повнотою життя, так другий — духовною смертю. А стан тих, що прямують до досконалосте, є стан напруженої боротьби, боротьби якнайважчої і болючої. Це прямуван­ня вузькою дорогою. За цими ось ознаками визначайте, де перебуваєте. Бажано, звичайно, щоб усі були на доброму боці, але не всі мають розум. Нехай Господь урозумить вас на спасіння. Амінь.

24 листопада 1861 р.

 В Тамбовському жіночому монастирі.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: