Суть та значення ризику у процесі формування та реалізації стратегій організацї

У науковій економічній літературі є безліч визначень і тлумачень ризику. Термін “ризик” вживається у багатьох суспільно-політичних і природничих науках, кожна з яких дає йому своє тлумачення. Причиною існування великої кількості визначень є багатогранність цього поняття, неоднозначність у проявах і часто несподіваність наслідків. І донині тривають теоретичні обґрунтування цього феномену. У зв’язку з цим доцільно розглянути найбільш типові визначення ризику, які трапляються у зарубіжних і вітчизняних наукових публікаціях.

В економічній науці існують дві теорії ризику – класична та неокласична. Основними представниками класичної теорії були Дж.Міль та Н.У.Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті прийнятого рішення. Тобто ризик тут визначається як збитки, заподіяні реалізацією певного рішення. Згідно з неокласичною теорією економічного ризику, розробленою в 20-30-х роках XX ст. економістами А.Маршалом та А.Пігу, ризик - це ймовірність відхилення від поставлених цілей. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж.М.Кейнс, який виділив: поняття “схильність до ризику”, як специфічну якість підприємця, поняття добровільний та вимушений ризик. Подальший розвиток теорії ризику продовжили у своїх працях американські вчені Дж. фон Нейман та О.Моргенштерн, а також угорські економісти Т.Бачкаї, Д.Гессен. Значний вклад у розвиток теорії та практики ризику внесли американські економісти лауреати Нобелівської премії К.Ерроу, Г.Марковіц, У.Шарп, Дж.Акерлоф, Ф.Найт та інші.

На думку деяких сучасних американських науковців, ризик – ймовірність понесення збитків та втрат. Своєю чергою, деякі автори, а саме білоруські, російські та українські, дають наступне визначення: ризик – ймовірність (загроза) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або поява додаткових витрат внаслідок певної виробничої та фінансової діяльності.

       Ризик у наведених вище трактуваннях розглядається як явище, що призводить лише до негативних наслідків, тобто ці визначення є однобічними, хоча відомо, що відхилення може бути і в позитивний бік, що і спонукає менеджерів до прийняття ризикованих рішень. Крім того, існування економічного ризику є причиною народження та функціонування підприємств - страхових компаній, факторингових фірм, консалтингових організацій, венчурних підприємств тощо.

Також результати або наслідки можуть бути нейтральними (нульовими) щодо відношення до суб’єкта ризику. Найчастіше наслідки є нейтральними при застосуванні превентивних методів зниження ступеня ризику. Тобто при тлумаченні ризику названі науковці підтримують позицію класичної економічної школи. Визначення, за яким ризик веде до нульових економічних наслідків наведено в літературі. Згідно даного визначення, ризик – це невизначеність в отриманні доходу, який залежить від загального стану економіки, це спосіб дії в ситуації невизначеності. Очевидно, що ризик є багатоаспектним явищем і може безпосередньо впливати на прибутки, доходи, дивіденди тощо. Тому виникли трактування ризику, як економічного явища, реалізація якого веде виключно до позитивного економічного ефекту. Ризик – великий стимул для отримання додаткового прибутку, специфічного підприємницького доходу.

У деяких наукових джерелах трапляється наступне визначення: ризик – діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети. Це визначення не зовсім повно відображає поняття ризику, тут також не згадується той факт, що ризик (ризик невикористаних можливостей), як відомо, найчастіше має місце у випадку бездіяльності. У багатьох випадках менеджери затримують прийняття рішення за умов невизначеності, і як наслідок потрапляють у ситуацію ризику. Узагальнення викладених положень дозволяє дійти висновку, що найбільш повне та змістовне тлумачення подано в науковому джерелі[147]: економічний ризик – це економічна категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору у процесі виробничо-господарської діяльності. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, бажаного (очікуваного) результату, а також ступінь невдачі з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування.

В економічній літературі існують не тільки різні тлумачення поняття “ризик”, а й різні погляди на його природу. Відомі три основні підходи до цієї проблеми: визнається або суб’єктивна, або об’єктивна, або суб’єктивно-об’єктивна природа ризику. Суб’єктивісти стверджують, що вирішальним фактором виникнення ризику є роль особи, яка приймає рішення за умов невизначеності. Прихильники об’єктивної природи ризику вважають, що вирішальним фактором є сама ситуація. Проте в науковій літературі переважає останній підхід. Суб’єктивно-об’єктивна природа ризику визначається тим, що він породжується процесами як суб’єктивного характеру, так і такими, існування яких не залежить від волі та свідомості людей[148].

Виходячи із суб’єктивно-об’єктивної природи, економічний ризик має значення тільки відносно осіб, які приймають позитивне чи негативне рішення, і тільки відносно наявних альтернативних варіантів цих рішень. Саме людський потенціал створює умови, які дають змогу організації загалом сформувати цілі та плани та зреалізувати їх внаслідок адекватно прийнятих управлінських рішень та подолання ризику (рис. 30).

На підставі аналізу наукових праць присвячених проблемі природи економічного ризику, можна виокремити такі групи причин суб’єктивно-об’єктивного характеру його виникнення:

1. Причини об’єктивного характеру. Проявляються через зміни у зовнішньому середовищі організації та відсутність повної інформації. Постійний розвиток світової економіки спричинює зміни, які є принципово індентермінованими, тобто їх важко передбачити, зробити точний прогноз як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищах організації. Зміни в діяльності підприємства слід розподілити наступним чином:

 

 

Система об’єктивних факторів

 

 

        

Сукупність ризиків

 

 

   

 

 

       

 

      

 

 

Система суб’єктивних факторів

 

Рис 30. Джерела економічних ризиків підприємства

 

а) зміни, що раптово настали у зовнішньому середовищі і впливатимуть на діяльність підприємства (зміни адміністративно-законодавчі, зміни соціально-економічної політики, інфляція, природні процеси та явища, стихійні лиха тощо). Слід зазначити, що підприємствам важко вплинути на цю групу змін чи уникнути їх, тому для ефективного функціонування слід навчитись оптимально враховувати їх у виробничо-господарській діяльності;

б) зміни відносин з контрагентами (зміна контрагентів; зміни смаків, уподобань, переконань і орієнтацій партнерів тощо). Ці зміни можуть бути викликані як самим підприємством, так і контрагентами підприємства, що спричинить зміни досягнутих раніше домовленостей або відмову від них;

в) зміни внаслідок науково-технічного прогресу. Його поступ, особливо в найближчий період, може з певною точністю бути передбачений. Проте визначити конкретні наслідки тих чи інших наукових відкриттів, технічних винаходів у недалекому майбутньому практично неможливо.

Для прийняття рішень необхідна повна, достовірна, оперативна та економічно вигідна інформація про наявність і розмір попиту на товари й послуги; про платоспроможність партнерів, клієнтів, конкурентів; про прибутки, ціни, курси, тарифи, дивіденди; плани та проекти конкурентів; смаки і вподобання потенційних клієнтів тощо:

г) економічно оптимальна інформація. Нерідко, враховуючи витрати часу та вартість послуг інформаційних посередників, більш економічно вигідно і доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати дорогу повну інформацію;

д) прихованість та спотвореність інформації. Слід пам’ятати про можливість спотворення і приховання інформації економічними агентами з соціальних, економічних, політичних чи з інших причин. Також вона може бути помилковою внаслідок неточних експертних оцінок, похибок технічних засобів переданя інформації тощо.

2. Причини суб’єктивного характеру. Суб’єктивні причини проявляються в тому, що ризик реалізується через підприємця або підприємство. Саме підприємець, менеджер, виходячи з власних потреб та соціально-психологічних особливостей, по-різному оцінює ситуацію, можливі результати і уявляє ймовірності їхнього здійснення, робить вибір із множини альтернатив.

а) Внутрішня мотивація менеджера. Прийняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її потребами у самоствердженні, самовираженні. На ризик підприємця, менеджера штовхає нескінченна кількість нагромаджених орієнтацій, мотивів та амбіцій. Крім того, кожен управлінець володіє певним характером, складом розуму, психологічними особливостями, індивідуальними характеристиками пам’яті, розумінням відповідальності, інформаційно-психологічними особливостями, рівнем знань в галузі своєї діяльності, стереотипами поведінки, ідеалами, намірами, має певні уподобання. Немало також залежить від того, що візьме гору – передчуття успіху чи невдачі, тобто чи схильний менеджер до ризику, чи ні. Ризикованих рішень прагнуть уникнути підприємці та менеджери консервативного типу, не схильні до інновацій, для яких основним завданням є мінімізація можливих ризиків;

б) Неефективність систем управління (втрата адаптивності, невідповідність кадрів запланованим проектам розвитку підприємства, нечітка організаційна структура, яка не відповідає сучасним стандартам менеджменту, наявність дублювання функцій і надлишковий кадровий резерв, застарілі механізми контролю, не володіння методами менеджменту, неадекватність внутрішніх змін до мінливості зовнішнього середовища, погані посадові інструкції тощо). Система управління повинна постійно удосконалюватись та адаптуватись до внутрішніх і зовнішніх змін у середовищі організації. А самі елементи та взаємозв’язки системи менеджменту при формуванні та функціонуванні повинні враховувати наявні зміни. Втрата адаптивності, саморегуляції менеджерів та усього підприємства призводить до появи ризику як похідного фактора невідповідності управлінського потенціалу вимогам середовища функціонування, яке швидко змінюється. Залежно від кваліфікації персонал може бути або джерелом ризику, або важливим ресурсом його зниження. Якщо персонал недостатньо надійний і кваліфікований, то постійно виникатимуть внутрішні економічні ризики. Крім того, в Україні відсутня корпоративна культура. Ризик виникає в організаціях внаслідок елементарного невиконання працівниками своїх обов’язків, недотримання правил тощо.

в) Зміни у внутрішньому середовищі організації (раптові поломки обладнання та техніки, збій в системі носіїв інформації тощо). Дані зміни є більш прогнозованими в порівнянні з іншими групами змін за умов правильної і оптимальної побудови економіко-господарських процесів і системи менеджменту підприємства.

Отже, формування ефективної системи управління з урахуванням економічного ризику необхідно розпочати з визначення його суті та причин виникнення. Це дасть змогу менеджерам і підприємцям зрозуміти природу економічного ризику, а отже, обрати оптимальні інструменти для його зниження чи уникнення, тобто підвищити стабільність і стійкість діяльності підприємства.

 

Види ризиків організації

Класифікація ризиків є дуже важливою як теоретично, так і практично, оскільки від її точності залежать правильність кількісної оцінки, відповідність у застосуванні методів уникнення та зниження ступеня ризику, а отже, ефективність функціонування як самої системи менеджменту, так і підприємства загалом[149]. Тобто її результати є вихідними даними для подальшого процесу дослідження ризиків. Класифікація ризиків у системах управління підприємством є складним завданням через такі особливості:

1) наявність великої кількості ризиків, з якими підприємство зіштовхується постійно при прийнятті як поточних, так і довгострокових рішень. Як зазначає В.В. Черкасов[150], на сучасному етапі нараховується більше 40 різних критеріїв і більше 220 видів ризиків;

2) неможливість проведення чіткої межі між ризиками, оскільки вони щільно пов’язані один з одним;

       3) різноманітність ризиків, одні з яких виявляються у діяльності будь-якого підприємства, інші властиві лише діяльності певних організацій;

4) стрімкість економічного і політичного розвитку країн світу, що породжує нові види і типи ризиків;

5) відмінність у динамічності та інтенсивності дії ризиків.

У спеціальній науковій літературі чіткої класифікації економічних ризиків не знайти. На наш погляд, причина цього полягає у складності розробки універсальних карт ризиків через перелічені вище особливості. Також класифікацію здійснюють з певною метою чи завданням. Найчастіше ризики класифікують за масштабами та обсягами; за ступенем обґрунтованості ризику; за чисельністю осіб, які беруть участь у прийнятті рішень; за рівнем прийняття рішень; за рівнем виникнення ризику тощо.

Отже, класифікувати ризики можна за різними ознаками. Автор поставив собі за мету сформувати системи управління підприємством з урахуванням економічного ризику, тому і запропонували вдосконалити існуючі класифікації ризиків за сферою виникнення (рис. 31). Така класифікація насамперед повинна орієнтуватись на методи уникнення і зниження ступеня ризиків. Основну увагу при цьому звертатимемо на економічні ризики. Однак, як відомо, економічні ризики щільно пов’язані з іншими видами ризиків, тому доцільно класифікувати усі ризики, які впливають як на систему менеджменту, так і на підприємство загалом.

Ризики підприємства залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні. Обсяг та ймовірність виникнення внутрішніх ризиків безпосередньо залежать від функціонування системи управління і господарської діяльності підприємства. До зовнішніх для організації відносять ризики, зумовлені причинами, на які підприємство не має прямого впливу. За українських економічних умов вони відіграють важливу роль у діяльності підприємства. Слід зазначити, що уникнути зовнішніх ризиків дуже важко, найчастіше їх просто враховують. Звичайно, кожен з виокремлених ризиків можна ще розділити на підвиди, але ми не ставили собі за мету розробити детальну класифікацію. Враховуючи те, що на зовнішні ризики важко впливати, до них можна хіба лише адаптуватись, у даній роботі основну увагу звернено на внутрішні економічні ризики.

 У наукових працях вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячених проблемі ризику, немає чіткої класифікації ресурсних ризиків, яка б орієнтувалась на методи зниження ризику. Відомо, що підприємство будь-якої сфери діяльності від моменту створення і до моменту ліквідації використовує різні види ресурсів (матеріальні, інформаційні, трудові тощо), а отже, ресурсні ризики присутні на всіх стадіях функціонування організації. Розробка чіткої класифікації ресурсних ризиків за аспектами виникнення допоможе оптимізувати управління ресурсами, розробляти і реалізовувати ефективні плани та проекти, а отже, стабілізувати роботу підприємства.

Особливої уваги на сучасному етапі розвитку української та світової економіки заслуговують інформаційні та енергетичні ризики, які, на жаль, ігноруються і не подаються у розроблених картах ризиків. Проте, для нормального функціонування організації будь-якого масштабу недостатньо лише технічних, матеріальних, фінансових, трудових ресурсів; необхідно освоювати управління новими стратегічними ресурсами, а отже, вміти керувати інформаційними та енергетичними ризиками. Одними з основних ризиків у складі енергетичних є електроенергетичні ризики, які здебільшого виникають внаслідок відключення електроенергії як в Україні, так і за її межами. Однак, причини таких відключень суттєво відрізняються. У вітчизняній економіці ці процеси мають місце у зв’язку із боргами вітчизняних підприємств за спожиту електроенергію, а в країнах із розвиненою економікою відключення зумовлене перевантаженням на лініях електропередач, яке пов’язане зі стрімким зростанням споживання електроенергії в періоди економічного піднесення.

 

 

Рис. 31. Класифікація ризиків підприємства за сферою виникнення

 

Зауважимо, що деякі методи зниження ступеня ризику, а саме створення запасів, розподіл ризику тощо, неможливо застосувати для електроенергетичних та інформаційних ризиків. Це основна причина їх виокремлення в окрему групу і подальшої детальної класифікації (рис. 32). Доцільність розроблених класифікацій полягає в тому, що вони допоможуть суб’єкту управління правильно ідентифікувати ризик, що виникає в його діяльності. 

Для того, щоб правильно ідентифікувати виокремлені ризики, слід їх проаналізувати та описати їхні особливості.

Політичні ризики – ймовірність виникнення збитків або одержання додаткового прибутку як наслідок політичного курсу, який провадить держава. Слід зазначити, що твердження про неможливість впливу на цей тип ризиків не зовсім правильне, оскільки вплив на політичну ситуацію в країні здійснюється як за кордоном, так і на території нашої країни шляхом лобіювання корпоративних інтересів. Відмінність полягає лише у тому, що в економічно розвинених країнах ця діяльність законодавчо унормована. Детальніше можливості та методи впливу на дані види ризиків розглядаються у наступному розділі.

 

 

 

                                                                                                                          

 

 

 

 

Рис. 32. Класифікація ресурсних ризиків за аспектами виникнення

 

 

⇐ Предыдущая23242526272829303132Следующая ⇒

Поделиться: