Про спонуку до молитви й до того, щоб їй навчатися

Дяка Господові, що благоволив облаштування у вашій обителі цього храму, який так вам потрібен. Бачачи це, не можна не тішитися й тому, що це означає процвітання вашої обителі, і тому, що обитель, отже, хоче процвітати саме у тій площині, яка є основою способу життя, прийнятого вами. Ви — молільниці. Храм є дім молитви. Турбуючись його об­лаштуванням, ви виявили, що маєте потребу молитви, і ви тамуєте її спрагу. Що ж вам робити тепер? Залишається до справи побудови храму додати діло, для якого він призна­чений, тобто збуджувати в собі щораз більше бажання мо­литися — і молитися на ділі.

Отож збудіть у собі молитву.

Коли, полишаючи все, ви вступали в цю обитель, що тоді було у вас в умі й у серці? Одне було — молитися й молитися. Отож бажання молитися вже вам не чуже. То бережіть це бажання незгасним, та й не лише бережіть, але ще й ще роз­палюйте цей вогонь. Це діло просте. Як, підкладаючи дрова, підтримуєте ви звичайний вогонь, так прихитряйтеся під­тримувати й молитовний вогонь у серці, одну за одною вкладаючи у нього різні духовні думки, які будуть духовним паливом. Більше ж за все бережіться духовної ситости. Хто ситий, той не дбає про харч, той не буде молитися. Що во­да для вогню, те ситість для молитви. А поза тим духовна ситість — омана, бо як можемо бути ситими, коли на нас на­лягають духовні потреби? І починання нам потрібне, і зміц­нення, й потіха, і це щохвилини і з зовнішнього, і з внут­рішнього боку. Як не може не відчувати цих потреб той, хто хоче пильнувати себе як слід, так навіть хвилини не можна перебути, не голосячи за тим, щоб їх вдовольнили. Це голосіння і є молитва.

Тільки оніміла душа не молиться. Тож підтримайте в собі почуття убозтва — і завжди відчуватимете спонуку до молитви. А для того не дивіться на те, що у вас є, а на те, чого ще немає. Не може бути, щоб ви не мали нічого. Але нехай навіть ви мали би мудрість Соломона, віру Аврама, терпіння Йова, жар духу Давида — навіть цього всього мало порівняно з тим, чого ще треба досягнути. Усвідомлюючи це, і ці великі праведники казали про себе: я порох і попіл, хробак, а не чоловік, ганьба і приниження людей. Тож налаштуйтеся, щоб на землі навіть не можна було придумати такої нікчеми, з якою можна було би себе порівняти. Коли цього досягнете, матимете відчуття вбозтва і біди, а тоді буде і потреба молитися. Але лиш би ця потреба була в душі постійно, а далі вона сама навчить вас, як молитися на ділі. Вбозтво вчить усьому. Вбозтво молитви навчить молитися. Звідки лишень візьметься мудрість і кмітливість! І наодинці, і під час спільного послуху, і в келії, і в дорозі, і в храмі, й за столом, та й за рукоділлям — усюди душа ухитрятиметься не відставати від молитви й молитовного звернення до Бога. Самою практикою молитви здобувається і мистецтво молитви, і досвід у ній.

Все це ви, напевно, знаєте. Лише не думайте, що діло мо­литви якесь мудроване й заплутане. Дитина хоче їсти, при­ходить до мами й каже: дай мені хліба. До чого тут якась мудрованість? Те саме й у молитві до Бога. Непокоять гріхи? Прийди і скажи: я згрішив. Господи, помилуй! Журба долає, прийди і скажи: утіш, Господи. Моральні сили слабнуть, прийди і скажи: поможи, Господи. Так і у всьому. Відчуваєш якусь потребу — прийди й повідай її Господові у простоті серця. Приклич і Богородицю у співмолільниці, свого Ангела-хоронителя і всіх святих і разом з ними під їх покровом припадай до всемилостивого Спаса.

От і все! А всі мудрування і примудряння в молитвослов'ї треба відкласти.

Найкраще керівництво в ділах молитви є молитовне правило, до якого зобов'язує устав. Його поставили святі богоносні Отці, такі, молитва яких перевертала гори. Їх на­слідуйте і живіть за їх правилом. Як велено в уставі молитися в келії, так і моліться. Як велено звершувати молитву в церкві, так і звершуйте. Як вказано здобувати навичку безнастанної молитви, так і здобувайте. Ставши на молитву, зосередь свої думки і, читаючи чи слухаючи молитву, з кожним словом по­єднуй думку і почуття — й усе тут. До цього треба тільки до­лучити труд керувати своїми думками, які неохоче стоять на одному, і ще всіляко потурбуватися, щоби молитовний труд не припинявся із закінченням молитовного правила, а займав нас і увесь инший час. Хто це має, той — справжній молільник. І що більше хто встановлюється в такому молит­вослов'ї, тим більше заглиблюється у молитву. А що більше заглиблюється в молитву, тим більше позбувається видимого, довколишнього, а далі і самих слів молитви і наближається до того, щоб у молитві промовляти до Бога не чужим сло­вом, а своїм, і навіть не словом, а думкою і почуттям серця. Ось і вся молитовна ліствиця — проста, не заплутана, не мудрована!

Але й те знайте, що як всіляке діло потребує свого труду, так і в молитві треба потрудитися, і навіть перетрудитися і тілом, а більше — духом. Тілу — стояння, поклони, молит­вослов'я, духу — увага, почуття, зречення від усього і устрем­ління до Бога, спільний труд! І треба себе змусити на той і на той. Землероб упріває над підживленням поля і сіянням, і за Божою поміччю отримує добрий урожай... Потрудіться в молитві — і отримаєте те, що просите, та й досягнете до­сконалости в молитві. А без труду не отримаєте нічого. Труть дерево об дерево — й отримують вогонь. Потрудіться в сто­янні, невсипущій усенічній молитві, поклонах — і отрима­єте вогонь молитви. Змушувати себе треба на всіляке добро, а найбільше — на молитву. Господь, бачачи наш труд і ста­ранність, що бажаємо досягнути досконалости в молитві, пошле нам свою благодать і отінить молитовною хмарою наш дух, у який вступаючи наша душа, як Мойсей на Синаї, лицем до лиця розумно бесідуватиме з Господом.

Нехай милостивий Господь подасть вам цей дар, і щоб явилися ви досконалими в молитві, як були в ній доскона­лі великі молільники, засновники всього молитовного чи­ну. Господь допоміг вам звести храм. Потурбуйтеся тепер ви в собі самих представити Йому «духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (1 Пт. 2, 5) ; щоб і до вас не стосувався докір: навіщо мені ваші численні жертви? Дерево, з якого збудовано храм, — не ви. Дайте Господові ваші серця і з них збудуйте Йому храм, у якому ласкаво спочиватиме Його Дух, приносячи вам благословення — і внутрішнє, і зовнішнє.

Амінь.

4 серпня 1861 р. В Кадомській жіночій обителі, Тамб. Губ.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: