Якісний аналіз ефективності системи менеджменту організацій

 

Організацію доцільно розглядати як систему із низки елементів, також менеджменту слід розглядати як систему. Однак діяльність такої системи слід оцінювати з різних точок спостерігача діяльності такої системи, а особливо цікаву інформацію для знаходження точки ефективності системи можна отримати коли спостерігачі не є зацікавлені у діяльності системи.

Для побудови адекватної моделі оцінки ефективності системи менеджменту організації слід врахувати досягнення усіх попередніх етапів розвитку менеджменту та існуючі підходи до оцінки ефективності діяльності організації. У процесі оцінки ефективності системи менеджменту слід враховувати:

1) цілі основних зацікавлених груп у виробничо-господарській діяльності організації. До основних зацікавлених груп у діяльності підприємства слід віднести: акціонерів, споживачів, менеджерів, працівників, державні органи влади, контрагентів, суспільство. Роль та вплив зацікавлених груп з кожним днем зростає. Тобто оцінка ефективності системи менеджменту змінюється залежно від того, де є спостерігач відносно об’єкту оцінки. Як відомо, будь-яке складне явище потребує багатопланового описання, розгляду з різних точок зору і використання різноманітних методик.

Основне завдання ефективного менеджменту полягає у формуванні з допомогою зацікавлених груп вектора діяльності організації, направленого на реалізацію власних цілей та задоволення інтересів зацікавлених груп. Тобто для ефективного функціонування організації менеджменту необхідно відмовитись від реалізації односторонніх цілей (цілей однієї із зацікавлених груп). Оскільки сконцентрувавши увагу на задоволенні односторонніх цілей, менеджмент не уникне виникнення проблем та конфліктів із іншими зацікавленими групами. Швидкі темпи зростання підприємства, в якому насамперед заціплений менеджмент, призведе до виникнення додаткових економічних ризиків, які негативно можуть вплинути на величину акціонерного капіталу в довгостроковому періоді. Більше того будь-яка діяльність суб’єкта господарювання може зменшувати або збільшувати рівень реалізації цілей інших суб’єктів, причому таке збільшення або зменшення може не входити до кола його намірів. А діяльність будь-якої системи є ефективною з точки зору елемента системи (зацікавленої групи), якщо вона (система) задовольняє інтереси цього елементу.

Важливо встановити баланс цілей з точки зору отриманих результатів менеджментом підприємства. Оскільки підприємство може формально встановити збалансовані цілі з точки зору усіх зацікавлених груп, однак виконати їх лише частково, наприклад, в частині однієї із зацікавленої групи. Також важливо врахувати співвідношення отримані результати від реалізації збалансованих цілей до суми витрат на досягнення цих результатів.

2) підходи та стратегію системи менеджменту щодо обмежень внутрішнього та зовнішнього середовищ підприємства; Як пише Р.Коуз: “Сучасна інституційна економічна теорія має вивчати людину такою, якою вона є, такою, яка діє в умовах обмежень, накладеними реальними інституціями”[158] . За визначенням Д.Норта інституції – це правила гри в суспільстві або точніше, придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне річище. І як наслідок вони структурують стимули в процесі людського обміну – політичного, соціального і економічного[159]. Велику частину обмежень (потенційно керовані) встановлюють самі зацікавлені групи для захисту власних інтересів, оскільки між різними групами виникають цільові конфлікти. Основну роль при цьому відіграють акціонери та менеджери, які безпосередньо можуть впливати на виробничо-господарській процес підприємства. До максимізації функції цілі треба врахувати увесь комплекс необхідних обмежень.

Як правило, чим більша організація тим більше обмежень на неї впливають. Водночас великі підприємства мають достатньо ресурсів для формування стратегії активного впливу на формування та зміну потенційно керованих обмежень. Менеджмент малих та середніх підприємств може ефективніше оптимізувати вплив обмежень за рахунок внутрішньої гнучкості. Менеджмент і сам є джерелом обмежень, насамперед, для керованої підсистеми підприємства.

3) тенденції у зовнішньому середовищі підприємства. Зовнішні макроекономічні тенденції можуть сприяти або стати на перешкоді досягненню поставлених цілей та розробленій стратегії підприємства. Відомі випадки коли менеджмент підприємства звітує про значні досягнення, які насправді стали збігом випадкових обставин, і навпаки негативні зовнішні тенденцію часто зводять нанівець ефективну діяльність менеджменту паротягом тривалого періоду. Наприклад, якщо підприємство збільшило обсяг збуту на 10% за звітний період, то це вважають позитивним результатом. Але якщо основні конкуренти збільшили обсяг збуту за цей же самий період на 20%, то власний позитивний результат (10% зростання обсягу збуту) розглядатиметься, скоріш за все, як втрата позицій на ринках. Як стверджують науковці, часто, є випадки коли важливим виявляється те, що ніхто не очікував і те що не розраховувалось. Досягнення цілей бізнесу слід розглядати з урахуванням впливу інших факторів, не пов’язаних з ефективністю функціонування системи менеджменту (ринкова конюктура, вступ в дію певних правових актів, ситуацію в сфері екології або запасів корисних копалин, довгострокові наслідки рішень, прийнятих попереднім складом системи менеджменту і т.д.). Отже, важливо за таких обставин виокремити фактичний вклад менеджменту у досягненні результатів організацією. Також оцінка ефективності кожної організації залежить від суспільно-політичної системи, в якій вона функціонує, політичної ситуації. Тому ми пропонуємо враховувати зміни основних макроекономічних показників та тенденцій у зовнішньому середовищі організації.

4) рівень “тінізації” сфери діяльності організації. Загальновідомо, що в кожній країні існує тіньовий сектор економіки. Відмінність полягає в величині даного сектора в залежності від країни та галузі. Існування цього сектора спричинене формальними та неформальними обмеженнями, а також рівнем розвитку підприємницької та корпоративної культури. Тому реальні результати, з урахуванням отриманих менеджментом в “тіні”, суттєво можуть різнитися від фактичних. Для об’єктивної оцінки ефективності менеджменту підприємства слід додати результати отримані в “тіні”.

5) часового фактора. Як зазначають Ханнан і Фріман однією проблемою для застосування моделей оцінки ефективності систем менеджменту організацій є вибір часового періоду[160]. Управлінська проблема не вирішена, якщо результатом є миттєва вигода, а в жертву принесені довгострокові інтереси та цілі (можливо навіть виживання) організації. Тобто позитивний результат в короткостроковому періоді може виявитись негативним в довгостроковому. Вибір часового періоду залежатиме цільової функції кожної із організацій. Як зазначають науковці, якщо цільова функція передбачає швидке повернення на інвестиції, пріоритет слід віддавати короткостроковим результатам. Організації орієнтовані на довгострокову виробничу-господарську діяльність необхідно віддавати перевагу середньостроковим показникам. Слід відмітити, що рівні управління, а також і підрозділи формують та реалізують за часовою ознакою різні цілі. Тому для оцінки ефективності менеджменту доцільно використовувати динамічні моделі та показники які відображають минулі, поточні та майбутні результати діяльності організацій (рис. 35). Загалом надзвичайно важко встановити рівень ефективності враховуючи рознесеність результатів та затрат у часі. Деякі затрати у вигляді інвестування у майбутнє мають високий ступінь варіації і відповідно їх важко передбачити.

Рис. 35. Вплив результатів різних часових періодів на індикатор ефективності менеджменту підприємства

 

Враховуючи наведені аргументи відзначаємо, що ефективного менеджменту не існує. Оскільки, кожна із зацікавлених груп буде вимагати різні характеристики та показники ефективності. А отже, можна розглядати рівень ефективності управління в залежності від ступеня врахування та задоволення цілей зацікавлених груп, дотримання обов’язкових та активний вплив на потенційно керовані обмеження (інституції), з врахуванням часового періоду, “тінізації” економіки та темпів зміни основних макроекономічних показників. Тобто в даній роботі ефективність - це досягнення корисних цілей зацікавлених груп в оптимальний строк з урахуванням обмежень внутрішнього та зовнішнього характеру. Обмеження є частиною визначення оскільки управління, яке ефективне за даних обмежень, що формуються обставинами та групами впливу, може виявитися неефективним у разі умов. Менеджмент організації повинен налагоджувати зв’язки та зміцнювати співпрацю з усіма зацікавленими групами для досягнення цілей та мети діяльності (рис. 36).

Рис. 36. Елементи теорії оцінки рівня ефективності системи менеджменту підприємств

Ефективність є системним поняттям, що включає до свого складу, комплекс факторів, що перебувають у нерозривному взаємозв’язку. Найважливішим з них є цілі діяльності, її завдання, принципи та структура, соціальні та індивідуальні вимоги до роботи та кінцевого результату останньої, методи та стилі управління в даній сфері. Тобто в дослідженні слід об’єднати у єдине зацікавлені групи, процес та результат роботи і розглядати їх у динамічному взаємозв’язку (табл. 25).

Деякі науковці зазначають, що при оцінці ефективності управління використання результатних показників свідчить про ефективність функціонування організації в цілому, а отже їх не можна використати для оцінки ефективності системи менеджменту [13, 27]. Однак, слід згадати, що саме сформована керована підсистема є результатом функціонування керуючої підсистеми. Тому результати керуючої підсистеми є фактично похідними результатами функціонування системи менеджменту. Зокрема, Шегда А. стверджує, що оцінювати працю менеджменту можна виходячи із кінцевих результатів роботи всієї організації[161].

Таблиця 25

⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒

Поделиться: