Спеціалісту роз’яснюються його права і обов’язки, визначені ст. 74 ЦПК України.

З’ясування обставин справи та дослідження доказів – чи не найважливіша частина судового розгляду. Саме тут в змагальній формі відбувається дослідження обставин справи і наявних доказів з метою розв’язання суті самої цивільної справи. Обставини справи розглядаються в межах заявлених позивачем вимог, дослідження доказів у судовому засіданні здійснюється на основі правил належності та допустимості, в умовах дії принципів безпосередності, усності і безперервності.

Згідно ст. 227 ЦПК України з’ясування обставин справи та дослідження доказів як частина стадії розгляду справи по суті розпочинається вступним словом учасників справи. Суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. Якщо разом зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після сторони, третьої особи заслуховує їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи виступати зі вступним словом може тільки представник.

У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, надають необхідні пояснення щодо них.

Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов’язати сторони та інших учасників справи дати окремо пояснення щодо кожної з них.

Кожному учаснику справи надано право ставити питання один одному. Питання задається з дозволу головуючого. Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу. Особа, яка раніше задавала питання у встановленій послідовності, може просити головуючого знову надати їй можливість задати питання. Суддя вправі задавати питання у будь-який момент давання пояснення.

Питання ставляться у такій черговості:

1) позивачу та (або) особі, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи - відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники справи;

2) відповідачу - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь у справі на стороні позивача, інші учасники справи;

3) іншим учасникам справи - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь на стороні позивача, відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники справи.

Якщо учасники судового процесу висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

Згідно ч. 7 ст. 223 ЦПК України у разі розгляду справи за відсутності позивача або відповідача суддя-доповідач оголошує стислий зміст позовної заяви або відзиву відповідно.

Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з’ясовує, у якій саме частині позов визначається.

Волевиявлення сторін, спрямовані на припинення спору, повинні бути чітко зафіксовані. Заява позивача про відмову від позову, заява відповідача про визнання позову, умови мирової угоди заносяться до протоколу судового засідання і підписуються стороною або обома сторонами. Якщо ці розпорядчі дії були викладені в адресованих суду заявах у письмовій формі, вони приєднуються до справи, про що обов’язково зазначається у протоколі судового засідання. Передусім, приймаючи відмову позивача від позову, мирову угоду від сторін, визнання відповідачем позову, суд повинен перевірити дотримання умов, передбачених ст.206-208 ЦПК України та роз’яснити сторонам правові наслідки здійснення зазначених дій.

Після вступного слова учасників справи головуючий встановлює порядок з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (ст. 228 ЦПК України). При цьому має бути враховано зміст спірних правовідносин, наявні у справі докази, особливості джерел доказової бази, а також думка учасників справи, які вправі пропонувати свої варіанти. Про порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів судом постановляється протокольна ухвала. Згідно ч. 2 ст. 228 ЦПК України з урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з’ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Найчастіше дослідження доказів розпочинається із допиту свідків. Відповідно до цивільного процесуального законодавства свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (за винятком осіб, зазначених у ч. 1 ст. 70 ЦПК України. Кожний свідок у судовому засіданні допитується окремо.

Перед допитом повнолітнього свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими учасниками справи, роз’яснює його права і з’ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Зокрема, відповідно до ст..71 ЦПК України фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови. У постанові Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” вказано, що суд має роз’яснити особам, які мають право відмовитися давати показання, таке їх право. Якщо суд не вчинив цієї процесуальної дії, то показання зазначених осіб мають визнаватися судом одержаними із порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як доказу. Про відмову від давання показань, якщо вона приймається судом, має бути постановлена протокольна ухвала.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої викладено у ч. 5 ст.230 ЦПК України. Текст присяги підписується свідком і разом із розпискою приєднується до справи.

Допит свідка розпочинається із пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Якщо свідок надає показання, одержані із іншого джерела, він повинен вказати джерело своєї обізнаності. Показання про обставини, які мають значення для справи, повідомляються свідком в усній формі. У випадках, якщо показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті (наприклад, економічні, бухгалтерські, технічні розрахунки, креслення тощо), свідок, даючи показання, може користуватися письмовими записами. Ці записи подаються суду та учасникам справи і можуть бути приєднані до справи за протокольною ухвалою.

Після цього свідкові мають право задати запитання учасники справи в черговості, передбаченій п. 3 ч. 5 ст. 227 ЦПК України. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту.

Головуючий має право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи. Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

Після допиту свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд за згодою сторін може дозволити допитаному свідку залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи. З приводу цієї процесуальної дії постановляється протокольна ухвала.

Слід зазначити, що ЦПК України не виключає можливості повторного допиту свідка. Повторний допит свідка може бути проведено в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою учасників справи, з ініціативи суду. Суд має право одночасно допитати свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Разом з тим, при оцінці доказів суду потрібно враховувати те, що повторно допитані свідки могли дати показання під впливом відомих їм показань інших свідків.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено певні особливості допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 232 ЦПК України). При допиті малолітнього свідка у судове засідання повинні бути викликані батьки, усиновлювачі, опікуни, якщо вони не заінтересовані у справі або представник органу опіки та піклування, а також представник служби у справах дітей. Участь батьків, усиновлювачів, піклувальників або представника органу опіки та піклування, а також представника служби у справах дітей при допиті неповнолітнього свідка залежить від розсуду суду. Зазначені особи вправі з дозволу суду задавати свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

З метою забезпечення спокійної психологічної атмосфери, у виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту малолітніх або неповнолітніх свідків, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання. Законодавець обмежився вказівкою на можливість видалення лише учасника справи. Хоча, видається, правильніше було б передбачити право видаляти із зали судового засідання на час допиту малолітніх або неповнолітніх свідків також і будь-кого із осіб, присутніх у залі судового засідання.

Після закінчення допиту свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, видаляється із зали судового засідання. Проте суд може визнати необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання (наприклад, у разі необхідності повторного допиту, очної ставки, для дослідження письмових доказів тощо). У такому разі має бути постановлена мотивована протокольна ухвала про залишення свідка у залі судового засідання.

Після допиту свідків, які з’явилися у судове засідання, головуючим оголошуються показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Учасники справи мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст.233 ЦПК України).

Потреба оголошення цих показань полягає у тому, що для обґрунтування рішення суду суд може використати лише ті показання, які досліджувалися у судовому засіданні за участю учасників справи. Зазначені особи можуть давати пояснення щодо оголошених показань.[2]

Згідно ст.. 92 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Відповідно до ст.. 234 ЦПК України якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки. Отже, сторона, третя особа, їх представники можуть подати заяву до суду про допит їх як свідків у розглядуваній цивільній справі. Суд повинен постановити протокольну ухвалу про допит зазначених осіб як свідків. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків здійснюється за правилами ст.ст. 230-232 ЦПК України.

Дослідження письмових доказів відбувається у формі сприйняття і вивчення відомостей про факти, що містяться в них.[3] Додержуючи принципу усності, письмові докази, в тому числі одержані у порядку їх забезпечення, огляду на місці чи виконання судового доручення, за клопотанням учасника справи повинні бути оголошені (зачитані) в судовому засіданні повністю або в частині, яка містить відомості, що мають значення для справи, або надані йому ознайомлення, а в необхідних випадках – також експертам, перекладачам, спеціалістам і свідкам. Ознайомившись з формою і змістом письмового доказу, учасник справи може давати свої пояснення з приводу цього доказу або протоколу його огляду. Учасники справи з приводу зазначених доказів можуть ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам. У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” вказано, коли докази, що є у справі, зібрані у порядку виконання судового доручення, суд може обґрунтовувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені у судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи.

З метою охорони гарантованої Конституцією України таємниці особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб, зміст цих письмових доказів може бути оголошений і досліджений у судовому засіданні тільки за згодою осіб, власністю яких є зазначені документи. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

Дослідження речових та електронних доказів здійснюється шляхом безпосереднього огляду судом або досліджуються ним іншим способом і пред’являються для ознайомлення учасникам справи, а в необхідних випадках – також свідкам, експертам і спеціалістам. При проведенні огляду можливим є використання різних технічних засобів. Особи, які беруть участь в огляді речового та електронного доказів, можуть звертати увагу суду на характерні особливості досліджуваних предметів, на окремі особливості, які з’ясовуються під час огляду. Такі заяви обов’язково заносяться до протоколу судового засідання.

Речові та електронні докази, які оглядались поза судовим засіданням під час здійснення підготовчих дій в порядку виконання судового доручення або забезпечення доказів, досліджуються в судовому засіданні шляхом оголошення результатів протоколу їх огляду. Учасники справи після оголошення цих протоколів мають право давати свої пояснення з приводу цих протоколів.

Учасники справи можуть ставити питання з приводу речових та електронних доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ч. 3 ст.237 ЦПК України).

Повернення речових доказів здійснюється в порядку, визначеному ст. 99 ЦПК України. Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили.

Правила зберігання та повернення оригіналів електронних доказів встановлені ст. 101 ЦПК України. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Електронні письмові документи досліджуються в порядку, передбаченому для дослідження письмових доказів.

Відповідно до ст..238 ЦП України відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у протоколі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення учасників справи. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. При дослідженні в судовому засіданні таких доказів повинні додержуватись конституційні положення про недоторканність приватної власності, право на особисту і сімейну таємницю, недопустимість розголошення відомостей про приватне життя особи без її згоди. А тому під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила цього Кодексу щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

Якщо у справі була проведена експертиза, суд повинен у судовому засіданні дослідити і цей доказ. Експерт дає свій висновок у письмовій формі, який за клопотанням учасника справи повинен бути оголошений у судовому засіданні. Участь експерта у судовому засіданні є необов’язковою. Проте, відповідно ч.5 ст.102 ЦПК України, експерт може бути викликаний у судове засідання для надання усних??? пояснень його висновку. З приводу цього йому можуть бути поставлені питання. Відповідно до ст.. 239 ЦПК України першою питання ставить експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим питання ставить експертові позивач і його представник. Суд має право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання учасників справи, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту учасниками справи. У ч. 4 ст.. 239 ЦПК України передбачено, що викладені письмово??? і підписані експертом роз’яснення і доповнення?? висновку приєднуються до справи.

Висновок експерта досліджується у судовому засіданні поряд з іншими доказами і не має для суду наперед встановленої сили. Незгода суду із висновком експерта повинна бути мотивованою у рішенні суду (ст.. 110 ЦПК України).

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями спеціалістів. Відразу зазначимо, що консультації та роз’яснення спеціаліста згідно цивільного процесуального законодавства не є доказами у цивільному судочинстві. Проте у процесуальній науці з цього приводу висловлена протилежна точка зору, яка полягає у тому, що не можна не визнавати доказового значення за консультацією, яка містить відомості довідково-інформаційного чи досвідного характеру. Такі консультації, занесені в протокол судового засідання і приєднані до нього, виконують роль своєрідного письмового доказу. У випадках, коли спеціаліст надає допомогу суду у здійснення певних процесуальних дій, наприклад при фотографуванні, складенні планів і схем, результати його діяльності самостійного доказового значення не мають.

Спеціаліст є самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, який сприяє здійсненню правосуддя. Спеціаліст – це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Як спеціалісти у судове засідання можуть бути викликані, наприклад, фотографи, відеооператори, оцінювачі. Спеціаліст приймає участь у здійсненні процесуальних дій, проте самостійного дослідження, спрямованого на одержання нових знань про фактичні обставини справи, на відміну від експерта, він не проводить. Його завдання полягає у наданні безпосередньої технічної чи довідково-консультаційної допомоги суду при здійсненні певних процесуальних дій.

Як правило, необхідність залучення спеціаліста виникає при дослідженні доказів у суді: при огляді письмових і речових доказів, відтворення звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, допиті свідків. Разом з тим його допомога може бути потрібна суду і при здійсненні інших процесуальних дій, наприклад у разі оцінки майна. 

Особа, викликана як спеціаліст у судове засідання, повинна з’явитися до суду, відповідати на поставлені їй питання, давати консультації та роз’яснення, при необхідності надавати суду технічну допомогу. За відсутності заперечень учасників справи спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Такі дії є формами участі спеціаліста у цивільному судочинстві. Відповідальності за дачу завідомо неправдивих консультацій та роз’яснень для спеціаліста не передбачено, проте йому може бути заявлено відвід з підстав та в порядку, визначених ст.36, 38-40 ЦПК України. Про залучення спеціаліста суд постановляє ухвалу. Як правило, це питання вирішується під час проведення підготовчих дій суду на стадії підготовчого провадження.

ЦПК України не визначає форми дачі консультацій та роз’яснень, проте на практиці консультації даються спеціалістом в усній, а роз’яснення в письмовій формі. Роз’яснення, надані у письмовій формі і підписані спеціалістом, повинні бути оголошені у судовому засіданні і приєднані до матеріалів цивільної справи. Консультації, надані в усній формі, повинні бути занесені до протоколу судового засідання.

Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз’яснень. Вважаю, що при визначенні черговості дачі запитань слід керуватись правилами ст.. 239 ЦПК України.

Суд має право з’ясовувати суть відповіді спеціаліста на запитання учасників справи, а також ставити свої запитання спеціалісту.

У контексті висвітлення питання про дослідження доказів у цивільному судочинстві окремої уваги потребує розгляд питання про дослідження висновків, наданих органами державної влади та органами місцевого самоврядування у порядку ст. 56 ЦПК України. Слід зазначити, що ЦПК України не містить окремої регламентації, яка давала б відповідь, як, в якому порядку і коли повинні бути досліджені такі висновки. Так виглядає, що за розсудом суду, вони досліджуються поряд із письмовими доказами у справі або суд встановлює окремий порядок їх дослідження. Такі висновки повинні бути оголошені в судовому засіданні та надані для ознайомлення усім учасникам справи. Представник органу державної влади та органу місцевого самоврядування має право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Заслухавши висновок органу державної влади або органу місцевого самоврядування, головуючий повинен з’ясувати в учасників справи чи не бажають вони виступити з додатковими поясненнями та чи є у них питання до представників зазначених органів (вважаю, що черговість задавання питань повинна бути аналогічною до черговості виступів зі вступним словом учасників справи). Суд також має право ставити питання представниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування з приводу наданого ними висновку.

Після з’ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим учасникам справи можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв’язку з додатковими поясненнями учасників справи суд може ставити питання іншим учасникам судового процесу.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників справи, суд постановляє протокольну ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати – це самостійна частина стадії розгляду справи по суті, в якій учасники справи у своїх усних промовах і репліках аналізують, оцінюють усі докази, перевірені та досліджені у судовому засіданні, і на основі цього висловлюють свої прохання суду. У цій частині учасники справи дають правову оцінку фактам, обґрунтовують свою позицію у справі, висловлюють міркування про те, чи підлягає заявлена вимога задоволенню. Таким чином підводиться підсумок дослідженню фактичних обставин і доказів, що допомагає суду повно і всебічно розглянути справу.

Процедура судових дебатів допомагає суду з різних позицій проаналізувати досліджені обставини справи, співставити різні точки зору відносно досліджених доказів, прав і обов’язків учасників спірних матеріальних правовідносин, застосування належних норм регулятивного законодавства, сформувати своє внутрішнє переконання з приводу цих питань. Завданням цієї частини є надання допомоги суду в правильному встановленні фактичних обставин справи та правильної юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин.

З урахування принципу диспозитивності ЦПК України (ст.242) визначає черговість вступів з промовами у судових дебатах учасників справи. Суд заслуховує промови учасників справи у такій послідовності: 1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи - якщо провадження у справі було відкрито за їхньою заявою, поданою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів; 2) позивач, його представник (за клопотанням позивача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні позивача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 3) відповідач, його представник (за клопотанням відповідача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 4) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник).

Суд може зобов’язати учасника справи визначити, чи буде виступати з промовою тільки такий учасник чи тільки його представник.

Промова учасника справи включає розгорнутий аналіз одержаної в судовому засіданні інформації з точки зору власних інтересів. По суті, промова особи повинна включати проект майбутнього рішення, обґрунтування своєї правової позиції і критику позиції протилежної сторони. Як правило, виступаючи в судових дебатах, позивач добивається визнання чи задоволення позовних вимог до відповідача, а відповідач намагається заперечити, нейтралізувати вимоги позивача.

У процесуальній науці у змісті виступів учасників справи в судових дебатах виділяють наступні моменти:

1) аргументація законності вимоги чи заперечення сторони (третьої особи) – його правової позиції;

2) пропозиція власного варіанту оцінки досліджених в судовому засіданні доказів на предмет їх допустимості і належності, їх достатності і достовірності, як таких, що обґрунтовують позицію у справі, так і таких, що підривають довір’я до версії протилежної сторони;

3) обґрунтування правильності вибору тої чи іншої регулятивної норми, оскільки саме її диспозиція найбільше підходить до фабули конкретної справи, і на їх комплексному застосуванні побудована повна позиція у справі.

Суть промови може бути іншою, чим першопочаткове звернення до суду.

Тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників справи виходячи з розумного часу для викладення промов. Кожному учаснику справи надається однаковий час для виступу з промовою в судових дебатах. Проте головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або істотно виходить за визначені судом межі часу для викладення промов у судових дебатах. Крім цього, головуючий має право зупинити промовця, якщо він у своєму виступі повторюється. Зміст усіх промов фіксується у протоколі судового засідання.

З дозволу суду після виступів учасники дебатів можуть обмінюватися репліками. Репліка – це коротка відповідь на почуте у судовій промові протилежної сторони. Репліка адресується конкретній особі. Видається, що оскільки такий виступ завжди пов’язаний із раніше сказаним, то правом на репліку може скористатися тільки особа, яка виступала в дебатах. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові (ч. 7 ст. 242 ЦПК України).

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з’ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд поставляє журнальну ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі. Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку (ст.243 ЦПК України).

Ухвалення і проголошення рішення – це завершальна частина стадії розгляду справи по суті. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнане для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Порядок ухвалення рішення суду побудований таким чином, щоб гарантувати законне і обґрунтоване вирішення цивільної справи. Рішення ухвалюється тільки в нарадчій кімнаті. Присутність інших осіб, крім суддів, які входять до складу суду, не допускається. До ухвалення рішення суддям (судді), які перебувають у нарадчій кімнаті, забороняється який-небудь контакт з іншими суддями чи іншими особами (наприклад, по телефону, прийняття і передання письмових будь-яких матеріалів тощо). Разом з тим, справедливими є зауваження з цього приводу, висловлені у науковій літературі. Так, Федіна А.С.[4] правильно зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не регламентує поведінку суду у випадках, коли ухвалення рішення вимагає затрати значного часу. За рамками закону залишаються питання: де може і повинен знаходитись суддя увесь цей час, вправі суд в цей період розглядати іншу справу, які права у судді є в такій ситуації. У ЦПК України (ч.2 ст.245) зазначено, що під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Заради справедливості варто зазначити, що, враховуючи значну завантаженість суддів, це правило наразі є декларативним.

Крім цього, слід наголосити зазначити, що закон орієнтує суд на необхідність негайного ухвалення рішення (ч. 1 ст. 259 ЦПК Ураїни) і таким чином фактично зобов’язує суддів обмежуватись проголошенням вступної та резолютивної частин, залишаючи, відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи його складання протягом не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

Рішення, відповідно до принципу безпосередності, повинно бути ухвалено суддями (суддею), які розглядали справу від початку до кінця. Рішення ухвалюються іменем України негайно після закінчення судового розгляду суддями більшістю голосів і оформлюється у письмовій формі. Якщо розгляд справи відбувається у колегіальному складі, головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання, в тому числі і при ухваленні рішення суду чи постановленні ухвали, жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали (ч. 2 ст. 35 ЦПК України). Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, але повинен бути приєднаний до справи і є відкритим для ознайомлення.

Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті, в тому числі своє власні, навіть ті, які не знайшли відображення у судовому рішенні. Це правило гарантує незалежність суддів. Таємниця нарадчої кімнати має бути збережена і після того, як рішення проголошено. Порушення таємниці обговорення справи суддями є безумовною підставою для скасування рішення.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. На нашу думку, така ухвала оформляється як окремий процесуальний документ і не підлягає оскарженню. У таких випадках розгляд справи проводиться виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч.ч. 2-4 ст.244 ЦПК України).

Після ухвалення і підписання рішення суд повертається до зали судового засідання, головуючий проголошує рішення суду або його вступну та резолютивну частини. Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли учасники справи зможуть ознайомитись з повним рішенням суду. Рішення суду проголошується публічно, крім випадків, встановлених ЦПК України. Так, відповідно до ч. 17 ст. 7 ЦПК України – якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформації, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводилися в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні.

Зміст проголошуваного рішення заслуховується стоячи усіма особами, присутніми у залі судового засідання, за винятком тих, кому суд дозволив відступити від цього правила.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення, крім випадків, визначених ЦПК України (ч.8 ст.268 ЦПК України).

[1] Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. – С. 486.

[2] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.В.Комарова. – Х., 2001. – С. 393.

[3] Гражданское поцессуальное право: Учебник / С.А. Алехина, В.В. Блажеев и др..; Под ред. М.С. Шакарян. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – С.254.

[4] Гражданское процессуальное право: учеб. / под общ.ред.проф. Л.В.Тумановой. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 309.

⇐ Предыдущая12345678

Поделиться: