Методи зниження економічних ризиків

 

До основних методів зниження ризиків належать: страхування, отримання додаткової інформації, розподіл ризику, лімітування, резервування, диверсифікація, деривативи[151]. В російській економічній літературі виокремлюють ще такі методи, як перевірка партнерів з бізнесу та умов укладання контрактів, бізнес-планування, добір персоналу підприємства, організація захисту комерційної таємниці[152]. Виокремлення тих чи інших методів попередження і зниження ризику залежить насамперед від ідентифікації ризиків, класифікації та здійснення моніторингу у різних сферах діяльності, виявлення суттєвих і нехтування несуттєвими, а також використання різних методик для аналізу ризику з урахуванням поводження його суб'єктів. У виробничо-господарській діяльності підприємства використовують такі поширені інструменти мінімізації ризику: бартер, оренда, лізинг, факторинг, інжиніринг, консалтинг тощо. Методи зниження ризику поділяють на внутрішні та зовнішні (рис 33).

 

Рис. 33. Методи зниження ступеня ризику

 

Страхування є одним із найпоширеніших та практично універсальних способів зниження ризику. Суть страхування полягає у переданні ризику за певну визначену плату (страховий внесок) страхувальником (фізичною або юридичною особою) страховику (страховій організації). За умов настання передбачених страховим договором подій (страховий випадок) страховик повністю або частково відшкодовує страхувальнику збитки (страхова сума). Відшкодовані страховиком збитки називають “першим ризиком”, а невідшкодовані – “другим ризиком”.

Виокремлюють три сфери страхування: майнове, страхування відповідальності та особисте. Треба відзначити, що даний метод має низку обмежень та недоліків: насамперед, це ціна, якою є розмір страхових внесків; відшкодування збитків у грошовій формі, а не у товарно-матеріальній, що затримує відтворювальний процес; неможливість застрахувати певні види ризиків; банкрутство самого страховика.

У США та країнах Західної Європи можна застрахувати все і від усього. Водночас український страховий ринок не надає послуг щодо страхування низки важливих груп ризиків, наприклад, страхування ризику отримання збитків внаслідок хвороби чи смерті менеджера, ризик розголошення комерційної таємниці тощо. Український страховий ринок зараз знаходиться на стадії формування. На ринку представлена велика кількість страхових послуг, але цивілізований страховий ринок почав формуватись на території країн СНД лише два-три роки тому. Саме тоді з’явився попит на страхування, а не на відмивання грошей під вивіскою страхових організацій.

У літературі називають такі причини диспропорції між можливостями страхового ринку і потребами у покритті як обсягу, так і видів ризиків, які виникають: наявність порівняно невеликих розмірів власного капіталу, страхових резервів та інших активів страхових компаній; незбалансованість страхового портфеля; неукомплектованість компаній персоналом певного рівня, а саме відсутність кваліфікованих андеррайтерів – працівників, які безпосередньо займаються прийняттям ризиків на страхування.

Важливим методом зниження ступеня ризику є залучення додаткової інформації. Підприємство прагне володіти повною, надійною та своєчасною інформацією про зовнішнє і внутрішнє середовища, що дає змогу швидко та ефективно приймати управлінські рішення. Проте необхідна інформація важкодоступна і дорога. Сьогодні інформація стала товаром, за який підприємство платить великі гроші для мінімізації ймовірності виникнення негативних наслідків та пов’язаних з ними можливих збитків. У вартість включаються час, витрачений на її збір, а також плата посередникам, які надають інформаційні послуги. Часто купувати додаткові інформаційні продукти економічно невигідно через їх високу вартість, що є одним із основних недоліків методу здобуття додаткової інформації. Але володіння повними, достовірними та актуальними даними як про процеси, які відбуваються всередині організації, так і про змінне зовнішнє середовище, сприяє прийняттю оптимальних управлінських рішень. Тому при залученні додаткової інформації необхідно визначити цінність інформаційних продуктів, тобто різницю між результатами рішень, які прийняті з використанням даної інформації, та тих, що могли б бути отримані без її використання.

Розподіл ризику полягає у переданні частини відповідальності за ймовірність виникнення та розмір збитків партнерові під час реалізації ризикованого проекту чи прийняття ризикованого рішення[153]. Цей метод має низку переваг для обох сторін: наявність у партнера більшого досвіду у сфері реалізації проекту, володіння достатніми ресурсами для покриття можливих збитків, партнер може знаходитись у кращій позиції стосовно зменшення збитків чи контролю за економічним ризиком. Відомо багато інструментів, за допомогою яких впроваджується даний метод. Серед них найбільш поширеними у практиці використання є такі: ф’ючерси, опціони, факторинг, оренда, угоди на поставку, обслуговування, перевезення, зберігання та купівлю-продаж, лізинг тощо. Для ефективного застосування цього методу необхідно: чітко визначити наявні ризики та розподілити їх між партнерами проекту, визначити повноваження та ролі кожної із сторін, розробити чітку поетапну програму реалізації проекту. Обмеженнями у застосуванні методу є відсутність потенційних партнерів у сфері реалізації проекту або їхня невідповідність меті та завданням; необхідність відмови від частини доходів (прибутку) на користь інших учасників проекту, результатом чого є зростання ризику невикористаних можливостей; проблеми розподілу ролей між партнерами у процесі управлінням реалізацією проекту; відсутність у партнера ефективних механізмів зниження ризику тощо.

Лімітування означає встановлення системи обмежень потоків (грошових, інвестиційних, товарних, кредитних) як зверху, так і знизу. Застосовується цей метод при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу. Для впровадження лімітування необхідно розробити чітку систему лімітів для різних видів потоків, спрямованих відносно підприємства у зовнішнє середовище, а також передбачити умови та можливості зміни встановлених обмежень. Перевагою цього методу є простота механізму реалізації, можливість співпраці з більш широким колом партнерів. Крім того, застосовуючи лімітування, підприємство збереже обігові кошти для виконання планів та завдань, а також збільшить оборотність коштів. Недоліками методу є зниження очікуваної віддачі у вигляді доходів, дивідендів, прибутку, виключення з розгляду привабливих варіантів.

Резервування полягає у формуванні фондів відшкодування збитків за рахунок власних ресурсів, тобто створюються запаси сировини, матеріалів та комплектуючих, грошові запаси, встановлюються додаткові потужності, налагоджуються нові, в даний момент не задіяні, канали комунікацій. Цей метод часто називають самострахуванням, оскільки резервні (страхові) фонди створюються безпосередньо в організації. Основне в механізмі застосування резервування полягає у визначенні оптимального обсягу запасів, створення та утримання яких вимагає мінімальних витрат і водночас буде достатнім для покриття можливих збитків.

Проблеми оптимізації запасів аналізуються в багатьох наукових дослідженнях та практичних розробках[154]. До переваг цього методу відносять можливість оперативно усувати тимчасові ускладнення у фінансово-комерційній діяльності; часто він є дешевшим, ніж зовнішнє страхування; існує можливість безпосереднього регулювання величини резервних фондів. Недоліки резервування полягають у витратах на створення резервних фондів, а також ще значніших витратах на їхнє утримання та управління ними, погіршенні фондовіддачі, вимиванні з обороту і фіксації частини обігових коштів і, як наслідок, зменшення їхньої оборотності. Обмеженість методу виявляється у доцільності його застосування лише тоді, коли рівень втрат незначний відносно ресурсів, якими володіє підприємство.

Диверсифікація полягає в розподілі ресурсів, які інвестуються, між різними об’єктами вкладання, що безпосередньо не пов’язані між собою[155]. При застосуванні цього методу необхідно вибирати об’єкти вкладання із протилежними фазами коливання доходу між собою. Перевагами методу є забезпечення більшої стійкості отримання прибутків, постачання сировини, комплектуючих та інших товарно-матеріальних цінностей, збуту готової продукції тощо. Недоліки полягають у зниженні очікуваної віддачі у вигляді недоотриманих прибутків, доходів, дивідендів, оскільки реалізуються менш прибуткові проекти, не вистачає управлінського досвіду для ефективного керування новим об’єктом, у який вкладені кошти, прорахунки в оцінці об’єктів, неможливість зниження несистематичного ризику .

Деривативи (опціони, ф’ючерси, свопи, форвардні контракти тощо) близькі за своєю суттю до страхування. Використовуються вони для захисту від ризиків, які виникають внаслідок зміни курсів валют, товарних цін та процентних ставок. Для успішного використання деривативів необхідно вміти передбачувати зміни на ринках, тобто навчитись прогнозувати. Недоліки методу полягають у зменшенні отриманого доходу, дивідендів внаслідок неправильного прогнозу, тобто коли результат залежить від точності прогнозування. До переваг віднесемо можливість підприємства стабілізувати процес отримання валюти, кредитів або товарів, що дає змогу розробляти довготривалі плани, а отже, забезпечити стабільність у діяльності.

Мало уваги приділяється таким методам зниження ризику, як створення венчурних підприємств або спеціальних структурних підрозділів для реалізації проектів з ризиком. Слід зазначити, що цей метод використовується багатьма підприємствами при розробці нових видів продукції та їхньому освоєнні, завоюванні нових ринків, реалізації інноваційних проектів з великим ступенем ризику. Як правило, венчурні підприємства неприбуткові, оскільки самостійно не організовують виробництво та реалізацію продукції, а передають свої розробки іншим підприємствам, а саме експлерентам, патієнтам, комутантам. Венчурні підприємства працюють на етапах зростання та активності в науково-дослідній сфері. Такий метод є вигідним обом учасникам угоди, оскільки мале венчурне підприємство отримує фінансову підтримку, необхідне обладнання, канали збуту за мінімального адміністративно-господарського втручання. Підприємство, що фінансує інноваційні проекти, ризикує лише незначною частиною ресурсів, а за успішної реалізації проекту, як правило, отримує надприбутки.

Загальний ринок венчурного капіталу перевищив в середині 90-х років XX ст. 100 млрд доларів США. За один тільки 1996 р. нові інвестиції венчурного капіталу в США становили близько 10 млрд доларів США в Європі - майже 8 млрд доларів США[156].

На практиці існує два способи організації ризик-підприємств (венчурних підприємств): можна створити всередині підприємства автономний підрозділ, який впроваджуватиме нову продукцію, технології тощо, а також можна скористатись результатами незалежних венчурних підприємств. Внутрішні венчурні підприємства в період виникнення, згідно з фінансовими показниками, часто поступаються незалежним ризик-підприємствам (рис. 34). Гірші економічні показники внутрішніх ризик-підприємств пояснюються насамперед тим, що особливості їхнього розвитку не завжди збігаються зі стратегією підприємства замовника.

 

Рис. 34. Порівняння доходності зовнішніх і внутрішніх ризик-підприємств (венчурних) .

Умовні позначення:

 незалежні підприємства (зовнішні);

підприємства, які фінансуються партнером (внутрішні).

 

Активна маркетингова діяльність, необхідна для розвитку організації в ринкових умовах, також є важливим способом зниження ризиків у діяльності підприємства. Цей метод доцільно використовувати у поєднанні з іншими, переліченими вище методами зниження ризиків.

Менеджерам слід звернути увагу на наступне: вид ризику, структуру і рівень можливих втрат; ймовірність втрат; фінансовий стан підприємства; величина підприємства; схильність менеджерів (підприємців) до ризику; сфера діяльності підприємства; стратегія ризик-менеджменту; наявність взаємозв’язку з іншими видами ризиків.

Часто саме вид ризику і визначає відповідний метод його зниження, тобто ефективне застосування саме такого методу перевірено практичною діяльністю. Наприклад, для уникнення чи зниження наслідків валютних ризиків доцільно застосовувати деривативи.

Розглядаючи окремі фактори, слід зазначити, що фінансовий стан підприємства - це комплексне явище, яке характеризується системою відносних і абсолютних показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів організації[157]. Чим кращі показники фінансового аналізу, тим сміливіше може діяти підприємство при виборі методів і шляхів мінімізації ризиків.

Щодо величини підприємства, то чим воно більше, чим більший капітал, зокрема власний, чим ширша номенклатура продукції, тим воно менш чутливе до ризику і тим сміливіше рішення може приймати менеджер. Малим підприємствам слід обережніше вибирати шляхи зниження ризику і враховувати при цьому те, що їхня основна перевага - це гнучкість і мобільність систем управління під час зовнішніх і внутрішніх змін, які саме і є джерелами цих ризиків.

Поведінка менеджерів у ризиковій ситуації значною мірою визначається схильністю до ризику. Це стосується не тільки окремих менеджерів, а й підрозділів та організацій. Деякі менеджери та підприємства приймають ризиковані рішення, тоді як інші надають перевагу діяльності, пов’язаній з мінімальним ризиком. Чим більше менеджер схильний до ризику, тим впевненіше і сміливіше він поводитиме себе в умовах ризику. Відповідно, процес вибору методу мінімізації ризику буде достатньо активним.

У різних сферах діяльності вибирають відповідні методи зниження ризику, перевірені часом. Так, у фінансовій сфері поширене страхування (валютні застереження, опціони, форвардні операції), диверсифікація тощо; у сфері торгівлі - лімітування, резервування.

Коли організація вибирає обережну стратегію управління ризиком, то пріоритетним при цьому методом зниження ризику буде відмова або передання. При ризикованій стратегії організація, як правило, приймає ризики на себе.

Необхідність виявлення можливих взаємозв’язків зумовлена тим, що українська економіка розвивається в напрямі створення нових і водночас руйнування багатьох старих причинно-наслідкових зв’язків. Внаслідок цього виникає довгий ланцюжок з міцно поєднаних старих та нових ланок ризиків, тому, застосовуючи обраний метод зниження одного з ризиків, слід прослідкувати, як це позначиться на інших суттєвих ризиках. Наприклад, часто мінімізація фінансових ризиків спричинює зростання ризиків невикористаних можливостей.

Отже, обираючи конкретний метод зниження ступеня ризику в процесі вибору та реалізації стратегій, менеджер повинен пам'ятати про те, що економічний ризик є багатофакторним явищем, і комплексне використання різних способів і шляхів мінімізації ризиків у системі менеджменту підприємства дасть змогу досягти найефективнішого результату.

 

⇐ Предыдущая24252627282930313233Следующая ⇒

Поделиться: