Дав Бог храм: треба ним належно користуватися

Отож сьогодні завершилися ваші труди і турботи про облаштування благопотрібного вам ще одного храму. Дяка Господові за цей дар! Кажу — дар: бо хоча ви і немало по­трудилися, але що ви могли би зробити, якщо би не Господь! У несподіваній допомозі та й у всьому иншому чи ж не відчували ви Його найближчої руки-благодійниці? Тож, визнаючи дар, чим відплатимо Господові-Благодійнику? Від­платимо належним, за Його наміром, користуванням даром, а саме:

1. Храм улаштовано не для того, щоб бути тільки зовнішнім — порожнім свідченням благочестя, а для того, щоб завжди бути сповненим тими, для кого він призначе­ний. А це зобов'язує вас неухильно бувати у цьому храмі на всіх богослужениях, передбачених уставом. Давши обіт слу­жити Господу у молитовних і подвижницьких трудах, ви, звичайно, навіть наміру не маєте потурати своїм лінощам. Але нехай не спокусять вас будь-які благовидні спонуки, що зазвичай трапляються у таких самих, як ви, трудівниць. Нехай не спокусить вас, по-перше, потяг — пропустити те чи те богослуження через потребу закінчити необхідну роботу. Пам'ятайте, що роботи не бувають благопоспішні, якщо на них немає Божого благословення, яке треба привернути з неба... Як і де? Молитвою в храмі. Коли попросиш благо­словення, то одна година замінить труд усього дня, тимча­сом як без благословення все нівечиться й плутається — і день минає надаремно. Думаю, ви вже самі щодо цього маєте немало досвіду. Не ставайте ж самі на себе наклепницями!

2. Нехай не спокусить вас, по-друге, лукава думка: за­лишитися в келії, коли инші йдуть до храму, бажаючи більш ревно помолитися, усамітнившись. Хіба для усамітненої молитви немає иншого часу, окрім годин, призначених для спільного моління? От тоді і моліться одні. А на спільну службу, до якої зобов'язує устав, ходити треба завжди... Тут, у спільноті, молитва буває теплішою і ревнішою і завжди приносить більше плодів. ...Де двоє або троє зібрані в моє ім 'я, там я серед них (Мт. 18, 20), — каже Господь, там я серед... а де Господь, там усіляке духовне благо... Як шкода, що є такі, які самі себе позбавляють цього скарбу! Чи ж не трапляється так, що дехто, залишившись у келії, пропускає і загальну молитву, та й удома не встигає помолитися, і таким чином допускається двох зол — порядок порушує і себе кривдить... Тому чи не краще раз і назавжди прийняти правило: ніколи не потурати такому помислу?

Нехай не спокушує вас, по-третє, і та полегша, яка дозволяє прийти у храм не на початок богослужения, або вийти, не дочекавшись закінчення. Пам'ятайте, що кожне богослужения — це одне ціле і лише будучи цілісним прино­сить користь. Як їжа є смачна тільки тоді, коли присмачена всіма приправами, так і служба — лише тоді повністю за­довольняє духовний смак, коли її прослухати всю вповні. Отож, хто пропускає її початок, вистоює не до кінця, той і трудиться, і сам себе позбавляє плоду трудів, або однією рукою будує, а другою руйнує. Отож, збудувавши, прикрасив­ши й освятивши цей храм, ходіть до нього неухильно, від-кидаючи всілякі порожні спонуки, — і це перше.

3. І в храм треба ходити не абияк, а належно. Бо можна завжди ходити до церкви, і все ж не на похвалу, а собі на осудження — ходити і жодної духовної користи з цього не отримувати. Все, що сюди стосується, можна сумістити у таких ось правилах: з першим ударом дзвона треба все прокинути і готувати свою душу до церковної молитви, показуючи: «Богородице Діво, радуйся...» чи «Царю небесний», «Отче наш» або якусь иншу молитву. Підходячи до храму, треба біля його порогу полишити всі турботи і клопотання про справи, чого б вони не стосувалися, аби не з бентежною думкою ввійти всередину. Вступаючи у церкву, треба, як в одежу, зодягнутися в благоговіння, пам'ятаючи, до Кого приходимо і до Кого маємо намір звертатися в мо­литві. У храмі, ставши на своє місце, краще завжди одне й те саме, треба зосередити думки воєдино і стати умом перед всюдисущим Господом, приносячи Йому благоговій­не поклоніння тілом і духом, у серці сокрушеному і сми­ренному припаданні. Опісля треба зі зосередженою думкою слідкувати за всім, що відбувається — що співають і читають у церкві, — і це до самого закінчення служби. Ось і все! Так чинячи, не будемо у храмі нудьгувати — озиратися туди й сюди і заводити розмови, й не хотітимемо, щоби служба швидше закінчилася. Бо тоді, переходячи від одного молитовного почуття до иншого і від одної благоговійної думки до дру­гої, ми будемо схожі, на тих, які в ароматному саду перехо­дять від однієї групи квітів до иншої. Завдяки цьому духовна теплота — плід уважної молитви — сповнить наше серце неви­мовною солодкістю, яка не дозволить завважити тілесного труду в стоянні й учинить будь-яку службу короткою. На­впаки, неуважний до того, що діється у церкві, мріє про порожні речі й учинки. Але і цим учинкам не допомагає, і час для молитви марнує — сам себе розшарпує і позбавляє плоду молитви, готового, який, так би мовити, сам дається в його руки. Нехай збавить вас Господь від цього гріха!

3. Таким чином, належно користуючись храмовими богослужениями, ми поволі досягатимемо і того головного, заради чого дано нам ці видимі храми, а саме: безнастанної, яка умно звершується у серці молитви Богові, що чинить наше серце "Його нерукотворним храмом. Заповідь цієї мо­литви дали нам святі апостоли; про неї турбувалися й усі святі подвижники. І нам буде соромно, якщо, облаштувавши цей матеріяльний храм, не потурбуємося про облаштування нематеріяльного храму, для якого, власне, й існує руко­творний. Яка користь із знаряддя, якщо не вміти ним пра­цювати за його призначенням?.. Хто неухильно буває на всіх службах і вислуховує їх як належить, тому легко до­сягнути цього неоціненного духовного блага... Такому по­трібно докласти ще небагато до цього труду неухильного відвідування храму, а саме: докласти турботу про те, щоб мати незгасною теплоту серця, розпалену в храмі, через оберігання уваги, якою тут отінилася душа. А для цього — полюбити усамітнене перебування в келії (за винятком необхідних робіт), часте поклоніння Господові перед іко­нами, перечитування слова Божого, писань Отців, а голов­не — здобути навичку безнастанно творити коротку, але сильну молитву. Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, по­милуй мене... Коли так трудитимемося, душу щоразу більше освячуватиме благодатна Божа присутність, яка й ум підне­се до Бога, і серце сповнить солодкими зітханнями, а це і є безнастанна молитва.

Цього Божого дару, як нагороди за ваш труд, найбільш за все вам бажаю. Створивши й оздобивши цей храм, стань­те ж і ви духом Божим житлом — духовним храмом, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа (1 Пет. 2, 4-5). Амінь.

17 серпня 1895 р. В Темниківському жіночому монастирі, Тамбовської губ.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: