Види позовів (матеріально-правові та процесуально-правові критерії класифікації)

 

Позови класифікуються на види за допомогою різних критеріїв.

За матеріально-правовим критерієм позови поділяють на види залежно від характеру спірних правовідносин. Позови можуть виникати із цивільних, сімейних, трудових, земельних та інших правовідносин. Кожний з цих видів позовів можна в свою чергу поділити залежно від інститутів чи окремих норм галузей права (напр., позови, що виникають з цивільних правовідносин, можна поділяти на позови про захист права власності, позови про відшкодування шкоди, позови про визнання право чинів недійсними тощо).

Такий поділ позовів має практичне значення, адже залежно від характеру правовідносин суд може вирішувати питання про юрисдикцію справи, про предмет доказування, про належність та допустимість засобів доказування та ін.

За засобом процесуального захисту позови поділяються на три види:

· Позови про присудження;

· Позови про визнання;

· Перетворювальні позови.

Позови про присудження – це позови, коли позивач вимагає від суду зобов’язати відповідача здійснити певну дію або утриматися від неї. Взагалі кожна цивільна справа виникає тоді, коли право особи порушене або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом права. Позови про присудження пред’явлються, як правило, тоді, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення (напр., позови про відшкодування збитків, про повернення боргу, про виселення тощо).

Характерною ознакою цього виду позовів є те, що після набрання законної сили рішенням суду про задоволення позовних вимог, якщо рішення добровільно не виконується, воно може бути виконано в примусовому порядку згідно правил ЗУ «Про виконавче провадження». Тому позови про присудження інколи називають виконавчими позовами.

Предметом позову про присудження є право позивача вимагати від відповідача певної поведінки у зв’язку з невиконанням ним відповідного обов’язку добровільно (напр., настав строк повернення боргу за договором позики, а відповідач добровільно не виконує свого обов’язку; вимога про поновлення пов’язується з незаконним звільненням, тобто з порушенням трудових прав позивача).

Підставою позову про присудження є: 1) факти, з якими пов’язано виникнення самого права; 2) факти, з якими пов’язано виникнення права на позов.

Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду про присудження відповідача до вчинення певних дій (напр., поновити на роботі, виселити тощо).

 

Метою захисту права м/б усунення невизначеності прав та обов’язків, що виникла внаслідок оспорювання їх існування чи змісту, для попередження правопорушень в подальшому. В такому разі до суду пред’являється позов про визнання.

Позови про визнання – це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність або відсутність між ним та відповідачем певних матеріальних правовідносин.

Позови про визнання пред’являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, не має, проте між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, що мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить собі за мету матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів щодо існування матеріальних правовідносин. Оскільки рішення суду за позовом про визнання констатується наявність або відсутність спірного матеріального правовідношення, ці позови називають також встановлюючими позовами.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач, позови про визнання поділяються на позитивні та негативні. Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних матеріальних правовідносин між позивачем та відповідачем є позитивними (напр., позови про визнання права власності). Позови, що спрямовані на підтвердження відсутності певних матеріальних правовідносин між позивачем та відповідачем називають негативними (напр., позови про визнання договору недійсним).

Позивач, пред’являючи позов про визнання, не прагне в майбутньому примусового виконання рішення, йому достатньо рішення на його користь, яке є право установчим процесуальним актом. Тому рішення суду за такими позовами не підлягають примусовому виконанню, а реалізуються шляхом подання їх до відповідних органів (РАЦС, ЖКО, Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України тощо).

На практиці позови про визнання часто поєднуються із позовами про присудження: коли позивач просить не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання певного обов’язку (напр., у позові про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звільнення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу).

Предметом позову про визнання м/б як право, так і обов’язок (напр., можливим є позов про визнання за позивачем як наймачем права користування житлом, про визнання авторського права позивача на винахід, позов про визнання обов’язку позивача вносити квартплату в певному розмірі тощо). Як правило, предметом позову про визнання є правовідношення між позивачем та відповідачем. Проте, закон допускає пред’явлення позовів про визнання, предметом яких є правовідносини між іншими особами, які в такому випадку в процесі стають співвідповідачами.

Підстава позову про визнання залежить від його виду.

Підставою позитивного позову про визнання є факти, з якими позивач пов’язує виникнення спірного матеріального правовідношення. Підставою негативного позову про визнання є факти, внаслідок яких спірне матеріальне правовідношення, за твердженням позивача, не могло виникнути.

На відміну від підстав позову про присудження в підставу позову про визнання не входять факти, що викликають можливість примусового здійснення права, так як в позові про визнання позивач обмежується проханням про підтвердження наявності чи відсутності правовідносин, не вимагаючи примусового здійснення свого права.

Зміст позову про визнання є вимогою до суду ухвалити рішення про визнання наявності або відсутності матеріального правовідношення, зазначеного позивачем.

 

Перетворювальні позови – це позови, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним та відповідачем матеріальні правовідносини.

Залежно від мети, яку ставить собі позивач, звертаючись до суду, ці позови поділяються на:

· Позови, спрямовані на припинення правовідносин (напр., позов про дострокове розірвання договору, позов про розірвання шлюбу);

· Позови, спрямовані на зміну матеріальних правовідносин (напр., позов про виділення частки у спільній частковій власності);

· Позови, спрямовані на встановлення нового правовідношення (напр., переведення прав покупця на співвласника).

Розглядаючи перетворювальні позови і ухвалюючи у них перетворювальне рішення, суд захищає право позивача на припинення, зміну або встановлення нового матеріального правовідношення, яке згідно закону не може бути здійснено без рішення суду. При цьому можливими є три випадки:

матеріальне правовідношення може бути змінено або припинено тільки судом (напр., розірвання шлюбу між подружжям, яке має неповнолітніх дітей, позбавлення батьківських право тощо);

необхідність звернення до суду викликана відсутністю згоди однієї із сторін на зміну або припинення матеріального правовідношення (напр., розірвання договору купівлі-продажу, поділ спільної власності тощо);

суд може ухвалити рішення про додаткове врегулювання певних матеріальних правовідносин, які нормою права повністю не врегульовані (напр., визначення розміру аліментів, коли він не визначений у сталому відсотковому відношенні; рішення у спорах про позбавлення батьківських прав та відібрання дитини тощо).

Важливою ознакою усіх перетворювальних позовів є те, що суд може увалювати рішення за такими позовами лише у випадках, прямо передбачених законом, якщо є ті факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення матеріальних правовідносин.

Предметом перетворювального позову є право позивача одностороннім волевиявленням припинити чи змінити матеріальне правовідношення.

Підставою перетворювального позову можуть бути: 1) факт, з якими пов’язано виникнення матеріального правовідношення, що підлягає зміні чи припиненню; 2) факти, з якими пов’язана можливість здійснення перетворювальної правомочності на зміну або припинення матеріального правовідношення////////////// (напр., в позові про розірвання договору купівлі-продажу через недоліки купленого товару до фактів першої групи належить укладення договору купівлі-продажу, до фактів другої групи – наявність недоліків у проданому товарі). Разом з тим серед перетворювальних позовів є такі, в яких зміст позову є включає в себе фактів і першої, і другої груп одночасно, оскільки право вимагати перетворення в цих випадках є у позивача завжди, як постійна правомочність, в складі матеріального правовідношення (напр., право на виділ частки майна у спільній частковій власності належить учаснику право спільної часткової власності завжди (випливає із положень ЦК).

Змістом перетворювального позову є вимога до суду ухвалити рішення про припинення, зміну чи встановлення нового матеріального правовідношення.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: