Шукання того, що вгорі, — перше діло монашества

Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,

радість сотворивши ученикам.

(тропар Вознесения)

У Євангелії написано, що апостоли, провівши Господа, що вознісся на небо, повернулися до Єрусалиму з великою радістю. Очевидно, вони умом і серцем відчули всю велич благ, що пролилися на людський рід через Господнє воз­несення, що коли, судячи по-людському, варто було жури­тися, вони тішилися. І не лише самі тішилися, а й цю радість і підставу до неї потім передали святій Церкві, яка щорічно й скликає нас на це торжество.

Ось ми і святкуємо. Але святій Церкві не вгодно, щоб за світлістю торжества ми забували про те, що змушує тор­жествувати, і зовнішньою святочністю заслонювали велич Того, Хто вознісся, і благотворність вознесения. Ні, вона хо­че, щоб ми поновили в своїй думці, що нам принесло Гос­поднє вознесення, і в нашім сумлінні — усвідомлення того, яким з огляду на це нам треба бути і чи такими ми є.

Тож прийдіть, підіймімося мисленно на Єлеон, вдивімо­ся нашими мисленними очима на Господа, що возноситься, і повчатимемося в цім спогляданні. Прийдіть, підіймімося всі, а найбільше ви, сестри, що закликали нас посвяткувати разом з вами у вашій обителі. Найбільше ви, кажу, бо у возне­сенні зображене властиве вам життя чи заздалегідь написаний досконалий образ вашого чину з його внутрішнього боку.

Дивіться. Ось возноситься Господь! Божеством Він невід­лучно перебував із Отцем. Це наша природа возноситься в Нім і з Ним співсидить одесную Бога, у царській славі і величі. Ті, що увірували у Господа, стають із Ним одним: у Христа хрестяться й у Христа зодягаються — для того, аби опісля не позбавлено було їх тої самої чести, що її спо­доблена наша природа у Христі Ісусі. Таким високим є на­ше почитания! Таким великим є наше призначення! У нас закладено зерно подоби Христа в досконалостях — тут, у славі — там. Прислухайтеся до цього і не допустіть со­ромити ваше високе звання негідними вчинками. Ви ж, сестри, і прийняли на себе образ ангельський для того, щоб, як ангели на небі оточують престол Господа, вам на землі невідлучно перебувати перед Ним, творячи уявний хор тих, що співають Вознесеному і славлять Його.

Ось вам на це і заповідь апостола: Шукайте того, горіш­ нього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне (Кол. З, 1-2). Дехто зайнятий здо­буванням їжі, одежі, житла, налагодженням приязних сто­сунків, достатку, чести, влади. Полишіть це все, каже апос­тол. Шукайте того, що є там, де Христос сидить одесную Бога. Ви запитаєте: то що ж це треба робити? Відповім вам: здобудьте те, що заповідав Господь, говорячи про блажен­ства, і знайдете те, що шукаєте. Блаженні вбогі духом, — каже Він, — бо їх є Царство Небесне. Царство Небесне там, де Цар Христос. Отож вбогі духом уже мають оте горішнє, де Хрис­тос сидить одесную Бога. Тож з цього почніть: поклопочіть­ся, щоб зубожів ваш дух, — і йдіть далі, шукаючи плачу і сліз скрухи, лагідности і правди, милости й миру, чистоти серця та всебічного терпіння. Бо всім цим чеснотам належить Царство, всі вони суть наперсниці Христові, і всім, хто ними приоздоблюється, прокладають шлях туди, де Христос си­дить одесную Бога. Їх і шукайте, набуваючи чесноти одну за одною. Цей труд вашого шукання буде схожий на те, як хтось готується стати перед царем і зодягається то в ту, то в цю одежу, оглядаючи й очищаючи кожну, допоки не одягнеться і як слід не приготується. Не инший сенс має, сестри, і ваш одяг. Від голови до ніг все у вас прикрите своєю особливою одежею, і кожна одежина вказує на певні чесноти в чині тих,  що чернечать. Тож поревнуйте і в серці бути тим, що являє ваша одіж, і будете там, де Христос сидить одесную Бога.

Звичайно, скажете: важко — хто на це здатний? Життя взагалі є надто важке, а ще важче, якщо хтось прагне чес­ноти, а ще більше важко, якщо хтось береться чернечити як належить. Відчуження від усього, всілякі нестатки, нехай на­віть добровільні, душевні і тілесні подвиги, боротьба з при­страстями і похотями, підступи ворога, неприємності від людей — та й хто може все перелічити? Але почуєте слова з вуст Господа, що вознісся і сів одесную Отця: Де я, там і слуга мій буде (Йо. 12, 26), — і надихніться. — Страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'яви­ тися (Рим. 8, 18). Чи довго доведеться терпіти? — Як оком змигнути, а блаженство — вічне. І чи багато терпіти? — А там те, чого око не бачило, вухо не чуло і що на серце чоловікові не приходило. Тож будьте мужніми, і нехай кріпиться ваше серце. Добродушно несіть взяте на себе ярмо. Коли ж почнете знемагати, погляньте на Господа, що сидить одесную Отця, і повторіть у серці Його обіцянку. Як неоманний є Бог, так правдою є те, що преславні обіцяні нам блага суть наші, якщо лишень ми самі не відхилимо можливости дозволити нам заволодіти ними. Декого можуть бентежити не так зовнішні нестатки і скорботи, як душевні немочі й падіння, що зневажатимуть Господа і поневолюватимуть сумління. Але втіштеся! — Якже згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного (1 Йо. 2, 1) ...що по правиці Божій, — Він заступається за нас (Рим. 8, 34). Одначе не забувайте, що не у цім однім наше виправдання. Господь клопочеться про всіх, але сила Його клопотання сходить лише на тих, які зі скрушеним серцем самі надокучають Йо­му сльозами і зітханнями. Серцем скрушеним і смиренним Бог не погордить. Як немає чоловіка без гріха, так немає ні­кого, до кого не стосувалось би спонукання до плачу і скру­хи. А в нас із вами, сестри, і одіж плачевна. Тож плакатимемо і вранці, й увечері, вдень і вночі, бо в цьому весь инок. Ми­ряни плачуть, коли когось хоронять, а инок, який поховав себе для світу, плаче, бачачи, що ще залишаються в нім якісь ознаки життя для світу. А цьому коли настане кінець? Тож плачте безнастанно.

Тепер коротко повторю, чого навчає вас Господнє воз­несення у вашому чернеченні. Ви призначили себе на плач над гріхами. І плачте, щоб привернути силу клопотання То­го, Хто, вознісшись на небо, є одесную Бога і клопочеться про нас. Почавши з плачу і покаяння, ви увійшли в подвиги з різноманітними нестатками, вільними й невільними. Не відхиляйтеся від того, що почали. До того запрошує вас із висоти престолу Господь, що вознісся, Якому ви віддалися в рабство, і каже: Служіть. За ваші труди в мене приготоване для вас місце. Коли ж і ви будете готові, візьму вас до себе. Трудячись у поті чола, напружуючи душевні і тілесні сили, ви все ж не земного шукаєте, а ревно прагнете відобразити в собі духовну досконалість, що її змалював Господь у своєму слові про блаженства. І ревнуйте — це для вас головне діло. Це те, що мав на увазі апостол, кажучи: Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога.

Чи так воно все є у нас із вами, сестри? Даруй, Господи, щоб усе було так! Бо тільки так прямуючи, ми піднімемося на духовний Єлеон, аби з нього було взято нас на небо, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус (Євр. 6, 20). Амінь.

1 червня 1861 р. У Тамбовському жіночому монастирі.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: